Цей святий Євсевій став єпископом града Самосати, що під Антіохійською патріярхією, муж правовірний і благочестивий, сповнений ревности в Бозі. Постійний, мужній і непохитний у православному ісповіданні виявився в той час, коли Арієва єресь, набравши сили, багатьох пошкодила і збентежила вельми Церкву Христову, — була вона наче корабель посеред моря, хвилями збурений. Після смерти великого царя Константина святого син його Констанцій, Арієвою єрессю зваблений, прийнявши Східне царство, помагав вельми аріянам і прихильником їхнім був, і були великі гоніння і кривда правовірним. Тоді і Євсевій святий немало зла від аріян витерпів. Ревність же його за благочестям у Церкві Христовій знана стала звідси. Коли Євдоксій, патріярх Антіохійський, єретик, що як аріянин мудрував, прийшов на престол Царгородського патріяршества задля багатства, був собор в Антіохії всіх єпископів сирійських щодо вибору патріярха на місце Євдоксієве. Мало ж тоді було як серед єпископів, так і серед людей християн правовірних, але переважна більшість аріянствували, йдучи за царем зловірним. У тому соборі святий Євсевій серед старшини був не останній. Знаючи ж добре про святого Мелетія, що був єпископом Севастійським у Вірменії, що правовірний і твердо тримається постанов першого Нікейського вселенського Собору Святих Отців, радив усім вибрати на патріяршество Мелетія. Ті-бо, що мудрували по-аріянськи, не знаючи правовір'я Мелетієвого, але думаючи, що він їхній однодумець, легко послухали ради Євсевія: склали на нього спільний присуд вибрання, утвердили підписом рук своїх, довірили святому Євсевію і послали прохання до святого Мелетія з царською волею — привели його до Антіохії з великою честю і зустрічанням народним. Прийнявши ж престол патріярший, Мелетій святий учив людей найперше добродійного життя і добрих звичаїв, вирівнюючи бунтівливим у серцях їхніх дорогу до правовір'я: сподівався святий, що, коли спершу погані звичаї їхні виправить, легше посіє в них насіння православ'я. Хотіли ж усі люди довідатися точно, якого ісповідання їхній новий патріярх, і тим йому докучали.

Склав Мелетій святий у церкві проповідь Божого слова до народу, православну віру, на першому Вселенському Соборі в Нікеї утверджену, прославляючи й ісповідуючи, що Отець Синові завжди співсутній, співприродний, рівний, нестворений, але Творець всього творіння. Коли так святий голосно людей повчав, збентежилися вельми й розгнівалися аріяни, як же про те в житії Мелетієвому написано просторо. А правовірні возвеселилися радістю невимовною, бачачи на престолі апостольскому правовірного архиєрея. Засмутилися тому вельми аріяни, вигнали з церкви Божої архиєрея на тридцятий день після прийняття патріяршества і почали хулити його всюди, називаючи його єретиком Савеліяном. Тоді намовили царя, щоб засудив Мелетія на вигнання. І вивели святого вночі з Антіохії, й у вигнання заслали, а на його місце в Антіохії вибрали такого собі Єва, аріянина. Святий же Євсевій, єпископ самосатський, бачачи таке в Антіохійській Церкві від єретиків творене збентеження і без провини кривду святому Мелетію, новому архиєпископові, зжалився вельми і, вставши, вийшов з Антіохії, нікому про себе не розповідаючи, і пішов у свій град. Згадали аріяни, що в нього на збереженні є складене спільним судом вибрання на архиєпископство Мелетія святого, руками всіх утверджене. І побоювалися, щоб не викрили їх на соборі в тому, що, самі одноголосно архиєпископа вибравши, зразу його вигнали. Впросили тому царя, що в Антіохії тоді був, послати за Євсевієм, аби віддав довірений йому присуд той. Цар же зразу послав услід за Євсевієм святим найшвидшими кіньми. Коли наздогнали посланці єпископа Євсевія і про царський наказ розповіли, відповів єпископ: "Спільного присуду, довіреного мені, не віддам, хіба коли ті, що довірили мені, зберуться разом". Повернувся посланець з порожніми руками до царя, розгнівався цар дуже і вдруге послав, написавши в посланні своєму твердо, що коли не схоче віддати того присуду, аби відтяли йому праву руку. Це написав, страшачи єпископа святого, а посланцеві не велів чинити такого діла. Догнав знову посланець царський Євсевія святого і царський лист з погрозою віддав. Євсевій святий, те прочитавши, зразу простягнув обидві руки на відтинання, кажучи: "Не лише правицю, а й лівицю відітни, присуду ж, що викриває явно аріянське зло і беззаконня, не віддам". І повернувся посланець знову без нічого. Цар же, слухаючи таку відповідь святого, здивувався вельми безстрашній його мужності і міцній постійності і пізніше хвалив його перед багатьма.

