2010 рік приніс велике замішання у середині країни, зокрема ряд подій, які відбулись, показав, що ситуація в державі ось уже майже 20 років залишається критичною, непрогнозованою, неконтрольованою, несистематизованою і ненормованою. Існує проблема чи ряд проблем, які гальмують становлення української державності, її самобутності і не дозволяють їй піднятися на рівень стабільності розвитку і процвітання.
Все почалося із розвалу СРСР. Єдиною силою, яка позиціонувала себе як проукраїнська, націоналістично-налаштована, була сила, яка складалася із дисидентів часів інтелігентної  боротьби за українські права і свободу, очолювана В. Чорноволом і його Народним Рухом. Під інтелігентною боротьбою розумію продовження національно-визвольної боротьби ОУН-УПА, тільки з використанням зброї слова та формуванням основ національної ідеї. Репресії, табори, допити, переслідування... – усе це складало єдність ідеї незалежності України із ідеями наших славних повстанців, усе це продовжило кроваву жертву відкуплення нашої нації з-під влади диких північних племен. Саме цій крові ми зараз завдячуємо, живучи хоч у тій самій фактично радянській державі, зате, у тих регіонах, де ця кров дала свої плоди у формі існування істинно-української державності, де спілкуються українською мовою, де вшановують героїв України, хоч і неофіційно визнаних, де збереглися істинно-українські традиція і культура, поєднана із традиціями УГКЦ, яка разом із славними нашими дідами-прадідами донесла до наших днів ту україніку, те багатство і колорит української самобутності та індивідуальності.
Просто так склалося історично, що Україна була розділена на дві частини, підвладні іноземним загарбникам. Це і стало наслідком досі існуючої роздільності народу на Захід і Схід, ніби на два протилежні один одному табори, єдиний народ розділили і спробували знищити обидві частини однієї нації. Слава Богу, Захід, зокрема західна українська інтелігенція та УГКЦ на чолі славного Митрополита А. Шептицького, зуміли зберегти українську націю від асиміляції, зберегти все те, то складає українську культуру, традицію, мову, правдиву історію, надбання нації, спадщину нації. І не тільки зуміли зберегти, але й захищати і розвивати. До післявоєнного захоплення західної України Сталіним, в Західній Україні існувала потужна інтелігентна база для підтримання української самобутності, аристократія та інтелігенція була надзвичайно патріотично налаштованою, освіченою, це були люди, які б, при умові існування їх у наш час змогли б дуже швидко впоратися із безладом, який існує у наш час у нашій державі. Після приходу диких племен Півночі, які своєю тупістю і бидлістю не могли протистояти розумним освіченим людям, тому і по-варварськи знищували їх найдикішим способом, почалися гоніння і ліквідація інтелігенції, яка уособлювала освіченість, та ліквідація духовності, яка уособлювала морально-духовні цінності, тобто ці дикуни знищували свої антиподи, вони прагнули утворити таке суспільство, у якому б існували такі самі позбавлені розуму і моралі дикуни, п’яне бидло і сміття племінних викиднів.  Особливо наочно їх змальовували рідкісні задокументовані карди перших кінематографів, які показували процес руйнування святинь п’яними одурманеними людьми, які символічно руйнували залишки своєї духовності так, ніби змії позбуваються старої шкіри. Вони прагнули уподібнитися звірям, не тільки тому, що вважали себе родичами мавп та інших тварин, але й тому, що їхня гріховна природа, яка із самого початку протистояння християнізації Русі, прагнула залишатися здемонізованим видом поган. Так, як ангели мутували до форми аморфних твариноподібних духів, так і люди за своєю суттю були мутацією демонічної та тваринної природи. Тільки християнство, а саме божественна природа дозволяє людській істоті піднятися на рівень Людини, як образу Божого, це називається досконалістю людського буття. І тому, прагнучи залишатися прообразом демонічної природи, люди знищували духовність, святість. Це робило їх вільними рабами злої сили, тваринами. Ці тварини придумували найзвірячіші методи катування людей, вони захлиналися кров’ю, захлиналися і п’яніли нею. Якщо проаналізувати усе те, що робили «люди» минулого століття, байдуже чи це ярлик нацизму чи більшовизму-комунізму, тоді стає зрозуміло, що навіть ті дикі африканські мавпи не здатні до такого звірства. І зараз це продовжується. Ставляться пам’ятники тим, яких не тільки називають людьми, але й іменують їх героями, вождями.
Постають питання – чому? Як так можна? Це найбільший абсурд хворого людиноподібного розуму! Відповідь проста: справа в тому, що це бидло досі живе. Воно насправді існує. Гниє, смердить, принаймі духовно, воно щось таке, що гідне найвищої зневаги і презирства, але водночас це культивується і пропагується досі, особливо заражаючи молоде покоління їхніх нащадків, продовжуючи існування цього твариноподібного біологічного виду. Воно здихає під палючим сонцем, коли ставить квіти і увічнює пам'ять тих, які винні мільйонам життів, які і самі при смерті здихали тваринною жахливою смертю. Біси настільки насіли на Леніна, що той у найгостріших приступах шизофренії і параної корчився від мук поки не здох, бо помирають люди. Сталіну також перед смертю причувалися різні бісівські насмішки і голоси зневаги. Розпач і невимовно-очорнена злобна насмішка злого духа завдавала невимовних мук при тому, що демони не дозволяли йому швидко померти. З Гітлером така ж історія – шизофренія, параноя, він військовий апарат поділи на два взаємопротилежні табори, боячись звідусюди зради і повалення його влади. А на кінці життя, згідно договору, пішов до пекла, покінчивши з собою.
