1991 рік. Початки ідеологічних ворожнеч, протиріч, втрати єдності у політичному, ідеологічному та інших аспектах, не вдаватимуся у подробиці. Проголошення незалежності України, її самостійності, суверенних прав народу, здавалося б, являлося апогеєм тієї кілька-столітньої боротьби українського народу проти зовнішніх ворогів, гнобителів, окупантів. Здавалося б, просякнута кров’ю мучеників українська земля заслужила стати незалежною державою. Проте, на жаль, таке враження, ніби вона назавжди поховала у землі тих, хто достойний цієї держави, її незалежності та існування. Те, що мало б об’єднати «народ України» в «український народ» насправді роз’єднало його, більше того, зробило ворогами. Це – демократія чи, виразитися синонімом, – вседозволеність, яка регулюється волею диктатурної верхівки влади. У цьому криється загроза кожної держави і кожної нації – виродження шляхом упадку нації загалом, а індивідів зокрема, до рівня тварини, споживача, до рівня інстинктивного існування, коли поняття «людина» заміняється поняттям російською мовою «тварь». Що розуміємо під поняттям «тварь»? Це – зміна системи розумового сприйняття світу інстинктивним, емоційним шляхом заперечення здорової психіки, логіки та аналізу сприйняття навколишнього світу у контексті унормування цього заперечення через заміну протилежним якостям, які виникають від пожадливостей, задоволення потреб та інтересів. Це унормування відбувається шляхом формування нової сутності існування людини – матеріальної чи віртуальної. Аморальність витісняє моральність і таким чином стає нормою, отже, аморальні вчинки стають нормальними. Релігійність, як основа моральності, заміняється атеїзмом, як основою аморальності, який стає нормальним показником суспільних відносин і ніхто не проаналізує деградацію суспільства через його отваринення, адже, тварини не вміють думати, аналізувати та робити певні висновки, отже, нація кожної демократичної держави перетворюється на стадо тварин, яке самоліквідується через відсутність здорового розуму і психіки. Якщо тварини, без розуму, існують самі по собі, не деградують, то вони керуються інстинктами, основним з яких є інстинкт самозбереження та самовідтворення. Інстинкти тварин ніколи не зумовлюють небезпеки щодо самої тварини, окрім окремих випадків – «емоційних» пташок, які люблять деколи розбиватися під час польоту об скло вікон. Навіть той самий олень чи ще якийсь звір, стрімголов тікаючи від лісового пожару, розбивається, коли падає у провалля чи зі скелі. Це знову ж таки інстинкт самозбереження, проте неконтрольований розумом. Якщо ж перевести усе це із біологічної площини у релігійну, то слід сказати, що тваринами керує Бог, Його Воля і Провидіння у певному порядку, як написано у Біблії, що Господь кожну пташку годує і зодягає у найрізноманітніші кольори і що жоден горобець не падає на землю без Волі Божої. Отже, всі ці інстинкти та інші процеси, що зумовлюють існування тварин, їх виживання – це все матеріальні важелі нематеріального впливу.
Як же модель існування демократичного суспільства ми виразимо у релігійному аспекті? Дуже просто, керуючися здоровою логікою, умовами для якої являтимуться біблійні вчення. Маємо класичну людську цивілізацію, яка складається з окремих індивідів, кожен з яких має певні інстинкти, які забезпечують аналогічні тваринам життєво зумовлені процеси, як от продовження роду, самозахисту, самовиживання, самозбереження та інші. Те, що нас суттєво відрізняє від тварин, це не тільки той факт, що ми були створенні Богом в індивідуальному порядку, але та воля, розум, які були дані нам і використані ще в Раю – можливість вибору. Розум і воля, коли вони являються здатними керувати та контролювати інстинкти, відрізняють людину від тварини.
