ІСТОРІЯ СВЯТА ПРЕСВЯТОГО ІСУСОВОГО СЕРЦЯ

Від XIII ст. під впливом великих містиків, таких як св. Бернард, св. Бонавентура, св. Альберт Великий, св. Франциск Салезій, св. Гертруда, й інші, починає розвиватися окреме вшанування Христових Ран.

Уперше урочисто празник Серця Христового було відсвятковано за благословенням багатьох французьких єпископів 20 жовтня 1672 р. Відомим у християнському світі є той факт, що в 1674 р. Божественний Спаситель з’явився побожній монахині св. Маргариті Алякок (1647-1690), вказуючи на Своє Пресвяте Серце, яке сяяло неначе сонце, коли вона ревно молилася перед Найсвятішими Тайнами. Пресвяте Ісусове Серце оточувала корона із терня, гострі колючки якого символізували гріхи, котрими люди безпощадно Його зранюють... У Серце був устромлений хрест... Наш Божественний Спаситель при цьому мовив: "Це вже Моє останнє зусилля, щоб відвернути людей від сатани і притягнути їх до Моєї любові. Хто прийме цю набожність, той запровадить у своєму серці Царство Божої любові”.

У 1685 р. заслугою св. Маргарити було посвячено перший вівтар на честь Пресвятого Христового Серця у Франції. Через 40 років у Франції нараховувалось аж 248 братств, які посвятили себе Спасителевому Серцю. Для підтримки цього культу отці Єзуїти поширювали про любляче Христове Серце брошури, символічні образи і т.п. Культ Серця Христового остаточно затвердив Папа Климентій ХІІІ у 1765 р. Під час вандейської війни роялісти носили зображення Пресвятого Серця Ісусового як амулет… У 1873 р. Франція була урочисто посвячена Господньому Серцю. А в 1875 р. Папа Пій IX посвятив Пресвятому Серцю увесь світ. Його наступник Папа Лев XIII, який, до речі, визнав цю набожність як "дуже похвальну релігійну практику", також посвятив Христовому Серцю увесь Божий світ 9 червня 1899 р., називаючи цю посвяту "найважливішим актом свого понтифікату". Того ж самого року цей понтифік встановив свято Христового Серця, наголошуючи, що в цій набожності "Католицька Церква знайде свою оборону та захист перед ворогами". Папа Пій ХІІ, в енцикліці від 15 травня 1956 р., у столітню річницю установи празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культу, опираючи його на Святе Письмо, науку святих Отців та літургійні джерела. Він вважає вшанування Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі сучасного світу. "Де ж шукати за ліком, — каже папа, — на вид стільки лиха, що нині більше як у минулому так дуже мучить і окремих людей і родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти кращу набожність від вшанування Пресвятого Христового Серця...? Що може успішніше спонукати вірних християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює вшанування Пресвятого Христового Серця?"

В одній зі своїх появ св. Маргариті Алякок Ісус Христос, показуючи своє зранене Серце, сказав: "Ось, Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаюся від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресвятій Тайні Любові".

Тож по бажанні самого Христа ціллю набоженства Його Пресвятого Серця є відплачувати Йому любов'ю за любов та надолужувати за зневаги у Пресвятій Євхаристії. До особливих форм набожеств Христового Серця належать: Святкування празника Христового Серця, перші п'ятниці в місяці з винагороджуючим Святим Причастям і Святими годинами, щорічна віднова акту посвяти, посвята родини Христовому Серцю, інтронізація образу Христового Серця в родинах та нічні винагородні адорації Святих Тайн.

Ісус Христос говорив: "Навчіться від Мене. Бо Я є тихий і покірний серцем!" (пор. Мт.11, 29). Мусимо збагнути, що почитання Пресвятого Серця – це почитання Особи Воплоченого Божого Слова. Його Пресвяте Серце – досконалий символ чуттєвої, духовної, Божої і людської любові. На це вказують і Святе Письмо, і Отці Церкви. Тілесне Ісусове Серце символізує Спасителеву любов до нас, Божих дітей.

