Святий апостол Вартоломей був одним із дванадцятьох апостолів. Після прийняття в огненних язиках Духа Святого випав йому жереб іти разом зі святим апостолом Пилипом у Сирію та Азію горішню на проповідь Божого Слова. Пішли обидва в ті краї і то разом ходили, то розходилися

по містах, то, знову зійшовшись, сітями учення в житейському морі ловили людей на спасення. Коли ж святий Пилип від святого Вартоломея відлучився і в Малу Азію прийшов, благовістуючи в Лідії і Мизії диким і непокірним людям, отримав Вартоломей святий, що в инших градах проповідував, наказ від Бога йти на допомогу Пилипові. І прийшов до нього Вартоломей, зносив однодумно з ним труди і терпіння апостольські, як же про те в стражданні святого апостола Пилипа написано: "Святий Вартоломей-апостол посланий був від Бога на допомогу Пилипові". Ще ж сестра Пилипова, дівчина Маріям, ішла за братом своїм, і всі разом служили людському спасенню. Пройшли ж усі гради лидійські і мизійські, благовістуючи, і багато напастей і прикрощів від невірних витерпіли, биті були і в темницях замкнені, і камінням закидувані, але у всіх тих напастях і ранах благодаттю Божою живі вбереглися й на подальші у благовістуванні Христовому труди вирушали. Дійшли ж і до улюбленого учня Христового Йоана Богослова, який там-таки, в Азії, Христа проповідував. Утішившись з ним духовною радістю, пішли у Фригійський край й увійшли в град фригійський Єраполь, Христа проповідуючи. Був же град той наповнений ідолами, яким поклонялися люди, осліплені звабою бісівською. Ще ж була там одна єхидна, яку мешканці єрапольські мали за бога і в храмі, на її честь збудованому, замкнену тримали, багато різних жертв їй приносячи і її годуючи. Й инших деяких гадів, зміїв і єхидн безумні ті люди з шаною берегли. Спершу святий Пилип з друзями своїми озброїлися молитвою на ту єхидну. Ще ж трапилося тоді бути з ними й святому Иоанові Богослову, він також їм поміг — і перемогли єхидну, молитвою, наче списом, її пробивши, й умертвили силою Христовою. Але святий Богослов зразу відлучився, залишивши їм Єраполь для проповідування Божого слова, а сам пішов в инші гради, несучи світові благовістування. Пилип же святий, Вартоломей і Маріям, залишившись у Єраполі, ретельно намагалися вигнати звідти пітьму ідолопоклонства й запалити велике світло пізнання істини. І трудилися у слові вдень і вночі, навчали зваблених, нарозумлювали безумних і наставляли на путь заблуканих.

Був же в граді тому чоловік на ім'я Стахій, незрячий сорок років — святі апостоли молитвою очі тілесні йому відкрили, проповіддю ж Христовою і душевні очі просвітили, охрестили його і перебували в домі його. Розійшлася ж слава по цілому граді, що Стахій сліпий прозрів, і зібралося багато людей у домі його, і навчали святі апостли тих, що прийшли до них, віри в Христа Ісуса. Принесено ж було багато недужих — і всіх зцілювали молитвою, і бісів з людей виганяли, через те багато людей повірили в Христа і хрестилися від святих апостолів. Антипат же града того мав жінку, на ім'я Никанора. її вкусила змія, і лежала хвора при смерті. Чувши про святих апостолів, що були в домі Стахієвому, які всі хвороби зцілюють словом, звеліла рабам нести себе до них, коли не було її чоловіка вдома. Й отримала від них подвійне зцілення: і від зміїного укусу на тілі, і від бісівського враження душею зцілилася — повірила в Христа після навчання їхнього. Коли прийшов антипат до свого дому, розповіли йому раби, що жінка його навчилася вірити в Христа від подорожніх якихось чоловіків, що перебувають в домі Стахія. Антипат же розгнівався вельми, звелів зразу апостолів схопити, Стахіїв же дім вогнем спалити. І було за велінням його. Зійшлося ж багато людей єрапольських, і схопили святих апостолів Пилипа і Вартоломея і святу діву Маріям. Волочили їх вулицями, б'ючи і насміхаючись з них, тоді вкинули до темниці. Після цього сів антипат на судищі судити проповідників Христових. Зібралися до нього всі жерці ідольські, і жерці єхидни, що загинула, і жалілися на святих апостолів, кажучи: "Помстися, антипате, за безчестя богів наших. Відколи-бо ті подорожні увійшли в град наш, спорожнів вівтар великих богів, забули люди приносити їм звичні жертви, загинула ж і почесна богиня наша єхидна, і цілий град сповнився беззаконня — не жити тому волхвам тим". Тоді антипат звелів стягнути одяг зі святого Пилипа, кажучи: "Мають бути чари в одязі його". Стягнувши, не знайшли нічого. Також і Вартоломея роздягнули. Коли ж підійшли до Маріям, хотівши оголити її дівоче тіло, раптом їм перед очима стало наче полум'я вогненне. Вжахнулися ж нечестиві — утекли від лиця її.

