• Головна сторінка блогу
  • Публіцистика, роздуми...
  • Духовність
  • Риболовля
  • Домівка

  • Головна » Статті » Публіцистика, роздуми...

    Українське питання: «українська» Церква… - така «українська». Або : Дявол на службі у Церкви (образно)

    Приводом до написання цієї публікації є факт появи в інтернеті, а також по телебаченні в новинах ТСН  неординарної інформації про унікальну у своєму роді, проте на фоні сучасної Церкви – класичну, церкву, яка стала фактичною реалізацією того біблійного пророцтва, у якому мова йде про «мерзоту спустошення». Звісно ж, в даному випадку немає жодних підстав сумніватися у будь-якому слові, написаному у Святому Письмі, адже це священне писання, а, зокрема, пророцтва написані не для того, щоби виконуватися чи просто для наповнення контенту Книги, навіть не для того, щоби об"явити майбутні події, але з метою підтвердити божественність писання, тобто для потвердження віри і для того, щоби спонукати людей задуматися, зробити певні вчинки, зокрема, покаяння-покути. Можливо, не будь ми українцями, ми б так і зробили, будь ми іншим народом, але ми є «українцями», унікальною нацією, яка завжди блудить, яку завжди знищують, гноблять, яка звідкілясь знаходить сили невмирущості, відроджується, щоби знову служити двом панам, щоби ставити дві свічки навпроти ікони св. Юрія Переможця…

    Так було завжди, це знає історія, те описували усі наші та не наші письменники, поети, особливо казкарі, для ефективнішого промивання язичницькою християнською наукою дітей, віра яких і формується у часи казок-легенд. Проте жили на наших проклятих нашими предками (прообразами-сопроклинателями яких являється наші покоління, сучасні), українських землях і відверті атеїстичні письменники-казкарі, етнічна приналежність яких відноситься районів Карпат-Закарпаття. Уникнемо критики нашого славного земляка-масона І. Франка, відомого своїми антицерковними позиціями, якого сучасна наша Церква звеличує і славить, а лише вкажемо ім’я ще одного, можливо для більшості невідомого письменника, проте досить відомого для «гірської» і «загірської»  дітвори – закарпатського казкаря П.В. Ліптури. Він же славиться своїми витонченими, не просто богохульними казками, а відверто пропагує чи, як би мовити, поучає дітей наших відвертої хули проти Святого Духа, в тому числі, із сатанинським сарказмом хулить усіх Осіб Пресвятої Трійці. А головним героєм майже усіх своїх казок є чорт, відьма, корчмар… всі ті, хто справді може надати казкам особливого інтересу і прикладу для наслідування чи простого звичаєвого сприйняття, світоглядної унормованості. Цей автор розказував, як Церква критикувала його за ці богохульні казки, вважаючи Її гальмом суспільного розвитку. Проте що було для радянського пропагандиста суспільним розвитком, за іронією історії, виявилося суспільною деградацією. Ой, я мабуть за дуже відхилився від курсу (щоби батьки мали на увазі).

