БОЖА ІДЕЯ ПОДРУЖЖЯ ТА СІМ’Ї
Божий план любові.
Кожна людина відчуває потребу в любові, завдяки якій прямує до того, щоб закласти сім’ю, цілковито присвятити себе Богові або праці на благо інших.
Це прагнення – любити і бути любимим – походить від Бога, котрий сам є Любов’ю і котрий створив нас на свою подобу.
Господь Бог не самотній, в Ньому три Особи: Отець, Син і Святий Дух. Між цими трьома Особами існує найкраща любов, яка взагалі може існувати. Отже, Свята Трійця творить найбільш кохаючу Сім’ю – взірець для наших родин.
Господь Бог, створюючи світ, хотів, щоб люди були щасливі в ньому через те, що будуть кохати один одного такою любов’ю, якою кохають Особи Святої Трійці. І саме така любов становить найвищий закон в Церкві, закладеній на землі Ісусом Христом.
Незважаючи на те, чи людина вибрала життя в подружжі, в священстві, в монастирі, чи самотнє життя, – вона покликана до реалізації Божого плану любові, й вартість її життя залежить від міри любові до Бога і людей.
Подружжя й сім’я в Божому плані.
Святе Письмо говорить про те, як Бог створив першу людську пару -Адама й Єву, як з’єднав їх в подружжя: “Тому-то чоловік покидає батька свого і матір свою, єднається зі своєю жінкою так тісно, що стають одним тілом” (Бут. 2,24). Далі Бог поблагословив їх, говорячи: “Будьте плідні і множтеся, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бут. 1).
З цих двох текстів видно, що Бог є творцем подружжя й сім’ї. Подружжя, згідно Божої думки, – єдине і неподільне, його головне завдання – передача життя.
Подружжя – єдине, тобто творить зв’язок одного чоловіка з однією жінкою.
Воно – неподільне, тобто це постійний зв’язок, що не допускає розлучення.
Причини цього такі:
а) лише постійність зв’язку може запевнити подружжю спільне вдосконалення, даючи йому можливість ефективної взаємодопомоги і взаємного доповнення на всіх ділянках життя.
б) добро дітей, фізичний розвиток та виховання яких вимагають довгого часу й постійного діяння подружжя.
в) згідно Божої думки зв’язок чоловіка й жінки в подружжі вже від самого початку мав бути образом і символом неподільного об’єднання Христа й Церкви.
Бог у св. Письмі виразно проголосив, чим є подружжя, яка його мета та важливі прикмети.
Через гріх людина ввела безладдя в Божу справу. Втратилась згода й гармонія між подружжям. Любов людей була виставлена на небезпеку. З’явилися зради, перелюбства, вбивства. З’явилося багатоженство, порушення чистоти та інше зло.
Але прийшов Христос, щоб відкупити нас, щоб побороти гріх, щоб допомогти людині своєю ласкою, знов прищепити їй Божу любов, а подружжя привернути до його первинного стану єдності й неподільності.
“І будуть обоє одним тілом. Що Бог злучив, людина хай не розділяє”. На запитання фарисеїв, чому Мойсей казав дати лист розлучення і відправити її (жінку), Ісус Христос відповідає: “Мойсей вам дозволив віддати своїх жінок через те, що мав на увазі затверділість ваших сердець; але на початку не було так” (Мт. 19,5-8). “Кожен, хто відправив би свою жінку і взяв би іншу, чинить перелюбство, а хто відправлену взяв би за жінку, також чинить перелюбство”(Мт. 19,1).
Неподільність у християнському подружжі ще сильніша, ніж у природному тому, що християнське подружжя черпає свою неподільність зі св. Таїнств: Хрещення і Подружжя.
Як відомо, Ісус Христос не тільки привернув подружжя до його первинної єдності й неподільності, але крім цього виніс його до гідності таїнства, тобто ефективного знаку Божої благодаті. Таким чином, поранену гріхом подружню любов лікує Ісус Христос. Він удосконалює її своєю таємничою благодаттю у цих подружжях, що хочуть з цією благодаттю співпрацювати. Відтоді любов двох людей, зв’язаних Таїнством Подружжя, може весь час черпати сили від Христа, який з ними, щоб їх очищувати й допомагати їм в доброму виконанні своїх обов’язків.
Таїнство подружжя.
Його встановив Ісус Христос. Таїнство Подружжя – це подружній зв’язок між охрещеними людьми, що мають право на його здійснення, в якому через взаємне давання один одному прав по відношенню до свого тіла та шлюбування взаємної любові, вірності та подружньої чесності аж до смерті, одруженим приділяється Божа благодать.