Просімо в Господа, щоб не було тут, на землі, запеклих ворогів Його Найсвятішого Серця. Нехай люблячий Спаситель затріумфує, як і обіцяв св.. Маргариті Алякок, над тими, що поборюють цю милу і дорогу нам набожність, та щоб цілий наш народ одноголосно складав честь Його Пресвятому Серцю, благаючи: ”Люд вкраїнський ввіки Твій, в Серці люд свій заховай”!

ВШАНУВАННЯ ХРИСТИЯНАМИ СПАСИТЕЛЕВОГО СЕРЦЯ

В українській мові слово "серце” викликає уявлення про почуття, а в єврейській – воно означає усю внутрішню суть людини. Це поняття в євреїв стосується не лише почуттів (пор. Іс. 65,14), а й згадок і думок, намірів і рішень тощо. Біблійне значення серця - це те місце, де людина зустрічається з Богом, і ця зустріч остаточно здійснюється у людському Серці Божого Сина...

Святий Тома Аквінський казав, що "через Серце Христове сприймається Святе Письмо, яке відкриває Серце Христове. Це серце було закрите перед страстями, тому що Письмо неясне. Але після страстей Святе Письмо відкрилось, бо ті, хто віднині його розуміє, знають і розрізняють, як треба тлумачити пророцтва”. У Біблії, до речі, серце згадане в різних місцях понад тисячу разів... На серці і його переміні зосереджене східне богослов'я.

Згідно зі св. Амвросієм, Церква народилася з пробитого Серця Христа, подібно як Єва була створена з ребра сплячого Адама. Ісусове любляче Серце - це дар і осередок усіх християнських сердець. Воно є немовби палаючим вогнищем, де запалюються ті душі, які досягають у цьому нелегкому житті висот досконалості. Чимало Божих угодників були палкими шанувальниками ласкавого Серця Божественного Спасителя Ісуса Христа. Це і св. Бонавентура, і св. Альберт Великий, і св. Ґертруда, і св. Франциск Салезій та ін.

Христове Серце - це символ любові, незаплямованої егоїзмом, який так нам, грішним, притаманний... Гарно роз'яснив вірним суть поклоніння Христовому Серцю Папа Пій XII у своїй змістовній енцикліці "Про почитання Пресвятого Серця Христового”. У ній він акцентує свою увагу на тому, що це богоугодна набожність, яка узгоджується, без сумніву, зі вченням Нового Завіту та церковним Переданням.

Святійший Отець зазначає, що вже його найближчий попередник Папа Пій XI запевняв, що почитання Пресвятого Христового Серця є дуже похвальним і успішним засобом, щоб оживити християнську побожність. А в енцикліці "Всемилостивий Відкупитель” він наводить такі повчальні слова: "У цьому набоженстві міститься увесь зміст релігії, тим самим воно служить за правило досконалого життя, бо воно якнайлегше веде до вникнення і пізнання Ісуса Христа, воно нахиляє душі до палкої любові і до вірнішого наслідування Христа”.

Папа Пій XII пише, що Церква завжди відверто відкидала закиди, немовби це почитання було занадто тілесне (натуралістичне) і надто чуттєве (сентиментальне). Святійший Отець висловився з того приводу, що йому жаль, бо як у минулому, так і тепер таке шляхетне набоженство належно недооцінюють деякі християни; часом навіть і ті, котрі вважають себе дуже ревними у справах католицької віри...

Український люд здавна виявляв свою відверту любов до Спасового Серця. Раніше набожність називалася вшануванням зраненого Христового Боку. Вшанування Ісусового Серця в Україні таке давнє, як і християнство. До вшанування Христового Серця горнулися Митрополит Андрей Шептицький, о. Ізидор Дольницький та ін. Звеличують повсюдно Боже Серце Апостольства молитви при багатьох католицьких церквах.

ПЕРЕПРОСЬБА ПРЕСВЯТОГО СЕРЦЯ ІСУСОВОГО

Пій XI звелів відчитувати цей акт надолуження кожного року в усіх католицьких церквах і монаших каплицях у дні свята Христового Серця. Це має бути надолуження за гріхи народів. Добре відчитувати цю молитву кожної першої п’ятниці місяця, щоб перепросити Христове Серце за всі зневаги, завдані протягом місяця грішниками, безбожниками і лихими християнами.

Пресолодкий Ісусе, люди відплачують Тобі забуттям, недбалістю і погордою за Твою безмежну любов. Тому припадаємо навколішки перед Твоїм престолом, щоб оцим поклоном виправити болючу байдужість і кривди, яких зазнає Твоє любляче Серце.

