У час той, коли поклонялися дияволу його прихильники й міцніли ідолопоклонницькі чари та блуд, а Максим у Киликії був ігемоном, донесли йому на раба Христового Дулу, мужа тої ж Киликійської єпархії, який був праведним і богобоязливим, за свідченям всіх людей, добродійне життя мав і у всьому правду беріг. Сповіщено було про нього ігемонові, що він Христової віри ісповідник. Через те в темницю його вкинули. Розповідав нотарій перед ігемоном так: "Як же ти велів, о ігемоне, воєначальники всі ці землі аж до зефірських градів пройшли. Взяли одного послідовника нечестивої християнської віри, його ж я і представив праведному і пресвітлому суду твоєму". Коли ж він це мовив, сказав ігемон: "Коли сам гради ті обходити буду, тоді всіх в'язнів вести за собою звелю й у визначних місцях мучити їх буду".

За якийсь час пішов до граду зефірського, до краю, що Преторіяда називався. Там, на судищі сівши, звелів спершу поставити перед собою блаженного Дула. Раб же Христовий, на допит ідучи, молився до Господа так: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, милости джерело, Ти сказав Давидовими устами: "Розкрий уста свої і наповню їх". Ти і в Євангелії святому говориш: "Не турбуйтеся, як і що говоритимете". Ти й нині зішли ангела Твого святого і дай слово, що розкриє уста мої, аби, до найсквернішого Максима прийшовши, викрив я його нечестя. Якщо ж доведеться мені страждати, щоб не настрашився я катування його. Коли Тебе перед очима моїми мати буду, передам усім серцем тіло своє на муки ігемонові. Бо якщо не передам тіла мого на спалення вогнем, то яких благ зможу сподобитися? Який вінець прийму? Які Тобі, Господові моєму, покажу рани, щоб явив Ти мені милість свою і прощення моїм прогрішенням подав би?" Коли він те говорив, скинули воїни з нього верхній одяг і зв'язаного поставили перед ігемоном. І сказав до нього Максим-ігемон: "Скажи мені коротко: як називаєшся?" Відповів святий Дула: "Я — раб Христовий". На це мовив Максим до блаженного: "Скажи нам своє справжнє ім'я, бо те ім'я християнське, яке називаєш, нічого тобі не поможе". Відповів блаженний: "Хіба не казав тобі імені свого явно? Справжнім-бо іменем — християнином — називаюся. Те ж ім'я, яким мене люди назвали, є Дула. Так іменуючись, насправді я — Христовий раб". Сказав ігемон: "Ще мук і страху ти не пробував, через те сміливо нам відповідаєш. Скажи-бо, з якого ти краю чоловік, з якого місця і якого роду?" Відповів святий: "Народженням я з Киликійської єпархії, з цього зефірійського гра-да Преторіяди, роду славного і з дитинства християнин". Тоді Максим-ігемон сказав: "Якщо ти зі славного роду народився, нездоланним царям поклонися і йди до храму, принеси жертву богам правосердно, щоб і ми тебе шанували і щоб у великих царів ти велику й світлу честь прийняв". Відповів святий: "Честь твоя — від царської влади, нехай при тобі залишиться і при всіх, хто правдивого Бога не знає. Від мене ж те відвернув Бог мій, аби в иншому ділі я успіх мав — у вірі Господа нашого Ісуса Христа". Почувши це від блаженного, ігемон звелів його, розпростерши на землі, бити залізом. Казав слугам: "Переконуйте його, аби перестав безумствувати". Святий же страждалець, залізом битий, казав: "Дякую тобі, Христе, що сподобив мене