Саме тому у світі завжди існували дві системи світогляду людини – матеріальна (атеїстична) та нематеріальна (релігійна). Людина, як істота, за своєю суттю та властивостями від свого створення опинилася між двома природами – божественною та падшою (тваринною). Тому одна категорія людей є прихильниками тваринної природи, матеріальної, - це атеїсти, що заперечують існування нематеріального, тобто, божественної природи і за всяку ціну прагнуть зробити з людини тварину: зачалося, вродилося, народило, здохло, зігнило. Ці люди не мають жодного наукового обґрунтування своєї теорії, як і релігійні люди не здатні науковим способом (окрім чудес – явищ, що відбуваються, проте не мають наукового пояснення, обґрунтування і вважаються нематеріального походження через неможливість заперечення наукою) доказати існування нематеріального. Проте, у цьому і полягає базис християнської віри – Віра. Це не наука, це інша категорія. Саме тому поняття «віра» та «наука» є різними і на тупі твердження: «Бога не існує» чи «немає життя після смерті» можна відповісти критерієм віри (я вірю, тому що так і так написано у Святому Письмі, так вчить Церква; вважаю безглуздям створення світу самим по собі чи з нічого (що б заперечувало закон енергії Ньютона), вважаю безглуздям, якщо розум, свідомість і пам'ять людини перестає існувати в момент смерті, що людина «стирається» і що після смерті душа, існування якої не тільки ґрунтується на вірі, але і на наукових дослідженнях, помирає – адже вона не є матеріальною, отже, померти не може, а, отже, має десь існувати, тобто вона безсмертна, адже не матеріальна, а смерть – це припинення хімічних та психофізичних процесів матеріального тіла; віра християнина являлася вірою лише у перші часи навернення і була зумовлена обставинами, проте, з часом, коли моя віра поглиблювалася, вона переставала бути вірою, трансформуючись у знання, тобто, науку. Існування нематеріального підтверджувалося свідомо-сприйнятими фактами у матеріальній площині, взяти той же приклад «навідування диявольського», коли після постійного практикування Ісусової молитви серед ночі ти прокидався, відчуваючи пекельний страх, який звідкілясь наближався і звідки – це ставало зрозуміло, коли самі собою відкривалися двері кімнати і щось невідоме тебе паралізувало і починало так душити за горло, що навіть короткого звуку не можна вимовити і після десятків невдалих спроб прочитати молитву до Животворного Хреста, ця істота відступала, похитнувши двері. І з таким страхом у перші пори, поки не звикнеш, не можеш довший час заснути, молячись, а вранці, прокинувшись, відчуваєш, як болить шия.. І хоч перед прийняттям віри був окультизм – він також підтверджував існування нематеріального. Що таке вислухані молитви? Хіба це постійний систематичний збіг сприятливих для людини обставин шляхом якогось нелогічного зв’язку «самонавіювання» людини до оточуючого матеріального світу, речей, людей, явищ? Чи це та віра, а, отже, допомога нематеріальних, божественних сил, які, на основі віри (як запоруки матеріального доказу правдивості віри, результат віри, підтвердження), здатні пересувати гори? Не може просто так відбутися збіг обставин, коли онкохвора людина, помолившись перед чудотворною іконою, миттєво вилікувалася від цієї хвороби, позбулася мільйонів клітин організму без матеріального впливу).

Можна доказати  критерієм науки (хто доказав, що Бога не існує? Хто доказав, що в людини немає душі і вона не безсмертна? Хто доказав і представив докази, що після смерті немає життя? Не має невидимого світу? Чому деякі невиліковні психічнохворі після кількох молитов-екзорцизмів стають абсолютно нормальними людьми? Чому гниючий від раку організм в одну мить самовідновлюється і позбувається одних клітин, а взамін генерує нові клітини, здорового тіла, без медикаментів та враховуючи загальновизнаний факт, що тіло людини не здатне до регенерації, інакше – не було б рубців від ран, не треба було б пересаджувати органи. І взагалі – наука, - це поняття не еталонне, вона завжди помиляється і є недосконалою, поки не розкрито усі знання, існуючі у світі, усі закони. Колись модними були закони Ньютона, поки не стали заперечуватися законами Ейнштейна. Отже, хтось із них помиляється, а, отже, наука – поняття недосконале і являє собою припущення однієї людини, які не здатні бути запереченими іншою людиною через недостатній рівень знань цієї, іншої, людини по тій причині, що людина знає мало, адже, якби знала усе, тоді б не виникало нових теорій, вчень, досліджень. Наука