Усі свідомомислячі українці мають розуміти, що все що ми маємо - це спадщина історичної помилки в особі радянського союзу. Це помилка людей, суспільства, через яку істрично-державотворчий розвиток України, як і інших пострадянських держав не те, що припинився, але навпаки, повернувся назад, у сторону примітивізму та первісного ладу. Це стосується усіх сфер людського буття, не лише політико-економічного, але й соціально-культурного. Це і мораль, загальноприйняті суспільні норми, культура, ідеологія, релігія та психологія кожного окремого індивідуума, який у ті часи був лише складовою системи чи членом великого колгоспу. Сукупність психологічних особливостей кожної людини, яка проживає на певній території складає менталітет народу, який, якщо розглядати Україну, є надзвичайно неоднорідним та різноманітним. Це - психологія мас, яку протягом майже століття різними методами, зокрема через страх та насильство, заганяли в голови усіх, хто мав стати складовою великого організму радянсього світу. Непокірних, свободолюбних людей, сильних ліквідовували у фізичний, але з окрасою унікального тваринного деспотизму та жорстокістю, спосіб, який не лише наводив приголомшений страх та відчай у решти представників опозиційних поглядів, але й значною мірою задовольняв смаки жорстокості та дикості тих, які досі залишаються ненаказаними, ба, їм іще пам'ятники ставлять! З народом, як стадом овець, робили все що хотіли - і досягали результатів. Народ гвалтували. Гвалтували до тієї міри, що психіка народу ламалася і народ починав любити та прославляти своїх гвалтівників і досі старенькі пенсіонери та молоді збочені представники радянського організму з ностальгією згадують ті приємні моменти їхнього насилля, узалежнюючи свою волю із волею насильника, ніби кровозмішуючись з ним. Ті, хто досі не витримують триматися думки про можливість визволення, звільнення з-під ярма, не можуть бачити сонячне світло, але прагнуть знову заглибитися у свої ілюзорні копанки, у сирість ідеологічної мильної оболонки, яка, як інкубатор, дозволяла їм існувати без "зайвих" питань, проте з дешевою ковбасою та кефіром. Їм не потрібно було знати про світ, про цінності людського буття, про призначення людини, про далекі землі та культури, про ... все, що людину хвилює, коли вона пробує вважати себе не скотиною, яка рано чи пізно здохне і зігниє, пропаде і стреться з історії світу. Людина боїться думати про вічність, бо думка про Бога і можливість вічного життя, яка присутня у кожної людини, яка володіє душею, незалежно від віросповідання чи вірозаперечення, ця думка заставляє людину обмежувати свої права та можливості, якими є хаос та вседозволеність. Людина боїться думати про те, що йдучи всупереч своїй совісті, може колись нести відповідальність на свої вчинки та за своє життя. Людина прагне звільнитися від обов'язків жити і поводитися як людина, вона готова повірити першій кращій брехні про неіснування Бога чи пекла, аніж вважати усе написане у Біблії та об'явлене Богом чимось, що може бути правдою. Так виховувалося наше покоління сучасних громадян України.
Частина, величезна частина нації була репресована та знищена, бо не хотіла вводити себе в кому великої брехні та штучного ілюзорного світогляду вільної боголюдини, яка править світом і не потребує замислюватися над існуванням чогось, що є сильніше і могутніше людини. Людина не хоче впокоритися вищим силам, вона хоче бути тією вищою силою, бути творцем та царем природи. Людина створює свою релігію науковості, якою пояснює усе навколо через призму матеріалізму та закономірності природи. Вона завдяки своїй релігії творить чудеса, створює своїми руками нечувані речі, вона уже є творцем і вже не потребує Бога...
Вона навіть місяць облетіла, щоб переконатися, що Бога не існує. Вона, світоч природи, піднеслася так високо, понад небеса, що і спричинило таке важке та рокове падіння. Людина, наслідуючи приклад люцифера, скинена знову в пекло і тепер мучиться-згоряє, бо була знищена, розтоптана своєю гордістю, яка лавиною знесла людину у пропасть.