Усі Святі Таїнства ведуть Христа до душі людини. Через Таїнство Подружжя Христос приходить до одружених, щоб давати їм свою благодать, щоб вони могли добре виконувати прийняті завдання, щоб могли правдиво кохати один одного і по-християнському виховувати дітей.
Нелегко двом людям кохати один одного ціле життя; людське серце так легко змінюється, а людина слабка. Але ці слабкі люди у день свого вінчання запрошують до себе Христа, і Він допомагає їм день за днем. Бо Таїнство Подружжя здійснюється, щоправда, в момент вінчання, але діє протягом цілого подружнього життя. Ті, що приступають до Таїнства Подружжя, уділяють його самі собі. Священик лише офіційний свідок Церкви, він підтверджує подружжя й благословляє ново вінчаних на дорогу їхнього спільного життя.
ПОДРУЖНЯ ЛЮБОВ
“Подружжя – це Таїнство любові” ( Св. Іван Хризостом )
Що таке правдива любов?
Господь Бог хоче, щоб подружжя взаємно кохали один одного правдивою любов’ю протягом цілого життя. Правдива любов полягає у здійсненні добра, тобто у взаємодопомозі в цьому, щоб ставати щораз кращими в Божих очах.
Правдива любов, яка походить від Бога, на противагу від егоїзму, це: безкорислива, доброзичлива, вона піклується про іншу людину, бере за неї відповідальність, весь час готова до жертви для її добра, така, що вміє прощати. Така любов не проста тому, що в кожній людині існує егоїзм, якого вона ніколи не зуміє цілком позбутися.
Щоб досягнути правдивої любові, потрібне постійне намагання з боку людини й благодать любові, яку дає Бог людям в Таїнстві Подружжя і яку кожне повинно помножувати молитвою й прийняттям Св. Таїнств. Кохаючись такою любов’ю, подружжя допомагає собі в пізнанні любові, якою Бог полюбив людей.
Коли любов правдива, вона є для подружжя глибоким джерелом радості, сили й щастя на противагу від любові егоїстичної, яка є найчастішою причиною різного роду зла в подружжі й сім’ї.
Обов’язки, що випливають з подружньої любові.
а) у релігійному житті;
Якщо подружжя існує для того, щоб двоє людей доповнювали один одного й допомагали у всьому, то віруючі подружжя повинні допомагати собі передовсім у релігійному житті.
Християнські подружжя відповідають за розвиток релігійного життя – тому повинні допомагати у розвиткові своїх добрих якостей і опануванні своїх вад, піклуватися про своє освячення, молитися за себе, бути одним для одного прикладом правдивого християнського життя.
б) у прямуванні до об’єднання своїх сердець;
Правдива подружня любов вимагає, щоб двоє людей постійно прямували до щораз стислішого об’єднання своїх сердець. Це об’єднання полягає у взаєморозумінні, довір’ї, ніжності, яка постійно виражається у правдивій пошані та вдячності один до одного.
Щоб подружжя могло добре порозумітися, люди повинні познайомитися, бути щирими, говорити про свої переживання, знайти на такі розмови відповідний час.
Правдиве взаєморозуміння пізніше допомагає їм у стосунках один до одного, у здійсненні необхідних вчинків, у допомозі один одному, щоб ставати щораз кращими.
Щоб досягнути такого об’єднання сердець, потрібне постійне намагання, що свідчить про взаємну любов. Таке намагання веде до любові, яка доводить, що спільне життя стає джерелом радості.
в) у подружньому співжитті;
Подружня любов тим відрізняється від інших видів любові, що прямує як до духовного, так і до фізичного об’єднання. Господь Бог задумав об’єднання тіл у подружжі, щоб таким чином поділитися з людьми міццю у передачі життя.
Таке задумане подружнє співжиття служить передачі життя і взаємовияву любові. Співжиття у злагоді з моральним правом, установленим Богом, чисте, освячене – є нагодою, щоб віддати хвалу Богові. І хоч співжиття в подружжі не найважливіша справа, однак воно важливе, особливо в перший період життя подружжя.
Однак треба пам’ятати, що через гріх було введено безладдя в любові. Але тоді прийшов Христос та відкупив людей. І хоч в людині й далі існують невпорядковані нахили, які тягнуть її до гріха, благодать дає їй силу, завдяки якій вона може уникнути цього безладдя. Для цього потрібно, крім постійного прагнення, користуватися надприродною допомогою: молитвами й
св. Таїнствами, без яких уникнення поганих нахилів та досягнення християнської досконалості неможливе.
Здійснюючи подружжя, люди дають право до своїх тіл, яке доводить, що подружній акт – це повинність, яку кожен з них може вимагати від іншого. У цьому обсязі панує в подружжі цілковита рівність та нема жодного привілею ані для чоловіка, ані для жінки.