І сучасне ставлення суспільства Заходу і Сходу до цих звірячих антропогенних режимів показує, а вірніше, виявляє істинність людської природи суспільств західної цивілізації від центрально-північної. В одних сама символіка засуджується законодавством як правовим так і моральним, а в інших цю символіку використовують у пропаганді тих же режимів, шляхом прославлення тих, які були найлютішими звіроподібними анти людськими істотами, шляхом встановлення їм пам’ятників, пропагандою тієї політики та ідеології, яка визначає її прихильників як най ганебніших тварин (дозволю російське слово – тварей), які існують, розвиваються і заражають людей цієї мутованою формою антилюдської природи. Сам факт заперечення комуністичними силами того, що комуністичні сили витворяли за часи їхнього свавільного столітнього правління, визначає їх як продовжувачів тієї ж політики та носіїв тієї ж ідеології. Цими актами вони похваляють ті злодіяння і варварство, таким чином прирівнюючи себе до тих деспотів і людиноненависників, теологічно – дияволів.
Повернемося до проблематики статті. Перший президент показав, що нічого не може, тобто маємо те, що маємо, можна продовжити на правах пророцтва – і будете мати, те що будете мати. Наступні вибори дозволили народу зробити вибір між національно-налаштованими силами і представниками старого гнилого радянського апарату. Залізли у те болото, з якого вилізли. Синдром – український народ! Про українську націю не говорю, вважаю, що її не існує, – вона була ліквідована повністю у 60 роках минулого століття на Заході. На Сході спочатку ліквідували українську націю геноцидами-голодоморами, згодом залишки східних  українців як представників української нації та західних українців було остаточно ліквідовано геноцидами у формі направлення їх на передові позиції без зброї та засобів оборони у перші роки 2 Світової війни, - це відповідь на те, чому нібито Сталін «не вірив, що Гітлер розпочав війну проти нього»: уе він знав, він чекав, поки німці доб’ють українців на всій території, а тоді втрутився у війну, коли Україна була спустошена аж до Харкова. Тих, що вижили і перейшли у загони УПА, добивали до 60-х років, із української нації вижили одиниці, кілька процентів, це люди, які все життя перебували або у підпіллі, або згодом поверталися із Сибірів. «Українським народом» стали ті, які залякані тоталітарним режимом ставали у ряди комсомольців, які ставали комуністами, які ставали рабами, які задля заслуги перед партією, писали доноси на ближніх, які перевдягалися у воїнів УПА, знущалися над українцями, дискредитуючи воїнів УПА, які за бутилу горілки розбирали церкви… Якщо на Сході повністю ліквідували українців і на їх місця заселили дикими північними племенами, то на Заході з українців ліквідували лише тих, які були справжніми представниками української нації, а це перш за все високоосвічені та морально-збагачені люди. Залишали лише виродків, або перетворювали слабких у бидло, яке дуже поширене зараз на Заході і за яке особливо мені дуже боляче, що мені доводиться жити у такому смердючому середовищі. Слава Богу, залишається, а що найприємніше, відроджується високодуховна еліта не за матеріально-фінансовим критерієм, а за морально-духовним. На жаль, частка цих людей надзвичайно мала і на це впливає інший чинник. Це – масова міграція західних українців у пошуках благополуччя закордон. Вони збагачуються матеріально, зате їхні нащадки деградують духовно. Маючи легкі гроші, не знаючи проблем і не достатків, ці молоді люди, які мали б формувати молоду еліту, деградують, перетворюючись у наркоманів, у прозахідних споживачів, які живуть заради задоволення: випивка, веселі компанії, дискотеки, клуби… вони навіть чути не хочуть за якусь політику, державу, майбутнє. Навіщо їм політика, якщо їхня батьківщина – країна, де працюють їхні батьки і яка є їхньою годувальницею. Навіщо їм національна свідомість, якщо вони мають гроші і єдина проблема, яка їх турбує – це куди витратити їх. Саме ця категорія населення голосувала або проти всіх, або не з’являлася на вибори і це значна частина, або голосувала за ті сили, які протилежні існуючій владі, через яку їхні батьки були змушені покидати Україну. Українська нація існує, але це скоріше її залишки, як пануюча нація чи етнос, то її немає. Навіть не усіх націоналістів-патріотів можна вважати представниками української нації – тут діє той же механізм диких племен: люди стають членами націоналістичних організацій, зокрема неонацистських заради того, щоби мати змогу воплотитися у тих людиноненависних звірів, а політична чи ідейна ознака  - це лише прикриття, таке ж, як у більшовиків прикриттям була необхідність боротьби проти «ворога народу», яким був був клас інтелігенції, поміщиків; або у