задля ісповідання імени Твого святого це терпіти". Почув Максим, що так мученик говорить, ображав його за те й мовив: "Що тобі нині Христос поможе, коли весь ти в ранах? Чи ще не розумієш, безумний чоловіче?" Відповів мученик: "Чи не говорить учитель віри нашої святий апостол Павло: "Ніхто ж не увінчається, якщо законно не постраждає". Тоді запитав ігемон: "Тому ти вінця удостоюєшся, що мучать тебе?" Відповів святий: "Нині я проти батька твого диявола подвиг звершую, і якщо сатанинську рать і тебе, слугу демонського, переможу, на небі вінець прийму". Спитав кат: "Чого так безумствуєш, віруючи в чоловіка, на хресті прибитого?" Відповів святий Дула: "Чи краще в кам'яні й дерев'яні ідоли — діла рук людських — вірити? Чи в чоловіка обожествленого, живого й істинного Бога, який добровільно за нас розіп'явся?" Сказав Максим: "О беззаконче, чи ти вважаєш ділом людських рук великого бога Аполлона?" На це святий відповів: "Справді Аполлона ти таким ім'ям назвав, що тлумачиться як звабник, бо, серце своє до нього прихиляючи, душу свою ти згубив. І не лише свою, а й тих, яким радиш поклонятися йому. Знай, що сам істинний на небі Бог питатиме з тебе за душі тих, кого ти, примушуючи до ідолопоклоніння, згубив. Далі ж сповіщу тобі, яким нечестивим був Аполлон. Був він, як же й ти нині, нестримний, нечистою любов'ю до одної жінки, названої Дафна, охоплений. Багато золота їй віддав, обіцяного ж від неї — не отримав. Тому питаю тебе, скажи мені: який він бог, що, нечистою любов'ю зранений, не зміг отримати любови тої жінки, яку вельми любив? То як ти маєш чогось сподіватися від нього? Справді про нього між собою розповідаєте достойне сміху, більше ж достойне плачу: блудниця мерзенна і всілякої нечистоти сповнена ні за що не мала Аполлона, кажу, твого і в лице йому плювала. Чи ти йому як богові поклоняєшся? Чи бачиш, що плачу достойні нечестиві ваші діла?"

Чув же це Максим і сказав до слуг, що били: "Оберніть його на инший бік і по животі бийте". Тоді Атанасій, начальник воїнської спири, сказав святому: "Послухай ігемона. Чи не бачиш, що нутро твоє виливається?" Мовив святий мученик: "Почуй ти, якому диявол радник і слуга, й ігемонові своєму порадь, як би вам вмовити Дафну-блудницю, аби з богом вашим Аполлоном захотіла бути блудно й виконати його бажання, щоб він, любов'ю її розпалюваний і бажаного не отримуючи, погано не загинув. Я ж маю радника мого — Господа Ісуса Христа". Тоді кат звелів принести залізні ґрати й сказав до слуг: "Розжарте їх сильно і покладіть на них цього богів нашого насмішника". Блаженний же мовив: "Дякує тобі твій Аполлон у геєні, що невгасимого вогню йому примножуєш. І віддасть тобі благодать таку, що разом з ним у пітьму кромішну будеш скинений. Тоді і я з тебе посміюся, нечестивий Аполлоновий благодійнику".

Коли ж кати тіло блаженного мало не до решти спалили, все одно нічого не досягли, бо ані улесливою радою, ані муками не змогли переконати раба Божого, щоби покинув у Христа віру. Тоді звелів ігемон воїнам пильнувати обпеченого в найглухішій в'язниці, де б ні від кого не мав догляду. Це мовивши, додав: "Аби ніхто з нечестивих християнських мужів не назвав його блаженним через те що, беззаконно з богів наших насміхаючись, витерпів ті муки".