    Повернемося, як каже мій викладач, до наших баранів. Пан екс-президент В. Ющенко (тепер святий, канонізований якимось рок-музикантом на замовлення тамтешньої неформальної церковці), його «свята» дружина та їхнє «святе дитя» - уся «пресвята родина» б'ють поклони-лиють сльози (не покаяння – «святим» каятися нема потреби) навпроти Папи Івана-Павла ІІ під образом Пресвятої Богородиці із Дитятком Ісус. Ну, звісно ж, до покутників із Середнього їм ще далеко, проте вони на «правильному шляху». Так що це означає? Адже образи, символи, вони ж повинні мати певний контекст, поняття, значення?! Певно має. Можливо це політична пропаганда на початок виборів, промо-акція, ну хіба ж маркетинг не став домінуючою релігією сучасного світу? Політика – вона схильна до інтеграції у всі сфери суспільного життя, певна річ і релігійного. Але чому ж тільки політика? Ось згадайте футбольну ікону, мета якої, скоріше всього, навчити людей-футболістів молитися до священного м’ячика, який здатен впливати на матчі і гарантувати віруючим-вболівальникам можливість букмекерського спасіння у вигляді виграшу. Або просто нагоду випити побільше солодкого пивка, замість того, щоби запивати програш улюбленої команди гіркою горілкою із негативними, супроводжувальними цей процес, наслідками. Доречно буде також згадати ще одного «великого святого» української землі – пана нинішнього президента В. Януковича, якого ще одна хвора греко-католицька парафія «канонізувала» десь на сході У(нікальної)країни. Ця хвороба прогресує, як бачимо, не залікована. Що буде дальше? Може, і простим смертним дозволять записуватися у списки «майбутніх святих»? М-да… Добре, що перестали згадувати правдивих мучеників минулого століття – як можна, адже це може викликати новий інтерес до т.з. традиціоналізму, а цього не можна допустити, позаяк це суперечить православній політиці пропаганди. Відлучили традиціоналістів – це означає – відлучили усіх мучеників УГКЦ,  які цей традиціоналізм ісповідували і за який помирали.

    [Я постійно про це думаю і мене це не тривожить, я навіть уже нічому не дивуюся – я ж живу серед унікальної нації, і вже досить довго, щоби звикнути до цієї країни чудес і метаморфозних  неадекватностей.]

    Знову хвороба? Чи може саме ім'я «Віктор» є священним? Добре, що корів можна різати, а то б наші селяни стали б атеїстами. Ні, думаю, ні «Віктори», ні «м’ячики» не є священними. Просто у нас здеморалізоване суспільство. Цим пояснюється вплив Радянсього Атеїзму, богохульних казочок нашого важкого дитинства, особливостей нашої і тільки нашої язичницької християнської віри, нашого служіння трійці – Богу, людям і дияволу, часто останньому під ідолом мамони. Ми ж любимо покрасуватися у нових штанях чи спідниці у свята у церкві, також любимо закляттячко промовити  чи сходити до знахарки-ворожки по консультацію, любимо і грошики нагріти, особливо на чужому горі, особливо якщо цим «горем» є наш сусід, родич чи хто-небудь інший, - головне, що українець. Українців ніхто так сильно ненавидить, як українці. Мабуть саме тому протягом усього минулого століття ми воювали один з одним, як, взагалі, протягом усіх століть, починаючи від князівських братовбивств.

    Повернуся до славнозвісної ікони. Точніше її вже полишу, прокоментую репортаж ТСН. Репортаж називається «Впізнавані образи». Камера показує рок-музиканта із «впізнаваним» екзорцистам образом на футболці цього героя репортажу. Далі наш герой, який щойно перебував у якомусь темному (звісно ж образно кажучи) місці з'являться у світлому місці (образно кажучи) – церкві. Камера показує  розмальовані стіни церкви образами католицьких святих. Позаду кореспондента камера зближує ікону Св. Євангелиста Луки із обличчям нашого «гостя із темряви» (образно кажучи). Наш рок-гітарист «удостоїв» Св. Євангелиста своїм образом. Камера повертає направо і показує Святого Апостола Івана, як виявилося, гітариста нашого музиканта. Образно кажучи, дещо цікавий символізм цього сюжету спостерігається… Хтось щойно був у футболці із обличчям якоїсь нечисті, потім своє обличчя зображує на іконі церкви, робить свого гітариста своїм со-євангелистом, також «прикрашає» церкву «святою родиною».
    Непогана сучасна церква. У якому стилі? Колись був стиль бароко, готичний, ренесансу… Був також стиль – модерн. Скоріше всього так і є – це МОДЕРНІЗМ епохи останніх часів (за словами Матері Божої у Гарабандалі). Що таке модернізм? Це взяти святотатство+профанації+відверте про-релігійне богохульство = християнська релігія «за дозволом церковної влади».

    Багато ще говорити? – Не буду. Краще самі подумайте. Це піде на користь, особливо нам, українцям.

