Серфінгуючи в мережі інтернет, особливо у соціальних мережах, у християнських спільнотах, чітко простежується страшна пошесть, якою заражена більшість християн, тобто, людей, які вважають себе християнами. Мода бути християнином стає все популярнішою між молодими людьми, а навіть серед старших, християнський світогляд яких спотворений модерною і зіпсутою наукою сучасних душпастирів, які вже давно відійшли від віри, які вже давно позбавили себе, а дехто навіть не прийняв, благодать Духа Святого для свого покликання. В цьому основна причина і криза сучасного християнського покоління – підміна понять віри на світогляд, християнської науки на парарелігійну психологію. Християнство уже давно набуло рис філософської течії, матеріалізуючись у світський гуманізм.

Колись були часи, коли душпастирі своїми проповідями і наукою сіяли біблійні зерна Христової віри, які проникали у душу людини, спершу оминаючи її свідомість та інтелект, аж опісля, проростаючи, впливали на той же розум і формували свідомість християнина. Власне, ці зерна і є діяння Духа Святого, який поступово просвічує людську душу, розум і волю.

Тепер усе навпаки. Тепер християнська наука проникає у розум, там аналізується, структурується і оптимізовується і, на жаль, в розумі та і залишається, до душі проникають лише емоційно-психологічні аспекти, і то не до душі, а у підсвідомість. Модернізм тому причина. Модернізм – це псевдорелігійна течія, заснована атеїстами, які прагнуть просвітити людей у тому, що релігія – це штучно створена в процесі еволюції людини філософія буття, спрямована на удосконалення гармонійного існування людського ладу без визнання існування Бога. Детально про хворобу модернізму можна почитати тут: http://www.traducionalist.info/blog/modernizm/1-0-41

Але кількома словами це виглядає так: за основу береться уся наука християнської віри, яка базується на Святому Письмі, богословському вченні післясоборових душпастирів (від пап до катехитів), відбирається суто ліберальні тези вищевказаного вчення, відкидається категоричні вчення про існування Бога, диявола і поняття гріха і формується нова релігійна концепція християнської віри – віри в людину і її позитивні чесноти суспільного гуманізму. Таким чином формується єдино правдива заповідь християнської віри – любов до ближнього і до псевдоБога як еволюційну причину появи власне релігійного світогляду. Тепер береться новітня атеїстична наука, наповнена атеїстичними філософськими концепціями і по-факту усувається віра в Бога, якого по суті не існує. Дана система світогляду базується на філософських концепціях таємних товариств, зокрема масонства. У масонстві є три основні степені чи концепції їхнього релігійного світогляду, які розбиті на багато граней чи підстепеней. Перша, нижча концепція вчить визнавати Бога як реально існуюче божество чи силу. Вона покликана для того, щоб залучити релігійно свідомих адептів, які не можуть відріктися свого бога, чи то християнського Господа, чи жидівського Ягве, чи мусульманського Аллаха і т.д. При цьому степені посвячення людина втаємничується, чи краще сказати, отруюється поступовими філософськими науками, покликані за вищенаведеною схемою звести релігійний світогляд людини до релігійної філософії без існування Бога, - гуманізму. Таким чином віруючий адепт згодом перетворюється у безбожного гуманіста, який визнає псевдорелігійні науки його віри, проте поступово усуває зі своєї свідомості віру в реальне існування Бога. Стає атеїстом – а це вже друга степінь втаємничення, при які він, адепт другої степені, своєю суспільною діяльністю проповідує гуманізм без існування Бога. Згодом він посвячується у найвищі степені втаємничення і доходить до найвищого рівня пізнання вищих таємних наук – трансформує безбожний гуманізм у нову релігію і віру в бога, знову стає віруючим масоном чи ілюмінатом і т.д., знову вірить у реальне існування бога і його науку, волю та мету його дії в цьому світі. Проте в якого б бога не вірив адепт у першій степені втаємничення, в третій степені його бог являється Люцифер в різних іпостасях та іменах: Люцифер, Вельзевул, Баффомет, Осіріс, Сатана і т.д. У підстепенях третьої степені він уже не має свідомості розуміти і порівнювати свою віру в Бога початкового і бога остаточного, адже тепер його свідомість уже не здатна логічно порівняти цей його перехід, бо він прийняв хрещення диявола, яке засліпило його християнський світогляд у перших етапах його релігійного досвіду. Як хрещений Духом Святим новонавернений християнин не може усвідомити і пригадати відчуття свого грішного і  затьмареного світогляду гріховного буття, бо він переродився і тепер благодать Духа Святого блокує його занурення у гріховне болото, так само аналогічно антиблагодать диявола блокує його спогади і свідомість, яку він мав при благодаті Святого Духа. Власне, як при хрещенні Духом Святим, ця третя Божа Особа вселяється в людину, аналогічно диявол вселяється в людину і не дозволяє йому тверезо і автономно думати, бо природа людини, її буття не може мати третьої категорії волі – абсолюту свободи, бо людина – це істота духовна, а отже, вона належить духовному світу духів – добрих чи злих. І коли людина вважає, що вона атеїст і не вірить ні в Бога, ні в диявола, коли вона вважає себе вільною від волі духів і взагалі від релігії, то вона помиляється, адже її життя все одно підпорядковане світу духів, і незалежно від того, чи ця людина вчиняє злі чи добрі поступки, вона в однаковій мірі являється об’єктом впливу добрих і злих сил на її душу, адже душа – це духовна матерія і вона після смерті повертається у світ духів, тих чи інших, які намагаються її або спасти, або приректи на вічні муки, це і є духовна боротьба. Воля людини зводиться до того, щоб стати на сторону Бога чи диявола, у цьому полягає вибір людини – вічне життя її душі чи вічна смерть, а душа вічна і вона зі смертю повертається у таку собі власність чи приналежність до світу духів, туди чи туди, вибір уже за людиною.

