Якщо брати у загальному у вимірах усієї Вселенської Церкви такі випадки справді мали місце стосовно тих духовних осіб, які відпали від Церкви і згодом розкаялися та навернулися. Особисто був свідком такого навернення священика, котрий в 1946 р. відступив від католицької віри і перейшов у російське православ’я. Наприкінці 1989 р. готуючись до св. Літургії, я побачив у захристії старенького священика. Він впав на коліна і голосно ридав, що зрадив Церкву і попросив привселюдно у храмі наповненому вірними розкаятися за вчинений гріх. Народ прийняв його щире каяття і цей священик дуже сумлінно опісля трудився у винограднику Христовому до самої смерті. Треба молитися за навернення Догнала і його прихильників, щоб милосердний Господь дав їм ласку, як цьому старенькому священикові навернутись.

Впр. і дорогий Отче та співбрате у Чині, щиро дякую за Твою підтримку. Можливо ці слова Світлана почула від якоїсь нерозважної людини і повірила в це. Не маю часу давати їй вичерпну відповідь за обмалом часу, оскільки це запитання не стосується теми конференції. Нехай вона до мене звернеться і тоді ми все з’ясуємо.

Слід визнати, що загал вірних не є відповідно обізнаний з різними рухами. Священикам треба сумлінно трудитися, заохочувати читати церковну пресу і ознайомлювати їх з життям католицької Церкви. Вважаю, що не слід ставити знак рівності між о. Ковпаком і Догналом. Декілька представників лефевристського руху на Заході у даний час перебувають на шляху поєднання з Католицькою Церквою і мали зустріч з папою Венедиктом XVI. Можливо о. Ковпак піде за їхнім прикладом. Церква є милосердною матір'ю і чекає на його повернення. Справа поєднання з Церквою залежить від о. Ковпака, про що я неодноразово говорив його прихильникам. Необхідно молитися, щоб це якнайшвидше сталося. Щоб наводити якісь аргументи, необхідно оперувати фактами. Мені невідомо, хто саме «з практикуючих "ковпаківців" працює в офіційних церковних структурах», як Ви це стверджуєте. Церква забороняє вірними брати участь у відравах тих священиків, що не перебувають у католицькій Церкві. Мирян необхідно утверджувати у вірі любов’ю, а не різними дисциплінарними покараннями. Необхідно реагувати на виклики часу, як до цього нас заохочує св. Василій В. «невміння пристосуватися до умов часу є ознакою дитячого розуму».

Так, на превеликий жаль, – це правда. Догналівці часто вдаються до психологічного тиску на тих, хто залишив ряди цієї секти. Вочевидь, це робиться з метою, щоб залякати тих, хто ще вагається.
Трапляються випадки, коли відбувається постійне надзвонювання на мобільний чи стаціонарний телефон, коли сектанти зустрівши своїх колишніх жертв погрожувують їм, якщо не вічним пеклом то фізичною розправою. Необхідно намагатися обмежити їхній доступ до колишніх членів цього угрупування – змінити номер телефону, певний час уникати місць, де існує реальна можливість зустрічі з ними і тому подібне. Не слід також забувати, що існує можливість звернутися у правоохоронні органи з проханням про захист.
Також варто звернутися до місцевого пароха і попрохати про допомогу в конкретному випадку, адже кожен випадок є унікальним і загальних рецептів тут не має. Глибоко переконаний, що наші парохи зуміють допомогти цим людям.
Не варто боятися говорити про ці випадки. Сектантська братія догналівців не любить правди. Коли оточенню стає відомо про їхні методи впливу, тоді вони дуже скоро забувають про особу, яку намагалися психологічно тероризувати. Вони панічно бояться, коли їхні темні діла стають доступні широкому загалу, тому дуже часто навіть для психологічного тиску обирають такі моменти, щоб особа була заскочена. Та коли поряд з цією особою є інші люди, коли ця особа починає говорити про цей тиск і чутка про це поширюється, догналівці просто починають уникати цієї особи і в кінцевому результаті дають такій особі спокій.

