Коли Ісус Христос виголошував свою першу велику проповідь на горі, то сказав до своїх учнів і численного народу: "Не думайте, що я прийшо^усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити" (Мт 5:17). Тими словами Христос заявив, що Він не відкидає старозавітнього закону, а тільки хоче удосконалити його.
Першим доказом Христового послуху приписам старого заповіту було обрізання. Йому сповнилось вісім днів, "коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали його — Ісус, ім'я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні" (Лк 2:21)*.
Обрізання було тайною старого заповіту й першим припи­сом, який мали виконувати Авраам і всі його нащадки восьмого дня по народженні кожного хлопця на знак того, що вони — Богом вибраний народ, злучений з Господом особливою умовою Бога з патріархом Авраамом, зобов'язаний досконало виконувати весь Богом даний їм закон (Бут 17:10). Св. Авґустин був тієї думки, що обрізання усувало з душ синів вибраного народу первородний гріх і, отже, було прообразом нашого хрищення, що звільняє нас від первород-ного гріха і є обов'язкове для того, щоб стати християнином та ввійти до неба. Припис обрізання був обов'язковим. Хто не сповнив його,  того за кару виганяли з-поміж синів вибраного народу й навіть могли покарати смертю (Бут 17:11—15). Обрізання вказувало на потребу внутрішньої духовної чистоти, якою повинен був вибраний народ відрізнятись від поган. Закон про обрізання, даний Авраамові, поновив Бог у час св. пророка Мойсея на Синайській горі (Лев 12:3).

Ісус Христос як Божий Син не потребував обрізання, бо той припис зобов'язував тільки звичайних людей, обтяжених первородним гріхом; та Христос підкорився закону, бо Він був правдивим чоловіком, належав до вибраних синів Авраама, водночас давши нам приклад послуху Богові та інших чеснот, навчивши нас прославляти Всевишнього й такими вчинками, що для нас не є обов'язкові, але можуть принести користь душам ближніх.
Закон обрізання був обов'язковим для нащадків Авраама до смерті Христа. Спаситель піддався тому законові, щоб звільнити вибраний народ від того прикрого припису та зробити всіх вільними дітьми Христового Царства через св. Хрищення.
Під час обряду обрізання Христос відчував великий біль; його, разом зі своїми пресвятими сльозами й першими краплями крові Він приніс у жертву Небесному Отцеві за спасіння наших душ. Приніс предобрий Спаситель ту жертву з великої любові до всіх людей, яких Він прийшов спасти від вічної загибелі.
Христос обрізанням понизив себе, бо хоч носив у собі повноту Божого Маєстату, явив себе людям звичайною, грішною людиною, що хоче знайти оправдання перед Богом. Таким пониженням себе самого Христос хотів принести Небесному Отцеві нагороду за нашу гордість і одночасно навчити тієї спасенної покори й нас, що так любимо видавати себе за кращих, ніж ми є насправді, та за добрих тоді, коли насправді злі та грішні.
Обрізання було початком того, що закінчилось на Голгофті тяжкою, кривавою карою за наші гріхи. І все це для того, щоб звільнити нас від гріхів і кари за них; тому обрізання є постійним докором для запеклих грішників, які не хочуть каялись у своїх гріхах. Який прикрий черв'як сумління буде гризти колись засуджених, що не хотіли скористатися з прикладу й заслуг свого Спасителя! На думку св. Павла, обрізання тіла було образом важливішого обрізання серця, духу, що проявляється в очищенні їх від гріха та приборканні злих почувань, що ведуть до нього. В християнській вірі, де обряд старого заповіту вже не є обов'язковим, ми повинні з нагоди сьогоднішнього свята звертати увагу насамперед на своє серце й робити постанови щодо духовного обрізання, тобто покути, впокорення, самозречення, щоб відірвати серце * від грішної любові до всього швидкоплинного, а звернути його до досконалої любові вічного Творця. У перший день нового року, коли ми святкуємо пам'ятку першої кривавої жертви Христа з любові до нас, ми повинні зробити жертву з любові до Христа й зректись у новому році таких вчинків і вподобань, що суперечать досконалій любові до нашого Спасителя.
Щасливі ті люди, які в день свята Христового обрізання направду закінчують старий грішний рік, а починають новий святий рік свого життя!
Згідно з законом, Христос одержав під час обрізання єврейське ім'я Ісус, яке для свого Сина вибрав сам Небесний Отець і об'явив це через ангела Пречистій Діві Марії й св. Йосифові. Те ім'я, що означає Спаситель, вказувало на те, що Христос має спасти свій народ від гріхів. Про ім'я Спа­сителя говорить св. Іван Золотоустий: "Наслідник Мойсея, який ввів народ в обіцяну землю, називався Ісус. Бачиш подібність? Той завів до обіцяної землі, цей — до неба; той — після смерті Мойсея, цей — по вигасненні закону; той — як вождь, цей — як Цар". Тільки Божий Син виправдав те ім'я, бо тільки Він один виконав те, що воно означає. Ім'я Ісус є могутнім, має в собі силу перемоги, визволення й спасіння, та "є понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею'* (Флп 2:10). Тисячі літ не було відоме народам те могутнє й пресолодке ім'я Ісус; від Господнього обрізання, освітивши, наче блискавка, весь світ, воно веселить, зміцнює, робить щасливим і спасає кожного, хто з вірою і любов'ю призиває його. Ім'я Ісус нагадує нам все те, що Бог зробив для нашого спасіння.
Як високо шанують в Христовій Церкві пресвяте ім'я Ісуса засвідчує наш гарний християнський звичай вітатися словами: "Слава Ісусу Христу! Слава навіки!" Щасливі ті люди, для яких милим і дорогим є ім'я Ісус, бо їхні імена будуть милими й дорогими для Ісуса, й Він запише їх раз і назавжди у своєму Божому Серці. Доки наш український народ матиме щодня на устах пресвяте ім'я Ісуса, доти матимемо очевидний знак того, що наша нація — християн­ська.
Як Христос під час обрізання, так усі християнські діти одержують своє ім'я під час св. Хрищення. Батьки повинні вибрати для кожної дитини правдиве християнське ім'я.
Давні богослужбові книги й проповіді вказують на те, що це свято встановлене як для звеличення помітної події в житті Ісуса Христа й закінчення посвяття Різдва, так і для відвернення християн від поганської сваволі першого дня кожного нового року. Св. Авґустин у своїй проповіді в день свята Христового Обрізання говорив до народу: "Щоб ви могли йти за своїм Відкупителем, який заплатив за вас своєю

