Святий апостол Тома, названий Близнець, був із галілейського міста Панеада. Коли ж Господь наш Ісус Христос жив на землі із людьми, проходив міста і села, навчаючи людей і зцілюючи будь-яку недугу, тоді Тома, проповідь Його почувши і чудеса побачивши, пристав до нього щиро і ходив за ним, насичуючись солодких слів і бачення пресвятого лиця Його. І сподобився від Нього бути учиненим у числі дванадцяти апостолів, з якими пішов за Ним аж до спасительної страсті. Після ж воскресіння Христового святий Тома своїм невір'ям виростив більшу віру у Христовій Церкві. Коли-бо говорили інші учні: "Ми бачили Господа", він їм не хотів віри йняти, поки сам не побачить і не торкнеться Його рани. Коли ж по семи днях зібралися учні й Тома з ними, явився Господь і рече: "Подай пальця свого сюди і побач руки мої, і подай руку свою і вклади в ребра мої, і не будь невірний, а таки вірний". Побачив це Тома і, обмацавши живодайні Христові ребра, сказав: "Господь мій і Бог мій!" Таким своїм учинком подав усім певніше знання про воскресіння Господнє, що не привиддям, ані іншою плоттю є, а тим, хто постраждав заради нашого спасіння, воістину воскрес та й учням явився. Після ж вознесіння Христового і після прийняття Святого Духа святими апостолами, які метнули жеребка, де хто має проповідувати слово Боже, випав святому Томі жеребок іти до Індії, щоб там, просвітивши поморочені країни, навчив різні народи: партів та мидів, персів та гірканів, бастрів та брахманів, аж до останніх країв Індії. Печалився він щодо того, що до таких далеких народів посилається, і явився Господь у видінні, укріплюючи його дерзати і повеліваючи йому не боятися, і сам із ним бути обіцяв, а шлях йому до тих країн подав таким чином.

Індійський цар Гундафор, бажаючи собі премудро влаштувати царські палати, послав свого купця Авана у Палестинську країну, щоб пошукав такого майстерного архітектора, котрий би вмів премудро будувати і допоміг би звести палати у такий спосіб, який є у кесарів римських, — із тим ото Аваном повелів Господь Томі йти в Індійські країни. Коли Аван шукав премудрого зодчого в Кесарії, Тома зустрівся із ним і подав себе майстром у тому ділі. Взяв його Аван, ввійшли до корабля і рушили у плавну дорогу із добрим вітром. Як вони причалили в якесь місто, почули голос труб, та музик, та органів: цар-бо міста того дочку свою шлюбив і послав звісника по цілому місту, щоб зібралися на шлюб багаті і жебраки, раби і странні. Якщо ж хтось прийти не захоче, цей підпаде під царський суд. Таке почувши, Аван із Томою, боючись, щоб не розгнівати царя, мандрівниками-бо були, пішли до царського палацу на шлюб. Коли всі сиділи й веселилися, апостол сів на найостаннішому місці й нічого не їв, ані веселився, задумавшись, аж усі на нього як на страннього й іноплемінного позирали. Ті, що лежали біля нього, говорили: "Пощо сюди прийшов, коли не їси і не п'єш?" Відповідає апостол: "Не для їжі та питва прийшов сюди, а щоб сповнити волю цареву, звістники-бо кричали: "Коли хто не прийде на шлюб, стане як повинний перед царським судом".

Була там одна жінка, єврейка, що добре на свирілі грала, тому чи іншому із лежачих певну похвалу приспівувала. Вона побачила Тому, що не веселився, але часто на небеса позирав, і пізнала, що жидовин він є, і, свіряючи перед ним, приспівувала юдейською мовою такі слова: "Один є Бог юдейський, котрий сотворив небо і землю". Апостол із осолодою вислухав те, просив її, щоб часто повторювала слова оті. Виночерпій же, бачачи апостола невеселим, дав йому позавуш, кажучи: "На шлюб позваний, не нарікай, а радій, доєднайся до тих, котрі п'ють!" Рече апостол до напасника свого: "Хай воздасть тобі Господь у цьому віці, і руку, яка вдарила мене, щоб я побачив псом волочену на показ багатьом". По малому часі вийшов напасник апостолів до студениці, бажаючи принести гостям води для розбавлення вина, і застав його при студениці лев, накинувся на нього і умертвив, а, висмоктавши із нього кров, відійшов. Пси ж, прибігши, розтерзали його на шматки, і один із псів, чорний, схопив праву руку його і заніс посеред бенкету та й перед усіма кинув, що уздрівши, всі знітилися й почали питати про руку, чия вона. Жінка ж та, котра свіряла, закричала, кажучи: "Велике оце серед нас виявилося таїнство, зволив із нами возлягати або Бог, або посланий од Бога. Я ж бо бачила, як виночерпій ударив його позавуш і зрозуміла чоловіка цього, який по-єврейському проказав таке: "Хай побачу праву руку твою псом волочену на показ багатьом!" — що і сталося як самі бачите". І напав на всіх страх.