Догналівці цілеспрямовано вербують до своїх рядів вчителів, лікарів, підприємців, тобто людей освічених, які мають часті контакти з багатьма іншими людьми. Завербувавши одного-двох у якомусь колективі, вони запускають цих троянських коней, які і докладають усіх зусиль, щоб розтлумачити іншим людям догми догналізму. Іншою тактикою є проведення так званих реколекцій. Оголошення про ці «реколекції» розклеюють у маршрутках, на зупинках громадського транспорту, стовпах освітлення і т.п. Також догналівці шукають людей, які на їхню думку, або ображені за щось на Церкву, або недостатньо воцерковлені (далекі від церковного життя). Найновішою формою менеджмент-поширення догналізму є створення і функціонування громадських організацій, які начебто мають своєю основною ціллю боротьбу проти ювенальної юстиції, законодавчого толерування гомосексуальної поведінки – тобто вигаданих «Бу!», які, Богу дякувати, поки що не загрожують нашому суспільству. Варто зазначити, що у той же час догналісти повністю ігнорують тему абортів, які являються реальною, гарячою проблемою нашого суспільства.
Декілька порад, щоб уникнути ролі жертви догналізму. Перш за все – будьте практикуючими католиками, які не тільки раз в тиждень приходять на Святу Літургію. Старайтеся запізнати свою віру. Візьміть до рук Катехизм Католицької Церкви. Коли Вам хтось запропонує відвідати якісь реколекції, місії і тому подібне, інформуйтесь у свого пароха: чи варто відвідати, чи краще ні.
Наш народ, нажаль, має один гріх, яким часто собі легковажить. Це гріх обмов і очорнень. Наші люди охочіше вірять різноманітним пліткам, ніж очевидним фактам, некритично сприймають найнеймовірніші розповіді й обмови. Власне цим дуже часто послуговуються сектанти і серед них також і догналівці. Відмовтеся від цієї практики, уникайте непотрібних і немудрих розмов. Якщо чуєте якийсь неприємний поголос про священиків, монахів, монахинь чи навіть єпископів, краще помоліться за них і не поширюйте цього далі.
Плекайте у собі любов до своєї Церкви і тоді вам ніколи не прийде на гадку відділитися від Неї. Якщо ж ви якимось чином потрапили на «богослужіння» цієї секти, тоді одразу почуєте, що у відповідних єктеніях вони не згадують Блаженнішого Патріарха Любомира, а свого фіктивного вождя Михайла (Осідача). Отже, практикуючому, воцерковленому греко-католику майже неможливо потрапити в ряди сектантів догналістів.

Василіянофобія є важкою недугою. Лікарством на цю недугу можу запропонувати притчу про кукіль Мт. 13, 24-30. Виполюючи кукіль можна «повиривати разом з ним пшеницю». Уявімо собі, чи мала б наша Церква великого митрополита Андрея, якщо б ЧСВВ в останній чверті ХІХ був скасований. Можливо сьогодні хтось серед молодих ченців Крехівського монастиря стане колись другим митрополитом Андреєм, чого я також бажаю ОО. Редемптористам і Студитам? Отож, варто замислитися і почекати до часу жнив. Без Божої допомоги ми не спроможні нічого доброго зробити і це треба мати на увазі усім, також і Отцям Василіянам.
Василіянський Чин дуже шкодує, що багато проблем у нашій Церкві вийшло від його членів теперішніх і колишніх. Ми василіяни цього не заперечуємо і щиро шкодуємо. О. Протоархимандрит Василій Ковбич і о. Протоігумен Йоанікій Чверенчук неодноразово вибачалися за ці прикрі вчинки його членів. Відповідає правді, що деяка частина членів нашого Чину є традиційно налаштована у обрядових справах щодо деяких практик з латинського обряду. Годі за 20 років після виходу з-підпілля змінити певні стереотипи у способі мислення цих ченців, які побутували у нашій Церкві до 1946 р. Управа Чину є свідомою на закиди, що висуваються на його адресу. Твердження, що «василіяни по суті нічим не відрізняються від ковпаківців чи догналітів», а також, що існують затуркані єпархії, вважаю нісенітницею і арогантним висловом. Отці Василіяни мучеництвом і сповідництвом за останні 400 років засвідчили свою вірність католицькій Церкві. За це їх слід ставити «під стєнку», як пропонуєте Ви??? Ми дуже вдячні за конструктивну критику, адже справді деякі наші ченці наробили лиха і за них маємо покутувати. Книгу «Про вервицю» обіцяю прочитати і дам на неї свою рецензію, з якою Вас обов'язково ознайомлю.
Мене дуже непокоїть Ваша недуга, роздумуйте щодня над притчею про кукіль і тоді Ви зцілитеся від василіянофобії, чого Вам щиро бажаю. Христос посеред нас!