Це подружнє зобов’язання відноситься до актів, що виконуються людським, тобто розумним способом. Перестає воно зобов’язувати, коли одне з подружжя діє невідповідально, наприклад, коли п’яне, коли прохання про співжиття є надто частим, або коли співжиття небезпечне для здоров’я. Можна відмовити у співжитті, коли один із подружжя допустив зраду. Однак, належить пам’ятати про християнську милість, якщо винуватець щиро жаліє за свій гріх і просить пробачення.
Здійснюючи подружжя, люди далі зобов’язані до чистого життя.
Чистотою називаємо розумне керування своїм сексуальним життям, згідно моральних вимог. Звідси подружня чистота докорінно відрізняється від чистоти людей, які живуть у самоті.
Для чоловіка (або дружини) в момент здійснення подружжя сексуальне співжиття, яке досі їм не дозволялося, стає не тільки дозволеним, але й добрим і чистим. Відбувається так тому, що і передача життя, і цей спосіб вияву любові між двома людьми – для підтримання суспільного порядку згідно Божого закону – може здійснюватись лише в подружжі. Але це не значить, що в подружньому житті все дозволяється.
Коли подружжя звершує подружній акт, тоді сам акт і ціла радість, пов’язана з ним (оргазм), і всі докази ніжності, які підготовляють акт або виступають після нього – чисті, якщо шанують гідність людини, якщо подружжя прямує до сповнення щонайменше однієї з цілей подружжя: передачі життя або вияву любові, та коли намагаються свої інтимні переживання утримати в межах слушної поміркованості.
Треба пам’ятати, що окремо від подружнього акту подружжям не дозволяється переживання повної статевої приємності (оргазм). Подружній акт – це такий, що природно веде до зачаття, хоча деколи, виходячи з природних властивостей організму, воно може не наступити (див. розд. 4).
Не можна також позбавляти статевий акт його природної статевої здатності. Тобто, всякі анти концепційні засоби – це важке порушення подружньої чистоти. Серйозним порушенням цієї чистоти є невірність, тобто зрада.
Розрізняють статеву і почуттєву невірність. Перша – це перелюб або його прагнення, друга полягає у пошуці поза подружжям почуттєвих переживань, які дозволяються лише подружжю. Здійснений в подружжі перелюб і навіть лише його прагнення – це тяжкий гріх.
Статеве життя в подружжі повинно бути переповнене правдивою любов’ю. Кожен з подружжя не повинен домагатись примушувати, коли відчуває, що його прохання було б противне добру другого боку. Бо ж правдива любов викидає з подружнього співжиття всяку грубість і ніколи не намагається примушувати.
г) в матеріальних потребах;
Ясна річ, що подружжя зобов’язане до взаємної допомоги в матеріальному забезпеченні. Турбота про забезпечення одному з подружжя його матеріальних потреб, турбота про рівновагу сімейного бюджету, взаєморозуміння вартості своєї роботи і допомога у ній, доброзичливе піклування про забезпечення потрібного відпочинку, опіки в хворобі й старості.
Підсумовуючи, можемо сказати, що християнська подружня любов є любов’ю як почуттєвою, так і духовною – це виключна й вірна любов – аж до кінця життя. Це любов плідна, яка співдіє з Богом у передачі життя і для тих, що кохають один одного – джерело постійної радості.
ПЕРЕДАЧА ЖИТТЯ
“Подружня інституція та подружня любов направлені з самої природи на народження й виховання дітей” ( КДК н. 48 ).
Господь Бог, установлюючи подружжя, хотів, щоб воно передовсім служило передачі життя, тобто народженню й вихованню дітей. Від християнського подружжя Бог вимагає, крім цього, передачі християнського життя, тобто о хрещення дитини й навчання її законів Євангелія.
Важливість і величина цього обов’язку
З усього того, що людина може зробити на землі, передача життя – це найважливіша й найбільш тривала справа.
Найважливіша – бо, передаючи життя, батьки співпрацюють із самим Богом, який в момент зачаття створює несмертельну душу дитини.
Найбільш тривала – тому, що життя людини ніколи не кінчається; бо ми ж віримо у воскресіння тіл і життя вічне. Передача життя веде за собою зусилля й офіри, але одночасно й навчає батьків безкорисливості й присвячення, поглиблює їх любов, вирощує в них почуття відповідальності і цим самим поглиблює їхню духовну зрілість.
Кількість дітей у сім’ї
Католицька Церква навчає, що у християнського подружжя повинно бути стільки дітей, скільки батьки зможуть добре виховати, але й одночасно вона підкреслює, що передача життя повинна бути щедрою й розсудливою.