Засудив же ігемон апостолів святих на розп'яття. Спершу святого апостола Пилипа, провертівши п'яти його, шнуром зачепили, стрімголов розіп'яли й камінням кидали в нього. Після цього святого Вартоломея розіп'яли при стіні храму. І почався раптом землетрус великий, і розверзла земля уста свої, і пожерла антипата, і всіх жерців єхидни, і людей невірних багато з ними. І був страх великий на всіх вірних і невірних. І закричали всі, що залишилися, до святих апостолів, аби помилували їх і попросили за них Бога свого, єдиного істинного, щоб і їх земля не пожерла. І зразу поспішили відв'язати Вартоломея, Пилипа ж не могли швидко звільнити, бо високо був повішений, а найбільше тому, що таке було Боже благовоління, щоб апостол Його таким стражданням і смертю перейшов із землі до неба, до якого ж ноги його звернені були. Висів так святий апостол Пилип, молився до Господа за ворогів своїх, щоб відпустив їм гріхи їхні і щоб просвітив умові очі їхні, щоб побачили й пізнали істину. Господь же схилився до його молитов і зразу звелів землі вивести поглинутих людей живими, лише антипат з жерцями єхидни залишилися в безодні. І всі великим голосом Христову силу визнавали і прославляли і бажали хрещення. І вже хотіли вони святого Пилипа з дерева зняти, та передав він у руки Христові святу свою душу. Мертвого його зняли. Сестра ж його по крові, свята Маріям, що чисто дівство своє берегла, бачила страждання і смерть святого брата свого Пилипа. Зняте з дерева його тіло з любов'ю обіймала і цілувала і веселилася духом з ним, що добре закінчив свій шлях. Вартоломей же хрестив усіх, що повірили в Христа, і поставив їм Стахія єпископом. Тоді поховали чесне тіло святого апостола Пилипа. На місці ж тому, де текла кров святого апостола, через три дні проросла виноградна лоза — на знак того, що святий апостол Пилип, проливши свою кров за Христа, насолоджується вічною веселістю з Господом своїм у Царстві Його.