На жаль, ми самі спричинилися до цих негідностей, які тепер всім серцем оплакуємо. Водночас благаємо в Тебе прощення і заявляємо, що ми готові своїм добровільним надолуженням покутувати не тільки за свої провини, але й за гріхи тих, що зійшли з дороги спасіння і через свою впертість відмовляються повернутися до Тебе, свого Пастиря і Вождя. Хочемо покутувати за тих, що відреклися хресних обітів і скинули з себе солодке ярмо Твого закону.

Ми будемо покутувати за кожну зневагу, за численні гріхи проти християнської скромності в одязі і поведінці; за брудні зваблювання невинних до гріха; за часте зневаження неділі та святкових днів; за зневаги, якими люди ображають Тебе і Твоїх Святих.

Бажаємо теж покутувати за зневаги, яких зазнають Твій Заступник на землі і священики, за свідоме нехтування і жахливі святокрадства, яких люди допускаються проти Пресвятої Євхаристії, що є тайною Твоєї любові. Вкінці хочемо покутувати за публічні злочини народів, які порушують права і поборюють авторитет Церкви, яку Ти заснував.

Предобрий Ісусе, якби ми могли своєю кров’ю відпокутувати за всі ті мерзоти! Нам це не під силу, тому як надолуження за всі ці зневаги приносимо Тобі жертву, яку Ти Сам приніс на хресті Своєму предвічному Отцеві і донині щоденно приносиш на престолі в часі Літургії. Жертвуємо Тобі це надолуження разом з надолуженням Твоєї Діви-Матері, всіх Святих і всіх праведних душ, які ще перебувають на землі.

З допомогою Твоєї ласки щиро обіцяємо, наскільки зможемо, покутувати за те, що люди нехтують Твоєю любов’ю; за свої власні гріхи і за гріхи всіх людей. Відтепер бажаємо провадити життя, наскрізь натхненне вірою і чистотою, непохитною вірністю євангельським заповідям, особливо заповіді братньої любові. Обіцяємо докласти всіх зусиль, щоб інші не зневажали Тебе. Будемо старатися повернути до Тебе якнайбільше душ.

Любий Ісусе, прийми це надолуження заради заступництва Преблагословенної Діви Марії, яка для нас є взірцем. Дай нам ласку витривалості, щоб ми до смерті залишилися вірними своїм обов’язкам і Тобі, й так дійшли до щасливої вічності, в якій ти повік царюватимеш з Отцем і Святим Духом. Амінь.

ВІДДАЙ ЧЕСТЬ ЄВХАРИСТІЙНОМУ ІСУСОВІ

Св. Тома з Аквіна говорить: "Немає народу так великого під Сонцем, який би мав так близьких собі богів, яким є наш Господь Бог, який у своїй нескінченній любові не тільки завжди живе в наших церквах на престолах, але, щоб ще більше злучитися узами нескінченної любові, приходить до нашої душі, даючи себе самого за поживу. Направду, є велика наша гідність і щастя, над яку не можемо ще чогось більшого собі бажати. Але якою великою була б наша невдячність або неувага, коли б ми за таку велику, висвідчену любов не дякували і нашою малою любов'ю за незміренну не віддавали".

Не раз так близенько живемо біля церкви, чому ж відмовляємося від частого прийняття Ісуса у Пресвятій Євхаристії? Мало коли приходимо до Нього, щоб віддати йому належну честь і поклін. Чому відкладаємо з дня на день? Чому не спішимося до лікаря наших душ і тілес? Чому не маємо спраги Його прийняти у Пресв. Євхаристії, чому забуваємо за найголовнішу поживу для наших безсмертних душ? Ані життя, ані жодне сотворіння не повинно нас відірвати від любові до Євхаристійного Ісуса.

Кожного дня, якщо не маєш можливості відвідати Ісуса, утаєнного в кивоті, то бодай в думках хоч би тричі на день (зранку, в обід і ввечері) лучися з правдивим твоїм В'язнем Любові короткими зітханнями:

Вироби собі звичку, коли зранку встанеш зі сну - клякни на коліна в сторону церкви, віддай доземний поклін і думкою перенесися до Євхаристійного Ісуса. Признай, що ти є недостойним бути біля свого Відкупителя і Бога, помолися, в духовний спосіб лучися з Ним, адоруй Його, відмовляй внутрішні акти адорації.