Розпався Радянський союз через посвячення Росії Непорочному Серцю Марії, і царство людини впало. Мильна бульбашка тріснула і в людини відкрилися очі, вона почала дивитися своїми очима, без рожевих ідеологічно-відшліфованих окулярів. І її вразило це світло, її налякала реальність буття, вона залишилася напризволяще. Немов стадо овець без пастуха. І тоді ця бідна маса почала атакуватися хижими вовками демонічної природи матеріальної форми. Одразу ж линула хвиля різноманітних сектантських течій, рухів. Немов хижі тунці, вриваючись у стаю ставриди, хапають їх, розпорошуючи, розділяючи стаю на частини для полегшення їх поїдання. Вони нікого не шкодують, проглочуючи усіх. І ці бідні, з усіх сторін гнані рибки розпливаються у всі можливі сторони, не здатні на самоопанування та свідому логіку.
Це риби, які випущені із акваріума у озеро, повне хижаків. Не пристосовані, необережні, наївні, довірливі... вони готові самі плисти у пащу хижака, вважаючи її сховищем чи безпечним місцем. Хижак тільки розкриває рот і все, двері вовчої ями завжди відчинені.
Люди, бачачи довкола себе таку різноманітність різних релігійних течій, і вірячи у правоту кожної із них, прагнучи у своїй свідомості асимілювати усі вчення та віри у щось одне, що є спільним для всіх релігій і є істинно-правдивим, споконвічною правдою, починають стирати зі своєї свідомості будь-які рамки чи бар'єри між цими сектами та церквами, формуючи помилкову, проте досить популярну у наш час доктрину Ню Ейджу - екуменізм, який трактується, що Бог один у всіх, без виключень, релігіях, і всі члени усіх релігій, якщо вони вірують у свого бога, то в бога спільного і того ж самого.
Таким чином спотворюється та зневажається вчення Господа Ісуса, вчення святих апостолів та пророків, усе це залишається десь на останній полиці підсвідомості та на якісь зупинці історичного розвитку суспільства.
Особливо помітна дана помилка чи єресь у сучасних світських, а то й ревних християн, які в процесі свого життя не один раз зустрічалися із релігійною диференціацією між католицизмом та іншими релігіями чи конфесіями. Сім'ї, родини, кола друзів діляться на тих і тих, виникають непорозуміння, спори, а то й деколи відверта дискримінація, що завершується втратою друзів чи родинних зв'язків. Православ'я, яке протягом століття леліялося радянським атеїзмом, чинить все більший і страшніший наступ на погубу людських душ, досі продовжуючи реалізовувати своє богослов'я тоталітарного режиму та московської окупації. Захопивши значну частину католицьких парафій та церков, воно сіє розбрат та непорозуміння міжконфесійності, вважаючи себе релігією, що є правдивою. Ця віра, хоч і єретична, проте має послідовників, вартих поваги. Вона має свою позицію та самобутність.
А що ми? Греко-католики, останнім часом, прагнуть асиміляції із православ'ям, нехтуючи своєю релігійною самобутністю. Вони, немов якісь відсталі у розвитку зрадники, прагнуть наслідувати чуже, маючи своє, готові зректися істини, віруючи ілюзіям, які начебто ґрунтуються на кимось хитро видуманій соціал-націоналістичній концепції слов'янської релігії - Київської Церкви. Ця "церква" нібито існувала самостійно, незалежно від Риму та Константинополя і є незалежною, супер-церквою, яка "здатна об'єднати слов'янську расу під єдиним куполом". Це дозволить значно просунути державотворчі процеси щодо об'єднання України в цілісну державу, яка б могла стати "рідною" московському православ'ю, адже могла б задовільнити столітні прагнення Російської Церкви перетворити українську віру у московське православ'я. Це дозволило б виправити "помилку" Берестейської унії, порвати зв'язки з Католицькою Церквою і повернутися до матушки-МП, яка ще 5 століть тому так "опікувалася" Київською Церквою.