нацистів ворогом був єврейський народ. Як абсурдно виглядає, коли в Інтернеті зустрічаєш затятих українських націоналістів, які відмовляються говорити українською, чи які відстоюють зверхність слов’янської раси, ототожнюючи себе із тими племенами, проти яких треба боронити державу, а не шукати спільну до об’єднання з ними ознаку. Також на прикладі колишнього президента можна сказати, що націоналізм – це добре. Погано те, що його ісповідують не ті, хто має ісповідувати, а ті, які прикриваються ним лише для того, щоб лобіювати інтереси певного олігархічного класу і водночас використовувати прихильність народу. Немає нації, немає її у тому об’ємі, який міг би стати впливовим рушієм у становленні української державності та розвитку її самобутності. І знову ж усе зводиться до проблеми нації, народу, населення, яке проживає на території держави. Старе покоління пенсіонерів – це зомбовані елементи системи, з ними нічого не поробиш, треба чекати, поки вимре. Покоління наших батьків (говорю від імені молодого покоління) – це також нащадки цих елементів, воно хоч і не зомбоване ідеологічно, зате виховане старим поколінням і яке досі перебуває у закріпаченому стані рабів системи. Система розвалилася – половина спилася, інша половина стала тими ж ностальгічними романтиками, як і той рабський єврейський народ у часи виходу із Єгипту, - сидять за телевізорами, п’ють пиво і згадують, як то колись було. Вони вільні раби – не знають, що робити, як жити. Привикли виконувати накази, слухатися пана, а пана не стало, то воно ж безпорадне. Тому необхідно робити ставку на молоде покоління – сподіватися, що воно не захоче мити дупи старим європейцям, а захоче жити у своїй державі і жити добре. Тому почне діяти. Ну, точно байдужим не буде, буде за щось боротися, відстоювати інтереси, права, захоче зробити таку державу, за яку не було б соромно при спілкуванні із іноземними друзями у фейсбуці, яку б захотіло позиціонувати на міжнародній арені як нічим не гіршу європейську розвинену суверенну державу. 20 років пройшло. Хто знає, можливо ті 40 років і нам призначені.
В. Чорновіл набрав таку ж кількість голосів, яку б він міг набрати у Росії. Таке враження, ніби українцям забороняли голосувати. Цей роковий вибір і став визначальним у подальшій долі українського народу, відкрив тернистий шлях поневірянь і безладу.
2 терміни Л.Кучми спричинили до усвідомлення помилки вище згаданих виборів, як результат – помаранчева революція, велика надія, сльози радості близького звільнення, свободи і процвітання. Люди принесли свої терпіння і незручності тих зимових ночей у жертву за кращу долю і надію світлого майбутнього…
Кидалово… Все визначилось тим репортажем у теленовинах, згідно з яким у кабінеті зачинилися Л.Кучма, В.Ющенко та В.Янукович із забороною присутності ЗМІ. Пакт Молотова-Ріббентропа. Поділ влади, узгодження політики, визначення термінів панування. В.Ющенко, як і виявилося, повинен був посприяти гарантованому обранню В.Януковича одразу ж після нього. Що ми бачили, а вірніше чули – він закликах своїх прихильників (приблизно 10%) голосувати проти всіх. Тобто за Януковича, не проти нього, зате проти Ю.Тимошенко. Хоча все це, що я говорю – це словесний понос. Насправді не було за кого голосувати. Ну, це стосується тих, хто «мав реальні шанси», тих, хто вийшов у 2 тур. Влада у нас керується економічною олігархічною вищою владою. Яка б не прийшла до влади «воля народу», вона добряче фільтрується і переформовується до волі «вибраних». Колись, при таких обставинах, за відсутності байдужості народу, воля народу переростала у революції. Сподіваюся, що коли прийде нове, свідоме покоління, воно здійснить революції, звісно ж не матеріальною зброєю, а зброєю слова, принципів, силою закону, ідеологічними цілями, бажанням і мужністю.
Отож, підсумовуючи усе вище написане, можна сказати, що проблеми, які існують у нашій державі, це проблема людяності. Ця проблема існує не лише у владі. Ми зустрічаємо її у школах, ВНЗ, лікарнях, державних установах, автобусах, у під’їзді будинку, на роботі, на природі… Люди позбавлені духовності, порядку, моральності, співчуття, терпимості один до одного, взаємоповаги. Ці люди – це нащадки тих, яких формували протягом минулого століття, ліквідовуючи у них залишки людяності і святої любові. Це злі, ненависні, злобні, заздрісні, бундючні, зарозумілі, агресивні, горді, грошолюбні і грошозалежні люди, які дивляться на тебе, як на джерело прибутку, а не як на клієнта, чи пацієнта чи громадянина, який має якісь права.
Ця проблема існуватиме доти, доки люди не усвідомлять, що вони Люди, доки не захочуть стати духовними, морально-зрілими досконалими Людьми, доки не відбудують у своїх душах ті храми, які вони і їхні предки руйнували і спалювали.