Проблема «бойової» молитви догналівців полягає у двох речах. По-перше, ця «молитва» має свою специфічну поставу тіла, яка сприяє тому, що мозок починає працювати в той самий спосіб, в який він працює в часі трансу, або гіпнозу. Тобто, ця практика вводить людину в стан, у якому нею надзвичайно легко маніпулювати. По-друге ця молитва в догналівських колах вважається такою, на яку Бог мусить відповісти і вчинити власне так, як цього від Нього «молільник» вимагає, а це вже – магія. Тобто, прагнення «підкорити» собі Бога. Тому ця «молитва» становить велику загрозу, як психічному так і духовному здоров'ю людей, які її практикують.
Сильний крик, пов'язаний з глибоким і частим диханням, голова задерта до гори – усе це сприяє стану перенасиченості мозку киснем, стану, який досягається так званою дихальною гімнастикою Стрєльнікова. Сама ця гімнастика є запозиченою з йоги й широко використовується в індуїзмі для осягнення специфічних станів людської свідомості. Мозок людини у такому стані функціонує подібно до того, як мозок функціонує у стані гіпнозу чи трансу. Усе залежить від глибини збагачення крові, що надходить у мозок, що звідтіля не виходить нормально, киснем. Увівши людину у такий стан, можна її змусити прийняти будь-які, навіть найабсурдніші доктрини, які людина сприйматиме, як власні переконання. До речі, саме такий стан свідомості можна спостерігати у прихильників цієї секти.
Спроба маніпулювати Богом має своє коріння, ще у спокусі, якою диявол спокушав наших прародичів в земному раї – будете, як Бог. Диявол завжди прагне спричинити у людині прагнення бути всесильною, мати Бога за свого слугу. Це прагнення власне і є коренем усіх магічних практик і окультних вчень. Такого навчають і догналісти своїх прихильників. Коротко кажучи, вони пропагують переконання, що Бога можна, якоюсь певною молитовною формулою примусити діяти у певний потрібний, «молільнику» спосіб. Але це абсолютно не має жодного зв'язку з правдивою християнською довірою до Бога, Якого Ісус об'явив нам як Отця, Який нас безмежно любить. Доктрина «бойової» молитви фактично заперечує Бога, Як Люблячого, заперечує його як Особу, чи краще сказати, як Особу Пресвятої Тройці, а зводить Його до рівня предмету людської маніпуляції. Зрозуміло, що у своїй суті доктрина «бойової» молитви є антихристиянською.
Тому хочу наголосити, що так звана бойова молитва насправді є антихристиянською за своєю істотою та шкідливою для психічного здоров'я людини.

В опусах догналівців лунає багато критики на «гнилий Захід» і справді не має жодної критики РПЦ і урядових осіб Російської Федерації. Більше того вони радять Єрархам Російської Православної Церкви бути «обачними» з Католицькою Церквою. Догналівців ніяк не можна вважати релігійними діячами, але звичайними авантюристами. Їхня діяльність спрямована на шкоду Католицькій Церкві і Українській Державі. Уявімо собі умовно лише, що було б з догналівцями, коли б вони перебували на території Росії і агресивно критикували там главу РПЦ, патріарха Кирила? Запевняю Вас, що за декілька днів, або навіть годин, свідки Догнала були б депортовані.
Я не знаходжу ніякої різниці між Догналом і екс-мером Москви Лужковим, котрий виступав в Криму з українофобськиии заявами, за що і був оголошений «personа non grata» у нашій державі. Щодо можливої співпраці догналівців зі спецслужбами, варто звернутися до компетентних державних чинників, які мають захищати своїх краян від деструктивної дії агресивних громадян іншої країни, які наносять шкоду нашій державі.

Наше суспільство зранене. Не відбуваються зміни на краще, у свідомості багатьох краян далі побутує бацила «homo sovieticus». Церква не є відірваною від суспільства. Наша Церква переживає не без проблем своє становлення після десятиліть переслідувань. Дуже важкими у її становленні були 90-роки, за які нагромадилися ці труднощі. Переломні часи, як знаємо з історії ніколи не були легкими, вони бували часами злету, а також падіння. За минулі 20 років у нашій Церкві мали місце не тільки злети. Чимало духовних осіб ізолювалися від мирян і увійшли у свої проблеми. Це також стосується і монастирів. Цей стан речей вміло не без підказки ззовні використали догналівці і на на гачок їхньої демагогії потрапили вірні, що не одержали допомоги і доброго прикладу від своїх душпастирів і духовних провідників. Явище догналізму вважаю маргінальним явищем і у тенетах цього єретичного вчення перебуває декілька десятків, або сотень вірних, що звичайно є великою духовною втратою для нашої Церкви. Слід дивитися з оптимізмом у майбутнє і одночасно при цьому ніколи не розслаблятися, бо диявол не спить. Без сумніву догналізм щезне, як роса на сонці, як це часто траплялося в історії Церкви. Для нас духовних осіб це має стати добрим уроком і застановою, чи докладаємо ми усіх зусиль до спасення довірених нам душ, як це чинили наші попередники, сповідники віри у часи підпілля. Дякую за Ваше запитання і за турботу про нашу Церкву.

У доленосному 1989 р. ми мали щастя наочно пересвідчитися, що Христову Церкву пекельні ворота не подолають. Наша Церква звичайно перенесе пошесть догналізму, але не може не хвилювати, як Ви пишете «людський фактор - сотні втрачених людських душ». Це мене дуже болить, Перш за все треба молитися і благати Господа за порятунок цих душ. Без Божої допомоги ми не впораємося. «Практично допомогти "жертвам" цієї секти», як Ви запитуєтеся, можуть думки учасниці реколекцій, організованих Групою Догнала - "Я зрозуміла, що їм непотрібно людей, які думають, вони прагнуть оволодіти людиною”, опублікованих на цьому сайті. Необхідно без зволікань створити компетентну комісія, яка б розглядала небезпеку нових рухів, що провокують появу таких сект, як «свідки Догнала» і рішуче реагувала на ці феномени. Дякую за Ваше запитання і за турботу про нашу Церкву.