Уявіть собі, як виглядає ембріон людини, скажемо так на 2-3 місяці життя, одразу ж після аборту. Ця щойно сформована людина, очікуючи на повільну смерть, продовжує жити своїм коротким життям, поступово згасаючи немов та свічка, яка догорає до кінця. Щойно сформоване серце ще б’ється, щойно сформована нервова система заставляє конвульсивно здригатися кожен щойно сформований орган через відсутність кисню, поживних речовин та тепла материнського лона. Приходить момент і ця малесенька свічка гасне, гасне життя, яке тільки з’явилося і одразу ж помирає через жорстокий протиприродний вирок людини, щонайгірше - матері. І таких невинно вбитих діточок мільйонами по всьому світі увесь час вбивають, ріжуть, щипцями роздирають на шматки, отруюють.
 
Виконавцями великої частини цього геноциду являється територія, населена дикими варварами, які називають себе "українцями". Вислів "моя хата з краю" символічно виходить із поняття "українці", тобто, "окраїнці", - ті, що з краю, на краю, тобто люди, які в прямому і в переносному значенні являються пофігістами у своєму ставленні до всього, навіть до свого життя чи долі, вже не кажучи про ближнього.
 
Ці люди, які безпідставно себе іменують нацією, впродовж віків через свій найгірший у світі менталітет, втратили свою "рідну кров", тобто постійно асимілюючись із іншими народами, під якими вони перебували у рабській власності. Вони намагалися склепати щось своє, незалежне, але у них ніколи толком це не виходило по тій простій причині, що вони "окраїнці" - і це діагноз нації. Тягнучи кожен за свій окраєць, вони щораз відривали шмат нації, і віддавали чужакам, назавжди її втрачаючи. Вони ніколи не мали незалежності, оскільки навіть в часи перемог, коли вороги-чужинці були подолані, вони робили собі ворога зі свого, поширюючи чвари, міжусобиці та братовбивства.
 
Українців, які колись існували на цій території, винищили фактично на 95%, власне, вони самі себе до цього національного суіциду підштовхнули. Ті 5 %, яких і справді можна назвати українцями, розпорошилися по всьому світі, дуже мало з них живуть на території, яку називають "Україною". Решта тих 95%, які проживають на цій же території, становлять: запроданці, перешиванці, жиди, поляки, росіяни, грузини, молдавани та інші з тих народів, у рабстві яких перебувала територія "України". Радянський союз остаточно відфільтрував цю біомасу, вичистивши з неї як то кажуть "останнього українця", записавши у свідомості тих, хто залишився, програму життя раба, мислення раба, світогляд раба, розум раба. Щоб остаточно перетворити раба розумного та нерозумного вола, заставили рабів позбутися віри, моралі, індивідуальності та особистості.  Ось ці воли і становлять зараз поняття «народу» чи "нації". Вони дивляться телевізор, читають газети, вони не вміють думати, розуміти реальність, а тому й і дивляться і читають, щоб вичитати собі чужі думки, мислення, світогляд і погляд, щоб сприйняти їх за свої. Таким чином волів запрограмовують і зазомбовують на свій лад ті, хто фактично являється власниками волів - пани. Це бидло, яке рветься до влади тільки з однією метою - проорати волами собі багате поле життя.
 
Повернемось до теперішнього стану речей. Гроші якоїсь спецслужби (ліберастичного крила західного світу) спричинили революцію у 2004 році. До влади прийшли воли, які хотіли стати панами, але за умовою вони повинні були бути рабами тих, хто їх спонсорував. Ці не погодилися, спецслужби їх кинули на поталу східно-української мафії. Ця в свою чергу захопила владу і почала дерибан країни.
 