Перебував святий у в'язниці тій, безперестанно славословлячи Бога і молячись, аби подав йому добре закінчити мученицький подвиг. Через п'ять днів, сівши на судищі, Максим-ігемон спитав: "Чи живий той всезлісний послідовник нечестивого християнського мудрування? Приведіть його сюди". Відповів Атанасій-спироначальник: "Здоровий чоловік той, наче ні одної рани на тілі своєму не мав, і до захисту сповідання свого готовий". І звелів ввести його. Побачив же ігемон його, тілом здорового і лицем світлого, і сказав до воїнів: "О окаянні сторожі! Чи не заповідав я вам, щоб ніяк про нього не турбувалися?" На це відповів Пигасій, начальник нотаріїв: "Присягаємо величністю твоєю, що, за велінням твоїм, у найглухішій темниці пильнували його, на шиї мав залізний образ Геракла, вагою триста літрів. Яким же чином зцілився, ніхто з нас не знає". Тоді мученик святий мовив: "О безумний ігемоне, це Христос мій зцілив мене і на прийняття мук, які від тебе знову накладуть мені, тіло здорове й міцне дав мені, аби ти пізнав, що Бог наш — лікар наш, який людей, що на Нього покладаються, дивним чином звик зцілювати. Разом же — щоб я прийняв подвійний вінець мучеництва, ти ж вічні муки подвійно терпітимеш. Якби ти задля Аполлона свого такі муки перетерпів, чи зміг би той бог твій зцілити тебе так, як мене Христос мій зцілив?" Тоді ігемон розгнівався і сказав: "Тому що чоловік той не перестає богів наших злослівно кривдити, вилийте йому на голову олію і вогнем запаліть". Йому ж мученик сказав: "Чи зміг ти мене спалити? І чого досягнув? Инше винайди катування". Сказав ігемон: "Синапного зерна багато дайте йому до носа". Відповів мученик: "Сміюся над усіма твоїми катуваннями". Ігемон же звелів слугам безперестанно залізними кігтями шматувати спину святого, оцтом пекучим поливати рани й гострим череп'ям терти. Коли це все за наказом ігемона виконували, молився святий страстотерпець, кажучи: "Господи Ісусе Христа, стань перед рабом Твоїм, ось-бо на хребті моєму продовжують грішники свої беззаконня". Тоді сказав йому Максим: "Принаймні нині дай себе вмовити і богів наших визнай". Відповів святий Дула: "Боги твої хай поможуть тобі і злості твоїй, найкраще Афродита й Артеміда. Розповім, якщо хочеш, і про инших твоїх богинь і безсоромність їхню". Сказав ігемон: "Розбийте щелепи йому, аби не ображав богів, гомілки йому переломіть — і залиште так, щоб ані слова не міг сказати". Мученик же святий мовив: "Чи мене, о пребеззаконний ігемоне, б'єш за те, що правду тобі кажу: Афродита твоя й инші богині в похотях нечистих і блудодіяннях життя своє провадили. І Паріса, пастуха одного, у суперечці своїй, яка з них була б у любощах найкраща, суддею собі поставили. Чому гніваєшся, коли в мерзотних ділах твоїх богів викриваю? Мій Бог правдивий, захотів стати людиною і на хресті бути розіп'ятим. Був похований, воскрес у третій день і сів праворуч Отця, хоче прийти з вогнем і знищити богів твоїх". Почув те ігемон, сказав до святого: "Бачиш, о окаянний, що й ти двох богів маєш". Відповів блаженний: "Не гріши ані не зваблюйся, говорячи про двох богів, — Тройцю ми шануємо". Сказав ігемон: "Отож трьох богів маєш". Відповів мученик: "Тройцю сповідую і почитаю, вірю в Отця, ісповідую Сина, Святому Духу поклоняюся". Тоді сказав ігемон: "Розтлумач мені, як в єдиного віриш Бога, трьох ісповідуючи?" Відповів святий мученик, кажучи: "Хоч тілесна людина й не розуміє, що Дух Божий є, проте задля людей, які тут стоять, скажу: як ти, людина, маєш слово і дихання, так і Бог Отець всесильний того ж єства — має Слово і Всесвятого Духа свого. Той Бог наш спочатку створив чоловіка і своїм образом вшанував його, вдихнув у нього духа живого і в Раю його поселив. Коли ж сатана, який свою волю через тебе сповняє, постарався чоловіка до переступу заповідей Божих змусити, як же й нині через тебе чинить, і відторг його від заповідей Божих, тоді Бог, хотівши піднести упале діло рук своїх і заблукале на путь істинну привести, послав сина свого, тобто Слово. Те Слово Боже в Пречистій Діві вселилося і від неї народилося, через Нього Бог Отець дав спасення світові". Спитав же ігемон: "Хіба слово якогось чоловіка народжує?" Відповів святий: "Не розумієш Божої тайни. Якби ти пізнав силу Всесильного Бога, довідався б, що з глини створив чоловіка, заснував на водах землю, утвердив небо і все єство створив — Він є Христос. Тому що єство людське божества бачити не може, тому Він, милосердний, зі своєї любови до людського роду і прийняв на себе людське смирення: щоб як через одного первозданного чоловіка смерть у світ увійшла, так і через одного чоловіка, Господа нашого Ісуса Христа, прийшло воскресення мертвих". Сказав ігемон: "Кажеш, що буде воскресення мертвих?" Відповів святий мученик: "Так, буде. Як Бог міру судити має, якщо не встануть мертві". Сказав ігемон: "Не говори заплутано: як помремо, так мертві й лежатимемо". Сказав мученик: "Правду ти сказав, що ви мертві, бо в мертвих ідолів вірите, через те ніколи у воскресення життя не прийдете, але вийдете у воскресення суду та вічні муки. Годиться ж усім людям стати перед судом Христовим і за все сподіяне дати відповідь". Тоді кат звелів воїнам зв'язати мученика залізними линвами і в темниці його пильнувати замкненого.

