У краю Палестинському, у граді, що називається Вівлос, мешкали християни, яких самі святі апостоли навчили віри в Христа. Одному з них, на ім'я Євтолмій, що в чесному подружжі богоугодно перебував, подав Господь своє благословення, і зачала жінка його, і народила дівчинку, яку назвали Акуліною. Коли дівчинка мала чотири місяці, мати взяла її і до Євдалія-єпископа принесла. Той же, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа дівчинку знаменувавши, огласив і через два місяці святим хрещенням просвітив. Коли ж мала вона один рік, батько її Євтолмій із земних у небесні переселився, а мати виховала дівчинку, і, коли мала вона сім років, усіх християнських звичаїв навчила. Скільки дівчинка роками підростала, стільки більше сповнювалася Святого Духа і була прикрашена Христовою благодаттю, у ній же настільки зростала, що в малих своїх і недорослих літах юности наказ нечестивих царів про ідолопоклоніння, для всіх виданий, мужньо зневажила й потоптала, як наступне явить слово.

Була ж десятилітньою дівчинкою і безперестанку Бога молитвою прикликала. У сьомий рік Диоклитіянового царювання, Волусіян, чоловік один, більше сатанинське, ніж людське поріддя, прийняв антипатство Палестинського краю. Сам істинного Бога, Творця всього, не знаючи, почав всезлісно гонити благочестивих поклонників істинного Бога. І багато доблесних Христових страждальців мужньо подвиги свої здійснили, нев'янучих вінців сподобилися. У той самий час і блаженна дівчинка Акуліна, добре Бога знаючи, часто однолітків своїх переконувала, кажучи: «Яка користь вам з пошанування німих і бездушних ідолів? Хіба ви не знаєте, що ті, які в них вірять і поклоняються їм, суєтну, порожню і душешкідливу, бо демонську, мають надію? Ті боги самі мертві й немічні, як же иншим можуть щось добре зробити?» Однолітки ж питали її: «Ти ж якого бога шануєш?» Відповідала Акуліна: «Єдиного Бога, що створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Його шаную і Йому, за достоїнством, кланяюся, Він-бо від віку всім, хто вірив у Нього і покладався на Нього, благодіяв. І сильний Він тим, хто Його прикликає, благотворити до кінця світу». Тоді однолітки мовили: «Ми чули, що Бога, якого ти проповідуєш, юдеї на хресті розіп'яли, і Він помер». Відповідала свята: «Над Ним смерть влади не має, Він же не лише сам ожив, але й тих, що смертю померли, викупив чесною своєю кров'ю й оживив. Він, бачачи людину, що зі шляху істини заблукала, захотів воплотитися і людиною стати, щоб принижене єство наше піднести й наставити на спасенну стежку, винищити диявольську звабу, благодать же, з правдою з'єднану, нам подати». Спитали однолітки: «І хто той, кого ж називають розп'ятим?» Відповіла Акуліна: «Спаситель всіх, який любить людський рід, який, щоб стару людину водою і духом одягнути в нову, добровільно перетерпів страждання, зійшов на хрест, хотівши не лише спасти тих, що на землі живуть, а й тих, що адом одержимі, із пут смертних визволити. І воскресши, на третій день очевидно показав те, що в час Другого Його Пришестя спільне всім має бути воскресення з мертвих». Тоді співрозмовники сказали: «Якщо той, про кого ти кажеш, стільки у світі доброго зробив, то чому юдеї, з роду яких і Він був, не мають Його за Бога?» На це відповіла благомудра Акуліна: «Завжди той рід ухиляється з праведного шляху. Мають стверділу шию і злістю осліплену душу: те, що праведне й істинне, — відкидають. Тому того, хто зробив їм так багато добра, відреклися, на хресну смерть Пилатові передавши».

