На острові Кіпрі є град, який Киринея називається, єпископував святий священомучеиик Теодот, що родом із галатів був, від християнських батьків народжений і в поученні книжному вихований, замолоду премудрости і чеснот навчений. На Кіпрський острів прибувши, учив еллінів поки нути блуд і звабу ідольську, вірити ж у Христа, істинного Бога. І багатьох, проповіддю Божого Слова від нечестя язичницького відвернувши, на путь спасення наставив і через те поставлений був єпископом града Киринеї. Посилилося тоді гоніння на християн, коли царював Ліциній нечестивий, а ігемонствував на Кіпрі князь Савин. І хотів святий мучений бути за Христа, тому сміливо сперечався з еллінами, викриваючи їхній блуд, Христа ж Бога відкрито проповідуючи. Чув же про те їгемон Савин, звелів схопити його на муки. І, довідавшись про наказ ігемоновий, архиєрей Божий не чекав, поки прийдуть по нього, але зразу сам пішов до ігемона і, ставши перед ним, сказав: "Я той, кого ти шукаєш, не сховався від тебе ані насильно мене не привели, а сам добровільно прийшов, щоб істину, яку не приховувати, а виявляти належить, Христа, Бога мого, попровідувати, нечестя ж вашого викривати бідність і неміч. Але не треба багато вказувати на неміч вашу, вона-бо сама вас, немічних, викриває, що від жаб ви боязливіші, адже через одного християнина цілий град нечестивих і військо зрушили. Бояться біси одного чоловіка, що є рабом Христовим, і докладають зусиль, аби не втік із рук ваших катівських, аби не підняв на них більшої війни і не переміг їхньої немочі, здолавши тих, що їм покорилися і мали марну на них надію". Ігемон же, не терплячи такого викриття, звелів зразу святого жорсткими жилами бити нещадно. І коли били його довго, святий Давидове промовляв слово: "На хребті моїм орали грішники, примножили беззаконня свої. Коли ж перестали слуги бити мученика, сказав йому ігемон: "Бачиш, що принесли тобі твої балакучість і нахабство". Відповів святий: "Якщо були б душевні твої очі світлими, я показав би тобі, що принесла мені моя мужність, яку ти нахабством називаєш. Але тому, що сліпий ти, через те не можеш бачити благ, які мають для мене бути. Зрозумій принаймні з цього, що я, взираючи душевним зором на приготовані для мучеників Христових небесні винагороди, непорушний у ранах, які приймаю, і не відчуваю мук, бо душевна в Бозі веселість долає всі болі тілесні". Савин-ігемон промовив: "Пишаєшся, Теодоте, і лестиш тим, що слухають, мене ж не можеш зманити словами своїми, доти-бо тіло твоє ранами мучити буду, допоки не визнаєш богів наших влади". Сказав святий: "Як же хочеш, муками мене випробовуй, збери всю катівську свою хитрість на тіло моє і пізнай Христового воїна силу — побачиш, хто міцніший буде: чи ти, що мучиш мене, чи я, мучений". Ігемон сказав: "Чи не знаєш, що від царського веління владу маю над тілом твоїм, щоб роздробити його ранами і силу твою врешті згубити?" Відповів святий: "Такому скоряюся Богові, Який мене від царів царственнішим і від князів сильнішим зробив, через те сьогодні, наче до раба, до тебе говорю і від усілякого полоненого безчеснішим тебе вважаю, і на всі муки не зважаю, бо допомагає мені Бог, Який навчив нас усю житейську любов за сіно. і полову, і гній мати. Не думай-бо, що настрашиш мене погірдливими і грізними своїми погрозами, хвалишся ж, що владу маєш над тілом моїм, але таку владу мають і ті, що в пустелях живуть, — розбійники, коли-бо когось, що шляхом іде, схоплять і мучать, як самі хочуть. І ти нині вважаєш, що багато можеш, у беззаконні своєму на меч покладаючись, законну-бо владу на катування змінивши, перелюбників і убивць пробачаєш, достойну ж для них кару переносиш на невинних благочестивих мужів". Розгнівався ж ігемон вельми, звелів мученика нагого повісити на катувальному дереві і залізним гострим знаряддям обдирати ребра його. Коли страждальця Христового люто обдирали, він біль терпів, молився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, всього видимого і невидимого творіння Творче, що полонив смерть, зруйнував пекло, на хресті умертвив начала і власті преісподньої і викрив князя віку цього, дарував же зверху силу святим своїм апостолам і без спокус їх беріг, Ти, що дав колись малій дитині Давидові на гіганта Голіята перемогу і у вавилонській печі полум'я вгамував, щоб не пошкодило воно тіл святих твоїх отроків, охолодив жар холодною росою, Ти і мене зміцни в муках цих — знаєш-бо людську неміч, що гірша від непотребу міць наша і від квітки скоров'янучої коротша сила наша. Дай славу імені твоєму, Господи, і силу немочі моїй подай, розсип силу тих, що повстали на святу твою паству, щоб зрозуміла вся земля, що Ти є Богом Всевишнім єдиним, що даєш міць і силу тим, хто уповає на Тебе". Коли так святий молився, слуги катові настільки обдерли тіло його, що відкрилися нагі кості. Тоді звелів ігемон, знявши його з катівні, відвести до темниці.
