Цього разу знову прийшлося прибирати придорожню смугу. Поступила команда, так і так, до Дня Незалежності слід привести околиці, як і власне, саме місто, в порядок і чистоту. Робоча сила? Працівники тої ж таки держави, - службовці. А що, їм не треба доплачувати і в порядку наказу такого роду "акція" являється вказівкою "до виконання", тож все робиться "добровільно" і відповідно до функціональних обов'язків - виконувати вказівки вищестоящих органів влади. Врешті-решт, на державу працюють - про державу дбають, не можна ж допустити, щоб місто в часи таких урочистостей виглядало неохайно, слід промити Авгієві стайні, не можна свинарник залишати в бруді, потрібно поприбирати за хохлами нашого свинарника - "міста К.".

Наші пацєта - народ особливий. Ця особливість мабуть обумовлена надмірним споживанням сала, настільки традиційним для населення нашої держави, що стало реквізитом української кухні, чи не ключовим. У казці про Іванка, який напився водиці і став козлом, не дарма попереджалося про такий сумний фатальний наслідок споживання тієї води; якусь-то суть і повчання у казці не просто вліпили, але передбачили для застереження і формування відповідних висновків. Чому не прислухатися?

Звісно ж, це все метафора, проте яка актуальна! Чим іще пояснити той факт, що українці стали свинями? Не хочеться знову посилатися на примітивний, ганебний менталітет нашого народу, адже це і так очевидно і стільки наголошено. Стан речей не змінився, залишається тільки пізнавати все нові вектори українського безчестя і ганьби, сорому і зневаги до цього народу. Навіть по Гоголю мертвими душами наш народ не назвеш, - "українці" хоч і живуть як би не жили, проте вони є, хоча, пасивність нашого народу відповідає пасивності мерців; політично, культурно, релігійно, економічно зубожілі і мертві маси щодня тінями блукають по вулицях наших міст і сіл, і тільки їхнє переміщення вказує на їхнє існування, все решта - цвинтарна тиша і спокій. Прийняття українофобних законів, антинародна політика влади, корупція у всіх структурах, підвищення цін, скорочення кадрів і т.д., - усе це відбувається тихо і спокійно, як подув раптового вітру, який можна виявити тільки через шум верхівок дерев на цвинтарі, могили - не ворушаться. Вітер десь там, високо над гробами, він що є, що його нема - усьому тут байдуже, усе в мирі спочиває, ізольовано від світу з його проблемами, рішеннями, радощами і бідами. Ледь десь якийсь чи кілька надмогильних хрестів похиляться, але так і стоять, деякі падають і вже сліду нема від тієї могили. І тільки кілька разів у рік цей цвинтар оживає, наповнюється живими людьми, чути їхній голос, кроки, видно їхні дії, що навіть той вітер уже не так відчутний, він розчиняється у діях живих людей. Проте такий день швидко минає і все повертається у первинний стан мертвої тиші.

Саме одним із таких днів має стати 24 серпня, день сорому і ганьби для українського народу, який ось уже 21-ий рік не може усвідомити суть назви цього державного свята - Дня Незалежності. Ніби вільні, але раби, ніби живі, але мертві, ніби українці, але хохли і вороги своєї держави, окупанти і паразити, предмет ганьби і сорому відносно полеглих героїв-борців за незалежність. Залежні від совкового світогляду, від совкового менталітету, від тоталітарного режиму, від психології раба і бидла, від ворожого українцям інформаційного простору, від впливу і маніпуляцій ворожих держав, від чужої думки, позиції, ідеї, переконання, свідомості, погляду, розуміння, інтерпретацій, - бідні, як мертві душі, які окрім душі нічого не мають, а як мають, то чуже, і то крадене, але крадене чи відібране у свого ж, українця і не тому, що не маю, але тому, що хочу, щоб в сусіда не було. Скільки анекдотів складено про жидів, але ж з чого сміятися? Та жид є жидом, але він свого не те, що в біді не залишить, але витягне так, що той стане рівний йому, не дасть своєму пропасти. А що ми? Були б канібалами, то зжерли б один одного, кістки б не лишили.