Святий же Вартоломей із блаженною дівою Маріям, поховавши святого Пилипа, кілька днів пробули в Єраполі, і, добре утвердивши у вірі новозібрану Христову Церкву, розлучилися там, кожен пішов своєю дорогою. Свята Маріям пішла у Ликаонію, де й переставилася до Господа, а святий Вартоломей пішов в індійські краї і затримався там досить часу, трудячись, ходячи містами й селами, благовістуючи і зцілюючи недужих іменем Христовим. Просвітив же багатьох, і церкви побудував, Євангеліє від святого Матея, яке із собою носив, мовою їхньою переклав і віддав їм. Ще ж і те, що мав єврейською мовою, у них залишив. Через сто літ і більше переніс його до Олександрії Пантин, філософ християнський. Вийшовши з Індії, пішов святий Вартоломей до Великої Вірменії. Коли він туди прийшов, ідоли, точніше біси, які в ідолах перебували, замовкли, наостанок голосом сильним видавши, що Вартоломей мучить їх і виганяє. Не лише з ідолів, але й із людей утікали нечисті духи з приходом апостольським. І через те багато приходило до Христа. Цар того краю, на ім'я Полимій, мав доньку біснувату. її устами вигукував біс: "О Вартоломею, і звідси виганяєш нас!" Цар же, те почувши, звелів знайти Вартоломея. І коли апостол Христовий до біснуватої підійшов — зразу втік з неї біс, і стала царівна здоровою. Тоді цар, хотівши винагородити святого, послав до нього верблюдів, навантажених дарами: золотом, сріблом, бісером й иншими коштовними речами. Він же, убогий духом, нічого не потребував, відіслав те назад цареві, кажучи: "Я не ці речі купую, а душі людські шукаю. Якщо їх знайду і в небесне введу, тоді купцем великим перед Господом моїм постану". Від тих його слів розчулився цар, повірив у Христа з усім домом своїм — й охрестив апостол святий Полимія-царя, і царицю його, і доньку зцілену, і багато кого з бояр, і людей незліченно, бо понад десять міст, дивлячись на царя, хрещення святе прийняли.

Бачили те жерці ідольські, тяжко гнівалися на апостола святого, важко сприймаючи те, що богів їхніх розбивали, ідолопоклоніння ж винищували, жертовники їхні, які були для них прогодуванням, спустошували. Підійшовши тому до брата царевого Астиагіса, намовили його стратити Вартоломея і відімстити за кривду богів їхніх. Той же, час зручний вибравши, взяв апостола святого і мучив його в граді Алвані у Великій Вірменії, тоді на хресті стрімголов розіп'яв. Апостол же святий, радіючи, страждав за Христа, Господа свого, на хресті ж стрімголов висячи, не переставав промовляти Боже слово, вірних-бо у вірі утверджував, невірних же переконував пізнати істину і від пітьми бісівської до світла Христового навернутися. Кат не стерпів цього, звелів шкіру з нього здерти. Святий і те катування терпів, наче в чужому тілі, не змовкаючи богословив і славословив Господа. Врешті кат звелів із шкірою і голову йому відрізати. Аж тоді замовкли богомовні уста, коли відняли голову від тіла, що само залишилося висіти на хресті ногами до неба — всім показуючи дорогу апостола в горішнє. Так прийняв кончину апостол Христовий Вартоломей святий. Після багатьох болів і трудів прийшов до безболісного спокою в радість Господа свого. Вірні, що були при його кончиниі, взявши з хреста його чесне тіло, і голову, і шкіру, поклали в олов'яній раці в тому ж Алванському граді у Великій Вірменії. І подавалися чудесно від мощей апостольських хворим зцілення, через те багато хто з невірних приєднувався до Христової Церкви. Коли минуло досить часу, кати того краю, потьмарені ідолобіссям, чуючи і бачачи чуда, які були від апостольських мощей, але не бажаючи пізнати Божої сили, взяли ті святі мощі з олов'яною ракою і вкинули в море. Рака ж олов'яна легко, наче лодія, на водах гойдалася й до острова Липара" пристала. Було ж одкровення єпископові Липарського града Агатонові про мощі апостольські, водами принесені. Прийшов єпископ із клиром і з усім народом на берег моря і знайшов мощі. Дивувалися всі, що не потонули вони у воді, а легше від лодії здолали до них такий довгий морський шлях. І прославили велич Божу, взяли раку з мощами й до своєї церкви з псалмоспівом і радістю внесли.