Наступного ж ранку звелів знову ігемон раба Божого Дулу поставити перед судом. Коли ж той став, сказав ігемон: "Яка тобі, окаянче, користь богів наших безчесно ображати?" Відповів блаженний: "Велику прийму від Бога мого винагороду, коли тих ваших богів викрию, що не є богами. Тебе ж, іще живого, кара Божа знайде". Тоді Максим, хотівши святого ідоложертовним осквернити, сказав до слуг: "Вкладіть в уста його жертовне м'ясо і вино". Відповів блаженний: "Хоч і цілий богомерзенний свій жертовник в уста мої увіллєш, анітрохи тим Христового раба не оскверниш". Сказав кат: "Ось дивися, окаянний чоловіче, уже з наших жертовників жертовне ти скуштував". Святий мученик відповів: "Не зашкодить те мені, мерзенний і безумний ігемоне". Ігемон же звелів повісити святого на дереві, тіло його аж до нутрощів обдирати, щелепи ж і гортань вирвати. Мученик святий сказав: "Безумний, чи не знаєш, що батько твій сатана намовив тебе це робити?" І так тіло мученикове але до костей обдирали і щелепи від костей виривали — звелів ігемон знову вкинути його до темниці. Після того рушив ігемон у Тарс, град Киликійський, звелів і в'язнів за собою вести. Коли ж пройшли десь двадцять поприщ, святий мученик Дула, знаменням святого хреста себе загородивши, страдницьку свою душу передав Богові. І везли його мертвого. Коли ж були від Тарсу за чотирнадцять поприщ, коментарисій сповістив ігемонові, що Дула, який безчесно богам докоряв, уже помер і тіло його аж дотепер везуть. Питав, що з ним робити. І звелів ігемон у глибоку яму вкинути його, щоб без поховання був. Воїни ж, взявши тіло святого, вкинули його в ріку, що текла в Зефиритський край. І виплило тіло поблизу одного села, недалеко від граду Преторіяди, і при березі лежало. Пси пастухів, що випасали там, худобу, обнюхали тіло святого, й один з них стеріг його, жодного птаха не підпускав торкнутися тіла мученикового. Инший же пес пастуший, одяг зубами взявши, притягнув і накрив мученицькі мощі. Те побачивши, пастухи сповістили в селі і в місті — і зразу вийшло багато вірних людей до мощей святого мученика. І, благочесно його взявши, дякували Богові, що не залишив їх без такого коштовного бісеру. Звідки тіло те живим вийшло, туди й після закінчення мучеництва повернулося. Взявши його благоговійно, поховали чесно, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Написано, що цей святий мученик Дула був єпархот Киликійським, але він був родом з єпархії Киликійської — святий Симеон Метафраст не згадує, аби він був єпархом. А у Великій Мінеї Четьї в цей день написано, що цей був із зефірійської Преторіяди, єпархії Киликійської.