вважатиметься еталоном істинності знання, правди, тільки тоді, коли буде повною, розкриє увесь свій об’єкт та предмет у абсолютній досконалості знань. А гарантію такого досконалого володіння знаннями не дасть жоден науковець, бо рано чи пізно він буде заперечений іншим науковцем. В реальних умовах це триватиме вічно, адже через істинність реалії існування нематеріального світу, у якому зосередженні усі знання, закони та механізми нематеріального впливу чи програмування матеріальної природи нематеріальними методами та інструментами у вигляді тих же «кодів», які застосовують програмісти, коли «пишуть» програми, люди не зможуть дослідити всі ці закони та знання, бо не мають доступу. Програма – це візуалізація символів, це матеріалізація нематеріального (інформації). Тому споконвіків існують так звані «таємні знання чи вчення», які колись були передані людям нематеріальними істотами. Це коди, це ті ж знання, заклинання, які здатні чинити вплив на матерію без матерії, змінювати природу матерії і закони керування матерією. У контексті християнської віри це називається гріхом, і «регулюється» заповіддю Божою про неможливість мати інших «богів», окрім Господа Бога. Прокляття, заклинання, магічні ритуали – це все процедури перекодування властивостей матерії, порушення гармонії, яка регулюється Богом, тобто бажання стати таким як Бог, мати рівноцінне право впливати на матерію. Ці знання були передані людям іншими істотами, які, володіючи цими знаннями згідно свого статусу, бажали також втрутитися у діяльність Бога, бажали також керувати матерією, мати владу, збунтувалися  і були скинені з Неба на Землю. Є легенда, що Азазель із 200 ангелами прийшли на Землю, зійшлися з людьми і навчили їх магії. За це були покарані, а люди зберігали ці знання, передавали і продовжували справу впалих духів – бунту проти Бога з метою втручатися у Його Провидіння. Бог, як сотворитель усього, має визначальний вплив на всю матеріальну та нематеріальну природу, проте допускає такі людські «злочини» по ті й же причині, з чого почалася ця нудна писанина – від свободи вибору людини.
Все це надзвичайно складно для розуміння, тому ми не бачимо ангелів, які нас оточують, не бачимо страшного пекла, невимовного Раю… Ми маємо віру і маємо науку, хочемо бути божественними (як до гріха – мати незаплямований гріхами образ і подобу Божу), людьми, безсмертними, а також хочемо бути тваринами, шматками м’яса, у якому здійснюються хімічні реакції. Є свобода вибору. Якби ми бачили ангелів – це було б не чесно по-відношенні до цієї ж свободи. Аналогічно, якби ми не мали християнського вчення, Святого Письма та Церкви, чудес, тоді б справді Христова жертва була б даремною. Але ми маємо рівні можливості того чи іншого вибору. Свобода вибору – це вираження волі. А звідси випливає контекст справедливості – християнська віра – це критерій розділення людей на добрих і злих, на людей із доброю волею і злою. Заповіді Божі як всі інші закони визначають, що є гріхом (злочином), а що не є гріхом, що є злим, а що є добрим.
Не знаю, для чого стільки написав не по темі, проте тримати думки в голові шкідливо, краще їх переписати кудись інакше, звільнивши розум від зайвої інформації.

Конфесійність у націоналізмі. Питання надзвичайно важливе у сучасних умовах формування Ідеї нації. Ідея нації полягає у створенні єдиної пріоритетної структури інтересів та потреб нації та їхню реалізацію. Для цього потрібно визначити ці інтереси, ідеї, погляди, потреби, проблеми нації, дати їм чітке визначення, проаналізувати їх, придумати стратегії та шляхи їх реалізації, втілення у життя. Візьмемо із неписаного статистичного довідника перші 10 найпопулярніші націоналістичні організації і проаналізуємо їх за аспектом сутності розуміння ідеї нації. Як виявиться, у кожної своя Ідея, відрізняється від Ідеї іншої організації, деколи частково, деколи заперечуючи одна одну. Слід враховувати, що зусилля кожної організації направлені на реалізації виключно своєї Ідеї. Якщо у статистичному довіднику подано 1000 націоналістичних організацій, то маємо 1000 Ідей і 1000 способів втілення цих Ідей і все це одночасно, деколи об’єднуючись у мітинги і конференції, деколи ворогуючи одна з одною. Забув сказати, націй у нас 1000 (була б одна нація українська – була б одна Ідея Нації). Мультинаціональна держава…
Але що там говорити про створення однієї єдиною для всіх Ідеї та об’єднання усіх націоналістичних сил в одну могутню непереможну силу, націю, якщо ось уже 1000 років Церкви не можуть об’єднатися.