Так блаженна дівчина часто з однолітками своїми говорила. Никодим, один з рабів антипатових, чув розмову, пішов до нього і сповістив, що є дівчинка у граді тому, яка не підкоряється царським наказам про пошанування богів і зневажає їх, бісами називаючи, иншого ж когось, розп'ятого, проповідує Богом і дітей від давнього батьківського богопошанування відвертає. Про це довідавшись, антипат послав слуг схопити блаженну дівчину. Взяли на страждання святу мученицю Акуліну в другий рік антипатства Волусіяна, у дванадцять років від її народження. І на судище нечестиве привели. На неї поглянувши, антипат сказав: «Чи ти противишся царським велінням й инших зваблюєш, аби не скорялися богам нашим, але щоб розп'ятому чоловікові поклонялися? Хіба не знаєш, що царі звеліли тих, які Ісуса визнають, всіляким мукам і смертній карі передавати? Тому й ти покинь розп'ятого, достойну ж безсмертним богам честь і жертви принеси, щоб не переконати нас віддати тебе на муки». Відповіла блаженна Акуліна: «Якщо мене гірким, о антипате, передаси мукам, станеш причиною нетлінного вінця, його ж від Спасителя мого прийняти сподіваюся, бо Його ісповідую і ніколи Його, навіть у найлютіших муках, не відречуся. Тому не зволікай. Всілякі на мене винаходь муки, аби зрозуміти, що я перед тобою стою озброєна вірою і мук твоїх не боюся. Волусіян же почав її переконувати ласкавими словами, кажучи: «Бачу, що ти ще юна, гарна і вродлива, тому змилосерджуся над тобою. Якщо віддам тебе на муки, то зразу молоде твоє тіло розшматують, кати ж не є милостивими, вони після лютих мук гіркій смерті віддадуть тебе й позбудешся життя в юності своїй, і не поможе тобі той, кого ти ісповідуєш, — Бог християнський». Свята ж відповіла: «Не потребую твого милосердя. Ти, думаючи, що наді мною змилосердився, більше мені нашкодити хочеш, бо від правдивого Бога намагаєшся мене відкинути. Тому прошу тебе: не милосердися наді мною, а жорстокішим до мене будь, аби з мого терпіння довідатися, що ті, які покладають надію на Христа, нездоланні».

Бачив антипат, що ніяк Христову рабу від ісповідання її відвернути не може, звелів її бити по лиці, кажучи: «Ось початки мук, чи приємні й солодкі тобі?» Відповіла Акуліна: «О нелюде-кате! Тому що насмілився бити лице, яке на подобу Божу створене, знай, що Той, чию подобу ношу, у день Суду свого не пробачить тобі». Суддя ж сказав: «Я гадаю, що великі боги наші спасення всього світу тримають у своїх руках. І в тому майбутньому віці також спасення всіх у своїй владі будуть мати». Те мовивши, звелів скинути з дівчини одяг, двом воїнам простягнути її і немилостиво бити, докладаючи такі слова: «Де нині Бог твій, Акуліно, про якого ти говорила, що на Суді своєму не пробачить мені? Хай прийде сюди й забере тебе з рук моїх». Після цього звелів тим, що били, зупинитись, і сказав до блаженної: «Послухай мене, бо добре тобі раджу: покинь свою нерозсудливість і відлучися від християнської єресі, якщо хочеш від мук звільнитися. Хто-бо вирятується з моїх рук, покладаючись на того, який сам, коли Його розпинали, не врятувався? Кого ж із тих, що почитають Його, царі наші залишили жити?» На це відповіла Акуліна свята: «Чи думаєш, о найлютіший кате, що муки, які ти накладаєш, я відчуваю? Знай точно, що скільки батько твій диявол подає тобі на мене підступу, стільки, або й більше, Бог мій подає мені моці й терпіння». Волусіян же засумнівався, бачачи таку мужню поведінку блаженної дівчини. Тоді сказав: «Дам тобі декілька днів, щоб ти подумала й помудріла, поклонилася богам, за що і життя на землі, і від царів достойну собі честь отримаєш». Спитала ж свята: «Скільки ж днів мені на це відпустиш?» Відповів Волусіян: «Скільки хочеш?» Акуліна мовила: «Прошу тебе, щоб не давав ти мені дня ані години, аби я про те думала: з дитинства добре навчилася одному поклонятися Богові й прибігати до того, хто на небі живе, на земне ж дивиться». Волусіян же, бачачи, що дівчина в любові до істинного Бога непохитна, сказав собі: «Марні вмовляння, марні труди мої». І так розгнівався, що звелів розпеченими рожнами голову їй крізь вуха просвердлити. І коли те зробили кати, гаряч вогненна через мозок їй проходила, і тік мозок з кров'ю через ніздрі. Блаженна ж у такому стражданні молилася до Бога, кажучи: «Господи