Доки в Україні живуть українці, ні порядку, ні нормального життя чи благополуччя не буде. Це така собі тисячолітня карма за те, що ми українці. І це не національність, це діагноз як у анекдотах про чукчу, американця і молдавана. Біда в тому, що усі наші проблеми полягають у нас самих, ми є носіями і причинами своїх проблем і нещасть. Якщо провести аналогію між жидами, які своїх же братів по обрізуванні стараються підтримати і допомогти, та українцями, у яких те ж мислення з точністю до навпаки, то можна зауважити, наскільки результат такої підсвідомої дійсності проявляється у жидівському соціумі і в українському.

Історія завжди пам’ятає українців як рабів, власне, для них і придумано окремий безславний термін – кріпак. Кріпак – це людина без волі, вона не може і не здатна жити на свободі, вона не вміє вільно мислити і щось робити на благо. Тим паче кріпак не здатний керувати, управляти, утримувати і правильно використовувати владу. Він боїться відповідальності і привик, що за нього думають інші, розумніші, а він лише виконує результат чужого мислення, покірно робить, що скажуть. Власне, проте, він навіть відчуває себе винним чи відповідальним за те, за що повинен нести відповідальність думаючий – пан. При зародженні Київської Русі жоден із українських слов"ян не зміг стати князем, не здатний був правити і управляти, панувати і користуватися владою. Тому й запрошені були варязькі князі, бо такий принцип кріпака – без пана нема життя, а бути паном – то не для кріпака.

Проте, не можна казати, що українці – бездарні істоти. Вони надзвичайно талановиті і творчі люди, у них надзвичайно тонка душа і сприйняття світу. Вони здатні творити, будувати, малювати, писати, ліпити, співати, творити спортивні досягнення і т. д. Проте вони не мають таланту чи дару управління, державотворення, панування.

Першопричиною такої слабкої природи українця – це його недосконала природа язичника. Релігія язичництва являє собою спробу залякати людську істоту перед будь-яким впливом факторів зовнішнього світу. Язичництво постійно утримує людину у вічному страху перед усіма проявами природи і світу, воно заставляє людину підкоряти свою долю і життя стихіям, воно категорично знищує будь-які прояви самостійного і незалежного буття людини у побудові своєї долі і подоланні труднощів життя. Воно всиляє у людину страх помсти за будь-яку дію людини без відома чи доленосного фатума сил природи. І навіть після прийняття християнства, яке покликано звільнити людину від страху перед стихіями природи і власними немочами, українець не відрікся язичництва і продовжує будувати своє життя на ототожненні свого життя із власністю сил природи, навіть мертвої природи. В той час, коли інші нації прийняли християнство і з вірою у Бога почали будувати процвітаючі могутні держави, наша нація не прийняла християнської віри чи не зрозуміла її – вона тільки інтерпретувала цю віру як ще одну сферу плекання споконвічного страху, проте тепер додався ще один страх – перед Богом. Вони не захотіли жити по заповідях Бога, бо боялися Його як і своїх інших божків, тому й віддалялися від Бога, прагнучи повернутися знову у своє жалюгідне язичницьке існування. Вони, побачивши світло звільнення від гріховної природи буття, повернулися назад у свої землянки, сховавши голови у пісок як єдиний прийнятний спосіб їхнього існування. Від християнства вони приймали тільки страх і все. Інші народи прийняли Господа Бога і жили по Його Святій Волі – волі свободи вибору. Вони вибрали Бога і Його заповіді, які не поневолювали людське буття, як здається язичникам чи атеїстам, але навпаки, звільняли людину від оков природи і диявола, який і є причиною страху людського перед своїм існуванням. Християнська віра дає надію людині у співучасті у Божественній Волі спасти людину і перетворити людину із природи тварини у божественну природу, тим самим перемінивши людську природу у божественну. Інститут Церкви перетворив європейські народи у процвітаючі нації, закони державотворення яких базувалися на законах Божих, що і перевтілило варварську природу європейців у світлу природу дітей Божих. На жаль. Тепер спостерігаємо зворотній процес і він неабияк очевидний. Природа європейців зрікається благоустрою Божих заповідей і ці народи повертаються до занепалої природи тваринного світу, де Божі закони скасовуються і замінюються законами природи, які покликані спотворити людське буття, перетворивши людей на звірів, які у своєму природному середовищі деградують і знищуються силами природи, яким вони тепер підпорядковані. Вони знищують своє потомство, вони вимирають від хворіб, які й принесли на світ, вони потерпають від природніх стихій, яким перейшли у підпорядкування. Більше того, вони стали творити речі протиприродні, а отже, і закони природи вже не можуть гарантувати їм природній баланс існування, вони просто себе ліквідовують хаосом небуття. Як висновок, вони перетворюються в українців. І ось-ось гряде їхнє поневолення сильнішими народами, які живуть по своїх правилах, схожих по устрою із християнськими, проте в суті протилежними, тобто релігійно-озвірілими законами – ісламістськими правилами.