Проїжджаючи або проходячи біля церкви, чи подорожуючи, коли побачиш церкву, можеш думкою відвідати Христа утаєного і таким способом відправиш Набоженство, так якби ти був у церкві.

Переходячи біля Престолу, де є виставлена Найсвятіша Євхаристія, з належною пошаною, на колінах, до самої землі віддай глибокий поклін твоєму Господові Богу і ніколи не наважуйся перейти без такого почитання і поклону.

До Св. Причастя готуйся з якнайбільшою ревністю і побожністю, збуджуй в собі чесноти віри, надії і любові. Ще з вечора готуйся, що завтра приймеш Тіло і Кров Христову. У хвилі злуки з Євхаристійним Ісусом старайся заявити Йому свою вірність і любов. Та не забудь про намір, за що жертвуєш Св. Причастя.

Після Св. Причастя півгодини, а щонайменше 15 хв., роби благодарення, дякуй Ісусові, чини внутрішні акти винагородження, наприклад, глибокої покори "Хто я є, Боже, а хто Ти?", акти любові, прославлення і возвеличення. Не тільки дякуй, але багато проси, віддайся в опіку Євхаристійного Серця Ісусового, розкажи Йому всі рани і хвороби своєї душі. Коли Ісус жив на землі, всі люди старалися доторкнутися до Нього і сила виходила з Нього, і оздоровляла всіх. Сьогодні Ісус те ж саме чинить, коли в нашій душі перебуває, до нас приходить, щоб ми життя вічне мали і вдосталь всього мали. Христос з нашої душі викорінює всяке зло, всяке шкідливе право нашого тіла, дає добрі, побожні думки, внутрішній мир і спокій. Ніколи не спіши після Св. Причастя виходити з церкви. Того дня, коли будеш мати намір прийняти Св. Причастя і коли приймеш Його, стримуй себе від світських забав, розсіянь. Твоя думка і серце хай будуть затоплені в Богові. Цього дня всі твої справи мають бути святі і чинені з Богом.

Свята Марія Магдалина де Паціс навчає, що найкращий час маємо тоді до випрошення в Бога чого бажаємо, коли в нашій душі є Ісус, через якого можемо все випросити у Предвічного Отця.

Коли на престолі є виставлена Найсвятіша Євхаристія, стережися найменшого непошанування в цей час. Так само під час Святої Служби Божої поводься зі страхом Божим, пам'ятай про Божу присутність і ангелів, які є також при Маєстаті самого Бога.

Коли священик йде до хворого з Найсвятішою Євхаристією, коли почуєш голос дзвіночка, - на його звук маєш приклякнути на два коліна і віддати доземний поклін, а якщо не маєш можливості йти за священиком, принаймні побожною думкою йди за Ним, проси, щоб Господь Бог був милосердним для душі хворого. Часто, а найбільше під час Св. Причастя, проси Ісуса о ласку, щоб не забув про тебе в годині смерті і Собою на дорогу Вічності підкріпив.

Якщо не маєш змоги відвідати Євхаристійного Ісуса в будній день, то маєш змогу багато разів у своїх думках злучитися з Ним в духовний спосіб. Пам'ятаймо про заповідь любові: "Люби Господа Бога всім своїм серцем, всією душею своєю, всією думкою своєю".

Якщо ти в неділю і свята прийдеш на Св. Службу Божу, нехай першою твоєю думкою буде - перепросити Ісуса за остиглість твого серця і твоєї душі.

Після короткої молитви, коли цілуєш храмовий образ і хрест на тетраподі, твоя думка і ціле твоє єство мають бути звернені в цей час до Ісуса утаєного, щоб не вийшло так, як наприклад: ти приїхав з далекої дороги, твої батьки, тато і мама, чекають і зустрічають тебе в хаті, а ти не звертаєш на них уваги, а цілуєш і тішишся їхньою фотографією.

Пам'ятаймо в кожній хвилі прибігати до Ісуса, який є найкращим лікарем людської душі і тіла, який найкраще і найправильніше поставить діагноз будь-якої хвороби душі чи тіла. Поручаймо Євхаристійному Ісусові наші душі, наші родини і цілий світ.

ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Я – життя, а ви не шукаєте Мене.

Я – шлях, дорога, а ви не йдете за Мною.

Я – світло, а ви не бачите Мене.

Я – істина, правда, а ви не вірите Мені.

Я – вчитель, а ви не слухаєте Мене.

Я – ваш Господь, а ви непокірні супроти Мене.

Я – ваш Бог, а ви не молитеся до Мене.

Якщо ви нещасливі, то не докоряйте Мені за це.

"Так Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав” (Ів. 3, 16), а Він – Єдинородний Син, перед тим, як піти на Голгофу, щоб на ній зложити свою жертву на хресті "задля нас, людей, і нашого ради спасіння” (Символ віри), виповнив свою обітницю, що "не залишить нас сиротами” (Ів. 14, 16). Він залишився з нами, як і обіцяв, по всі дні нашого життя аж до кінця світу в такий предивний, але воднораз простий спосіб – під євхаристійним видом хліба і вина.

"Це – Тіло Моє, це – Кров Моя” (Мт. 26, 26-28) – сказав Ісус на Тайній Вечері. Це перша в історії людства Служба Божа, де вперше в історії з’явилася Пресвята Тайна Євхаристії, в якій Христос залишається з нами по всі дні нашого життя аж до кінця світу. У Великий Четвер Ісус сповнює свою обітницю, що Він є хліб живий, що з неба зійшов і життя світові дає. І хто споживатиме Його Тіло і питиме Його Кров – матиме життя вічне, і хоч би помер – житиме, бо Він воскресить його. А хто не буде їсти того хліба, тобто Його Тіла, життя не матиме в собі. Тому, даючи себе під видом хліба, каже нам: "їжте, бо це Моє Тіло і пийте, бо це Моя Кров”. Хто Він такий цей Ісус з Назарету? Це – Бог Всемогутній, що скрив Себе в куску Євхаристійного Хліба і залишився з нами по всі дні нашого життя, щоб ми не почувалися сиротами, щоб бути для наших душ поживою, кормом, нашою потіхою, нашою силою, нашим освяченням.

Господь звертається до нас із наполегливим запрошенням прийняти Його в таїнстві Євхаристії: "Істинно, істинно кажу вам: якщо не споживатимете Тіла Людського Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі” (Ів. 6, 53).

Щоб відповісти на таке запрошення, нам слід приготуватися до цієї великої і святої хвилини. Святий Павло закликає до іспиту сумління: "Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є” (1 Кор. 11, 27-29). Той, хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити до таїнства Примирення перед тим, як причащатися.

"Церква зобов’язує вірних "брати участь у Службі Божій у неділі та свята” і щонайменше один раз на рік приймати Євхаристію, якщо можливо, у Великодній час, приготувавшися у таїнстві Примирення. Але Церква гаряче просить вірних приймати святу Євхаристію у неділі і свята або ще частіше, навіть кожного дня” (ККЦ 1389).

Часто Св. Причастя в нашому повсякденному житті перетворюється на щось буденне, часто, приступаючи до Святого Причастя, ми не приготовляємося відповідно, а подекуди навіть перебуваємо в стані тяжкого гріха. У "Науці дванадцятьох апостолів (Дідахе)” читаємо таке: "Зібравшись разом у воскресний день Господній, поламайте хліб і складіть подяку, визнавши перед тим ваші переступи, щоб ваша жертва була чистою. Кожен, хто посварився зі своїм другом, нехай не приходить до вас, поки не помириться, щоб ваша жертва не була осквернена. Бо сказав Господь: "У кожному місці, у будь-який час приносити мені чисту жертву”; "бо Я великий цар, – каже Господь, – Ім’я моє чудесне серед народів”.

А скільки буває випадків, дорогі во Христі, що ми, перед тим як піти на Службу Божу, тримаємо в своєму серці зло на свого ближнього, а йдучи дорогою до церкви пліткуємо. А потім приступаємо до Святого Причастя і не задумуємося над тим, що велика кара чекає на тих, хто негідно причащається. Подумаймо, дорогі во Христі брати і сестри, як ви обурюєтеся на зрадника і на тих, що розп’яли Христа. Тож вважайте, щоб і ви не стали винними проти Тіла і Крові Христової. Вони умертвили всесвяте тіло, а ви приймаєте Його нечистою душею після стількох великих добродійств.