Воли, перебуваючи у постійному ярмі, продовжували орати землю, поки не настала загроза повного впливу Росії над "Україною". Америка-Гейропа зрозуміли, що можуть втратити контроль над такою буферною зоною і знову підняли воликів на "майдан". Грошима, пропагандою та підтримкою криміналітету "західної України",  західні спецслужби зуміли організувати "майдан" та зробили неможливе - підняли воликів та заставили їх покинути оранку та масово поїхати на концерти в Київ та містах. Внушили їм, що вони раптом повинні стати волами інших панів - ліберастів, що вони таким чином осягнуть свободу; внушили їм, що вони (волики) раптом страшні націоналісти та патріоти і внушили їм віру в те, що танцями та співами (на прикладі язичницьких ритуалів диких племен) вони зможуть провести "революцію" та навіть скинути владу та осягнути якусь утопічну свободу. Волики повелися, поспівали, потанцювали, панам набридло, що волики не працюють і почали їх розстрілювати. Волики в такій ситуації не знали, що робити, бо думати їх ніхто не навчив, а в газетах і телевізорі окрім думки західних спецслужб більше жодної не було, тому й прийняли за свою думку (а хтось і за... зачекайте... за національну ідею!!!) позицію щодо передачі влади в цій недодержаві від криміналітету "сходу" до криміналітету "заходу". Адже на відміну від попередника із кола "західних" патрійотів у 2004 році, теперішній "західний" патрійот вже давав не просто обіцянку, але власне гарантії того, що він "ляже" під умови західних спецслужб Нового Гомодиктатурного Порядку. Так як Америка-Гейропа перебуває у повній владі масонського жидівства, їхнім пріоритетом було захопити контроль над буферною територією та замінити кримінальних авторитетів на представників жидівського криміналітету. Їм це вдалося. Волики, отримавши свіжу дозу зомбо-наркотиків, підтримали думку світового жидівства і спромоглися допомогти жидівству захопити владу над собою - над воликами.
 
Жидівство очікувало більше грошей, коли приходило до влади, проте попередні пани геть усе вивезли з собою. Що робити? Єдиним ресурсом на цій території залишилися волики... Так чому б не використати конфлікт на "сході" і таким чином змалювати картину війни збоку Росії, щоб поплакатися своїм світовим братам по обрізанню і поклянчати грошей задля свого збагачення. Мільярди доларів вони зуміли одразу ж освоїти та безпечно вивести у свої кишені. Схему, яку всі називають державою, вони могли поставити в такі рамки, щоб тільки волики її утримували своїми податками. Розумні жиди швидко змогли придумати та реалізувати потужні схеми відмивання грошей. Перш за все через війну - бартером обмінюючи життя воликів на гроші та ресурси, вони могли навіть заключити договора у Мінську щодо продовження конфлікту задля неприривності виконання грошових схем і контрабанди. Вони зуміли внушити воликам, що війна на "сході" - реальна, що треба захищати жидів від зазіхань російського криміналітету. Власне, таким чином вони змогли влаштувати мікро-геноцид молодого, енергійного населення воликів, щоб не повторилися знову "танці на майдані".
 
З воликів здирають останні шкури у вигляді податків, цін та тарифів, щоб волики все життя тільки й про те і думали, щоб вижити, а не намагалися вловлювати чужі думки про краще життя. Усе для того, щоб фізично знищити воликів, бо волики належать також до тих ресурсів, які вичерпуються, а тим більше якби не було "українських" воликів, можна було б залучати дешевих "біженців", ісламістів, яких світ ніде не хоче приймати окрім жидівської Гейропи, яка своєю політикою займається знищенням білої раси людей.
 
Тепер політика жидівської влади на території т. з. "України", чи то модно зараз називати "Узраїль", покликана на те, щоб волики не розмножувалися і перетворилися на підарастів - збоченців, які б змогли б ще більше деградувати як у моральній площині, так і у фізичній. Воликам по телевізорі прокручують картини із фільмів про прекрасне життя за кордоном, де волики інших держав мирно пасуться на врожайній плодовитій землі, які є дуже забезпечені та, власне, роблять що хочуть у своє задоволення. І наші волики намагаються тепер примусити жидівську владу будь-що передати владу над воликами жидів до нових панів - гомодиктаторам. Вони готові стати мужоложниками, вони готові, щоб ними керували збоченці, вони навіть цього хочуть, бо у воликів виробилася така психологія, що «українець» створений для того, щоб його "нагинали", тобто будучи споконвіку рабами, українці привикли бути слабкою "статтю", а тому природно їх і тягне "на мужчин", тобто на сильних панів і вони від цього (і навіть тільки від цього) навчилися одержувати задоволення. Вони хочуть і готові прийняти те, щоб їхні діти стали гомосексуалістами, щоб їм про це внушали в голову ще у дитсадку, школі, в інституті, на роботі, в колах друзів, по телебаченню та у змі. Ось такі вони, ці "українці".
 
Особисто я розумію, що приходить той час, коли біомаса воликів, які іменують себе «українцями», остаточно буде знищена і вже не буде можливості відродитися, як бувало колись раніше.
 