Коли ж вели святого до темниці, він кричав на ціле місто, промовляючи: "Ви, що ведете мене, страждаючого, розумійте, що не без сподівання страждаю, є-бо за мученицький біль у Христа Бога винагорода, якої ж і я сподіваюся, Якщо-бо цар земний, тимчасовий, воїнів своїх, що за нього мужньо і хоробро воюють і проливають свою кров, світло шанує і достойні дає їм дари, тих, що загинули славно на війні, вшановує у книгах і зображеннях їхніх і пам'ять їхню незатерту подає нащадкам, наскільки більше наш Подвигоположник, Вічний Небесний Цар, воїнам і подвижникам своїм і в нинішньому житті подає честь, і у Воскресенні покаже причасниками Царства Свого. Свідчать чесні кості святих мучеників,  що раніше подвиг чинили, благоговійно їх всі благовірні шанують і за всі на землі коштовні речі і багатство коштовнішими мають. ї та шана, що приносять їм, відображає честь і славу від Бога і ангелів Його, яку душі мучеників на небесах мають". Коли те й більше святий говорив, ішов за ним весь люд аж до в'язниці, У ній же перебував святий п'ять днів, тоді знову на допит ігемонові його представили. І сказав ігемон до мученика: "Я думаю, що не потрібні більше кари, щоб ти помудрів, досить тобі попередніх мук, їх жорстокости спробувавши, приступиш до вшанування богів наших, не бажаючи попередніх страждань. Якщо ж і далі в непокорі перебуваєш, то змусиш мене важчих тобі завдати мук. Тому послухай мене і звільни сам себе від майбутніх мук". Святий же Теодот сказав: "Не розумієш, тричі окаянний, що хоч і стліло тіло моє від мук і ребра мої зігнили від ран, проте хоробро й нині прийшов, готовий усе, чого завдаси мені, перетерпіти, допоки не закінчу подвигу свого, щоб вінець правди, який лежить переді мною, прийняти від Господа мого Ісуса Христа". Сказав ігемон: "Не називай тут Розіп'ятого, бо осквернюєш мені це місце суду". Відповів Теодот святий: "Безумче, усієї нечистоти сповнений, ти, нечестивих і всескверних богів своїх називаючи, не думаєш, що осквернюєш це місце. Те, що я пречистого Владику свого Христа, Царя і Господа всіх, називаю, тобі важко слухати, і гніваєшся, і сумуєш, наче судилище твоє осквернене згаданим іменем Христовим. Не можеш-бо чути страшного імени Христового, бо мучиться твоя совість, коли пречисте Його ім'я називаю. Ось же і біси, яких ви шануєте, страждають, не терплячи мук, які мають від бачення Христа, і кричать: "Що тобі до нас, Ісусе Назарянине, прийшов передчасно мучити нас?" Не дивно-бо, що й імени Христового не можеш слухати, бо споріднений ти з бісами, від прадідів своїх служиш їм і їх наслідуєш". Савин-ігемон сказав: "Я думав, що ти покірніший будеш після перших мук і що послухаєш мене, коли на рятунок тебе кликатиму, ти ж гірший став. Але тому, що сперечаєшся з нами і зваблюєш своє серце, наче задля Христа терпиш, нової якоїсь тобі завдам муки і переможу тебе. І покажу, що нічого не досягне твоя на Христа надія. Не поможе тобі звабник той, на якого ж покладаючись, насмілився на муки". Святий же мученик сказав: "Якщо б задля людини перетерпів це, окаянніший би був від вас усіх, безбожних, і жодної не мав би надії доброї на майбутнє життя, але й до кінця терпіти б не міг ані не перетерпів би стількох катувань, якщо б на Небесне царство не взирав, у ньому ж більшу приймають винагороду понад достоїнства, яку Христос, істинний Бог, подає. Хіба не перетерплю більших мук, допомогою Христовою, задля обіцяних мені вічних благ? Побач у мені допомогу Христову і переконайся, що уповаю на Нього.