Не годиться ж мовчанням проминути, що про святого Вартоломея написано в житії преподобного Йосифа Піснеписця. Той преподобний, отримавши якусь частку мощей Вартоломея, святого апостола, приніс їх у свою обитель, що поблизу Царгорода, і збудував окрему церкву в ім'я апостола, і частку мощей його у ній з честю поклав, і часто його у видінні сонному бачити удостоювався — велику до нього любов і віру мав. Бажав же празник того святого апостола прикрасити похвальними піснями, але не смів — сумнівався, чи угодне буде святому Вартоломеєві те його діло чи ні. І молився старанно до Бога і Божого апостола, аби подав йому про те вістку й аби премудрість зверху було йому даровано добре вірші пісенні написати. Коли він молився про те з постом і сльозами сорок днів і день пам'яті апостола зближався, у навечір'я празника бачив святого Вартоломея на вівтарі, у білі ризи одягненого, що відхиляв вівтарну завісу і кликав його до себе. Коли ж Йосиф підійшов ближче, взяв апостол святий книгу Євангелія з божественної трапези і поклав її на груди Йосифа, кажучи: "Хай благословить тебе правиця всесильного Бога і хай витечуть на язик твій води небесної премудрости, хай серце твоє буде оселею Духа Святого, співи твої хай насолодять вселенну". Те мовивши, святий Вартоломей-апостол став невидимим, а преподобний Йосиф невимовної радости сповнився і, благодать премудрости в собі відчувши, весь пройнявся вдячністю. І з того часу почав писати церковні гимни і канони, ними не лише одного святого апостола Вартоломея празник прикрасив, а й багатьох святих, найбільше ж Пречисту Божу Матір багатьма канонами вшанував, також і єрарха Миколая. І наповнив Церкву святу красними піснями, звідки й ім'я Піснеписця здобув. Ми ж за всіх них славимо Христа, Спаса нашого, з Отцем і Святим Духом славленого від усього творіння навіки. Амінь.

Цього святого Вартоломея деякі вважають Натанаїлом, якого Пилип до Христа привів. Наче Вартоломей і Натанаїл то один чоловік, Натанаїл на ім'я, прізвиськом чи за батьковим іменем Вартоломей, тобто син Толоміїв, бо слово "вар" у єврейській мові тлумачиться як "син". Як же і Христос Господь до святого Петра-апостола мовив: "Блаженний ти, Симоне, вар Йона, тобто, сину Йони". І сліпець єрихонський називався Вартимій, тобто син Тимія. Так і цей святий апостол наче за батьком називався — Вартоломей, син Толомія. Ім'я Толомій серед євреїв було давнє і поширене, як же зрозуміло зі Старого Завіту в Ісуса Навина у 15-й главі, 14-му вірші, і в книгах других царських у 3-й главі, 3-му вірші. Тож власне Вартоломеєве ім'я могло бути Натанаїл. Так гадають з таких причин: і тому, що Вартоломеєве прикликання на апостольство в Євангелії не згадано, лише Натанаїлове; і тому, що три євангелисти — Матей, Марко і Лука, — згадуючи Вартоломея, не згадують Натанаїла, а Йоан-євангелист, згадуючи Натанаїла, не згадує Вартоломея і показує Натанаїла з апостолами на риболовлі й коли вони бачили Христа Господа після Воскресення. Говорить-бо: "Були разом Симон Петро, і Тома, і Натанаїл, і сини Зеведея, й инші". Але є ще й инші в тому розбіжності: наприклад, Пролог у 10-ий день місяця травня називає Симона Зилота Натанаїлом, а инші вважають Натанаїла одним із сімдесятьох учнів Христових.

Про Алван-град, де постраждав Вартоломей святий, хай хтось не думає, що то край Алванійський: инший то край Алванія у Європі, инший же град Алван у Великій Вірменії в Азії. Є й инші міста, що так називаються, про що пише ономастикон.