І ось тепер повернімося до теми публікації. Що таке християнська віра? Для багатьох це і віра, і релігія, і філософія, і психологія і т.д. В наш час знайти живу справжню віру дуже важко, бо вона дискредитована і зіпсута. Навіть якщо у церкві тисяча людей, навіть якщо щонеділі, то певно на пальцях руки можна порахувати ті душі, які справді вірять у Бога, якщо ця віра відповідає тій вірі, яку проповідував Христос, а не священнослужителі, духовна література чи особистісне і суб’єктивне тлумачення Святого Письма.

Багато чого змінилося в останнє століття у духовному житті Церкви. Про це попереджала і Пресвята Богородиця у об’явленнях і святі та блаженні. Вони застерігали від тієї апостазії, яка перш за все охопить Церкву. Якщо Матір Божа чітко вказувала на те, що наприкінці минулого століття сатана почне правити у церкві і поселиться в ній, то це не означає ні сучасну педофілію між священнослужителями, ні їхню розпусту явну і приховану, ні їхнє фінансове зацікавлення у своїй роботі з метою легкого збагачення і статусу у суспільстві. Але ці пророцтва означають цю апостазію у правдивому вченні і тлумаченні християнської науки, зокрема у її викривленні і перекрученні, у її зіпсутті та її інтеграцію із світськими атеїстичними науками філософії та психології. Поки ми ще не у другій, і не дай Бог, третій, степені втаємничення таємних товариств, багато представників яких знаходяться у Ватикані, ми можемо тверезо і логічно спостерігати за явними антихристиянськими змінами у тій апостазії, яку уже кілька десятиліть проповідують у Церкві. Ми спостерігаємо, як із проповідей, послань зникають поняття диявола, гріха; як у богословських трактатах вищих ієрархів зневажуються і злегковажуються Святі Таїнства, які десекралізовуються і перетворюються на буденні релігійні практики чи ритуали; як злегковажуються і лібералізовуються ті тези Святого Письма, які так гостро зараз не сприймаються суспільством, але на які особливо вказував Христос, апостоли і святі, і які тепер являються екстремістськими чи дискримінаційними; як усувається поняття одержимості і важливості екзорцизму; як застереження перед впливом і практикуванням магії та інших окультних практик зводиться до психологічного обґрунтування наслідків для психіки людини, проте усувається застереження про духовні наслідки цих практик диявольського ритуалу хрещення; як гріх і гріховний спосіб життя християн і нехристиян у тонкий релігійний спосіб тлумачиться як банальну слабкість людської природи і психології, з якою треба миритися і до якої слід толерантно ставитися, а не гостро засуджувати і забороняти і т.д.

