Україна... Цей термін має досить специфічне на свій погляд значення назви незалежної країни. Саме країни, а не держави, мабуть, найнещаснішої на землі країни. Наша країна існує з прадавніх часів, але тільки в наші дні їй "пощастило" отримати шанс на саммостійний розвиток. То чому ж вона не користується цією рідкісною нагодою, чому уже 14 років вона знаходиться в комі? Хто винен в тому, що наша країна не може перетворитися у справжню незалежну квітучу державу? Можливо це багатовіковий спустошливий вплив різних народів та країн, які прагнули аби-що захопити родючі землі нашої Батьківщини!? А може це така доля, не судилося...? Насправді пояснення одне - це прокляття, матеріальне відображення якого втілює славнозвісний український народ, а точніше його менталітет, психологія. Чому українців характеризують такими рисами як "страшна заздрість один до одного", підступність, владо-, грошолюбство, байдужість? Чому розпалася Велика Київська Русь? Чи не через численні кровопролитні міжусобиці між претендентаи на владу, часто рівними по крові братами? Або згадаємо Запорізьку Січ, коли в умовах нестримного бажання волі українського народу здобути незалежність Батьківщини, в період національно-визвольної війни, єдиним ключем звільнення України від іноземних загарбників повинна була стати консолідація цсіх соціальних і політичних сил, які існували в той період. І що ж?Знову власні інтереси триматися самому триматися на вигідному рівні, тримати в своїх руках владу, а якщо ні, то нехай вона не дістанеться нікому. Виникають розбіжності в інтересах, поглядах у козацької старшини, відбувається поділ інтересів на пропольські, промосковські, протурецькі, хоча єдиним інтересом в той час повинен був бути проукраїнський. І до чого це призвело? Поділ України на Правобережну та Лівобережну, що матиме катастрофічні наслідки у консолідації українських земель, у розбіжності суспільно-політичних інтересів українського народу. Аналогічно відбувалося і в період становлення Центральної Ради, проголошення ІІІ Універсалом утворення Української Народної Республіки. Наприкінці 1917 р. український національний рух ще йшов по низхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів - в Україні за більшовиків проголосувало лише 10% виборців, а за українські партії - майже 75%¹. Тобто Самостійна Україна мала в той час велику прихильність збоку свог  народу. І знову ж таки - спокусливі гасла більшовиків "землю селянам", "фабрики робітникам", політичне протистояння між партіями, небажання поступитися одна одній, проступки політичних діячів ("Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської російської армії, які бажали служити в збройних силах України, були демобілізовані. І не їхня вина, що окремі лідери Центральної Ради, особливо В.Винниченко виступили проти створення регулярної армії. Крім окремих частин добровольців, Україна в кінці грудня 1917 р. майже не мала війська²") призвели до..., ні до чого не призвели, знову втрачався шанс на здобуття незалежності, та ще й зі страшними наслідками: загибель відчайдушних дітей України під Крутами, розпуск Центральної Ради, боротьба "німецького" Гетьманату з Директорією, знищення останньої зовнішніми чинниками. А згодом - війни, репресії, голодомори (а багато хто в наш час цього не визнає і, що найстрашніше, - ці люди прагнуть прийти до влади в Україні!). Чому така ненависть до нашого народу, немов ми євреї при ІІІ Рейсі? Чому нас мільйонами гноїли, вивозили в Сибіри, перших кидали під німецькі танки, відбирали у нас останній хліб, відбирали і знищували нашу Батьківщину...?
24 серпня 1991 р. - День народження Незалежної України. Кожен громадянин України повинен тепер відчувати себе її батьком, піклуватися про неї, ростити її. Нашій дитині уже скоро 15 років, а як вона виглядає? Кому ми доручили її виховувати, розвивати усі 14 років? Добре, що хоч зараз вона нарешті стає на ноги, та чи на довго? Ми повинні добре знати і довіряти тому, кому передаємо піклування Батьківщиною. Головне - вчитися на помилках, яких допускалися наші попередники, не повторювати їх, дотримуватися спільної ідеї, не розділюватися у поглядах, програмах, особливо у цей важливий для українського майбутнього час. Ми, українці, повинні доказати усьому світу, що ми є народ, який виконав заповітну волю наших предків землі, що ми здатні розвивати нашу державу, жити в найкрасивішій, оспіваній багатьма відомими митцями, великими діячами, Україні. Благослови Боже наш український нарід! Честь нації!

24.12.2005 р.

1 Бойко О.Д. Історія України: посібник. - К.: "Академвидав", 2004. - 656 с.
2 Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Короткий курс лекцій. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 371 с. - Бібліотека щорічника "Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє". Серія "Історія". - Випуск 2.