І на останок – декілька слів про Церкву. Як були колись українці, так і колись була Українська Церква. Як тепер біомасу території населяють волики, аналогічною являється і Церква, яка складається з таких же воликів і панів. До переслідувань це була потужна, нормальна Церква, покликана бути Церквою Христовою, Божим Тілом. Але Церкву (католицьку) репресували та загнали у підпілля, знищували, залишивши тільки невеликий останок. Ті, хто беручи участь у житті Церкви задля фінансового та впливового збагачення, повтікали за кордон, адже не мали Віри, бо були матеріалістами. Згодом, після проголошення формальної незалежності, вони повернулися, щоб знову стати до корита і черпати гроші. Проте для цього вони змушені були усунути тих, хто кров’ю захищав Святу Віру та традицію. Для цього вони придумали модель нової супер-Церкви, - венігрету єресі під назвою «Київська Церква». Вони перейняли православ’я, а тих, хто дотримувався католицької віри та вчення – відлучили від Церкви, спаплюжили та очорнили. Новим православним обрядом та вченням вони намагалися ще відібрати під себе «парафії» єретиків – православних, щоб захопити джерела збагачення. Проте поки що православні, розуміючи це, не піддаються і залишаються сектою, вірною кагебісту. Так, так, я про бізнес-структуру під назвою «УПЦ КП». Коли проголошували «незалежність», повинна була залишатися залежність від МП по усій території «України». Проте один із службовців КДБ СРСР (так він сам про себе заявив), - Філарет, зрозумів, що можна під дудку «ідеї незалежності» і собі замутити власний бізнес – незалежну та «українську» церкву, граючи на ідейних, модних в той час, патріотичних переконаннях людей, ой, воликів. От він вирішив і відділитися від МП, зареєструвавши в податковій свою підприємницьку діяльність – УПЦ КП. Пропагандою він зумів залучити багато адептів, які навіть не розуміли, що таке віра після атеїстичних часів СРСР. Назвавши її «українською», він залучив молодь, а згодом і старших людей, які поняття не мають в релігії та канонічності. Волики не знають, що таке святість, канонічність, дійсність свячень та Таїнств. Їм сказали – що це церква – вони й стадом погнали туди. Яка різниця, в якому релігійному представництві бити чоло?! Ось така печаль реального буття та історії. Ці сліпі адепти навіть не вміють самостійно думати та аналізувати, не знають історії, що УПЦ КП – вона існує тільки 20 з чортовим хвостом років, що вона не визнана ніким, а, отже свячення їхні не дійсні, як і Таїнства; по суті, один мужик захотів гребсти бабло, одягнув крадену рясу та почав махати Розп’яттям, називаючи себе церквою, а люди, як і всі сектанти, - потягнулися за новинкою.
 
УПЦ МП – вона «канонічна», бо визнана православним світом (який також формально називається християнським, хоча таким не є, бо єресь не претендує на статус «правдивої Церкви»). Проте УПЦ МП також не є Церквою, так як «статус» патріархату вона отримала шляхом вимагання та підкупом (симонія). Отже, автоматично, куплена «святість» чи «свячення» не мають благодаті та дійсності. Тож МП – це просто громадська організація, яка своїми канонами покликана на служіння панам, владі, царям, власне – це апарат розвідки та пропаганди політичних ідей. Це не церква.
 
Автокефалісти – це венігрет, який навіть самі автокефалісти не можуть зрозуміти, а тому й постійно тлумляться між собою за шмат території чи впливу.
 
Про решту сект мовчу – тут слова зайві, модні новинки та ноу-хау, які покликані залучати несвідомих воликів у свої павутини чи фінансові піраміди. Власне, «євангелізація» протестантів та інших єресей зводиться до ідеї бунту проти традиційного вчення Церкви та до сповідання власного псевдовчення, щоб утримувати біомасу джерел доходів.
Проте повернемось до правдивої Христової Католицької Церкви, яка існує уже 2000 років. Бачимо, по всій цій Церкві після 2 Ватиканського собору відбулося зараження, небезпечна гангрена, яка інфекцією диявола проникла у важливі органи Церкви. Зараз у Ній борються між собою дві сили – консервативна (Господня) та ліберастична (диявольська). Ця боротьба згідно пророцтв має загнати Господню частку Церкви (консерватів, традиційних католиків) у підпілля, адже часи антихриста наближаються. Панувати буде ліберастична частка Церкви праворуч від антихриста на чолі з антипапою.
 
