Із бесід святого Григорія Двоєслова, папи римського, з Петром-дияконом (книга 1, глава 12)

У краях Тудерея-града, між двох гір у долині, на місці, названому Ентирокліна, була церква Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. У ній був пресвітер на ім'я Севір, дивний вельми в житті богоугодному. Чоловік один із тамтешніх мешканців захворів і до смерти зближався — послав скоро до пресвітера того, просячи його, аби швидко до нього прийшов, бо хотів сповіддю із покаянням очиститися від сподіяних гріхів і прийняти відпущення перед своїм відходом з тіла. У той час пресвітер у винограднику своєму зрізав грона і сказав до посланців: "Ідіть наперед, я вас дожену". Бачив же пресвітер, що небагато залишилося грон, задумав трохи лишитися, поки й ті збере. Закінчивши діло своє, вирушив у дорогу до хворого. Коли йшов, зустріли його люди, що були у хворого, і сказали: "Чого затримався, отче? Вже й не трудися, бо помер чоловік той". Це почувши, пресвітер затремтів і почав голосно плакати, називаючи себе вбивцею. Плачучи, дійшов до дому, де тіло померлого лежало, і кинув себе перед ложем зі сльозами на землю, ридав сильно й головою до землі бив, винним себе в смерті його називаючи. Коли він так ридав, раптом мертвий ожив. Те побачивши, люди вжахнулися вельми чудові тому, й утішилися воскресенням його, і з радости плакали, і питали його: "Де ти був і як душею в тіло повернувся?" Він же відповів, кажучи: "Якісь страшні й дуже гордовиті етіопи взяли мене, їм же з рота і носа вогонь виходив. І вели мене в якісь темні місця, страху й трепету сповнені. І ось раптом з'явився юнак пресвітлий, з иншими світлоносними назустріч нам ішов, і до поводирів моїх сказав владно: "Поверніть його, бо Севір-пресвітер плаче за ним. І через Севірові сльози Господь дарував йому це". Тоді Севір-пресвітер із землі встав, з невимовною радістю віддав Богові дяку. Воскреслого ж чоловіка про покаяння повчив і, сповідь його вислухавши та гріхи відпустивши, причастив його Божественних Таїнств Тіла і Крови Христового. І перебував чоловік той сім днів у житті цьому, молячись безперестанно до Бога. На восьмий день, перебуваючи в радості, переставився. Нам же можна зрозуміти, в якій любові своїй Господь мав Севіра-пресвітера, як не хотів його засмутити, але швидко молитву його почув і волю його вчинив. Звідси стає відомо, що й Севір-пресвітер дуже любив Бога і ціле життя своє служив Йому сердечно. Угодив же Господові до кінця, відійшов до Нього і став перед престолом божественної слави з ликами святих, що славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде слава навіки. Амінь.