Цар же, коли бенкет розійшовся, прикликав апостола, святого Тому, й мовить: "Увійди до палацу й благослови віддану чоловікові дочку мою!" Апостол же, у палац увійшовши, молодих навчив цноті та збереженню чесного дівства і, помолившись за них, відійшов. Невдовзі, заснувши, уздріли вони Ісуса в образі апостола Томи, що до них прийшов і обійняв їх люб'язно. Жених же гадав, що Тома це, й каже до нього: "Чи не перший з усіх відійшов, то як же знову опинився тут?" Господь рече: "Я не є Тома, але брат його, і всі, що відреклися світу й пішли за мною, такі ж, як і він, будуть не тільки братами моїми в майбутньому віці, але й наслідниками царства мого. Не забудьте, діти мої, що брат мій вам радив, і коли, за його радою, збережете дівство ваше безпорочне, вподобитеся нетлінних вінців у моєму небесному палаці". Це сказавши, Господь відійшов. Вони ж бо, прокинувшись, повідали одне одному своє видіння і, вставши, всю ніч оту старанно молилися Богу, а слова, мовлені їм, як багатоцінні коштовності у серці своєму зберегли.

Коли ж назавтра зайшов цар до палацу, де пошлюблені були, то знайшов їх, що порізну сиділи, і, знітившись серцем, спитав про причину їхнього розділення. Вони ж відповіли, сказавши: "Ми молимося Богу, щоб дав нам до кончини нашої своє подружжя утримати у чистім дівстві, яке нині маємо. Хай у палаці небесному сподобимося бути вінчаними нетлінними вінцями за обіцянкою Господа, який нам явився". Тоді цар збагнув, що странній той, котрий учора був у палаці, переконав їх зберегти дівство, роз'ятрився вельми і послав, щоб слуги його схопили апостола, але не знайшли його, вже-бо Аван і Тома відпливли до Індії.

Прибули до індійського царя Гундафора, ввійшли перед нього, і рече Аван: "Це, пане царю, привів тобі з Палестини мудрого зодчого, щоб збудував палати, догідні царству твойому". Цар же, побачивши Тому, порадів і показав йому місце, де хотів мати палати, і розмірив, яка має бути основа, дав багато золота на будівництво, сам же відійшов у інший край. Тома ж бо взяв золото, роздав його тим, що потребують, убогим та жебракам, сам же трудився в проповіді Євангелія, багатьох до Христової віри навернув і хрестив. У той час той юнак, котрий за порадою святого Томи з дівицею своєю в палаці обіцявся берегти дівство, прочув про апостола, що в Індії проповідує Христа, взяв дружину свою і відійшов із нею до апостола, де достатньо був у нього в навчанні; прийняли святе хрещення: та дівиця була названа Пелагія, вона згодом і кров свою за Христа пролила; юнак же Діонисієм був ознаменований і сподобився єпископського чину. Повернувшись із апостольським благословенням у свою вітчизну, розширювали славу Божу, приводячи невірних до Христа і церкви по містах будуючи.

Через два роки цар послав до апостола, бажаючи звідати, чи швидко збудуються палати. Апостол же звістив, що покрівля тільки потрібна. І зрадів цар, гадаючи, що воістину будує йому на землі Тома палати, послав ще багато золота, повеліваючи, щоб красний покров створити для будівлі. Він же знову золото взяв і, на небо очі й руки звівши, сказав: "Дякую тобі, Господи людинолюбе, що у різний спосіб спасіння людям уладжуєш!" І знову золото роздав прошакам, дбаючи у проповіді Божого слова.

Минув якийсь час, довідався цар, що звелене діло ані почало будуватися, а золото його все убогим роздано, і зодчий не будову робить, а ходить по містах і селах і проповідує якогось нового Бога, творячи дивні чудеса. Розгнівався тоді цар вельми і послав слуг своїх схопити апостола. І приведеного перед себе запитав: "Чи збудував ти палати?" Він же рече: "Збудував вельми добрі і красні". І мовить цар: "Ходімо та й побачимо будівлю твою". Відповів апостол: "Не зможеш у цьому житті побачити тих палат, але коли від життя цього відійдеш, тоді побачиш і вселишся в них і з радістю житимеш там вовіки". Цар же гадав, що кпить із нього, опечалився вельми і повелів укинути у темницю Тому разом із Аваном, купцем, що його привів, потім лютою смертю покарати їх: гадав шкіру із них здерти і вогнем їх спалити. Коли сиділи в темниці, Аван докорив апостолу: "Ти, — каже, — і мене, й царя звабив, назвався премудрим зодчим, тепер же царське золото й моє життя погубив. Це через тебе страждаю і маю зло померти, лютий-бо є цар і нас обох уб'є". Апостол же, втішаючи його, сказав: "Не бійся, не помреш тепер, але будемо живі, і вільні, й пошановані маємо бути від царя через палати, які я збудував йому в горньому царстві".

У ту ніч царевий брат упав у недугу й послав до царя, кажучи: "Через тебе найшли скорботи, і я опечалився, і від печалі тієї прийшла мені недуга, і це вже тепер умираю". І помер тоді. Цар же, забувши першу скорботу, на другу печалився і невтішно ридав на смерть брата свого. Душу ж умерлого взяв ангел Божий і виніс її в обителі небесні і, обходячи там поселення, показував їй численні красні та світлі палати, були одна перед одною красніші й світліші, краси ж бо їхньої годі описати. І запитав ангел душу, кажучи: "У якій із тих усіх палат зволиш жити?" Душа ж, дивлячись на найкращу, яка там стояла, палату, сказала: "Хоч би мені в одному кутку палацу цього пробувати було дано, нічого більше б не вимагав". Рече ж ангел: "Не можеш у цій палаті жити, бо вона твого брата, її ж бо один странній Тома даним йому золотом створив". І мовить душа: "Молюся тобі, Господи, пусти мене до брата, і я викуплю у нього цей палац, не знає-бо він краси його, а викупивши, знову повернуся сюди". Тоді ангел повернув душу в тіло, відтак умерлий ожив, ніби зі сну прокинувся, а близьких про брата запитав і прохав, щоб прийшов до нього цар, брат його. Почув-бо цар, що ожив брат, порадів вельми і прибув до нього, а побачивши його живого, неймовірно зрадів. Воскреслий же почав до нього говорити: "Знаю безсумнівно, царю, що любиш мене, брата свого, і плакав ти про мене, і коли б можна було викупити мене від смерті, дав би ти й півцарства свого". І рече цар: "Так воістину і є, не інакше!" Мовить же брат: "Коли настільки любиш мене, прошу в тебе одного дару, але не відмов мені". І каже цар: "Усе, що під рукою моєю у державі моїй, тобі, улюбленому братові моєму, дарую". І клятвою утвердив цар слово своє. Тоді мовить воскреслий брат: "Дай мені палаца свого, що маєш на небесах, і все моє багатство за нього візьми собі". Цар же, почувши це, усумнився й ніби безголосий мовчав. По тому рече: "Звідкіля в мене є на небесах палац?" І мовить брат: "Воістину такий палац є, якого ти й не знаєш, ані бачив ти будь-коли в усій піднебесній. Збудував же його тобі Тома, якого ти в темниці тримаєш, і я бачив його й дивувався невимовній красі його. І бажав хоч в одному кутку там жити, але не дано було мені. Сказав-бо ангел, що водив мене: "Не можна тобі в нім жити, брата-бо твого цей палац є, якого один странній Тома сотворив". Молив я ангела, щоб мене відпустив до тебе, брата мого, аби викупити в тебе того палаца. Коли ж любиш мене, дай його мені й май на віддачу всі мої маєтки". Тоді цар з двох речей розвеселився: що брат його живий і що палаца йому на небесах збудовано. І рече воскреслому братові: "Улюблений брате, клявся тобі не відмовити ні в чому, що є на землі під державою моєю, а щодо небесного палацу, то того я не обіцяв тобі. Але коли хочеш, маємо у себе такого зодчого, той-бо нехай і тобі збудує". І це мовивши, цар послав відтак у темницю вивести того святого Тому із Аваном-купцем, котрий привів його. І пішов назустріч апостолу, упав у ноги його, просячи прощення, бо згрішив у невіданні. Апостол же, подякувавши Богові, почав обох братів навчати у вірі у Господа нашого Ісуса Христа. Вони ж розчулилися, прийнявши люб'язно слова його, і невдовзі хрестив їх і всьому християнському життю навчив. І сотворили собі брати милостинями численними вічні обителі на небесах. Апостол же, деякий час із ними пробувши і у вірі їх добре укріпивши, відійшов у довколишні міста й села, шукаючи спасіння душам людським.

Коли просвічував проповіддю Євангелія індійські країни, надійшла чесна смерть Божої матері, і всі апостоли із різних країн були підхоплені хмарою і поставлені в Гетсиманії до ложа преблагословенної Діви. Тоді й святий Тома у Індії був підхоплений, але на самий день погребу богоприємного тіла пречистої Богородиці не встиг; Бог так зволів для достовірнішої звістки, що Мати Божа із плоттю на небеса взята. І як про воскресіння Христове невір'ям ліпше увірилися, так і про взяття із плоттю на небеса пречистої Діви Марії Богородиці Томиною загайкою добре звістилися. Третього дня після погребу приспів апостол і печалився, що не був на самий день похорону, аби привести із іншими апостолами до гробу святе тіло Матері Господа свого. За спільною радою святих апостолів заради святого Томи відчинили гроба Пресвятої Богородиці, щоб побачив тіло доброприємне й поклонився та й утішив печаль свою. Відчинивши ж, не знайшли тіла, тільки плащаницю, яка там лежала, і з цього відомим стало, що Матір Божа, подібно до Сина її, на третій день воскресла і з плоттю на небеса узята.

По тому знову в індійських країнах святий Тома опинився і проповідував Христа, знаменнями й чудесами багатьох до увірення приводячи; дійшов у Меліяпор, багатьох там просвітив і у вірі укріпив таким знаменням.

Дерево одне вельми велике лежало, його не тільки багато людей, але й слони не могли здвигнути з місця. Тома ж дерево те поясом своїм за десять стадій відволік і на будівництво Господнього храму віддав, що побачивши, вірні укріплювалися у вірі, а з невірних багато увірувало. Сотворив же і друге чудо більше першого; один жрець ідольський свого сина сам своєю убив рукою і поклав вину на святого Тому, кажучи: "Тома убив сина мого!" Пішов поговір, і зійшлися люди, і взяли Тому святого як убивцю, і хотіли за присудом мучити його, і не знайшлося нікого, хто б посвідчив, що Христовий апостол неповинний є в тому вбивстві. Просив суддю і народ, кажучи: "Послабте мені, і я в ім'я Бога мого запитаю вбитого: хай сам скаже, хто убив його". І всі пішли із ним до тіла жрецького сина. Тома ж звів очі горі, помолився до Бога і після того рече до мертвого: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа повеліваю тобі, юначе: скажи нам, хто убив тебе?". І тоді проказав мертвий: "Батько мій убив мене!" По тому всі заволали: "Великий Бог, що його Тома проповідує!" — і був звільнений апостол, жрець же сам упав у яму, яку апостолу викопав, і велика кількість людей тим чудом приступила до Бога і хрестилася від апостола.

Після цього пішов апостол у найдальші країни, у межі Каламидські, якими володів цар Муздій, і там проповідував Христа, привів до віри одну жінку на ймення Синдикія, що була небогою Мигдонії, дружини Каризія, приятеля царського. Та Синдикія радила Мигдонії, щоб пізнала істину і повірила в єдиного Бога — творця усього, якого проповідує апостол Тома. І рече Мигдонія до Синдикії: "Хотіла б сама побачити того чоловіка, який істинного Бога проповідує і почути від нього учення його". Синдикія каже: "Коли хочеш, пані, бачити Божого апостола, зміни одежу свою і, як одна із простих та вбогих жінок, одягнись у погане одіяння, щоб не була пізнана, і ходи зі мною". Учинила так Мигдонія, пішла за Синдикією і, йдучи, знайшла апостола посеред численного зібрання людей простих та убогих — він проповідував їм Христа. Ввійшли поміж тих людей, що слухали його вчення. Він-бо оповідав багато про Христа Господа і вірувати в нього навчав, і повів слово про смерть, і про суд, і про геєну, і про Небесне Царство. Це все почувши, Мигдонія зворушилася серцем і повірила у Христа. Повернувшись додому, безнастанно апостольські слова розважала і, з небогою своєю Синдикією про Христа бесідуючи, розпалилася щирою до нього любов'ю. Відтоді почала невірними як ворогами Божими бридитися, уникати всіляких із ними бесід на бенкетуваннях і всіх мирських солодощів, не бажаючи і з чоловіком своїм мати подружнього спілкування, через що чоловік її був у великій печалі і вельми принуджував її до своєї волі. А коли не зміг прихилити, молив царя послати царицю свою Тертіяну до жінки його, щоб переконала не бридитися подружнього спілкування: цариця ж Тертіяна та Мигдонія, жінка Каризієва, були сестрами. Прийшла тож цариця до Мигдонії, сестри своєї, і запитала, чому не кориться чоловікові? Вона ж мовить: "Через те, що поганин і ворог Божий є, я ж є раба єдиного істинного Бога Ісуса Христа і не хочу бути осквернена від невірного і нечистого чоловіка". Тертіяна ж захотіла увідати, хто є Ісус Христос, котрий є істинним Богом. Вона-бо сказала їй проповідь святого апостола Томи і навчила її, як пізнати істинну віру. Хотіла-бо Тертіяна більше про Христа довідатися, ліпше навчитися, і захотіла того самого апостола бачити і проповідь його почути. І, порадившись із Мигдонією, таємно послала до апостола й закликала його, просячи, щоб наставив їх на шлях істинний. Він-бо, проповідуючи їм Христа, просвітив їх світлом віри і омив водою хрещення, і як дотримуватися Божих та всіляких добродійностей навчив їх. Вони ж усе, що сказав апостол, у серці своєму поклали і радилися обидві, як у чистоті служити Господу і не спілкуватися зі своїми чоловіками як із невірними. Апостол же там силою Божою численні творив чудеса і зціляв усілякі недуги; і багато хто не тільки з простого люду, але й від двору царського, бачачи знамення, які бували від апостола, й учення його послухавши, приступали до Христа, а один із синів царських Азан увірував і хрестився від апостола, сам же Господь в апостольській проповіді діяв і множив церкву свою, і славу імені свого поширював.

Цариця Тертіяна, повернувшись од Мигдонії, пробувала в молитвах та постах і не була схильна до хотінь чоловіка свого. Цар же здивувався такій зміні у дружині своїй і рече до Каризія, приятеля свого: "Хотів твою жону тобі повернути, але й свою втратив, і тихіша мені є моя ще більш, як твоя". Учинили обидва, цар і Каризій, старанний розшук: яка причина непутності жінок їхніх, що не хочуть бути з ними, й довідались: якийсь мандрований прибулець, на ймення Тома, навчивши їх вірі Христовій, відвернув їх від співпробуття. Довідались і те, що Азан, син царський, і численні слуги дому царського із володарів і з простого люду без числа повірили в Христа через Томину проповідь. Розгнівалися-бо на Тому і, схопивши його, вкинули у темницю.

Після того був поставлений апостол на суд царський, і запитав його цар: "Хто ти є: чи раб, чи вільний?" Відповів Тома: "Раб я є єдиного того, над яким ти влади не маєш". Цар же рече: "Бачу, що раб ти є лукавий і, втікши від пана свого, прийшов на цій землі розбещувати людей і звабляти жінок наших. Повідай-бо, хто є пан твій?" Мовив апостол: "Пан мій є Господь небес та землі, Бог та творець усілякої тварі, від нього я посланий проповідувати святе ім'я його й навертати людей від блуду їхнього". Рече-бо цар: "Покинь ти, звабниче, лукаві словеса свої і послухай повеління мого, що тобі скажу: як відвернув ти звабою своєю від нас жінок наших, щоб вони з нами не спілкувалися, так наверни їх до нас. Коли ж бо не учиниш того, щоб жінки наші знову з нами в давнішій любові та з'єднанні були, зле маємо тебе погубити". Відказав апостол: "Не подобає, щоб рабині Христові поєднувалися з беззаконними чоловіками, бо це неправедно, коли вірні від злочестивих та невірних оскверняються". Те почувши, цар повелів принести залізні розпечені дошки і поставити на них апостола босими ногами. Коли це вчинили, з'явилася вода під тими дошками і вистудила їх. Тоді в піч розпалену вкинули його, а наступного дня живий і неушкоджений звідтіля вийшов. По тому порадив Каризій цареві, кажучи: "Примусь його поклонитися і покласти жертву Богу Сонцю, хай так прогнівить Бога свого, що його в муках зберігає цілим". Коли ж, за повелінням царевим, привели апостола до ідола Сонця, тоді ідол, як віск, розтопився й розтав, і раділи вірні від такої сили небесного Бога, і безліч невірних навернулися до Господа. Обурилися всі жерці ідольські на Тому за пагубу Бога їхнього, і цар вельми уразився, міркуючи, як його погубити, але побоявся народу і слуг своїх та вельмож багатьох, що увірували в Христа.

Узявши його, вийшов цар із міста із воїнами своїми, і всі гадали, що хоче від нього побачити якесь знамення. Коли ж пройшли пів поприща, передав Тому п'яти воїнам, сказавши їм, щоб повели на гору і списами там закололи його, сам же пішов у місто Аксиум. Азан же, царевий син, і один муж із доброродних, на ймення Сифор, пішли за апостолом; його ж наздогнавши, плакали за ним. Тома ж, випросивши у воїнів час на молитву, помолився Господові і рукоположив Сифора священиком, Азана ж дияконом, заповів їм, щоб мали турботу про віруючих і щоб дбали примножувати церкву Христову. По тому воїни прокололи його п'ятьма списами, і так помер. Сифор же і Азан багато над ним плакали й поховали тіло святе його чесно. Після погребу, як сиділи на гробівці апостоловім і нарікали, явився святий, наказуючи, щоб ішли в місто укріпляти у вірі. Й пішли, за повелінням учителя свого святого апостола Томи, маючи у поміч його молитви, і добре управляли Христовою церквою. Цар же Муздій і Каризій немало жінок своїх мучили і не змогли схилити їх до свого хотіння. Побачивши, що і до смерті не упокоряться їм і не захочуть, залишили їх жити вільно за власною волею. Вони ж бо, звільнившись від тяготи іга подружнього, жили у великій повстримності та в молитвах, працювали на Господа день і ніч і велику користь добродійним своїм життям творили церкві.

По кількох літах трапилося одному із синів царя Муздія біснуватим стати, і ніхто не міг його зцілити, вельми-бо лютий був у ньому біс. Дуже печалився цар за сина свого і намислив відчинити гроба святого апостола, взяти одну кістку з мощів його і прив'язати її на шию сина свого, щоб зцілити від мучення бісівського, — почув-бо, що Тома за життя своє багато бісів од людей прогнав. Коли ж захотів цар те учинити, явився йому у видінні святий Тома, кажучи: "Живому не йняв ти віри, то чи ж від мертвого помочі шукаєш? Одначе вір, і милосердний буде Господь мій Ісус Христос". Це видіння ще більше схилило царя, щоб відчинити апостольського гроба, але не знайшов мощів святого апостола: хтось-бо із вірних узяв святі мощі, заніс їх у Месопотамію і там на чесному місці поклав. Цар же взяв порох із місця того і до шиї сина свого прив'язав, кажучи: "Господи Ісусе Христе, молитвами апостола твого Томи коли зцілиш сина мого, то і я в тебе вірувати буду". І тоді вийшов біс із сина його, і здоровий став хлопець. Відтак цар Муздій повірив у Христа і хрестився від священика Сифора з усіма боярами своїми, і була радість велика вірним: розбивалися ідоли і розорялися храми їхні, церкви ж святі створювалися, і росло Боже слово, і віра свята примножувалася. Цар же після хрещення каявся у колишніх гріхах своїх і від усіх помочі та молитов шукав. Сифор же, пресвитер, усій братії казав: "Молітеся за царя Муздія, хай милість у Господа нашого Ісуса Христа дістане і прийме відпущення гріхів своїх — і була за нього молитва від усієї братії. На місці ж тому, де було поховано тіло святого апостола, численними молитвами його здійснювалися чудеса у славу Христа, Бога нашого. Йому ж із Отцем і Святим Духом від нас буде честь і поклоніння навіки. Амінь.