Погляньте, як говорить теперішній Папа про сучасні безбожні прояви суспільства, як він вміло вміє говорити про гріх, з одного боку засуджуючи його, з іншого вихваляючи і сакралізуючи його як чинник, необхідний для пізнання якогось бога і для спасіння людської душі. Ще століття тому сучасники б взагалі відлучити певно 95% усіх ієрархів Католицької Церкви, які зараз, як то кажуть, «при владі». Прагнучи сподобатися світу, прагнучи інтегруватися у світ сатани, Церква зрікається тих складових та засобів, які покликані на боротьбу якраз з цим світом. Вона себе обеззброює і стає ранимою та незахищеною, а ми, українці, як ніхто знаємо, що було із Кримом, коли військові бази Криму віддали зброю російським окупантам – його захопили майже без пострілу. Власне для світу мало того, щоб Церква відреклася від науки Христа, світ вимагає від неї прийняти правили життя світу,  а саме новітні політичні правила гендеризму, антидискримінаційні закони, ліберастичну свідомість та новітні досягнення психологічних та філософських течій.

Папа і ті ієрархи, які так любо його цитують, а то й самі прагнуть заговорити по-світськи, вміють проповідувати так, щоб і християни сильно не обурювались, і щоб безбожний світ сприймав на ура новітню християнську науку в те, що спасуться усі -  і християни, і мусульмани, і гомосексуалісти, і трансгендери, і ворожбити, і чарівники, і навіть атеїсти, якщо нікого не вб’ють і не спалять церкви, а будуть добрими і пухнастими. Короче, гуляй, народ, і веселись, бо всі спасуться, бо ні диявола, ні пекла нема, а згодом і Бога відмінять, так що після смерті ми будемо жити, як тепер тлумачать уривок з Об’явлення в Біблії, – на Землі, де буде рай, банани і ананаси, без Бога, без диявола, без Царства Божого і без пекла – але де буде той Рай, який людина сама побудує, коли людство об’єднається у новий світовий порядок.

Ми, українці, ми дуже бідні у духовному значенні, адже ми не маємо справжніх душпастирів, які змогли б посіяти зерна Христової віри у наші серця. Вони таки є, але їх дуже і дуже мало. Більшість священиків і єпископів в Україні складають бізнесмени, які мільйонами заробляють гроші і суть роботи яких полягає в менеджменті чи управлінні Церквою як унікальною бізнес-структурою. Конфесії – це аполітичні партії, які змагаються між собою задля захоплення більше земель, людей, а отже, грошей, грошей і грошей. Якщо зайти у якесь єпархіальне управління, чи у сучасну церкву, монастир – то не помічаєш ті мільйони  грошей, які вкладені в кілограмові золоті оздоби, ковані витвори, мармурові стіни, підлоги, ікони, іконостаси, машини, євроремонти і надсучасну комп’ютерну та побутову техніку, - але бачиш тільки на стінах, стелях, іконах і повсюди мертві тіла важкохворих діточок, батьки яких не спроможні були назбирати гроші для лікування, бачиш обличчя тих бідняків, які мерзнуть по вулицях і підвалах, бездомних, сиріт, важкохворих інвалідів, всіх тих, хто помер, бо не мав засобів, щоб вилікуватися чи прожити. Я не спорю, церква займається благодійністю, але наскільки відомо, в тій мірі, щоб просто показати це на люди, а не по суті чи реально значущо. Крихти зі столу, щоб перед Богом не показатися багачем відносно Лазаря.