Через декілька років помер злочестивий цар Констанцій, після нього настав Юліян Відступник. Він повернув був із вигнання на престол антіохійський святого Мелетія і знову вигнав його, бо в його царство ще більше зло почала терпіти Церква Христова: до аріянської єресі всі правовірні у вселенній бентежилися. Додалося гоніння від ідолопоклонників: цар, явно відрікшись Христа, приніс жертву ідолам і підняв гоніння на християн, а найбільше на чин духовний. Тоді багато правовірних церков було без своїх служителів і святительські престоли без архиєреїв: одних від Арія за царювання Констанція, инших від кумирослужителів під час Юліянового володіння вбито або розігнано було. І якщо б не припинив Господь Юліянове життя і царювання, заледве яка церква зі служителями своїми залишилася б цілою. У такий лютий час Євсевій святий утаїв сан свій святительський, у воїнський одяг одягнувся, обходив Сирію, Фінікію і Палестину, утверджуючи християн у святій вірі. І де знаходив церкву без служителів, ставив єрея, дияконів й инших клириків, а десь і єпископів поставив із тих, хто відкидав Арієві догми й думав православно. Таку ревність за Христом, такий труд, таке старання і піклування про Церкву Христову мав цей великий архиєрей Божий Євсевій. Коли загинув із шумом нечестивий Юліян і настав після нього Йовініян, благочестивий і христолюбивий цар, знову святий Мелетій на престол свій повернувся. Тоді і святий Євсевій, й инші архиєреї правовірні почали кожен явно посідати своє місце. Тоді, за радою святого Євсевія, Мелетій святий зібрав в Антіохії помісний собор, на якому було двадцять сім єпископів, серед них же був Євсевій, після Мелетія перший. На тому соборі був святий Пелагій, єпископ Лаодикійський. Про його чисте і святе життя написано, що коли в юності батьки переконували його до шлюбу і до світлиці ввели, вмовляв наречену свою до збереження нерозтлінного дівства. І жив з нею під виглядом подружжя у дівстві нетлінному, як брат із сестрою. Сповнений був й инших багатьох чеснот, задля них же святительським саном від Бога і людей був шанований. І мав він як до святого Мелетія, так і до святого Євсевія любов велику, однодумцем їм і другом був, з ними разом боровся за благочестя. На тому помісному соборі в Антіохії святі отці звеліли єдиносутність Сина з Отцем і віру, на Нікейському першому вселенському соборі утверджену, всім ісповідувати й православно тримати. Погодилися з тим і аріяни й руками своїми підписали, проте лицемірно, служачи часові й догоджаючи цареві православному, ще ж і правовірних цих святих архиєреїв Мелетія, Євсевія і Пелагія боячись, — велику сміливість до царя вони мали. Благочестивий цар вельми цих стовпів церковних любив за їхнє правовір'я і святість, вельми шанував їх і у всьому слухав їх. Тому страшні були єретикам, і через страх приєднувалися єретики до Церкви правовірних. Коли ж помер скоро благочестивий цар Йовиніян, а після нього Валент настав, знову єретики до свого зловір'я, як пси до своєї блювотини, повернулися, зманивши царя на аріянство через жінку його Домнікію, аріянку. І знову Церква правовірних терпіла кривду, і пастирів її виганяли. Вигнано було знову Мелетія святого до Вірменії, Пелагія — до Аравії, також і Євсевія святого на вигнання до Тракії засудили.

