Заздрісний ворог, бачачи Христове вибране стадо множене день від дня, постав на нього великою ярістю, бажаючи всіх словесних овець розкидати та погубити, і вжив на це діло жорстоких та нелюдяних звірів, а не людей, Діоклитіяна і Максиміяна, нечестивих римських царів. Цих ото хижих вовків навів на стадо Христове і через них люто й немилосердно розтерзав — таку-ото їм у серця ярість уклав на християн, що все інше дбання щодо царства свого відклали, а на те лишень усіма звернулися силами, аби всіх християн до решти погубити. І той лихий свій намір та діло клали собі за найбільшу і за найчеснішу річ від усіх інших великих діл царських і більше славних перемог і торжеств над ворогами своїми. Через це ігемонів та мучителів, у тій-таки злобі їм рівних і гірших, послали в усі кінці землі, щоб повсюди християн примушувати до ідольських жертв, а хто не покориться, хай мучать та вбивають і всіляко нехай гублять смертями. Цим таким бутнім вінцем мученичим багато вірних і тих, що дбало Христа люблять, прикрасилися, від Церкви войовницької перейшли до переможної, переможну над ворогами пісню співаючи.

Поміж інших численних такий виявився доблесний Христовий воїн Калістрат, що красну путь мученичества перейшов і не сам, а з численною дружиною, ворога побивши, перед переможцем світу Христом постав, носячи й показуючи взяті за Нього рани і взявши почесть подвига свого. Цього страждальця Христового батьківщина була Картаген, звідтіля його взято було у воїнський сан і причислено до полку воєводи Персентина, і в тому полку тільки один, як зірка серед неосвітленої місяцем ночі, світив доброчестям блаженний Калістрат; всі інші воїни були поморочені тьмою ідолобісся. Він же — просвічений світлом святої віри, якої навчився від батька свого, що був християнином; батько ж його навчений від діла його, на ймення Неокора, що в часи самохітної муки Господа нашого Ісуса Христа жив в Єрусалимі при Понтійському Пилаті, служачи у війську, і бачив усі чудеса, що були при смерті та воскресінні Господньому, увірував у нього і хрещений став від апостолів та й повернувся у дім свій, носячи багатоцінний бісер віри у Христа. Ним сина свого, батька ж Калістратового, і всіх домашніх своїх збагатив, оповідаючи їм про Ісуса Христа все, що очима своїми бачив і що від апостолів чув. Це ж бо духовне й неокрадне багатство віри і святий Калістрат, після діда й батька свого наслідивши, збагатився ним, скільки можна, таємно навчаючи пізнання істини і навертаючи до Бога душі людські, через що в інших воїнів був у підозрі, і вони пильно за ним стежили, аби могти певніше довідатися чи християнин він є насправді, ачи ні.