Всі віримо в одного Бога, проте всі вороги один одному, вважаючи іншого єретиком. Чи допоможе це у спасінні душі, не знаю, проте точно знаю, що у формуванні Ідеї це можливо визначальна перешкода, якщо об’єктом Ідеї являється християнська Україна, а не дикі племена скіфіф, кіммерійців та інших народів, які не жили в Україні, але на її території, так само, як зараз євреї та негри, які проживають на території України, не являються українською нацією. Адже хто може генетично визначити, що він є нащадком скіфа чи гуна чи сармата? А може арієць? Особисто я – українець.
Отже, у націоналістичному середовищі останнім часом на доповнення ідеологічного розколу прийшов новий – конфесійний. Схід – переважно православний, Захід – переважно католицький, Схід переважно російськомовний, Захід – переважно україномовний. Гриземося як коні. Проте, хто винен? Хто неправий? Виходячи із націоналістичних позицій, правота осудження опонента належить Західній Україні, отже, католицькій))
Чому? Тому, що проросійські погляди, відмова від української мови, існування численних проросійських організацій, ненависть до всього, що являється символами України – це не в інтересах України, це небезпека для України, загроза. Це суперечить Ідеї Нації, а отже, є загрозою нації, її ворогом. Отже, Схід – переважно антиукраїнська категорія. Проте, це «переважно» має важливе значення, яке засвідчене хоча б тим фактом-подією, яку назвали Днем Соборності, Злуки. Що ж? Отже, на Сході є численні «руки», готові об’єднатися в одну державу, вважаючи себе українською нацією і так воно і є. Пшениця серед кукілю. І ці люди, що явно вислідковується в даний час, - невизнані герої України, готові стати мучениками задля збереження суверенності України, готові боротися з численними ворогами України, але не бути байдужим, не мовчати, але діяти. Схід все активніше починає проявляти себе як націоналістично активні райони України. Проте виникає те ж конфесійне протиріччя: православне вчення вороже ставиться до католицького, являючи механізм пропаганди міжконфесійної ворожнечі. Це послаблює єдність національної ідеї та націоналістичного руху. Також у націоналістичному середовищі з’являються фанатики доукраїнських релігій, отже, неукраїнських, тотожно, антиукраїнських. Язичництво ніколи не було притаманне Україні, ще самої назви «Україна» не існувало, як населення території України було охрещено у християнство і то не в православне, але католицьке. Поділ відбувся значно пізніше. Був і є Голова Церкви – Папа Римський, був Патріарх Константинопольський, якому було делеговані певні права, типу місцевого церковного самоврядування, проте він не являвся Головою Вселенської (Католицької) Церкви. Потім почалася політика, імператори Сходу відкололися від Римської імперії, отже, захотіли мати свою Церкву, для цього один полководець самовисвятився на Константинопольського Патріарха, а легітимного Патріарха і всіх єпископів вигнав, на їх місце призначивши «своїх» самовисвятенців… Проте минулого століття глави Католицької і Православної Церков скасували взаємні схизми, таким чином пішли одне одному на зустріч у питанні єдності спів-служіння Богу. Приклад з чого варто брати українцям.
Це, що наші хлопи починають поклонятися куску дерева чи каменя, означає хворобу нації, адже якщо вважати здоровою націю, принаймні, психічно, козаків чи воїнів УПА (перші були православними, другі – католиками), тоді ця діаметральна протилежність вказує на те, що ці хлопи або не українці або психічно не здорові, адже християнська віра вчить поклонятися Богу, католицька це конфесія чи православна, а язичництво вчить поклонятися зірці, сонцю, блискавці, куску дерева і всьому, що нас оточує. У християнстві людина, маючи силу і владу заслугами Святої Жертви Господа Ісуса Христа, слабка через гріховну природу, проте і вона сильніша за злих ангелів, а не як у язичництві – коли людина, як хробак, найжалюгідніше створіння, котре, щоб проіснувати і вберегтися від небезпек, повинне «умилостивити» кусок дерева. Це як і гомосексуалізм, хвороба нації, котра порушує нормальну психіку, звужує самооцінку, принижує честь і гідність людини. Вона набувається, проте, як і хвороба, дуже швидко заражує інших і вбиває носія.
Історично так склалося, що Церква поділилася на Католицьку, Православну та на єретиків. Що потрібно, щоб цей поділ не впливав на єдність націоналістичного духу?
