Розвідувальна справа
Останнім часом ми все частіше чуємо в новинах про ті чи інші провали розвідників різних країн, думаю, починаючи з Анни Чапман, ця тема стала настільки популярною, що увесь масив інформації по темі скандальних шпигунських операцій спонукає до формулювання думки про сучасну непрофесійність, некомпетентність і банально примітивний рівень сучасних спецслужб. Та чи це правда?
Ось тільки взяти до уваги кілька цитат із медіа:
+ Скандал Україна-Чехія: "Минулого тижня Україна заявила про видворння двох співробітників секції військового аташе чеського посольства, звинувативши їх у тому, що вони використовували свій дипломатичний статус "для збору інформації, яка вважається державною таємницею"" (17.05.2011р. - ТСН)
+ Скандал Україна-Росія: "Нами затримано пятьох співробітників ФСБ, які на нашій території намагалися незаконно отримати державні секрети від одного з секретоносіїв - громадянина України, - розповів Наливайченко (03.02.2010 р. - for-ua.com)"
+ Скандал Росія-Канада: "Молодий лейтенант канадського флоту Джефрі Пол Делайл затриманий в Галіфаксі за підозрою в передачі секретних даних Росії, повідомляє канадський телеканал Сі-ті-ві" (17.01.2012 р. - КавказЦентр)
+ Скандал Німеччина-Сирія: "Німеччина прийняла рішення вислати чотирьох сирійських дипломатів з країни слідом за арештом двох чоловіків, підозрюваних у роботі на спецслужби Сирії (9.02.2012р. - Новинар)"

Отже, бачимо, таких повідомлень стає щораз більше: там ловлять ворожого агента, там цілу сімю, групу, хоча, чесно кажучи, раніше такого роду явища не були настільки поширеними, я говорю про закінчення холодної війни. Звісно ж, шпигунів викривали завжди, не всі агенти 007, рано чи пізно допускаються помилок, проте певний час вони, адаптовуючи свої навички до умов розвитку сучасного суспільства, технологій та науки в цілому, здатні виконувати те чи інше завдання, чи навіть, кілька завдань, знаючи, що їх все одно вичислять. У 90-х, 2000-х роках такого роду "сенсації" приховувалися, справи про шпигунство вирішували навіть не на державному рівні, але суто на міжвідомчому, - між самими спецслужбами - суб’єктами "непорозуміння". Чому? А тому, що після холодної війни війна не припинилася. Після розпаду Союзу увесь склад розвідників продовжував залишатися на своїх місцях, у "прикритті". Хтось вчитель, хтось інженер, хтось свою секту має.. Вони продовжують залишатися агентами, проте пасивними, "на підхваті" і то здебільшого при умові, що вони здатні отримати потрібну інформацію безпосередньо, не засвічуючись, адже усі вони уже давно стоять на обліку як шпигуни чи потенційні шпигуни. Проте для того, щоб розвідка працювала ефективно, вона потребує вербування молодих професіоналів з унікальними здібностями, якостями, можливостями, а знайти такого кандидата не так вже й легко. Тому здебільшого розвідка ставить акцент на виявленні кандидатів в освітній та військовій сферах. Для прикладу, управлінню потрібні хакери, професійні, багатообіцяючі персони. Їх пошук здійснюється за такими напрямками:
1) сфера діяльності, освіта-робота
2) агресивний кримінал
3) пасивний пошук
1) Зовсім необов’язково, щоб професор чи простий викладач був агентом по виявленні чи вербуванні потенційних кандидатів. Можна просто здійснювати моніторинг успішності студентів, або підсунути в навчальну програму певного роду тести, завдання, виконання яких не кожному під силу. Так само виявляють працівників у сфері ІТ, які відзначаються особливим інтелектом на навичками.
2) В даному випадку «аматор» допускається помилки, здійснивши серйозний злочин в плані програмування - чи сайт зламав чи банківський рахунок чи вірус розробив... Одним словом, «спалився» - порушив закон, сам потрапив на гачок. Його притягують до відповідальності, причому, уже не слідчі, а безпосередньо представники спецслужби проводять допити, розслідування. Інкримінують страшні злочини, наслідки, обіцяють суворий термін "з родзинкою", одним словом, залякують, пасивно погрожують, ламають психологічно, схиляючи злочинця до вибору: умовного терміну із співпрацею на користь спецслужб або відбування покарання по усій строгості закону.
3) Пошук вундеркіндерів. Проведення офіційних/неофіційних конкурсів між програмістами, тестування програмістами програм, "замовлення від сторонніх осіб" вірусів, антивірусного ПЗ, звернення щодо зламу сторінки конкурента за грошову винагороду...
Коли потенційний кандидат визначений, на нього складається спеціальне досьє. Забудьте про закони, про захист персональних даних, про повідомлення вас уповноваженим органом щодо збору ваших персональних даних - вся інформація про вас збирається з відкритих і закритих джерел,- перші: законом не зобов’язано вас повідомляти, другі: вони є відносно незаконними, тобто вас прослуховують, перечитують переписки в соціальних мережах - ви цього не знаєте, отже, "ваші права не порушені", отже, це не порушення закону))) Ви як об’єкт вивчаєтеся усіма науковими методами, особливо спостереженням: за вами слідкують, вивчають ваші схильності, слабкості, характер, звички, хобі, інтимні секрети, особисті переписки, документацію; місця проживання, перебування, маршрути; друзі, коло осіб, з якими спілкується об’єкт, зв’язки, контакти; політична, ідеологічна, релігійна приналежність. Звісно ж, кожний індивід у різних соціальних групах та ситуаціях прагне позиціонувати себе з кращої сторони чи більш практичної, тому, враховуючи ці обставини, слід об’єктивно проаналізувати особистість, виявивши його різні психологічні маски, "акторські схильності". Для цього до нього підсилають спеціально тренованих людей, які у взаємодії з об’єктом створюють певну соціальну ситуацію, в якій об’єкту задають певні питання, мотивують його на певні вчинки, роздуми, поведінку. Банальний приклад: об’єкт стоїть на зупинці і чекає автобуса. До нього підходить гопник (агент) і починаючи банальний розвід із прохання закурити, намагається об’єкта зламати, загнати в глухий кут з тією метою, щоб виявити інтелектуальні здібності об’єкта у такій вимушеній, небезпечній обстановці. Аналогічно до об’єкта в контакт входить дама в барі чи свідок єгови додому (ідеальна модель: агент матиме можливість проникнути у житлове приміщення об’єкта, виявити інтимні і особисті інтереси об’єкта такі, як стиль інтер’єру (ліберал/консерватор), наявність певного стилю картин, ваз, будь-яких предметів, які б вказали на захоплення, колекціонування (легше увійти в довіру об’єкта, якщо виявиться, що підісланий і підготовлений комунікатор також колекціонує ті чи інші речі, чи має ті ж захоплення, що й об’єкт). Вдома можна дізнатися про родичів, друзів об’єкта по фотографіях; наявності комп’ютерної техніки, телефонів та інших речей чи ознак, які дозволять виявити приховані ознаки об’єкта та скласти його психологічний портрет. Також агент матиме змогу встановити пристрої прослуховування, а якщо агент володіє гіпнозом, може ввести об’єкта у транс чи зовсім у гіпноз, за той час детальніше вивчити, зробити копії особистої документації об’єкта, скопіювати паролі, електронні інформаційні масиви з комп’ютера об’єкта, встановити шпигунське ПЗ). Таким чином це може бути той же свідок, той же "новий друг", щойно знайома дівчина, "новий" далекий родич чи інша підставна особа.
Різні соціальні ситуації модифікуються для того, щоби візіонери, які ретельно спостерігають за об’єктом, могли зробити відео-, аудіозаписи, фотографії з метою комплексного аналізу поведінки і психології об’єкта.
Коли інформація вважається повною, яка зібрана з відкритих і закритих джерел, тоді вона піддається ретельному аналізу, після якого формується психологічна модель об’єкта - яка являється ключем до зв’язку з об’єктом.
Коли така модель готова (для її створення залучаються професійні психологи, психоаналітики), тоді наступає наступний етап - вербування.
Дехто спитає, навіщо було цього всього дистанційного опрацювання об’єкта, якщо вся операція по залученню об’єкта залежатиме від його прийняття чи відмови? Відповідь на це питання полягає у в самій суті вербування, яке буває добровільним та примусовим. Розглянемо добровільне вербування. Для прикладу в ході спостереження за об’єктом було встановлено, що об’єкт є ідеологічно прихильним до певної ідеологічної течії, наприклад, він соціаліст чи комуніст, таким чином будується мотивована модель опрацювання об’єкта за ідеологічною ознакою, в результаті чого об’єкта дезінформують, спотворюють інформацію про "ворога", до якого об’єкт повинен влитися в довіру з подальшим використанням його в інтересах "замовника".
Ситуація: одному із відділів ФСБ доручили виконати програму "ФТЕГАФ". Дислокація: Україна. Суб’єкт: умовна одеська місцева організація антифа (ОМОА). Об’єкт: націоналістична організація з непоганим потенціалом, умовно названа "НЛКФШТФ". До Росії викликається громадянин Х, керівник вище згаданої (ОМОА), або якщо виконавець програми - працівник ФСБ є засекреченою, не публічною особою, тоді він сам може приїхати в Україну (що є дещо ризиковано щодо можливості бути зацікавленим збоку українських спецслужб) і вийти на зв’язок з громадянином Х. Слід сказати, що такого поняття, як "керівник антифа - не завербована ФСБ особа" не існує, тому без зайвих умовностей агент передає інструкції керівнику, перед яким постає завдання підшукати у лавах своєї організації відповідну кандидатуру, яка б відповідала ідеальному суб’єкту програми. Це буває рідко, адже такою людиною має бути член групи, який ніде не засвітився, є не публічною особою і жодною зовнішньою ознакою не пов’язаний з антифа. Тому при кожній схожій організації існує так званий резерв - кілька пасивних активістів, ідеологічно підкованих, які не беруть безпосередню участь у різного роду акціях, маршах, виступах, зборах як зовні, так і в середині організації. Ці особи розуміють своє призначення, живуть непомітним життям, очікуючи своєї черги на роль ідеологічного виконавця. Таких людей саме вносять у резерв завдяки вербуванню, попередньо аналізуючи, вивчаючи і відбираючи. Звісно ж, робота з ним ніколи не припиняється, поки від ідеологічно пасивний, йому підсовують різного роду, спеціально розроблену, інформацію (журнали, друзів, книги, відео, телеканали, музику), яка несе ідеологічно направлений характер і метою якої є розвивати в об’єкта почуття ненависті до ворожого об’єкта (в даному випадку, до націоналізму), усвідомлення рівнозначності понять "націоналізм = націонал-соціалізм = капіталізм". Дуже ефективним способом маніпуляцій являється свідчення старшого покоління, особливо якщо така пропаганда є професійно зіграною на почуттях та емоціях (для прикладу, монтується ряд роликів зі свідченнями очевидців – «простих смертних» про ті часи і події, при яких "українські націоналісти воювали на стороні фашистів, жорстоко вбиваючи невинних простих селян, матерів, дітей і т.д."). Звісно ж, такі ролики не потрапляють у публічний показ по причині їхньої фальсифікації та неправдивих свідчень без фактичного підтвердження, проте у вузьких, закритих "спільнотах за інтересами", такого роду інформація сприймається надзвичайно ефективно по тій причині, що особливість людської психіки полягає в тому, що людина найбільш чутлива до глибоко-почуттєвих деталей таких, як сльози бабусі, фотографії "убитих" дітей, жорстоке "ґвалтування". Такі речі викликають появу незвичайної ненависті, гніву та бажання помсти, які під впливом емоцій, глибоко закорінюються не тільки у свідомості, але й у підсвідомості. Такий емоційних вибух "благородного гніву" блокує раціоналістичне мислення, виключається спроба критики і перевірки отриманої інформації. Людина у вузькому ідеологічному середовищі психологічно настільки залежна від думки інших, від ідеї, що вважає злом піддавати сумніву і недовірі ту інформацію, яка живить і являється джерелом сповідуваної ідеології, тому сумнів у "фактах" автоматично означає сумнів в ідеології. Якщо такі, зрідка, свідомо мислячі і виявляються, їх негайно усувають із спільноти під супроводом сфальсифікованого компрометування чи надання ярлика типу білої ворони - в даному випадку - фашист чи капіталіст, зрадник, тобто особа, на яку спрямовується максимум ненависті і несприйняття збоку спільноти. Часто, як результат, окремі члени спільноти, особливо заідеологізовані, вважають честю відомстити даній особі за інкриміновану їй зраду і, буває, вихід "зрадника" із спільноти завершується його вбивством як способом самосуду. Таким чином керівник спільноти прагне застерегти інших членів від самовільного мислення чи об’єктивності.
Отож, керівник подає на розгляд агенту кілька кандидатур, їхні примітивні досьє (характеристика, спостереження, особова інформація про члена спільноти) і після цього агент (їх може бути декілька) починає вивчати інформацію на цих кандидатів. При можливості, залучає усі можливі способи спостереження та вивчення найбільш придатного кандидата, після чого відбувається співбесіда агента, керівника та кандидата на посаду "засланого козачка". Спочатку виявляється ідеологічна зрілість та фізично-психологічна характеристика, рівень інтелекту, окремі прикмети, сильні і слабкі сторони. У ході розмови між кандидатом і агентом відбувається тест на довіру, відданість та інші якості, які б стали гарантією позитивного відгуку про кандидата з поступовим переходом на інший рівень спілкування - безпосереднє вербування. Воно може бути прямим, прихованим, вимушеним, агент сам вибирає, на основі попереднього спілкування, який спосіб буде прийнятним для даного кандидата. Після отримання згоди, коли кандидат погоджується на співпрацю, певний час відбувається коротке опрацювання кандидата, при якому агент учить його необхідної поведінки в середовищі ворога, як не виявити себе, як ухилятися від небажаних ситуацій, як відповідати на гострі питання (йому дається перелік питань, якими користується ворожа сторона для перевірки новачка і, звісно ж, правильні відповіді). Його вчать, як помічати сумнів, недовіру, підозру збоку ворожої сторони, як підготувати собі "місце під сонцем" на випадок "розсекречення", виявлення шпигуна у ворожій спільноті (при проведенні перших контактів з представниками ворожої спільноти, кандидату слід одразу ж вибрати "козла відпущення" і підкинути йому щось компрометоване або не напряму звести його з представниками ворожої сторони, які "на вигляд" такими себе не позиціонують, проте при внутрішньому розслідуванні у спільноті, "наш кандидат" може легко вказати на цього "козлика" і його контакти (кандидат: "о, цей чувак мені розказував про свою нову знайому... вона мені показалася якоюсь підозрілою.. я його попереджав, а він мене не хотів слухати, щось приховував.."), тим самим не просто вийшовши з-під підозри, але й навіть підвищивши свою репутацію та довіру збоку спільноти). Таким чином, виконуючи свої обов’язки у спільноті, цей шпигун є джерелом закритої інформації для своєї розвідки і одночасно являється бомбою з дистанційним управлінням, яка готова вибухнути, коли отримає сигнал - наприклад, під час акції протесту чи мітингу почати стрілянину чи вчинити інший, компрометуючий спільноту, акт, в результаті якого ця спільнота стане дискредитованою, сумнівною, викличе на себе гнів і несхвалення збоку суспільних мас. А шпигун з радістю "святого мученика" відсидить кілька років як "політичний в’язень" або буде звільнений на волю за клопотанням свого керівника чи агента, проте зазвичай, такі кандидати є одноразовими і з метою захисту від нього як суб’єкта таємної операції, приймуть рішення не визволяти його із в’язниці, щоб він забувся суспільством і не приніс неприємностей «у розмові за чаркою..»
Повернемось до теми. Це був розглянутий добровільний спосіб вербування, коли об’єкт вербують за його згодою і власною мотивацією, всього іншого його навчають в індивідуальному порядку після його перевірки і залучення. Існує чорний, брудний, цинічний, жорстокий спосіб вербування - примусовий. Кажуть, хто володіє інформацією, той володіє світом, тим більше він здатний заволодіти індивідом, - об’єктом. Знаючи про нього все, всі його брудні секрети, інтимні таємниці, слабкості, "прогрішення", проблеми, ним легко можна маніпулювати, тим більше, якщо така вимушеність буде підкріплена матеріальною винагородою. Шантаж, підкуп, погрози, - все детально опрацьовується, розробляється унікальний підхід до людини, який гарантує успіх, при якому людську волю можна зламати і підкорити собі.
Сама суть служби на розвідку викликає почуття гордості, влади, екстремальності, тому здебільшого успішним є вербування добровільне та "грошове" (оплачувальний екстрим + ігри розуму).
Існують різні способи вербування, навіть не стандартні - із залученням новітніх технологій, промивання мозку, гіпнотичні терапії, зомбування, тобто спеціалізоване не "опрацювання", а "вирощування" об’єкта - проте це стосується завдань найвищих рівнів розвідки і переважно являється надсекретним військовим проектом, доступ до якого не завжди є у вищих представників державної влади.
Коли об’єкт є завербованим, йому дають відповідний статус, який є результатом аналізу його сильних і слабких сторін, внутрішніх і зовнішніх переваг та недоліків. Це робиться для того, щоби виявити практичні можливості об’єкта, щоби знати, де цей об’єкт можна використовувати, а де буде ризик провалу.
В залежності від цільового використання об’єкта, його завдань, обов’язків, посади, з ним проводиться комплексна підготовка. Його вчать вихідним і вхідним вмінням. Вихідні: як поводитися, як говорити, манери, жестикуляція, вміння підтримувати розмову, вміння правильно задавати питання, проникати в душу людини, виявляти риси спів-бесідника для того, щоби розмову скоректувати таким чином, щоб спів-бесідник побачив у агенті друга, цікаву і розумну особу, людину, якій можна довіряти. Вчать читати людей, володіти ситуаціями, забезпечувати своє прикриття і захист. Вхідні вміння - вміння читати думки суб’єкта на основі його манер поведінки, жестикуляції, вербальних і невербальних особливостей, привичок, мовленнєвих зворотів, інтонації, поглядів очима, дії руками та ін. (агент повинен вивчити мову жестів для того, щоб розпізнавати, правду чи брехню говорить спів-бесідник; чи він компетентний у сфері, що складає інтерес для агента чи робить вигляд задля наживи; чи інформатор є справжній чи хвилюється, робить помилки і певні сигнальні дії, тобто підставний).
Якщо детально це все розглянути, то можна виділити кілька таких цікавих особливостей, які допомагають та сприяють налагодженню зв’язку агента із інформатором.
- при зустрічі слід одразу ж представити себе позитивно налаштованою людиною, без прихованого інтересу, без виявлення переживання, самоконтролю та обдумування плану зустрічі. Різного роду зміни на обличчі агента, помилки у його рухах, які можуть невимушено сигналізувати про підсвідомий неспокій стану агента, можуть викликати підозри, сумнів, недовіру інформатора до агента (при умові першої зустрічі чи зустрічі до вербування інформатора).
- слід на рівні поводитися з контактером, не можна виявляти свою уявну перевагу чи покору щодо контактера, що може бути виявлено у позі (агент стоїть, контактер сидить і навпаки). Тон бесіди не повинен викликати почуття домінації, владності і якоїсь переваги. Так же само не слід лестити інформатору, граючи на його гордості та егоїзмі, адже є ризик, якщо інформатор дізнається, що його хоче завербувати розвідка в особі якогось блазня чи невдахи, він не погодиться з боязні за свою безпеку, прикриття, він сумніватиметься в успіху такої ідеї. Проте все залежить від інформатора, від його особливостей, які вивчаються та аналізуються, після чого агенту подається відповідно правильна модель інтеракції з інформатором.
- У спілкуванні з суб’єктом на певну тему, слід робити вигляд високого рівня обізнаності в цій темі, що провокуватиме до організації вимушеної комунікативної конкуренції, - спів-бесідник, бажаючи виявити свою обізнаність, почне говорити все, що знає.
- суб’єкту слід задавати відкриті питання, завдяки відповідям на які можна дізнатись вичерпну інформацію, а також виявити необхідність нових питань чи уточнень для деталізації інформації. Проте не слід засипати суб’єкта потоком питань, що може викликати підозру на допит чи явний, цільовий інтерес. Як наслідок, суб’єкт почне подавати неточну, спотворену чи неправдиву інформацію, що агент може не помічати при його зосередженості на запам’ятовуванні та аналізі отриманої інформації, а також придумуючи паралельно нові питання. Тому слід робити час від часу паузи, на короткий час відхилятися від теми, таким чином аналізуючи попередньо отриману інформацію та відволікаючи суб’єкта від підозри та сумнівів.
- Для ефективної бесіди слід поважати думку суб’єкта, інакше він може у пориві гніву за неповагу, заблокуватися і не сприймати агента, тим більше він відмовиться говорити на ту чи іншу тему, яка цікавить агента, не сприймаючи агента. Здебільшого така розмова матиме форму закритого одностороннього опитування. У розмові слід уважно вислухати суб’єкта, його думки та аргументи, а тоді повідомляти свою думку, аргументацію, при цьому вона не повинна суперечити аргументам суб’єкта, хіба що є висока впевненість в тому, що в пориві емоцій суб’єкт видасть ту чи іншу інформацію.
- Здебільшого поширений стиль домінанта (якщо це дозволяє психологічна модель), який частіше всього дозволяє отримати перевагу над суб’єктом, таким чином покоряючи його, його волю, дії, схиляючи його на свою сторону і маніпулюючи ним з огляду на його розсіяність, відчуття слабкості та його делегуванні правильності аргументації сильнішій стороні. Слід дивитися суб’єкту в очі, при зустрічі сильно потиснути йому руки, при цьому приємно посміхаючись, у розмові слід брати активнішу участь у обговоренні, це визве у суб’єкта бажання не відставати і викласти важливу інформацію.
- слід дотримуватися таких умов спілкування: ідею, думку, речення взагалі слід подавати з кількістю слів не більше 10, інакше суб’єкт не буде здатний сприйняти повноцінно інформацію, думаючи над останніми словами, забуде перші. Не слід дуже швидко говорити, динаміка мови має витримувати максимум два слова в секунду. Слід мати на увазі, що через 10-15 секунд мовлення агента, суб’єкт перестане сприймати інформацію, обдумуючи вже отриману інформацію з метою щось своє додати, погодитися чи заперечити. Коли суб’єкт в емоційному пориві поводиться чи говорить не звично, з запалом, почуттями, слід дуже добре сконцентруватися на змісті висловлювань чи невербальних рухах, аніж на особливостях та формі емоційного збудження. Зазвичай такого роду інформація є надзвичайно цінною, адже виходить від суб’єкта не під його контролем і здебільшого, із підсвідомості. Не можна допускати помилки, які можуть викликати дискримінацію, неповагу, образу щодо суб’єкта, слід ретельно вивчити усі його "гострі" і болючі сторони, щоб не допустити у ході розмови порушення його внутрішнього спокою і ставлення до агента. Щоб викликати у людини певні почуття, емоції, відповідні мовні конструкції розробляються на основі емоційної характеристики суб’єкта. Проте, фізично, при розмові на дану (емоційну) тему слід говорити у ліве вухо суб’єкта, коли ж від суб’єкта вимагається раціональне мислення і логічні умовиводи, - говорять у праве вухо.
- Коли розповсюджуються небажані чутки, слід негайно розповсюдити бажану інформацію, адже людям властиво довіряти першій отриманій інформації, першим чуткам чи новинам, всі решта - піддаються критиці та недовірі.
- Не слід проводити важливі розмови з суб’єктом одразу ж після їжі, особливо в обідній час. В цей час мозок переключається на процеси травлення та відволікається від сприйняття і аналізу інформації. Інформація краще сприймається у позі сидячи, дещо гірше - стоячи, лежачи зовсім не сприймається, адже мозок рефлекторно відпочиває, готується до сну. Найважливіші теми слід залишати на завершення розмови, адже людина здатна запам’ятовувати початок (тему і вступ) розмови і кінець як висновок, як підсумок найважливішої, проаналізованої та вивченої інформації, все решта - забувається як непотрібне. Найгірше людина запам’ятовує інформацію, отриману через слух.
- Чоловіки намагаються використати розмову як засіб обміну інформацією, отримання корисної інформації, допомоги у вирішенні певних питань чи проблем, вони прагнуть виявити контроль, гордість та владу над ситуацією, темою чи проблемою, тому у спілкуванні з ними слід дотримуватися раціональної форми бесіди, логіки та однозначності. Жінки більш емоційні у розмовах, вони більше орієнтовані на обмін почуттями, отримання співчуття, розуміння, схвалення тих чи інших вчинків. У розмові прагнуть виявити не зміст інформації загалом, але акцентують увагу на конкретних словах, фразах, шукаючи у їхньому змісті двозначності, натяки, компліменти. У розмові з жінкою слід дотримуватися таких трьох правил:
перше: якщо розмова повинна бути глибоко інтелектуальною та серйозною, слід частіше дивитися по сторонах (проте не концентруватися на будь-якому об’єкті більше 5-7 секунд), рідше - в очі. Чергування поглядів повинне передбачати ваше зацікавлення інформацією, яку ви отримуєте від жінки (дивитеся в очі) і невимушене, необразливе відвернення вашої уваги на аналіз і запам’ятовування отриманої інформації. Це свідчитиме, що ви зацікавлені суто в інформації, а тому і наміри ваші - нейтрально-серйозні, що викличе до агента повагу, розуміння, співчуття і бажання допомогти. Друге правило: якщо дивитися частіше в очі, аніж по сторонах, концентрувати увагу на самій жінці, агент позиціонує себе як безпосередньо зацікавленим дамою, аніж інформацією, яку він не сприймає з огляду на захоплення красою дами і прагнення виявити свої почуття. Також дама розуміє таку поведінку розгляду її як високоінтелектуальну даму, розумну, освічену. При такій поведінці агент концентрує свою увагу не на інформацію, але на джерело інформації - інтелект дами, остання по своїй природі, виявивши зацікавлення мужчини щодо неї, намагатиметься позиціонувати себе надрозумною, гіперінтелектуальною особою, що матиме наслідки спотворення, перебільшення елементів інформаційного масиву, введення в оману та недостовірність поданих нею даних. І третє правило, друга помилка агента: коли він зовсім не відвертає уваги від дами, періодично дивлячись їй в очі, розглядаючи риси обличчя та інші частини тіла, таким чином якість отриманої інформації буде непридатною і нестиме суто міжособистісний, ігровий характер із втратою інтересу та серйозності розмови збоку дами.
Існують різні способи читання людей, їх є дуже багато, цілі науки займаються вивченням різних особливостей людської фізіології та психіки. Окремо читаються люди по очах, жестах, позах, інтонації, мові, вимові.. Для прикладу (http://shpion.h1.ru):
- людина постійно усміхається, отже, вона потребує схвалення, подяки;
- людина криво посміхається, - приховує неврози, прагне їх контролювати та не виявляти;
- посмішка, яка супроводжується підняттям брів, - людина готова підкоритися;
- посмішка при опущених бровах - людина показує домінування, перевагу;
- посмішка, при якій не підіймаються нижні повіки - вияв нещирості;
- посмішка із постійним розширенням очей, не закриваючи їх, - ознака загрози;
- надмірна жестикуляція - вияв тривоги і невпевненості;
- демонстрація відкритих долонь - вияв відкритості і відвертості;
- стиснуті кулаки - вияв агресивності, збудження;
- прикривання рукою рот (при виголошенні промови, спілкуванні)- вияв здивування, невпевненості у тому, що говорить, брехня, прагнення віднайти довіру до себе, професійне страхування не бути прочитаним по губах;
- поглажування підборіддя - момент прийняття рішення;
- нахил голови вбік - вияв зацікавлення, - швидкий нахил голови вбік - бажання висловитися.
Таких нюансів надзвичайно багато, скажу: більше можете вичитати у спеціальній літературі чи при перегляді "Теорії брехні")))
18:57 середа – 22.02.2012 р.
(продовження)