Коли ж перебував із воєводою своїм у Римі, викрито було його християнське благочестя так. Мав звичай блаженний щоночі вставати на молитву і достатньо молитися таємно. Якось же, коли за звичаєм своїм вставши, молився, побачили те деякі воїни, що поблизу відпочивали, і, почувши, що часто ім'я Ісус Христове закликає, пізнали добре, що він істинний є християнин, тож, вибравши час, звістили воєводі Персентину, що почули. Воєвода ж тоді закликав Калістрата і запитав, кажучи: "Чи правда, Калістрате, що мовлять про тебе від друзів твоїх?" Він же відповів: "Не знаю, що б про мене говорити мали, знаю-бо про себе, що ніякого зла не учинив". Персентин же повелів воїнам сказати у лице йому. Воїни ж кажуть воєводі: "Ти повели, владико, хай покладе жертви богам, тоді пізнаєш, хто він є, який його помисел і яка віра". Повелів же воєвода Калістрату, хай принесе богам жертву і поклонитися їм. Святий же Калістрат відповів: "Не навчився багатьом богам приносити жертов, але одному Богу, істиному та живому, що все з небуття вивів і людину від землі створив. Богів же, яких пошановуєте, руки людські зробили, не боги вони, але біси, скажу, як навчився від святого Писання, що вістить: "Всі боги поган — біси" і: "їхні ідоли — срібло й золото, діло рук людських" від того-таки Писання навчився знати Бога, що живе на небесах, і Йому приносити жертви хвали і воздавати Вишньому обіцянки. Чи про це наговорюють на мене ці, що Бога єдиного істинного пошановую, а не богів ложних численних? Подобало б їм наговорювати, коли б бачили мене, що недобре у воїнському чині служу, що боязкий і біжу від лиця ворожого, тоді могли б на мене говорити перед тобою, воєводо, і тобі такі наговори належало б вислухати. Тепер же ні в чому такому не відаєш, що я прогрішив, чому ж наклепників слухаєш і на суд мене приводиш? Через те тільки одне, що мої догмати з вашими не погоджую?" На ці слова воєвода відповів із гнівом, кажучи: "Не час тепер для риторського багатослів'я, але час для тяжких мук та лютих страт, які невдовзі приймеш, коли не покоришся і не покладеш жертов богам, яким і сам цар поклоняється. Чи ж не знаєш мене, що жорстокий я є, можу й без мук кожного застрашити самим тільки позиром та голосом?" Святий же Калістрат відповів: "Ярість твоя і скрегіт зубів твоїх хоч і приносять страх та тимчасовий, є ж бо страх і скрегіт зубів вічний, у нього боюся вельми впасти і самий тільки спогад про те дуже страшить мене". Воєвода ж, не можучи утриматися від своєї ярості, повелів святого бити, протягши, і били його довго, і нічого не виказав нетерпеливо, але до Бога віщав, кажучи: "Я присяг — і дотримаю, що буду триматися присудів правди твоєї" і знову: "Смирився до кінця, Господи, "за словом своїм оживи мене, Господи" і не попусти, хай буду в наругу пагубному цьому чоловіку, але укріпи мене, о Господи, понести ці муки, подаючи силу смиренному й немічному тілу моєму і мужній дух у мені здійснюючи". Мучитель побачив його кров, що потоком лилася із рани, повелів послабити від муки й рече йому: "Це тільки початки воздаяння тобі за непослух твій, Калістрате, добре тобі раджу вчинити повелене, щоб збавився від більших, які чекають тебе, мук. Клянуся ж бо богами, що коли не впокоришся царському повелінню, то руки катів тіло твоє на шматки роздріблять і кров твою пси полижуть, а плоть твою леви з'їдять — такою гіркою погинеш смертю". Мужній же Калістрат відповів: "Покладаюся на Бога кріпкого, Бога живого, що той збавить мене від вуст лев'ячих і забере з лап песячих єдину мою душу, що єдина тільки в цілому цьому полку знає істинного Бога, на нього ж уповаю, що не тільки єдину душу мою, але з багатьма звідси візьме душами, давши їм пізнання пресвятого імені свого".

Цими словами сильно розгніваний, воєвода звелів череп'я гостре по землі послати і по ньому святого Калістрата голого і простертого волочити довго — прикладав біль до болю від ран його тілу. Коли ж ті муки святий перетерпів, звелів мучитель у горло йому, наливало вклавши, воду лити, ніби у міх шкіряний. Коли це вчинили, рече мучитель: "Коли не покладеш жертов богам, Калістрате, то вкину тебе в море, боюся-бо, аби ти й інших не звабив воїнів, коли не погублю тебе швидше". Відповів мученик: "Ти, о пребеззаконниче! Печешся, стерігши стадо, що є під отцем твоїм дияволом, щоб не умалилося, я ж уповаю на Бога, що приверну їх Христу моєму і в істинній вірі утверджу, і посеред цього міста церкву йому збудую". Воєвода ж вельми ярістю розпалився й рече: "Нечестивче й окаянче! Смерть уже над головою твоєю, а ти церкву мислиш будувати і багатьох до Бога свого приводити!" Це сказавши, повелів міха шкіряного принести, в нього-бо святого мученика вклавши, вкинув у глибину морську, а сам стояв на березі, бажаючи бачити його потоплення. Міх-бо той, у якому святий Калістрат, як Иона в череві китовому, сидячи, молився, за Божим зволенням водною течією кинуто на гострого каменя, що трапився там, у морі, і розчахнувся, святого ж Калістрата два дельфіни, на хребта свого взявши, по водах носили, невдовзі й на берег винесли і залишили. Святий же весело співав:

"Ввійшов я до морських глибин"⁷

Не потопила мене буря водна,

І не утрудився, кличучи,

Коли молився до тебе, Господи,

Ти ж невдовзі почув молитву мою

І від вуз нерозв'язаних

і з безодні глибинної

викинув ти мене чудесно,

Над сподіванку розтерзавши мотуззя моє,

І "підперезав мене радістю".

Так святому, що співав голосом радості, безліч воїнів дивувалися і, прибігши до нього, припадали до ніг його, просячи, щоб забрав їх із зваби бісівської і привів до Христа, Бога свого. Було-бо їх числом сорок і дев'ять, котрі сказали: "Це ми взнали, що Бог твій є великий та істинний, коли тебе із глибини морської збавив чудесно!" Блаженний же мученик рече: "Господь мій не відгонить тих, що приходять до нього, каже-бо: "Прийдіть до мене усі струджені та обтяжені — і я вас заспокою".

Це кажучи, простяг до небес руки свої й очі звів, молячись: "Господи, на небесах живий, який смиренних доглядає, поглянь на мене й на стадо твоє і збережи його від усякого зла і неушкоджено збережи від звіра видимого, від Персентина-мучителя, і від невидимого диявола, бо ти є славлений навіки!"

Воєвода, бачачи, що сталося, здивувався і рече: "Свідчуся пресвітлим сонцем, що великого волхвування наповнений є чоловік той, бо із моря викинений вийшов і, як обіцяв, звабив своїм волхвуванням моїх воїнів". Тоді рече до святого: "Я волхвування твої зруйную, Калістрате, скоро і дізнаєшся, хто є Персентин, великих богів служитель, і хто є Розп'ятий, якого шануєш і на якого марно уповаєш!" Тоді сів на суді і повелів усіх воїнів, які увірували, бити вельми, крушачи суглоби їхні. Вони ж, биті бувши, ніби одними вустами говорили: "Господи Ісусе Христе, будь помічником рабам твоїм і дай нам до кінця терпіння. Заради тебе так страждати волею зволили, хай збережений буде тобою наш учитель і пастир Калістрат, щоб від нього досконаліше навчилися знати тебе, єдиного Бога. Тепер же ми, як вівці загинулі є перед тобою, Господи!"

Коли ж утишилася трохи ярість Персентинова, повелів перестати бити їх, а повести до темниці, доки умислить, що має чинити із ними. Немала обняла його печаль, що полк його на п'ятдесят воїнів зменшився. Вони ж, укинені зі своїм Калістратом у темницю, навчалися від нього пізнання Бога досконало, розтулив-бо святий вуста свої й оповідати почав про створення світу і як у раю переступили люди, аж до Христового воплочення, самохітні його муки та воскресіння. Звістив їм і про суд, і про душі, і про майбутнє життя, про воздаяння праведним і про кару грішним у пеклі, і, всі таїнства віри оповівши їм, укріпив їх у мученичному подвизі.

Завтрашнього дня воєвода сів у суді перед великою кількістю воїнства, що стояло перед ним, і, вивівши із темниці Калістрата із дружиною, почав говорити: "Скажи мені, Калістрате, ти і ті, що з тобою: чи принесете жертву богам, щоб від тяжких мук увільнитися, чи в попередньому вашому нескоренні будете?" Святий же Калістрат рече: "Я від себе відповідаю, що не відступлю від Господа мого аж до смерті, а інші нехай самі від себе говорять, запитай їх і почуєш, що мовлять тобі". Воєвода до них сказав: "Ви, зваблені, що повісте?". Вони відповіли: "Християни ми є, єдиного ісповідуємо Бога, який небо і землю створив, і віруємо в нього і в єдинородного Сина Його, Господа нашого Ісуса Христа, і в Святого Духа, як навчив нас добрий учитель наш Калістрат". Це одноголосно сказали святі, і звелів воєвода міцно бити їх по одному. Також, зв'язавши їм руки й ноги, повелів укинути в озеро, котре там було, і, коли мали бути вкинені, помолився святий Богу, кажучи: "Господи у вишніх живий, що до смиренних милостивий, зверни очі свої милостиві на це своє стадо і благоволи їх у тих водах омити купіллю відродження та усиновлення нашестям Твого Святого Духа, щоб, омивши всі скверни старої людини, були допущені до насліддя_г як таких, що Тобі відвіку благовгодили". їм, зв'язаним і у воду вкиненим, відтак розв'язалися їхні вуди, і стояли у воді із обличчям світлим, радіючи на хрещення своє. І видно вінця вельми гарного, що із виші сходив, і голос почувся, який казав: "Дерзай, Калістрате, зі стадом своїм і йди із ним спочити до вічних поселень". І тоді голосний був землетрус великий, а ідол якогось поганого язицького бога, що стояв там поблизу, від струсу впав і в порох розсипався. Це побачивши, інші воїнів сто тридцять п'ять, які почули голос із небес, що до Калістрата прийшов, увірували в Господа нашого, однак нічого їм воєвода не сказав, боячись поговору й сум'яття в полку, тільки перших сорок дев'ять зі святим Калістратом звелів знову вкинути у темницю. У ній ото сидячи, святий Калістрат рече до дружини своєї: "Це, братіє, Христовою благодаттю сподобилися ви святого хрещення, а що подобає достойно подякувати Богу, встаньмо тож і помолимося йому". Встали всі, руки й очі до неба вознесли, і творив молитву Калістрат, кажучи: "Господи Боже, ти хочеш усіх людей спасти і в пізнання істини привести, ти вирвав оце своє мале стадо із вуст левів, тож приклич нас у спасіння вічне, сподоби у святій померти вірі, якою віруємо в Тебе, Бога нашого, і дай нам до Тебе прийти непорочним та чистим і явитися святому лицю Твоєму і поклонитися Тобі, благословенному навіки!" Молилися із святим Калістратом старанно й усі мученики, а коли настала ніч, ввійшли у темницю за повелінням мучителевим воїни із оголеними мечами і всіх посікли на частини.

Так святий Калістрат із дружиною своєю добре труждався, стоячи аж до крові за Господа свого. Святі ж їхні мощі зібрано і чесно поховано було тими сто тридцятьма воїнами, котрі в Христа повірили; вони ж згодом і церкву над святими їхніми мощами збудували, і збулося пророче святого Калістрата слово, яке до Персантина говорив: "Посеред місця цього церкву зведу, хоча й не житиму". Отож після страдницької його смерті збудувалася і прославлювано в ній ім'я Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, йому ж і від нас буде слава навіки віків. Амінь.

У цей-таки день у Пролозі покладено пам'ять святих апостолів Марка, Архистраха та Зіна, дивись про них січня місяця в 4-ий день. У той-таки день святої мучениці Єпихарії, яка постраждала в царство Діоклитіянове. І преподобного Ігнатія, ігумена з Кападокійської єпархії, що в царство Никифора Фоки та Івана Цимисхія догодив Богові.

І преподобного Саватія Соловецького: житіє його шукай місяця квітня у 17-ий день.