    Церква хвора – це очевидно. Зокрема нещодавня, свіжа екскомуніка цьому є підтвердження. Раніше такого не було. Була єдність, тепер за останні 20 років – суцільний крах і розлади. Ну з політикою – це зрозуміло, радянський старий апарат державного управління думає партійним розумом, треба пережити зміну покоління і все буде добре. Це аксіома, історично обумовлена. Але ж питання з Церквою – тут усе навпаки. Прийшло нове покоління священнослужителів, старших «списали», а нове формують у опозиції до старшого покоління. Протиставляється православ’я із католицизмом, греко-католицький обряд (унійний) із православним. Виникають непорозуміння, розбіжності, протиріччя. І хтось тільки й робить, що екскомуніковує.  Проте є ще одне рішення даної проблематики – консенсус. Так поступають мудрі люди, зокрема істинно духовні, я маю на увазі Папу Бенедикта 16. Він істинний пастор і розуміє, що тоталітарний режим не повинен бути притаманний Церкві. Християни – люди духовні, вільні, а тому їх не можна заставляти так чи інакше, за інструкцією, любити і славити Бога, примусом і страхом відлучення. Я маю на увазі репресії проти наших греко-католицьких традиціоналістів. Хто вони? Вони ісповідують науку Церкви. І все. Є догми, є енцикліки Пап Римських – вони їх і дотримуються. Ну хто ж  винен, що за останні 50 років у Церкві відбулося унікальне явище взаємопротилежності церковного вчення. Це спричинило розкол. Сучасне вчення Церкви заперечує те, що у свій час мало особливість «діяти вічно» і під загрозою прокляття не могло б бути відмінене.

    Ну, звичайно ж, хто досі вірить словам Матері Божої, що "у Церкві поселиться сатана і буде ходити у рядах кардиналІВ  та єпископІВ", той звісно ж усі реалії такого становища через призму духовності розуміє. Звідки взявся раптом люцифер? Блаженна Анна Катерина Еммеріх провіщала, що люцифер буде звільнений з пекла на землю за 50-60 років до 2000 року. Отже, з 2 Світовою війною, а, отже, включаючи підозрілу особливість його стратегії, а саме, припинення воєн, можна догадатися, на що зосереджена його увага. На те, щоби у свій час назвалося «мерзотою запустіння» чи, словами Господа: «як Син Чоловічий прийде на землю, чи знайде Він віру?».

    Треба більше молитися, зокрема за Церкву. Треба нам молитися, щоб наші провідники чинили мудро і духовно. Яка користь з того, що все більше сайтів кишать молитвами та різними набожествами, полиці церковних книгарень гнуться під масою книг і молитовників, якщо жодного практичного результату нашого духовного життя не видно. Ні матеріального, ні духовного. Навпаки, усе деградує. Якщо попередній десяток років якось тримався купи, то тепер усе руйнується. Навіть мова наша українська, уже подейкують, у списках мертвих мов. За мовою підемо і ми і наша релігія, історія, культура і все, що нам донесли наші предки-мученики і за що ми палець-об-палець не можемо вдарити, щоби зберегти, не кажу уже розвивати і примножувати.

    Віра деградує, любові нема (українці), є ще надія. Треба нею скористатися)))

    Як казав один невідомий мудрець, все буде добре! ))


    Схожі матеріали:


    Увага! Це суб"єктивна думка дописувача. Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст статтей дописувачів!
    Свої публікації Ви можете надсилати на електронну адресу
    : traducionalist@gmail.com
    Після модерації вони будуть опубліковані в даному розділі.

    Категорія: Публіцистика, роздуми... | Додав: Anatoliі☩UCT☩ (26.09.2010)
    Переглядів: 2149 | Теги: УГКЦ, політика, національне питання, ментальність, українська нація, профанації, модернізм, традиціоналізм | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
    2008-2024©Ukrainian Catholic-Traditionalist
    Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
    Яндекс.Метрика