Жертва Пресвятої Євхаристії – це жертва любові. "Полюбивши Своїх, Господь полюбив їх до кінця. Знаючи, що прийшла година покинути цей світ і повернутись до Свого Отця, під час вечері Він обмив учням ноги і дав їм заповідь любові. Щоб залишити їм запоруку цієї любові, щоб ніколи від Своїх не віддалитися і зробити їх учасниками Своєї Пасхи, Він встановив Євхаристію як спомин Своєї Смерті і Свого Воскресіння...” (ККЦ 1337).

Любов до ближнього і навіть до ворога – це дорога до самовдосконалення, до освячення, до обожествлення. Яке право маємо ненавидіти ворогів, коли ми самі не можемо позбутись ненависті до них?! Поміркуймо, коли ми мали більше задоволення: чи тоді, коли помстилися, чи коли простили іншим?

Отже, дорогі брати і сестри, Святе Причастя – це вияв Божої любові до нас, людей. У наші часи як ніколи бракує любові. Чимало ми маємо прикладів із нашого щоденного життя, коли батько ненавидить свого сина, матір – дочку, брат – брата, сусід – сусіда. Ми й не помічаємо тієї злоби, що опанувала наші серця, і в такому стані ми спокійно приступаємо до Святого Причастя. Чи принесе нам таке споживання Найсвятішої Крові і Тіла Господа Нашого Ісуса Христа користь? Чи принесе нам засуд?

Нерідко за своїми турботами ми не помічаємо найголовнішого. Так, коли наші діти мають приступити до Першого Святого Причастя, ми дбаємо більше про одяг, про параду, про гостину для батьків, про відео- та фотозйомку, одним словом, про речі минущі. З часом одяг висітиме на вішаку, а саму параду будуть нагадувати лише фотографії чи відеозапис. Так, дорогі во Христі, ми завжди забуваємо про найголовніше, про те, що у Святому Причасті ми зустрічаємося із Безсмертним Богом та Царем. Коли до нашої оселі мають завітати якісь визначні гості, то ми якнайкраще приготовляємося, одягаємо найкращий одяг, якнайретельніше готуємося до святкової трапези. А як ми готуємося до Святого Причастя, коли до наших сердець в гості має завітати Безсмертний Цар. Чи ми одягаємо себе в одяг любові і святості, чи прибираємо наші серця за допомогою Святої Тайни Сповіді.

"Як тілесна їжа служить відновленню втрачених сил, так Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися; а ця оживлена любов нищить легкі гріхи” (ККСЦ 1393).

Головною дією хліба, як і кожної іншої поживи є, що він з’єднується з організмом людини. Їжа перетворюється в субстанцію тіла. Подібна аналогія виникає в нас, коли ми споживаємо "Хліб життя” – Христа в Святому Причасті.

Ісус Христос є Хлібом, який дає нам життя, підтримує нас, дає нам силу жити по-християнськи. Наскільки легше нам бути покірними, коли покірний Христос перебуває в нас. Наскільки легше нам практикувати чесноту послуху, коли Христос, що був послушним Небесному Отцеві аж до хресної смерті, живе у нас. Наскільки легше нам берегти себе від гріхів нечистоти, вправляти чесноту терпеливості і безкорисності, коли в нас діє Христос, який відзначився якраз тими чеснотами. Наскільки легше нам приймати життєві клопоти й терпіння, коли терплячий Христос є з нами.

Достойно запричастившись, не забуваймо, дорогі у Христі брати і сестри, достойно подякувати Всемогутньому Богові за такий неоціненний дар, як Пресвята Євхаристія. Промовляймо разом із Теофаном Затворником: "Ти бачиш, мій усеблагий Господи, як легко впадаю я в гріхи собі на згубу і яку силу має наді мною пристрасть, що воює проти мене, і який же я безпорадний у намаганні позбутися її самотужки! Допоможи мені, влий міць у мої немічні зусилля, а радше сам візьми мою зброю і нею ущент розбий цього мого лютого ворога”. Амінь.

Молитва в день Найсвятішої Євхаристії

http://www.saintjosaphat.org/