Святий отець наш Митрофан жив у роки великого Константина, першого царя християнського. Син Дометіяна, римлянина, що був із царського роду, бо ж Дометій був братом Прова, що раніше був царем римським. Той Дометій благорозумний, побачивши звабу і блуд ідолопоклонницький і пізнавши праведну й правдиву віру християнську, відрікся оманливих богів і повірив в істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. А тому, що в той час велике в Римі відбувалося нечестя кумиробісся й неповинних незчисленних християн щоденне вбивство, — Дометій покинув Рим і прийшов з двома синами своїми, Провом і Митрофаном, до Візантії. Був же тоді у Візантії єпископ Тит, муж богоугодний і святий. При ньому Дометій із синами своїми жив, повчаючись у вірі Христовій і в законі Господньому і на добродійне життя наставляючись. Єпископ же, бачачи його, що всім серцем і всією душею до Христа приєднався, духом горів і Господові скорявся, долучив його до клиру церковного і поставив пресвітером. Коли ж єпископ Тит переставився до Господа, прийняв після нього престол Дометій. Після кончини блаженного Дометія-єпископа прийняв престол святительський син його Пров. Після переставлення ж і Прова цього святого Митрофана, сина Дометія, а брата Прова, на престол візантійського архиєрейства возвели.

Прийшов же великий Константин-цар у Тракійський край і у Візантії був, бачив цього святого Митрофана і розмовляв з ним, пізнав, що він великий угодник Божий, подивувався добродійному життю його і премудрості і полюбив його вельми. Бажаючи ж насолодитися богонатхненними словами його, привів його до Риму. Тоді захотів перенести престол свій царський з Риму до Візантії: побачив, що місце те вельми гарне і що добре бути на ньому царському градові; плодами земними щедре, при Євксінському Понті між Європою і Азією лежить, до нього ж і морем, і суходолом дороги добрі. Заснував тому град великий, будівлями прекрасними його возвеличив і нарік його новими іменами: і на свою честь Константинополем, і Новим Римом, і Царгородом. І того ж святого Митрофана зі старого Риму в новий Рим привів, і батьком своїм називав, і честь патріяршу йому серед святих отців трьохсот вісімнадцяти, які на перший, велінням його царським, у Нікеї собор Вселенський зійшлися, виклопотав. І був він першим патріярхом Константинопольським. Не зміг же святий Митрофан, перший патріярх Константинополя, Нового Риму, на собор той сам прийти через старість свою і тілесну неміч. Послав замість себе хореєпископа свого Олександра, мужа чесного, і святого, і старого, що багато трудів за мир церковний у Тракії та Ілирику підняв. Він на соборі тримав місце патріярха свого Митрофана і проти Арія боровся. Коли закінчувався Вселенський той собор, благочестивий цар великий Константин просив усіх святителів піти з ним до святішого патріярха Митрофана, відвідати його хворого, на смертному одрі. І коли всі з царем до нього в недільний день прийшли і бесіда була, сказав цар до святого: "Бачу тебе, о всечесний отче, знеможеного старістю і хворобою, прошу тому тебе, скажи і покажи нам, хто після тебе пастирем стада бути достойний". Святий же Митрофан із радісним лицем цареві відповів: "Справді Дух Святий нині говорить устами твоїми, я-бо про це сім днів думаю. Відкрив Господь, що через десять днів відійду звідси. Має ж після мене прийняти престол співслужитель мій Олександр, достойний воістину вибрання і дару Святого Духа. А після нього Павло, він нині чтець, престолу спадкоємцем має бути". Поглянувши на божественного Олександра, патріярха Олександрійського, сказав до нього: "І ти, о брате, найкращого після себе спадкоємця залишиш". І, взявши за руку архидиякона його Атанасія, сказав: "Ось хоробрий Христовий воїн, він після тебе спадкоємцем буде, і не лише разом з братом моїм Олександром проти нечестя аріянського твердо стане, а й у великі подвиги увійде. І великі з мужнім Павлом чекають його страждання". Так святий про майбутнє прорік і через десять днів від одкровення Господнього помер у мирі, місяця червня в 4-ий день, проживши всіх літ від народження свого сто сімнадцять. Нині ж у безконечному живе житті, стоячи перед престолом Архиєрея Великого, що небеса пройшов, — Христа, Спаса нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.