Ознакою правдивості Церкви є те, що вона у світі покликана до боротьби із дияволом та його плодом – гріхом. Коли вона свідчить Євангеліє, коли вона виступає проти безбожництва та пропаганди гріха, тоді вона сповідує правдиве Христове вчення – на гріх мовчати не можна. Бачимо, в Гейропі та Америці, окрім безбожницького крила ліберастичної Церкви є поки що багато тих, хто відкрито виступає проти безбожницької політики держав та політсил. Вони зазнають переслідування не тільки від диявола та урядів, але й від того ж ліберастичного гнилого крила Церкви. Проте вони борються, бо вони – Христові.
 
Тепер що ми скажемо про Українську Католицьку Церкву? Тобто і про римо-католицьку і про греко-католицьку Церкву? Чому мовчанка? 20 з лишком років – суцільна мовчанка і тільки під час виборів лунають агітаційні голоси чи «проповіді». Це нормально?
 
Були клоуни, т.з. догналіти, проте ця секта рішуче виступала проти гріха держави, проте держава їх не репресувала, - цим займалися вірні пси держави – «офіційна Церква». Ні, аби взяти їхній курс і виступати проти гріхів держави, щоб люди дізнались, що офіційна позиція Церква займає негативне ставлення до гріха, та щоб долучалися до «офіційної» Церкви, - так ні! Вони почали закривати рот тим, хто називав гріх гріхом та виступали проти, зокрема, ідей проведення гей-парадів. Ось тому люди зрозуміли, що офіційна позиція Церкви – фінансова діяльність і тому почали масово долучатися до єретиків та сектантів. Печально. Люди чекали, що Церква скаже – ні гріху, проте вони цього не почули, хіба що шепотом. Також великим актом лицемірства виступав факт самопроголошення неіснуючого патріархату «офіційною» УГКЦ, аналогічно такому ж акту догналітів. Блаженіший почав себе іменувати патріархом без жодної юридичної підстави, просто мавпуючи «підгорецьких догналітів», от тільки щоби позбутися «ідейного конкурента» та стати первинним ідеологом «моди формального проголошення патріархатів», зуміли усунути догналітів із площини релігійної війни.
 
Печальним є також той факт, що на жаль, християнська позиція православних єретиків (окрім Гейропейських та українських КП, останні взагалі Біблію ніколи не читали) є набагато ближчою та дієвішою за позицію Католицької Церкви в питаннях визнання віри, захисту віри та моралі, консервативнішого підходу до тлумачення та проголошення Євангелії, оскільки аналогічні питання в Католицькій Церкві зводяться до інтерпретації Євангелії з точки зору банальної психології та філософії. Модернізм, покликаний перетворити Церкву на соціальний інститут психології, якраз і являється тією гангреною, яка роз’їдає та знищує живі клітини та органи тіла Церкви. На жаль, модернізм з часів проголошення «незалежності» проник до нас та почав агресивну пропагандистську кампанію з метою утворення, як вже писалося вище, «своєї Церкви» чи бізнес-структури із планами подальшого поглинання усіх можливих та території «неньки» конфесій. Маркетинговий підхід щодо реклами «нової Церкви» та «нового вчення» увібрав у себе увесь бруд ліберастичної адаптації християнського вчення до «гріховних» потреб «сучасної людини» та її безбожного світогляду. Таким чином жертвуючи та відрікаючись від консервативного вчення Церкви, ті, хто у свій час боягузливо втікав від переслідувань за Христа, залишаючи на поталу безбожницького режиму мирян, тепер поверталися, щоб по-мародерськи заволодіти «майном» напів-знищеної радянським союзом катакомбної Церкви, аналогічно до випечених в котлі ліберастичної Гейропи-Америки молодих «активістів-прогресменів». Так як в часи СРСР у переслідуваних та репресованих священиків, єпископів та монахів фактично не залишалося своїх парафій, церков, монастирів, які були конфіскованими на користь «держави», забугорні модерністи зробили ставку на перешиванців та зрадниців – тих, хто зрікся Христової віри та у часи СРСР,  переписувався на «московське правослявіє», а отже, становлячи собою відділ КДБ з питань соціального моніторингу, пропаганди та розвідки (сповідь, чутки), зберігали за собою майно, церкви та монастирі з ласки «православного атеїстичного режиму». Такі перешиванні після «розкаяння та навернення» до Католицької Церкви були вигідні перш за все тим, що після проголошення «незалежності», забугорним батюшкам УГКЦ не прийшлося б відвойовувати маєтки та церкви у держави через позови, суди, рішення органів влади тощо. Щоб легше було православно-католицьких  перешиванців заманити у свою піраміду, якраз і придумали поняття «патріархат», «Київська церква», «східний обряд», «Патріарх Йосиф Сліпий» (який був противником патріархату, проте після серйозних переговорів та тортур збоку КДБ, зрікся своїх ідей та почав проголошувати диктовану КДБ необхідність патріархату УГКЦ, - задля автономії та відмежування УГКЦ від «капіталістичного Заходу та Риму»).
 