мій Ісусе Христе, Ти виховав мене з дитинства мого і променями своєї правди таємні думки мого серця просвітив, міцною і мужньою своєю силою укріпив мене, щоб мені добре проти ворога диявола стати. Ти, що безодню правдивої і великої премудрости відкрив тим, які вірять у Тебе, доверши шлях мого подвигу й незгасну свічу мого дівства збережи, щоб разом я з п'ятьма тими мудрими дівами увійшла в нескверну твою оселю і там Тебе, сповнювача бажань моїх, славити сподобилася». Так говорячи, свята мучениця Акуліна від лютого болю впала наче мертва. Думаючи, що вона мертва, антипат велів виволокти її звідти, кинути за град на поїдання псам як не достойну суду і поховання людського, бо, царські накази зневаживши, римських богів відреклася. І лежала мучениця цілий день, кинена на шляху. Коли ж надійшла година ночі, прийшов ангел Господній до блаженної, торкнувся її і сказав: «Встань і будь здорова, іди викрий Волусіяна, бо він і його поради є нічим». І зразу свята Акуліна встала здорова і хвалила Бога, кажучи: «Дякую Тобі, життя мого Творче, що подаєш мені здоров'я і від нечестя визволяєш рабів твоїх. Ти-бо, Господи, був перед віками, і на віки маєш бути, ані нема иншого Бога, окрім Тебе. Про те смиренно Тебе прошу, щоб, коли закінчу подвиг страждання, вінця слави Твоєї сподобилася від Тебе і щоб, відомими твоїми обіцянками насолодившись, разом з ликом святих твоїх, що за Тебе постраждали, Тебе я оспівала». Господь же згори відповів: «Іди, буде так, як ти просиш». Те почувши, блаженна возвеселилася вельми й пішла в град. Коли досягла воріт градських, зразу вони самі по собі відчинилися. І прийшла блаженна аж до палат Волусіяна (поводирем їй був ангел Господній). Увійшла туди, ніхто їй не боронив, і стала перед антипатом, коли той спав. Він же, зі сну прокинувшись і побачивши її, що перед ним стояла, налякався, закликав кувикуларіїв своїх і спитав: «Хто це перед очима моїми стоїть?» Вони ж принесли свічки, мовили: «Це справді Акуліна, яка після багатьох ран була мертвою, за град псам на поїдання ти її викинути велів». Коли антипат це почув, ще більше налякався і звелів, взявши її, пильнувати до ранку. Коли ж настав день, поставив її знову перед судом своїм і спитав: «Чи ти Акуліна?» Відповіла свята: «О беззаконний чоловіче, очі серця твого осліплені від батька твого диявола, хіба й тілесними очима не бачиш? Я — Акуліна, раба Господня, стою перед тобою». Антипат же, рукою очі протираючи, розгубився. І сказав сам до себе: «Якщо горіла голова і мозок витік, а не померла, то які муки можуть їй пошкодити?» Те мовивши, видав вирок на страту їй такий: «Акуліну, захисницю нечестивої єресі християнської, літами юну, але чарівницю превелику, яка безсмертних богів не шанує ані царським наказам не скоряється, яку ми, хоч і довго трудилися, переконуючи, але від такої несамовитости відвернути не змогли, — після багатьох мук, які мало тої чарівниці торкнулися, за град вивівши, смертним у голову усіченням стратити наказуємо».

Такий вирок смертний прийнявши, блаженна дівчина йшла за град, на місце страти. Його досягнувши, випросила для себе одну годину, щоб помолитися до Бога. Піднісши очі до неба, сказала: «Господи, Боже мій всесильний, дякую Тобі, що старждання мого кончину явив мені. Славлю Тебе, Боже мій, Творче всіх, що не марно шлях свій я закінчила. Благословлю Тебе, Майстре всього, що ката осоромив, мене ж вінця нетлінного сподоболяєш. Прийми в мирі дух мій, щоб, земне покинувши, отримала я небесне». Так помолилася блаженна, прилинув голос з неба, що промовляв: «Прийди, діво вибрана, що гнів ката здолала й диявольське жало подвигом своїм знищила. Прийми приготовану для тебе винагороду». Коли той голос зверху до неї пролунав, перш ніж кат підняв меча над її шиєю, свята мучениця Христова сном смерти заснула. Спекулятор, бачивши, що вже мучениця передала дух свій, проте не сміючи не слухатись наказу антипатового, відтяв мечем мертву голову блаженної дівчини — і з рани замість крови витекло молоко. Християни ж, що тоді там були, мощі її, дорожчі від коштовного бісеру, взяли, дорогоцінними ароматами й новими плащаницями обгорнули і в гробі у граді Вівлос чесно поховали. І подавалося від гробу її багато зцілень хворим на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.