Коли Божий Син став чоловіком, то в його святих планах як Спасителя світу було трилітнє прилюдне навчання людей. В ізраїльтян ніхто не міг бути вчителем народу до 30-літ-нього віку. Тож Ісус Христос 30 років свого життя провів в укритті як син теслі Йосифа й Марії, спочатку в Єгипті, опісля в Назареті. Аж на 30 році покинув Христос тихе й непомітне життя та розпочав свою апостольську працю.
Щоб приготувати людей до прийняття Христової науки, послав Бог ізраїльтянам св. Йоана Христителя, що над Йорданом почав закликати народ до каяття. Як написано в пророка Ісаї: "Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. Голос вопіющого в пустині: приготуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його" — так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходила до нього вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої. Йоан був одягнений в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану та дикий мед. І проповідував, кажучи: "Іде слідом за мною сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим" (Мр 1:2—8).
Свою прилюдну діяльність розпочав Христос у місці виступу св. Предтечі над Йорданом надзвичайним об'явлен­ням  з нагоди  прийняття хрищення покаяння. Подія богоявлення над Йорданом дуже важлива. В ній започаткував Ісус свою діяльність як Спаситель світу. Поява над Ним Святого Духа й голос Небесного Отця з величною заявою, що Ісус Христос — це його Божий Син, готували людей до того, щоб вони без жодного сумніву приймали Христову науку та його заповіді, що мали на меті їхнє спасіння. Про ту подію св. Іван Золотоустий так говорив 386 року в Антіохії у своїй проповіді на Богоявлення: "Не той день, коли Господь родився, треба називати богоявленням, але той, коли Він христився. Бо через своє народження Він не був усім знаний, аж через хрищення став відомий".
# Христос прийшов на Йордан і прийняв хрищення від св. Христителя, щоб дати йому нагоду скласти засвідчення: Ісус Христос — це Божий Агнець, що бере на себе гріхи світу; Він — той обіцяний Месія-Спаситель, що прийшов своєю наукою й жертвою примирити землю з небом і зробити можливим та легким спасіння кожної людини.
Як пресвятий Бог Христос не міг каятися у своїх гріхах і не потребував христитися хрищенням покаяння; та прийняв його як наш Спаситель, що був обтяжений гріхами всього людства. Згодом Христос дасть людям правдиве хрищення, що як св. Таїна звільнятиме людські душі від гріха й наділятиме їх ласкою Божого синівства; тепер освячує тільки єство води, що є матерією св. Хрищення.
Богоявлення й хрищення Христа відбулося, мабуть, між Сартаною та Єрихоном, де колись Ісус Навин перейшов з ізраїльтянами через Йордан, як по суші, за допомогою скинії заповіту, що її священики тримали в ріці доти, доки увесь народ перейшов на другий берег ріки.
У день свята Богоявлення відбувається в нас велике водосвяття, що є пам'яткою хрищення Ісуса Христа. Під час водохрищення використовують гарно вироблену воскову трійцю, що нагадує об'явлення Пресвятої Трійці над Йорда­ном під час Христового хрищення. Після водосвяття набирають собі вірні свяченої "йорданської" води й тримають її по хатах до наступних свят, бо та вода іїе' псується. Цей звичай сягає давніх часів. Вже св. Іван Золотоустий у IV столітті писав: "Христос христився й освятив єство води, і тому в празник хрищення всі, зачерпнувши опівночі води, приносять її додому та тримають увесь рік. Ця вода не псується; рік, два й більше залишається свіжою, нічим не гіршою, ніж свіжозачерпнута".
Щодо історії свята Богоявлення, то розвинулось воно на Сході, і разом з Великоднем та Зішестям Святого Духа належало до найбільших свят християнської давнини. Климент Олександрійський, який помер до 216 року, згадує про святкування Богоявлення 6 січня. На думку Грецьких отців, те свято, що його вони називали Епіфанія (об'явлення), Теофанія (богоявлення) або Фота (просвічення), було пов'язане з подіями над Йорданом. Св. Єронім, що жив поблизу Єрусалима, засвідчує, що в його часи святкували. там тільки один день — 6 січня, одночасно на пам'ятку як про народження, так і про хрищення Ісуса Христа.
Звичай святкувати Христове народження 25 грудня постав на Заході в IV сторіччі, і з Риму попіирився по всьому християнському Сході. Св. Іван Золотоустий засвідчує, що в Антіохії святкували свято Христового народження 25 грудня вже близько 376 року. Двома—трьома роками пізніше свято запровадили в Царгороді, а також у Каппадокії, як це згадує св. Григорій Ніський у своєму слові на похороні брата св. Василія Великого. Зі свого боку Захід почав у тому ж часі святкувати 6 січня східне свято Богоявлення; однак у латинському обряді звертають увагу головно на об'явлення Христа трьом царям зі Сходу, що були тоді представниками всіх народів поза ізраїльтянами.
Свято Богоявлення називається також '"ііросвічення", бо в навечір'я того дня в перших віках християнства, христились "оглашенні", тобто ті особи, що приготовлялись до св. Хрищення, яке давало їм освячуючу ласку. Цей день називається "Просвіченням" тому, що того дня урочисто святкуємо пам'ятку хрищення Того, хто, за висловом св; Йоана Євангеліста, був "справжнім світлом, що просвітлює кожну людину" (Йо 1:9). Тому й співає наша св. Церква того дня: "З'явився ти сьогодні вселенній і світло твоє, Господи, опромінило нас. Пізнавши тебе, співаємо: "Ти прийшов і появився — світло недоступне!"

Є в нас гарний звичай, що після Богоявлення священик відвідує доми всіх своїх парафіян та благословить їх. Ці відвідини дають можливість пароху особисто зустрітись майже з усіма своїми парафіянами, поговорити з ними про їхні родинні й особисті справи, а також про загальноцерковні. Йорданські відвідини парафіян — це цінна нагода для кожного душпастиря зробити багато добра для їхніх душ і поступу всієї парафії. Наші побожні люди охоче вітають тоді своїх душпастирів по своїх домах та щирим серцем віддають їм свою любов і вдячність