У ТИХОМУ НАЗАРЕТІ

кров'ю, пильнуйте, щоб ви не перейняли від поган їхніх засад або практик. їх заманюють колядки пустоти, а вас нехай захоплює музика Святого Письма. Вони біжать до театрів, а ви спішіть до церков. Вони віддають себе всіляким пристрастям, зате ви повинні постити й бути стриманими. І як ви це зробите, то ви зможете заспівати слова: "Спаси нас, Господи, Боже наш, і відлучи нас від поган" (Св. Авґ. проп. 193).
А св. Іван Золотоустий так говорив у своїй науці на Новий рік (387 р.): "Християнин повинен святкувати не в призначе­ний час, не в перший день місяця, не тільки в неділі, а все життя проводити в постійному святкуванні. А яке повинно бути воно? Про це послухаймо Павла, який говорить: "Святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби й лукавства, а в опрісноках чистоти й правди" (І Кр 5:8). Якщо в тебе чисте сумління, то ти маєш постійний празник, бо насичуєшся добрими надіями й радієш очікуванням майбутнього добра. Та коли ти неспокійний у душі й винний у багатьох гріхах, то на тисячах празників і урочистостей ти почуватимеш себе не ліпше від тих, що плачуть. Яка мені користь зі світлого дня, коли моя душа покрита докорами сумління? Тож якщо ти хочеш мати користь з нового року, то зроби так: наприкінці року подякуй Владиці, що Він зберіг тебе до цього часу; пожалкуй у своєму серці за все погане, що ти зробив, полічи час свого життя і скажи собі сам: дні біжать, літа минають, більшу частину своєї дороги я вже пройшов, а що доброго зробив? Чи попрощаюсь з цим світом без усякої чесноти? Суд перед дверми, решта життя йде до старості. "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт 5:16). Таке світло принесе тобі велику нагороду. Не прикрашуй вінками дверей свого дому, але веди таке життя, щоб одержати на свою голову з Христової руки вінець правди".