Коли ж неправедний суд неправедного царя, на вигнання Євсевія виданий, принесли в Самосати, схилявся день до вечора. Довідався про те святий Євсевій, прикликав до себе царського мужа, що з присудом прийшов, і сказав йому: "Помовчи нині. Нікому не розповідай про причину приходу твого. Якщо народ довідається, зразу сповниться ревности, збунтується й уб'є тебе. І я буду винний у смерті твоїй". Те мовивши й відслуживши вечірню, коли настала ніч, розповів таємницю і намір свій одному з вірних слуг своїх: у час першого сну встав, вийшов з дому архиєрейського з одним слугою, що взяв подушку і книгу ніс за ним. Прийшов до ріки Євфрат, що близько до мурів градських текла, сів у човен, аби відплисти до града, який Зевгма називається. Звелів гребцям рушати у водну путь, і цілу ніч трудилися, і день уже був, коли досягли того града. Самосатійці ж, довідавшись про відхід від них святого архиєрея, сповнилися великого плачу і ридання, допитувалися, куди пішов. Хтось із тих, хто бачив, як святий сів у лодію і звелів везти себе до Зевгми-града, розповів людям, куди святитель пішов. І зразу багато людей сіло в багато човнів, спішили швидко за ним, і догнали його в Зевгмі, і підняли перед лицем його голоси свої, і ридали великим риданням, і намагалися повернути його у свій град, але святий не погоджувався. Яких тільки не робили вмовлянь і яких не казали слів, до ніг припадаючи, сльозами їх умиваючи, щоб до них на престол повернувся. А Євсевій святий нагадував їм апостольське слово, що говорить: "Всіляка душа владі вищій хай кориться, нема бо влади, що не від Бога. Влада, що є, від Бога, ті ж, що противляться владі, Божому велінню противляться, чинячи спротив, гріх собі приймають". Те апостольське слово їм кажучи, святий говорив: "Не можна мені царському велінню бути противником. Також і вам не минеться спротив царській волі". Бачили ж люди, що не можуть повернути його, дали на дорогу йому одні золото, инші срібло, одяг, ще инші — рабів своїх, бо в далекий край відходив. Але святий дуже мало від них узяв, всіх православної віри й апостольських догм триматися повчив, за всіх помолився, благословивши їх, пішов від них у дорогу, що перед ним лежала, хочучи досягнути Тракійського краю, куди на вигнання засуджений був. Коли ж був в Істрі, розійшлася чутка, що Тракійський край ґоти завоювали і спустошили. Тому не йшов далі до Тракії, але в Істрі залишився і перебував там аж до смерти зловірного царя Валента.

У град Самосатський на місце Євсевія послано було від аріян одного єпископа на ім'я Євномій, який по-аріянськи міркував. Коли він у град входив, ніхто не віддав йому належної єпископові чести, не вийшов назустріч йому, ані одна людина — ні багата, ні бідна, ні майстер, ні землероб, ні чоловік, ні жінка, ні старий, ні молодий, ані яка дитина. Цілий град був правовірний і не хотів зловірного єпископа вшанувати, ані благословення від нього прийняти, ані бачити його. Увійшов Євномій до єпископи і прийняв соборну Церкву владою царською — люди ж до церкви тої не ходили: не любили єретика, який був у ній архиєреєм. І ніхто взагалі до нього не прийшов ні до церкви, ні до дому архиєрейського, і сидів Євномій у єпископії сам, лише зі своїми, що з ним прийшли. Написано про нього, що хоч і злочестивий був вірою, проте звичаями добрий, лагідний, тихий і смиренний і у всьому люб'язний. Сказано про добрі звичаї його й таке. Якось увійшов, за звичаєм краю того, у громадську лазню митися, і замкнули за ним слуги двері, щоб инші люди не увійшли туди, де миється єпископ. Розуміючи, що багато людей перед дверима стоїть, бажаючи митися, звелів слугам відчинити двері і веліти всім, хто хоче, увійти без перешкоди і митися з ним разом. Увійшло ж багато людей, і, бачачи єпископа, що в гарячій купелі сидить, стояли перед ним почести ради. Він же кликав їх у ту купіль, щоб, хто хоче, увійшов, — вони ж не сміли. Зрозумів Євномій, що через сан його стоять перед ним і не сміють митися, засмутився і, вставши з купелі, вийшов швидко з лазні, бо не хотів такого пошанівку. Ті ж чоловіки, що залишилися в лазні, зразу воду ту з купелі, наче осквернену вмиванням єретика, геть вилили і мидницю добре помили, гидуючи єретиковим у ній вмиванням. Нагріли иншої води й купіль собі нову влаштували. Довідався ж про те Євномій — бачив, що ніяк не може привернути до себе людей самосатських, покинув єпископію і пішов собі з града. Після відходу Євномія аріяни знову зі свого зловір'я прислали в Самосати єпископа на ім'я Лукій, явного вовка і ворога овець Христових. Громадяни ж і йому, як же й попередньому єретикові, не зробили почестей, і жив і той лише зі своїми в єпископії, ніхто з людей не приходив до нього. Вівці-бо Христові, хоч і без пастиря свого були, проте учення його добре пам'ятали, непорочно пильнували святу віру. Як же тим єретичним єпископом правовірні гидували, видно звідси. Якось, коли багато дітей на вулиці за звичаєм дитячим бавилися і м'яч один одному кидали, трапилося, що проїжджав мимо єпископ Лукій. І випадково впав м'яч під коні і колісницю єпископову. І зразу почали діти голосно кричати: "М'ячик єретицтвом осквернився! М'ячик єретицтвом осквернився!" Чуючи галас, єпископ послав одного зі слуг своїх подивитися, що діти роблять і чому голосно кричать. Вони ж, розпаливши вогонь, кидали м'яч той через вогонь туди й сюди, аби очистити його вогнем від єретицтва. Так не лише дорослі, а й малі діти бридилися тим єретицьким єпископом, що був як мерзота запустіння на святому місці. Про те довідавшись, Лукій не наслідував Євномієвого смирення, але сповнився гніву — багатьох священиків, які догми православні захищали, у найдальше вигнання розіслав. Блаженного Антіоха, що був сестрінком святому Євсевію, мужа, серед священиків вибраного, богоугодного й богонатхненного, у книжній премудрості досвідченого, у межі вірменські вигнав. Єволкія ж диякона, також серед служителів Господніх визначного, в Оасимську пустелю вигнав. І була тоді немала печаль і скорбота Самосатському градові.

Коли загинув погано злий цар Валент, прийняв після нього царство правовірний цар Граціян - зразу всіх архиєреїв й инших освячених осіб, які у вигнанні за правовір'я були, звільнив і своїм указом їм знову прийняти престоли звелів. Тоді й святий Мелетій в Антіохію, святий же Пелагій у Лаодикію, а святий Євсевій у Самосати повернулися. Також й Антіох-священик з Вірменії, і Єволкій-диякон з Оасима, й инші, яких Лукій-аріянин вигнав, на своє вернулися, — і була велика радість правовірним, зловірним же осоромлення.

Після прийняття свого престолу святий Євсевій, турбуючись з иншими архиєреями про церковне впорядкування і бачачи, що деякі архиєрейські престоли після скинення аріян порожні, поспішили, за радою і погодженням Мелетія святого, вибрати на них мужів достойних і у правовір'ї міцних, і, освячуючи їх в архиєрейські сани, ставили на престоли: Акакія чесного у Виреї єпископом поставив, Теодота ж добродійного — у Єраполі, тезойменного собі Євсевія — у Халкиді, Ісидора — у Кирі, в Едесі ж, після переставлення святого архиєрея Варси, Євлогія-ісповідника на престол возвів. Коли ж останнього з поставлених його руками єпископів — Марина богоугодного — вибрав у град, що Доліхини називається, Арієвого зловір'я сповнений, пішов сам з Марином у град той, хотівши Церкву там з єресі очистити, посадити на престолі правовірного архиєрея. Коли ж входив у той град, жінка одна, аріянка, глечик з даху на нього кинувши, влучила йому в голову й поранила дуже. І з тої рани розхворівся святий Євсевій і переставився до Господа. Помираючи ж, просив під присягою всіх, що з ним були, аби ніякої помсти не чинили жінці тій, наслідуючи Владику свого, який за тих, що розпинали Його, молився: "Отче, відпусти їм, бо не відають, що роблять". Також і святому Стефанові уподібнювався, який за тих, що вбивали його камінням, молився. Так помер по-мученицьки великий угодник Божий Євсевій, від руки аріянської постраждав за Сина Божого, з Отцем єдиносущного. Тіло ж його святе повернули до граду Самосатського й поховали чесно з великим жалем і риданням усього християнського люду. А замість нього вибрали на престол вищезгаданого Антіоха блаженного, який був сином сестри Євсевія святого. І цвіла церква Самосатська у правовір'ї добре, славлячи благочесно Отця, і Сина, і Святого Духа — одного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава, вдячність і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Зинона і Зіни, слуги його, що з Філадельфії Аравійської були, у Максиміянове ж царювання за Христа постраждали. Дивися про них у Пролозі.