Коротше кажучи, Церква чомусь відлучилася від держави, хоча держава ніколи не відлучалася від Церкви, намагаючись Церкву прибрати собі до ніг. Церковники люблять втручатися у справи держави тільки під час виборів, тому політики дуже легко ними маніпулюють та «скуповують». На жаль, Україна зробила безповоротний крок на зустріч гомодиктатурі і тепер єдиною соціальною силою, яка б могла заявити гідний та рішучий публічний протест, могли бути догналіти, проте цих єретиків уже нема, а тому й всі мовчать. Мовчить офіційна Церква, яка намагається не спровокувати конфлікт проти себе, хоча її «мовчання ягнят» сприймається мирянами як позиція Церкви та вчення Євангелії. Тому багато хто приймає разом із Церквою позицію, що гріх – це норма і право людини, що гріх не є гріхом і що можна робити все що завгодно, просто не забути перед смертю посповідатися зі свого задовільненого усіма гріхами життя. Проте багато хто, реально читаючи Біблію і реально розуміючи написане (не з точки зору психології), все частіше відвертається від «безбожної та байдужої» Церкви і занурюється у павутини сект, єретиків чи взагалі втрачає віру. Таким чином Церква в «Україні» стає просто мовчазним банком, вона навіть для християн уже не є авторитетом, бо християни її вже не чують. Її гниле та матеріалістичне зерно, падаючи на землю, одразу ж зігниває, і до сердець людських нема чому потрапити. Християни хочуть від Церкви чіткої і рішучої позиції: «гріх – значить гріх, заборонено – значить заборонено», а не політкоректні та толерантні соплі, типу «ну ви знаєте», «як сказати», «тут треба відійти від…, (вчення Христа) щоб зрозуміти» і т.д. Для філософів – це норма, але для практикуючих християн, особливо коли зараз у сучасному світі їх кожен день оточують спокуси, ситуації, коли не знають, як поступити чи поставитися до проблеми у світлі Христової віри, - це дуже критична ситуація, власне це і є сучасною кризою Церкви, коли, за словами Богородиці у Фатімі, «сатана маршируватиме в рядах Церкви».
 
Підсумовуючи все вище написане, слід зазначити, що виною всього цього являється гріх «народу». Починаючи від генезису язичницької адаптації до християнської віри, результатом чого утворилася нова венігретова віра – святотатство (суміш християнської віри із язичництвом); починаючи від гріхів Каїна (братовбивчі міжусобиці) і закінчуючи багатомільйонним геноцидом, власне, звірячими, жорстокими вбивствами «українцями» своїх же потомків, своїх рідних дітей, Господь дозволяє сатані карати цей «народ» і робити з ним аналогічно діям «народу». Власне теперішня ситуація «українського «народу» - це і є той же аборт. Аборт «народу» - відречення від благодаті Господа нашого Ісуса Христа. Волики вбивають своїх рідних дітей і самі тепер, абортовані, конвульсивно намагаються устояти і вижити, проте позбавлені джерела життя – Божої благодаті через численні гріхи, - поступово очікують смерті. Абортивні щіпці Росії, Гейропи, жидомасонства по частинках роздирають тіло цього ««народу». Через численні гріхи та безбожництво «народ» позбавляється розуму (якого у нього майже ніколи не було), карається поганими священиками (бо живе у гріхах і не молиться за священиків та втрачає ласку Господню та милість), проливає кров та живе у пітьмі та терпіннях, несправедливості та лицемірства, жорстокості та самоненависництві. «Народ» деградував до рівня генезисного язичництва, а тому і втратив людську подобу, ставши волами, приреченими на кровопролиття та заколення.
«Народ» не кається, і свічка його життя догорає до кінця…