Проте ми бачимо цікавий парадокс. Росія не прагне ввести в цю гру Київський Патріархат, зате тримає його у страсі та переслідуванні. Таким чином вона не потребує "навертати" КП до себе - вони рано чи пізно змушені будуть "навернутися". Зате Росія добре продумала із УГКЦ. Чому б не асимілювати УГКЦ під православ'я? Це ж також ніби Східна Церква? Хай будуть приналежні Риму, зате із православним обрядом - і почалося. Почалася пропаганда відречення від будь-яких ознак католицизму, окрім визнання верховенства папи Римського, а, також, вчення Католицької Церкви. Коли пропаганда дала позитивний ефект через жорстоке переслідування усіх католиків, які не хотіли стати православними, тоді почалася впроваджуватися нова програма пропанди утворення нової церкви, Київської, із власним церковними канонами та догматикою, яка мала б сформуватися у результаті консенсусу богослов'я УГКЦ та православ'я. Таким чином прогнозується утворення нової релігії із новим вченням, а для католиків - це єресь.
Але це все тільки політика Великої Церкви-Матушки, яка уже кожен рік місіонерствує по Україні, "сіючи своє зерно" пропаганди та мозгопромивки. Розглянемо практичну сторону реалізації даних пропаганд на прикладі світського християнства в середовищі УГКЦ.
Безліч раз чув від людей нечувані погляди їхньої християнскьої віри. Греко-католики, перейшовши на православний обряд, живлячись найбільшим чудом масонерії - концепцією екуменізму, перестали відрізняти католицьку віру від православної! У той час, коли Католицька Церква забороняє користати недійсних Тайн єретиків, наші інтегральні християни, вважаючи, "що Бог один для всіх", без жодного докору сумління із байдужістю християнської любові ходять і в католицьку і в православну церкви, приступаючи і там і там до прийняття Тайн, чинять страшне святотатство, адже стають єретиками, грішать святотатством, а неусвідомлюючи чи нехотячи усвідомити цей великий гріх, не каються і грішать. Вища форма профанацій і святотатства досить поширена серед молодих християн, які є позаконфесійні і їм байдуже, яку церкву відвідувати - чи католицьку, чи протестантську, чи православну, чи євангелістів, а то й свідків єгови (щоб краще розуміти Старий Завіт). Для сучасних християн перестає бути актуальним поняття лжевчення чи єретичного вчення. Для них Бог один і всі вчення проповідують Його. Для чого ж тоді мільйони мучеників проливали кров на вірність католицькій вірі?
Що дальше? Почнемо готуватися до приходу "месії"?

Отож, усе це - лише наслідки. Корінь цієї хвороби християнства - міститься у землі, звідки росте дерево, земля - це Церква. І коли земля не родюча, тоді і дерево всихає, плоду не приносить і його зрубують. Чому земля почала замість добрив живити корінь смертельним ядом екуменізму? Навіщо проводити глобалізацію усіх сфер суспільного буття? Можливо і справді відбувається план реалізації Нового світового порядку? "Має бути одне суспільство, мова, валюта, свідомість, релігія, щоб, як прийде антихрист, усе було готовим для його правління".

Для когось, особливо на Заході, екуменізм - це інтеграція усіх конфесій в одну - якусь загальнопринятну суспільством, тобто таку, щоб могла задовільнити усі пожадання усіх людей, мультирелігія, яка б дозволяла усе. Для нас же, екуменізм - це політична стратегія, яка почалася іще в часи переслідування. Ще за 20 років до 2 Ватиканського собору Радянська влада проповідувала екуменізм. Модель проста: католики і православні повинні об'єднатися. Хто не зрікався віри - того вбивали-знищували, хто зраджував віру - той ставав "православним католиком". І всі ці православні католики тепер, за відсутності фізичного переслідування, прагнуть погасити вогонь нечистої совісті і узаконити своє відречення, пропагуючи утворення нової церкви, православної, рідновірської Київської. Не хочуть бути католиками, бо доведеться каятися за відречення, а отже, виявляти свою зраду. Вони хочуть на майбутнє уникнути будь-яких переслідувань, зокрема збоку Московського патріархату, йдучи за його вказівками та вподобаннями. Це велика ганьба і зрада, яку б наші мученики за віру б осудили. Адже таким чином уся їхня пролита кров являлася б результатом банального фанатизму і ... даремною. Проте там, на небесах, вони знають, що ми українці, тому й не дивуються...