У нас протягом століть був шанс стати домінуючою і розвиваючою нацією, проте ми не могли знайти той ключ до благополучного суспільного устрою. Ми прийняли варварські племена, щоб вони нами керували, а самі стали залежними від них кріпаками. Проте досвід дій князів показав, що і варварські племена Скандинавії не перейняли суспільного світогляду українців, навпаки, перейняти свідомість європейських націй і прийняли християнство. Тому й почався розквіт Київської Русі як могутньої наддержави. Проте в той час як і в подальшому, наші кріпаки навідріз відмовлялися приймати християнство – по тій же причині – вони не хотіли приймати ще одного бога – як додатковий страх у своїй релігійній свідомості буття. Вони не хотіли приймати звільнення людської душі від страху природи і стихій, тому й мавпували християнський стиль життя для людського ока, самі ж не приймали це звільнення, залишаючись далі кріпаками на службі у княжої влади і сил природи. Коли їм було важко, коли це лицемірство і святотатство християнської віри накликало на людей кару і нещастя, вони вдавали вигляд християн – молилися Богу, в якого не вірили, але якого боялися, проте Господь не приймав цього релігійного цирку і українці продовжували перебувати у стані кріпаків, у стані поневолень іншими народами і у стані терпінь від цих процесів. Вони навіть вмудрялися терпіти нещастя від міжусобиць, від внутрішніх протистоянь і війни між собою, тому що зависть до багатства і панського життя їхніх панів призводила до бунтів і повстань, які покликані були звільнити українців від кріпосного гніту. Проте коли кріпак позбувався пана, він сам хотів стати паном, тобто тут ми вже бачимо жевріюче бажання українця до набуття та управління владою, проте не звільнена від природи язичника природа душі українця спотворювала це прагнення і перетворювала звільнених українців на рада своїх спотворених психологічних якостей кріпака. Робила вільних кріпаків зажерливих егоїстів, які по-варварськи використовували владу, відібрану у попередніх панів, задля власного збагачення і поневолення своїх же братів – українців. Вони не хотіли об’єднуватися, не прагнули будувати незалежну державу, проте навпаки, прагнути відновити кріпацтво, проте самі ж хотіли залишатися панами. Вони використовували владу задля грабунку соціального багатства і ресурсу, вони самі збагачувалися на долі простих українців, яких перетворювали далі у рабів. І так з кожним століттям одні кріпаки скидали з панського трону інших кріпаків, поки не приходили чужі пани і не перетворювали українських панів і кріпаків у своїх кріпаків. Задля збагачення чи простої зависті, яка є основою українського менталітету, одні гнобили інших, шукали способів і підходів влитися в милість чужого пана, а тому ще жахливіше ставилися до своїх співвітчизників – тих же кріпаків по крові. Чужі пани не дозволяли собі так знущатися над українцями, як робили ті ж українці. Тому з покоління в покоління генетично формувалася така підсвідома ненависть кожного українця до свого ж по крові, до іншого українця, що і стало визначальним фактором у долі нашого народу.