Якщо передача життя – це основна мета подружжя, то християнські батьки повинні прагнути такої великої родини, якої дозволяють їм умови їхнього життя. Виконуючи, таким чином, важливий обов’язок, вони повинні вірити в Божу допомогу, тим більше, що через Таїнство подружжя отримують спеціальні благодаті, потрібні для доброго виконання батьківських завдань.
Св. Павло нагадує, що Господь Бог ніколи не дасть перевищити ся в щедрості: “Той, хто скупо сіє, скупо буде жати, а хто рясно сіє, рясно жати буде” (2 Кор. 9,6).
Тобто, коли батьки самовіддано займаються вихованням декількох дітей, то це доказ розуміння й великої вартості життя людини і своїх подружніх обов’язків. Відомо, що діти краще виховуються у великій і здоровій сім’ї, на противагу до небезпек, які найчастіше загрожують вихованню одинаків.
Однак, передача життя ніколи не може бути нерозумною. Батьки завжди повинні рахуватись з конкретними матеріальними, виховними та, по відношенню до здоров’я, умовами сім’ї. Подружжя, в якого менше дітей, ніж могло б відповідально мати, порушує свій істотний обов’язок.
Крім цього, католицькі подружжя ніколи не повинні згори задумувати кількість дітей, а відчитувати Божу думку протягом цілого свого життя, з умов, в яких знаходяться.
Католицька Церква навчає, що регулювання зачать етичними методами не тільки дозволяється, але воно бажане, а в деяких випадках навіть обов’язкове.
Виховання дітей
Вже говорилося, що обов’язок передачі життя треба розуміти як народження й добре виховання. Турбота про виховання дитини відноситься до обох батьків. Це спільне завдання подружжя повинно здійснювати разом.
Батьки мусять пам’ятати також про те, що в кожної дитини є своя життєва дорога, визначена їй Богом і що завдання батьків – забезпечити їй опіку і властиві умови розвитку, а не нав’язувати дитині дорогу життя за своїми принципами.
Найважливішим виховним чинником є любов і злагода в сім’ї та добрий приклад батьків. В основі християнського виховання лежить як любов, так і дисципліна, жертва й вимогливість. Отже, любов батьків повинна бути одночасно ніжною й вимогливою – такою, що бачить правдиве добро дитини. Батьки повинні навчати дитину робити добро, створювати їй нагоду для пізнання себе й посвячення для інших.
Обов’язок християнського виховання
Завдання батьків – це також релігійне виховання дітей. Воно полягає в допомозі дитині у розвиткові й поглибленні Божого життя, отриманого у св. Хрещенні, у житті в благодаті й навчанні мислення, оцінюванні всього і діянні на взірець Христа.
Християнське подружжя повинно дати дітей Богові, щоб вони були Його послідовниками, щоб були членами Церкви й майбутніми громадянами неба. Боже життя діти передовсім черпають із св. Таїнств… їх початок – це св. Хрещення. Тому першим обов’язком після народження дитини повинно бути здійснення св. Хрещення.
Новонароджена дитина повинна бути охрещена якнайшвидше. Нормальним місцем св. Хрещення є парафіяльний костел. У випадку небезпеки смерті дитини охрестити її може кожен (не лише священик). У такому випадку треба полити чистою водою головку дитини, говорячи слова: “Я хрещу тебе в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа”. Коли дитина видужає, в парафії треба доповнити обряди властивого св. Хрещення.
Християнське виховання в цілому повинно бути піддане діянню Особи Христа, живій, добрій, тій, що в нас живе і що нас любить. Все повинно бути направлене на Нього, все Ним просякнуте, все змінене Його присутністю.
Релігійна формація, цілком основана на Христі, повинна намагатися весь час краще пізнавати й полюбити Христа. Тому треба намагатися наблизити дітям Особу Господа Христа, не пропускаючи жодної з Його якостей, які відтворюють Його єдиним і незрівнянним. Учитель всякої правди, Господь, котрому треба бути слухняним, – чудовий Взірець всіх чеснот – Спаситель, що помер за нас, – єдине джерело життя наших душ, Божий Син, якому поклоняємося, служимо з любов’ю та обожнюємо.
Але не досить лише Його пізнати. Треба Його також любити. Любити Христа – це Його величати, дякувати Йому, але передовсім слухати Його, наслідувати; тобто прийняти всю Його науку, яку Він подає нам через свою Церкву. Треба допомагати іншим пізнати Христа, щоб вони Його також любили, жили Його життям, жили з Ним.
Для формування Христа в душах дітей потрібен приклад правдивого християнського життя самих батьків та навчання дітей молитви й життя силою, яка випливає зі св. Таїнств.