Божественна Його рука покриває мене, тому мук твоїх не боюся і ні від чого тяжко не страждаю. Хоч тіло тлінне страждає, але помисел, утверджений в Бозі, перебуває непохитний". Тоді ігемон Савин звелів принести ложе залізне, і розтягнути на ньому святого, і розпалити під ним вогонь, гілля і стебла підкидаючи. Коли ж і цю муку перетерпів страждалець, здивувався ігемон і сказав: "Звідки у вас, християн, таке немилосердя? Кого помилувати можете, як самі себе не хочете помилувати? До кого щедрими будете, якщо самі себе не ущедрюєте?" Теодот святий мовив: "Вдачі людинолюбства не відаєш і про помилування говориш. Тоді ісповім тобі благодать, коли засудиш мене на смерть, коли від тимчасового мене звільниш життя і перепустиш у Небесне Царство. Але піднести мене хочеш, бо, більше мучачи мене, про більшу дбаєш для мене винагороду. Якщо маєш милосердя наді мною, через різні муки відпусти мене з тимчасового цього життя. Додай тут більших мук, щоб там додалося мені до вінця правди. Замуч мене до смерти, щоб досконалим подвижником я відійшов до Подвигоположника мого Христа, щоби всі святі ангельські лики прийняли мене, радіючи і веселячись". Ігемон же мовив: "Я тебе зроблю досконалим подвижником, коли вигадаю инші муки на тебе, лютіші". Мученик же Христовий мовив: "Якщо б ти знав доброту Бога мого, на якого ж я надіюся, що за короткочасні ці муки вічного в Нього удостоюся життя, ти б сам захотів за Нього постраждати так, як я страждаю. Але тому що зробили жорстокими ваші серця біси, яких ви шануєте, і на ніщо після життя цього не сподіваєтеся, через те впали в суєту світу цього, даючи перевагу тимчасовому і минущому над вічним". Це чуючи, ігемон налякався і сказав: "Казали мені про тебе, що грубий, я ж тебе бачу хитрим вельми". Відповів святий Теодот: "Христос у мені говорить, які красномовці можуть мені протистояти? Знай, що добре ти чув від тих, що казали тобі про мене, що грубий я, — правду казали. Але благодать Христа мого, яка подвизається зі мною, говорити мене навчає і муки терпіти зміцнює, полегшуючи біль від ран, що я приймаю". Ігемон сказав: "Не пощаджу тебе, Теодоте". Відповів святий: "Роби, що хочеш, на все я готовий". Тоді Савин-ігемон звелів воїнам цвяхи в ноги його забивати і гнати його. І коли вбивали в ноги його цвяхи, він підніс руки свої до неба, кажучи: "Дякую Тобі, Господи мій, кусе Христе, що недостойного мене сподобив бути страждань Твоїх учасником, звідки для відкиненого мене така Твоя благодать прибула ~ ось уже наче на небо зійшов я. Дякую Тобі, Спасителю мій, що врятував мене від тих, що гонять душу мою. Хай возвеличиться Ім'я Твоє, Владико Христе, у тілі моєму. Ти-бо для мене життя. Сину Божий, і померти мені за тебе корисно. Поручаю ж Тобі тих, що страждають Імени Твого ради, будь їм помічником і звели бурі цій зупинитися, розсип тих, що повстають на Церкву Твою святу, щоб у світі славили Тебе люди твої навіки". Тоді до християн, що там стояли, мовив: "Мій подвиг, браття, вже закінчується, і вінець близько — запорука правди моєї, його ж мені подасть Ісус Христос. Він розіп'явся задля мене, я ж тіло своє віддав на рани задля Нього. Він помер за мене, щоб урятувати мене від тління, я ж помираю задля Нього, щоб царства Його сподобитися. О, велика благодать Христова, що за тимчасове задля Нього страждання вічні й невимовні віддає блага, понад достоїнства, бо не є достойними пристрасті віку цього слави, яка хоче в нас явитися". І так нацвяхованими ногами біг святий, гнаний по шляху. Багато ж з люду еллінського, бачили таке його терпіння і, медоточиві слова його слухаючи, повірили в Христа й відкрито ганьбили нечистих ідолів, і катові докоряли, прославляли ж Ім'я Христове. Про те довідавшись, князь Савин звелів знову святого вкинути до в'язниці, щоб не зваблювався, казав, відьмацьким ученням його народ. І радився зі своїми воїнами, якою смертю згубити мученика. Днів же багато минуло, почали гнити рани його, і всі благовірні християни приходили пеленами чистими обтирати струпи його. Після того, коли Великий Константин силою хресною переміг Максентія й обдарував свободою всіх християн, прийшов наказ від нього, аби гоніння припинити і тих, кого утримують за Христа в кайданах, відпустити.
Про те почувши, святий Теодот сумний був вельми, що хочуть його відпустити: померти-бо за Христа бажав у муках. Коли був відпущений, пішов у свій град Киринію і перебував після страждання на престолі своєму два роки, відтак переставився у Господі і вінець подвійний — святительства і мучеництва - прийняв із правиці Христа Господа, який вінчає подвижників своїх у славі вічній. її ж і ми нехай сподобимося молитвами святого священомученика Теодота, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь