Режим Януковича… Навіть якщо взяти до уваги останні два роки перед революцією, наприклад, 2012 і 2013 роки, суспільство жило власним життям. Воно оговтувалося після кризи 2008 року, намагаючись відновити рівень стабільності і спробувати вищі рівні. Хтось шукав роботу, хтось навчався, соціально-незахищена сфера суспільства була взагалі в шоці від соціальних допомог, особливо сім’ї з дітьми. Соціум перебував у пасивній стадії нормального життя, спокійного і більш-менш придатного до виживання. Мінімальні заробітні плати, хоч і дуже поволі, проте піднімалися і це всиляло надію. Порівнюючи із тією дирою, в яку нас запхали режими Ющенка-Тимошенко, ми відчували покращення, бідне-нещасне, поволі жевріюче, проте покращення. Проте це покращення не могло заспокоїти суспільство, особливо західне, яке постійно косило оком через паркан із євросоюзом. Багато хто взагалі там пристосувалося, облаштувалося на високооплачувані роботи і змогло пристойно забезпечувати життєвий рівень своїх сімей та родичів. Вони почали повертатися із повними кишенями грошей сюди, в нашу українську диру. Спершу вони не могли зрозуміти, як можна вижити при такому бідному рівні матеріального забезпечення. Згодом вони почали вкладати свої зароблені статки у предмети особистої розкоші. Почали їздити на нових іномарках, купляти дорогі квартири, облаштовувати європейського зразка особняки і резиденції. На фоні внутрішньо-активних громадян вони виглядали як пани. Спершу дивувалися з нас, простих робітників, як ми можемо так жити. Згодом і то дуже швидко вони почали перемінювати свою свідомість на панську. Вони стали панами, а ми – драбами. І якби вони не були панами, ми не були б драбами, бо жити ми мали на що, скромно, проте ми ж християни і багатство – це не наша мета у житті.

Поступово ці нові українці почали ставитися до нас як до бидла. Вони самі поділили чи розділили суспільство на людей першого сорту і нижчого сорту. Вони зрозуміли, що виділяються на фоні простих смертних і вирішили облаштувати своє життя у цьому контексті. Це вони, заробітчани, стали причиною лиха в суспільстві. Це вони навчили давати хабарі лікарям, вчителям, міліції, податковій, державним чиновникам. Прості смертні не давали, бо не мали з чого. Дуже швидко вище перелічені суб’єкти суспільства так само почали виділяти чи розділяти суспільство на важливих персон і драбів. Лікар, вчитель, міліціонер чи чиновник, який жив по сусідству із панами чи надавав послуги панам, захотів так само жити круто і так само стати паном. Він почав легковажно ставитися до своїх обов’язків, перетворюючи їх на інструмент досягнення цієї мети – стати паном. Він так само почав ділити людей на бідних і багатих, на драбів і панів. Відповідно люди стали для них джерелом збагачення. Лікар чи чиновник таким чином ставали бізнесменами і відповідно мислили думкою менеджменту. Якщо людина, пацієнт, не приносив доходу – то це неприбуткова справа, а отже, слід позбавлятися від цієї людини, економити час для когось багатого пацієнта, з якого буде дохід. Люди в їхніх очах перетворилися на дійних корів – яка не доїться, - тої позбавляються. Прості смертні також почали з ненавистю дивитися на нових панів, які росли у соціумі як гриби після дощу. В когось заздрість, в когось ненависть, а когось дістала несправедливість у результаті такого суспільного поділу. Врешті решт саме ставлення нових панів до простих смертних, як до бидла, і призвело людей до обурення, а в подальшому – до революції.

Люди не витримали також і того, як чиновники почали себе вести, привселюдно хизуючись нечесно нажитими статками за рахунок тих же людей. По телевізорі кожен день вони бачили, на яких машинах їздить влада, які резиденції і палаци будує. Їх це обурювало! І далеко не з патріотичних міркувань, не питання газотранспортної системи, не питання євроінтеграції, хоча безвізовий режим був для людей як можливість урівняти статус і знайти швидке джерело збагачення закордоном, щоби стати такими ж панами, як інші, щоби також натягти шкуру пана і виділятися на фоні драбів. Це суть українського менталітету. Бути кращим, мати більше, ніж у сусіда і водночас стати паном, щоб сусід став драбом.

Люди могли жити, але вони захотіли кращого життя. Вони готові були пожертвувати соціальними і моральними стандартами, продати душу дияволу заради рівня життя європейців.

Схожу аналогію ми вже спостерігали на початку минулого століття. Коли селяни і міщани палили церкви заради партійного квитка, який гарантував їм статус у суспільстві, вищого рівня життя, ніж прості колгоспники і можливість кар’єрного росту. Як результат, суспільство зубожіло і накликало на себе кару за свої гріхи, відповідно, воно було розстріляне, порізане, вимерзле, зголоджене, ним удобряли землі для колгоспу.  В живих залишилися самі запроданці, юди, донощики, одним словом, типові українці, які у свій час виконували роль шісток для карателів. На їхніх руках кров їхніх сусідів, які мали більше коров чи свиней, що і не давало спокійно жити цим же шісткам.

Повернемось до наших часів. Коли під час майдану кореспонденти питали учасників протестів, чому вони вийшли на протест, що вони хочуть змінити, кожен говорив по-різному і у цьому була прихована загроза. Хтось за євроінтеграції, хтось проти євроінтеграції, але проти режиму Януковича, хтось за захист національних інтересів, зокрема газотранспортної системи, хтось задля вищого соціального рівня життя, хтось за НАТО. Проте справжньою причиною цих протестів стало те, що спершу велику кількість протестувальників складали члени і активісти опозиційних партій. Ці ж активісти так і признавались, що одержували плату за кожен день на майдані і цей факт не можна забувати. Згодом бути на майдані стало мейнстрімом і люди безоплатно почали підтягуватися. Особливо по селах чи деяких колективах у містах не бути на майдані ставало якимось антисуспільним явищем, окремі люди навіть боялися признаватися, що не були на майдані, щоб уникнути критики чи закиду, типу, а чи не в регіонах ти часом? Ті ж, що побували на майдані, і які поверталися до часу зачистки – розстрілів, ті були справжніми героями і, напившись, до ночі виспівували гасла «слава Україні» і хто не відповідав «героям слава» - тих били. Це я пишу як очевидець, а не казкар, бо і сам із села і пам’ятаю як усе було без цензури.

Проте повернемось до суті публікації. А де ж вони, ці західні спецслужби? А де їх було видно? А справа в тому, що спец означає спец і вони довший час моніторили ситуації в Україні. І не потрібно у них вбачати якихось визволителів чи помічників у налагодженні нормального державного ладу в Україні, бо їхня мета як і причина їхньої діяльності  - це політика. Вони стають причинами революцій, повстань, повалень державних ладів у різних куточках світу.

І коли вони проаналізували ситуацію в Україні і зрозуміли ще раніше, аніж Янукович відмовився підписувати договір про асоціацію, що ситуація у їхніх інтересах є критичною, вони влаштували цілу інформаційну вакханалію у ЗМІ, інтернеті, з метою інформаційної маніпуляції несвідомих українців, щоби призвести до повалення існуючого ладу в державі. Чому я почав говорити про 2012-2013 роки? А тому, що в ці часи у суспільстві, із діяльності правлячої влади, відбувалися колосальні антиукраїнські процеси, які несли явний українофобський контекст. Результатом цих процесів було пригноблення української мови і освіти, як джерела чи носія україністики. Сам перепис історії України являвся попереджувальним сигналом про те, що україністика перебувала під загрозою існування. Молодим людям хотіли переписати їхню історію, а отже, змінити їхнє буття на користь проросійських мотивів. Проте в ці часи народ реагував пасивно. Він був зайнятим власним благополуччям і добробутом, який міг отримати із тодішньої державної політики. Не було патріотів, націоналістів, активістів. Були поодинокі акції протесту фанатиків, які хотіли виділитися на фоні байдужого соціуму. Дозрілої свідомості, проте, не було у більшості. Навіть ті свободні націоналісти, які становили цілу офіційну партію, як виявилося у 2014 році, були фінансовані мафією і грали чужий сценарій клоунів як карикатуру на патріотичні мотиви. Народ був у сплячці і жив своїм життям.

Проте західні спецслужби знали, що Україна поступово узалежнюється до Росії, їм були відомі плани тодішнього режиму щодо повернення України в лоно СРСР чи Російської імперії. І вони цим скористалися, бо не хотіли віддати Україну у вплив Росії, вони хотіли зробити Україну військовою базою під дверми Росії, прагнули використати Україну у своєму неофіційному холодному протистоянні з Росією. У їхніх планах було зовсім не звільнити Україну від ярма російської політики, проте перетворити Україну на країну підарасів і біженців-заробітчан.

Потужна інформаційна кампанія, яка захлиснула увесь простір інтернету та ЗМІ вмить перетворила українців у націоналістів і патріотів, правда, не пояснила їм, що то таке і з чим то їсти. Пояснила одне – треба повстання, революції, треба щось змінювати і захищати, а що і як – не пояснила. Через це на майдані не було якоїсь спільної мети, ідеї, були лебідь, рак і щука. Українців примусили стати патріотами і націоналістами, хоча вони до цього психологічно не були готові. Вони хотіли змін, щось змінити, зруйнувати існуючий стан речей, проте не знали як, бо вони не були готові. Вони ще були недозріли. І їх, таки не достиглих, зірвали і відправили на стіл. В інтернеті з’явилися групи, категорії, тематики на революційні ідеї, молоді люди, які раптом почали носити синьо-жовті стрічки, раптом стали патріотами, самі не усвідомлюючи, як так сталося. Вони були готові захищати Україну, проте не знали, що таке Україна, що таке національна ідея, як захищати Україну і що таке патріотизм.

Молоді і старші люди говорили речі, дослівно цитуючи ті тексти, які були розроблені західними спецслужбами, не розуміючи їхньої суті. Дивлячись чи читаючи новини, їх зазомбовували, інакше не назвеш, маніпулюючи їхніми інтересами, а не ідеями. Їм обіцяли багатство, ідеальний райський рівень життя європейського стандарту і вони на ці солодкі приманки клювали. Як результат, деяких вбили, інші повтікали по норах, вважаючи себе героями, проте коли приходила до них тверезість, вони не могли зрозуміти, що вони там робили, який результат, що буде і коли буде. Вони протверезились і вважали, що бути на майдані, - цього достатньо, щоб щось змінити, вони вважали подвигом вийти на протест, проте не відаючи навіть суті протесту. Ця їхня псевдо релігія навіювала їм нав’язливу рожеву ідею про те, що стоючи на майдані і співаючи українські пісеньки, вони викличуть якогось духа добробуту і достатку для себе і своїх родин. Проте вони викликали диявола і стали його жертвою. Їх розвели і кинули, залишивши без того, що вони й мали. Стадо побігло, проте потрапило у пропасть, там і опинилося.

Чому народ зробив помилку? Бо причиною дій народу була не ідея, а матеріальні інтереси. В кожного різні, що й не змогло їх об’єднати. Західні спецслужби домоглися свого – до влади прийшли ті, хто буде дружити із західним суспільством. Все. Хоча прийшли ті ж люди, що правили при режимі Януковича, ті, хто розстрілював людей, ті, хто клепав державний лад в ті роки, проте вони змінили маски. Вони зрозуміли, що можуть і надалі займатися своєю діяльністю, збагачуватися, накопичувати капітали, обкрадати народ, проте вони домовилися із західним суспільством, що будуть тиснути їм руки, а не відвертатися від Заходу, як це робив Янукович. Західні спецслужби дозволили їм продовжувати діяльність людей Януковича, проте теперішня влада уже була узалежнена від політики Заходу.

Проте сталося так, що Росія не захотіла відпускати Україну в руки Заходу і зрозуміла правила гри західних спецслужб. Вони почала активні агресивні дії, щоби політика Заходу потерпіла невдачі. І це набуло воєнного характеру, проти чого ліберальне західне суспільство не могло протистояти і здало Україну цілковито як невдалу програму чи сценарій. Зрозумівши, що потерпіли поразку в Україні, зосередили свої інтереси на ісламських державах, залишивши Україну напризволяще.

Тепер же, нова українська влада, обрана сліпим народом, чинить те, що чинили її попередники, тільки наживаючись уже на крові, а не на людському матеріальному становищі. Вони зрозуміли, що ніхто вже їх не контролює, вони вже незалежні від західного суспільства і тому вони тут господарі на своїй території і роблять, що хочуть, в інтересах своїх офшорних рахунків. Вони навчені досвідом попереднього режиму, намагаються якомога більше свідомих українців вбити у цій програшній війні, бо ці українці є їм потенційними ворогами, ворогами їхнього режиму. Вони роблять усе, щоби побільше молодих українців загинуло, тих, хто готові були до радикальних змін. Вони хочуть реалізувати аналогію більшовицького режиму, коли незгідних знищували, а залишали покірних і таких, як вони самі. Перешиванцями. І так триватиме доти, поки наш народ не дозріє і сам не виступить на свій захист, поки не стане свідомим та ідейно-об’єднаним.