Як уже писав у попередніх публікаціях, проблема історична. Були українці, без лапок, гідні честі і гідності, були славні предки, хоч і жили без Незалежності України. Прийшли комуняки, фашисти, усіх понищили, погноїли, розстріляли, закатували, в сибірах поморили, всьо, українців не стало. Режими залишали в живих підлих, цинічних, продажних перешиванців, "шісток", які готові були маму рідну розстріляти задля партії і шматка ковбаси, що там говорити про інших земляків чи Україну взагалі. Павлик Морозов - ікона і проповідник нового лику "українця", менталітету. Так з відморозків радянського суспільства робили "еліту" великої держави. Ця еліта після війни розплодилася і заселила усі простори України і таким же чином виховала дітей і внуків, які тепер узурповують українську землю, воду, повітря, ресурси, яким, не їхніми заслугами, дано незалежну державу, і які тепер цю незалежність з болотом змішують, власне, з тією стихією, яка для них є природною, адже свині чистоту не люблять. Болото всюди: і в пологовому будинку, в дитсадку, в школі, ВНЗ, в установах, організаціях, у владі, у сім'ї, у всіх соціальних групах, всюди, де живуть свині, всюди болото. Болото в душі, відсутність здорових моральних цінностей роблять з людини носія інстинктів, а отже, тварину. І це ж кожного дня приходиться виживати в таких антисанітарних умовах. Хочеться десь побачити, зустріти справжню людину, українця, і тільки такі випадки дають мотив для подальшого проживання в нелюдських умовах.

Сміття душі людина не утилізовує, але накопичує у собі, розкидаючи його по всіх кутках свого серця і свідомості, таким чином стає згодом суцільним смітником, брудним і смердючим. Нічого чистого вона не сприймає, не здатна, і нічого чистого від себе не може вділити оточуючим. Лінь і споживацтво тому причина. Коли хохли позбудуться цих суто свинячих рис, вони стануть вільними, стануть українцями, незалежними у Незалежній Україні. Бо поки хохли залежні від свинства, доти Україна буде незалежною тільки один день у році, і то формально, для протоколу.

..Коли сьогодні завершили прибирання придорожньої території, тієї ж самої, яку прибирали півроку тому, виявили, що кількість сміття така ж сама, що й була тоді. Нічого не змінилося.. Просто на кілька днів смуга стала чистою, природа показалася з-під покрову сміття, люди підготовили чисту ділянку дороги для нового засмічення. Цими діями зумовлено мотив для свиней знову гадити. А що ж, чому б не викинути сміття з вікна машини, якщо прийдуть якісь люди і все поприбирають!? Рано чи пізно його приберуть, тож можна смітити, скільки завгодно. Немає штрафів, покарань, контролю, пропаганди чистого довкілля.. Це ж треба цілу нову структуру утворювати - дресирувальників-свинопасів. А свиня свиню пасти чи вчити не буде, хіба що прикладом, як треба чи можна гадити. Ось таке порочне коло.

Писалося: мертві душі. Та вроді ні, душі, тим паче, мертві не гадять, не смітять, а тут все навпаки. Це, певно, єдина ознака того, що жителі України - живі істоти, вони гадять де попало, вони знаходять місце під сонцем, розчищають ґрунт, роблять болото, смердять і таляпаються, покриваючи болотом усе навколо. Такий стиль життя жителів України, як у матеріально-соціальному аспекті, так і в духовному.

Коли щось поміняється, не знаю. Може, як кажуть, слід чекати нових поколінь з новою свідомістю? Час покаже, проте чомусь є надія, що наші покоління не такі вже й пропащі, може раптом прокинеться в душах хохлів справжній український дух і вони усвідомлять, що годі плазувати в болоті брудними свинями, що слід уже стати людьми і українцями. Який чинник чи мотив для цього потрібний, не знаю. Головне, щоб це пробудження настало як вільне і свідоме волевиявлення, а не як прояв останніх конвульсій перед загрозою знищення чи самознищення.