Коли тільки з’являвся проблиск свободи, як тільки кріпаки звільнялися з оков кайданів, вони впершу чергу старалися позбуватися інших звільнених кріпаків, ставати панами, забачуватись, паралельно як можна більше звільнених українців перетворюючи у своїх рабів, щоб не давати можливості іншим українцям стати панами чи жити краще, вільно. Знову розпочиналася внутрішня боротьба по причині соціальної несправедливості і зависті, і знову приходили чужі пани і всіх поневолювали. Так триватиме доти, доки живуть українці. Бо змінити цей український менталітет не можна, доки українці не приймуть християнської віри і не усвідомлять її, доки не звільнять кріпацькі окови  страху і немочі своєї душі, доки не переміняться і не переобразяться в дітей Господа, доти ця спотворена тваринна природа українця продовжуватиме розвивати в українському народі гангрену спустошення, деградації і самознищення.

Тепер повернемось у наш час. Ми досягли незалежності, проте ми не можемо об’єднатися, тому і досі ми поневолені. Досвід реформ після виборчого періоду показує нам на прикладі залучення іноземних управлінців аналогію тих первісних часів, коли українці просили варягів прийти і правити ними. Українці під час виборів президента та парламенту у 2014 році чітко проявили цю рису менталітету і цю неспроможність самостійно керувати народом і державою. Президентом ми обрали жида, жидом же являється прем’єр-міністр, жид – спікер ВРУ, жиди очолюють  партійні списки від домінуючих і правлячих партій. Жиди очолюють ключові посади у КМУ, але так як жидам не стало жидів, вони попросили грузинів приїхати в Україну, щоб ті допомогли жидам поневолювати і правити українцями, тобто, кріпаками. Бо коли просто жиди панують над українцями – це кріпаків не влаштовує, але коли будуть грузини – то кріпаки будуть навіювати у собі кріпацьку надію у тому, що тепер кріпакам жити стане краще, бо ними керуватимуть європани. Якщо євро пани (грузини) будуть у складі жидопанів, тоді українці-кріпаки зможуть продовжувати гнути спину, задовольняючись недоїдками та вірою в обіцянки жидопанів у те, що через кілька років вони зможуть будуть купити двісті грам вареної ковбаси до свого черствого хліба. А якщо буде ковбаса – то ми уже зможе називатися єврокріпаками, бо будемо крутими – з ковбасою!

Як мало для щастя кріпака треба! Що цікаво, так це те, що наші українські кріпаки не піднімуть третього майдану, ні! Чому? А тому що минулий майдан був результатом зависті кріпаків перед багатством тих же українських кріпаків. А тепер, коли українські кріпаки не стали панами, то й завидувати нема кому, хай живуть по-панськи, хай далі розкрадають державу і народ, хай гноблять і обдирають до нитки – вони ж пани іноземні та варязькі (от тільки не з Скандинавії, а з Ізраїлю), а пан має жити по-панськи, щоб гарно міг думати про державу. А ми, кріпаки, і далі будемо їсти сухарі, бо нам сказали, що грошей нема, і треба чекати кілька років, тоді гроші появляться. І тоді ми будемо краще жити, по-європейськи.

А щоб молоді свідомі ти не бунтували, то їм панство влаштовує екскурсії на фронт, щоб молоду енергію там використовували і менше думали. Кріпакам думати не годиться. Дітей кріпаків знищать на фронті, ті ж, що виживуть – віднайдуть у собі споконвічний страх своїх предків-кріпаків і знову стануть кріпаками, або стануть психічнохворими, а такі думати не вміють, а якщо і думатимуть, то ненормально, а отже, протизаконно. З такими держава лад зуміє навести. Наша мила і квітуча, милозвучна наша ненька Батьківщина - … Ізраїль.