Існує таке неприємне поняття як «толерантність». Воно є позитивним і негативним, залежно від наслідків, які з цього поняття випливають. Коли ми говоримо про демократичні особливості країн Америки і Європи, тоді це поняття дещо видозмінюється у поняття «толерастії». Толерантність до мусульман призвело до того, що тепер кожна країна має величезний резерв потенційних терористів, яким захопити владу у державі не потрібно, адже вони тільки чекають, поки повимирають підераси та недітородні абортовані сім’ї корінного «білого» населення. Вони собі помаленьку плодяться у великих масштабах, будують мечеті, утискають на пару із атеїстами християн, «качають права», ніби вони привілейованіші громадяни, ніж корінні. Взяти ту ж толерастію гомосексуалістів. Який наслідок цієї «толерантності»? Ледь не кожен другий в Америці – голубий, отже, кількість населення (корінного) скорочується, проте в загальному зростає за рахунок мусульман. Кількість ВІЛ-інфікованих зростає. Мутації у психічній сфері перетворили людину у тварину. Християнство воно ненавидить, бо ця релігія суперечить їхнім дегенеративним пожадливостям. Про який патріотизм воно думатиме, якщо воно думає лише про задоволення бажань. Їсти, пити, спати, розпуста у навіть нижче тваринних формах… Якщо в основі Ідеї закладена нація і все, що її безпосередньо стосується, то в цьому контексті під нацією розуміються люди, не тварини. Який наслідок толерантності у релігійних відносинах? Простий, виявляється, вся суть демократії – забезпечення вільних прав і свобод людини за рахунок позбавлення вільних прав і свобод іншої людини. Право на віросповідання дозволяє сповідувати християнство, проте це ж право забороняє сповідувати християнство. У школі 5 вчителів – християни і 5 – атеїсти. Висіли хрести на стінах. Атеїстам не сподобалося і вони через суд заборонили у школах тримати хрести, проте, там працюють 5 християн, хіба вони не мають того ж права на наявність у школах хрестів, як атеїсти мають право на їх не наявність? Раніше хрести висіли і все було добре. Були атеїсти і їх не знімали. Що сталося? Людина змінилася. Яким чином? – Почала дегенерувати, опускатися до рівня тварини. Це як мавпа – побачила хрестик на стіні, взяла та й скинула і потоптала, втішилася, поскакала. А колись атеїст, він же був людиною, тобто мав розум, розумів, що він не вірить у Бога, проте йому цей хрест на стіні не заважав, адже він у «це» не вірив, і хрест не становив йому загрози. А враховуючи, що атеїстами християнство поважалося в аспекті високоморального виховання дітей, плекання високих гуманних цінностей, християнська віра відігравала значну роль у розвитку людини як соціума, проте, як людини у правильному розумінні цього поняття. Проте зараз уже майже не залишилося атеїстів. Навіть щоб бути атеїстом, треба мати достатньо розуму хоча б для банальної раціональності. Зараз – це щось інше. Це мутації. Людська природа мутує із демонічною. Падає до рівня тварини у духовному плані. Їй заважають хрести не тому, що вона вважає себе атеїстом, не розуміючи, що це таке, але тому, що вона їх не може сприймати через містичні властивості Розп’яття, це для неї загроза. В християнстві ця мутація називається біснуватістю – злиття двох природ в одному тілі.

Повертаючись до поняття толерантності, слід сказати, що є ще позитивні наслідки цього поняття. І таким би наслідком у даній проблематиці було б толерантне ставлення між православними і католиками, щоб не порушувалася єдність, щоб викорінювати антиукраїнські та антилюдські релігії, адже для України рідне тільки християнство у двох формах – Католицькій і Православній. Залиште урегулювання міжконфесійних конфліктів церковним властям, ходіть до Церкви, бо в Церкві Бог, а не ходіть до Церкви, щоб бути іноконфесійним. Політика – будь-де, тільки не у духовності, адже духовність – це основа людини, її найвищі якості, якщо ми її ополітизуємо, тоді станемо в ряд тих пішаків на шахматній дошці, якими грають.
Інша справа – православ’я московського патріархату. Проте коли ми говоримо про православ’я київського патріархату, коли ми говоримо про католицизм не у стінах семінарій чи на богословських конференціях, але в середовищі і в контексті націоналістично-ідеологічних понять, ми повинні бути «християнами» та «українцями». Це просто і без фанатизму.