Попри фінансову діяльність наші ієрархи ще з початку виходу із підпілля почали займатися релігійною політикою. Це не світська політика, у якій вони також люблять брати участь, це політика захисту фінансових інтересів і збагачення. Вона полягала у тому, щоби привласнити собі більше територій, єпархій, а згодом і всю територію України шляхом поглинання православних розкольних конфесій під приводом побудови духовного Вавилону – т.з. Київської Церкви чи Церкви Київської традиції. Використовуючи слабке становище православних церков КП і автокефаликів, вони маніпулювали ними, використовуючи московську церкву в образі страшного ворога українських церков, залякуючи загрозою їх знищення і поглинання московською церквою, зображуючи себе так само потенційною, проте сильнішою за інші, церквою-жертвою потенційної московської загрози, тим самим посилюючи міжконфесійний діалог між УПЦ КП і УАПЦ з метою об’єднання. Дійшло до цирку, коли верховний архиєрей УГКЦ почав себе іменувати патріархом УГКЦ, хоча ніякого патріархату УГКЦ не могло бути і не може, бо Ватикан заборонив УГКЦ утворювати патріархат, бо зрозумів, що це модель фінансової піраміди, яка мала за мету розкол і від’єднання УГКЦ від Католицької Церкви шляхом догматичного поєднання із православною Цервою, першим кроком чого стало зречення церковною владою УГКЦ догми про філіокве на користь православної віри. Навіть видали новий катехизм УГКЦ, де ця єресь була офіційною позицією псевдокатолицького вчення УГКЦ. Проте з огляду на відсутність впливу Папського престолу на УГКЦ у зв’язку із агресією Московського патріархату, Ватикан закрив очі на цю апостазію, припинивши активну співпрацю між Католицькою Церквою та УГКЦ, чим остання і скористалася, нарікши себе видуманим патріархатом, патріархом на офіційному рівні.

Згодом  патріарх УПЦ КП Філарет вчасно помітив цю аферу УГКЦ і почав давати задню у політиці возз’єднання, адже зрозумів, що мета цієї політики  - захопити православні парафії та єпархії на користь УГКЦ і почав поступово від’єднуватися від діалогу з УГКЦ. Аналогічно почав поступати митрополит УАПЦ. Влада УГКЦ зрозуміла провал плану і почала тиснути руку московському патріархату, нещодавно визнавши правомірність та канонічність московського патріархату, сподіваючись на те, що православні парафіяни самі почнуть внутрішній розкол і приєднання до УГКЦ без участі своїх православних єреїв-відступників від канонічного Православ’я. А щоб не допустити приєднання православних до Московського патріархату, почали раптову активну кампанію проти УПЦ МП як ворога Української держави, граючи на патріотичних поглядах українців.

Ще одним активним вектором діяльності УГКЦ стала політика до євроінтеграції українського суспільства як запоруку визволення від впливу чи помсти Московського патріархату, як потенційного ворога політики приєднання українського православ’я до УГКЦ.

Як бачимо, душпастирство УГКЦ уже два десятки роки надзвичайно зайняте різними родами діяльності, а тому й не має часу для активного відновлення традиційного християнського вчення на парафіях і єпархіях, навпаки, отруєне ліберальним західним модернізмом псевдохристиянського вчення Захїдної Церкви, активно проповідує західне апостатичне вчення на згубу українських християнських душ.

Вчення Христа замінилося гуманістичним вченням толерастії, при якому українських християн вчать приймати гріхи Заходу задля псевдохристиянської любові до ближнього. Поняття гріха затирають людською слабкістю і природніми проявами людської істоти, тваринної істоти, адже трактуючи еволюційну концепцію Папи Франциска, всі ми є результатом еволюції (джерело), а з цього виходить, що і релігія людська – це еволюційна філософія, покликана упорядкувати тваринні між людські відносини згідно гармонійних концепцій людського досконалого гуманізму.

В соціальних мережах я читаю, як молоді християни агресивно критикують тезу, що сучасні гріхи і безбожна поведінка, як, наприклад, гомосексуалізм, являється гріхом і цей гріх не можна називати гріхом, а тим паче осуджувати, як вчиЛО Святе Письмо, бо, бачите, на основі власне їхнього вчення і ЯКОГОСЬ ЇХНЬОГО «святого письма», яке молоде покоління сформувало на основі сучасної модерної християнської науки, ці гріхи є безпечними і зовсім не гріхами, але навіть хворобами чи слабкістю, а тому не можуть бути критиковані чи засуджені, таких людей треба приймати як інвалідів і тільки співчувати такому їхньому становищу. Але жодним чином не критикувати, бо це аналогічно, як критикувати сліпого чи німого. Ці люди такими народилися і Господь їх спасе, якщо за них помолитися. Ці думки аналогічні тому, що і вбивці, і розпусники, і збоченці, і шахраї, і самогубці, і атеїсти, і сатаніти – всі спасуться, бо всі люди слабкі і з такими слабостями народжуються, а отже, нічого не можуть зробити, а тому Бог їх простить і подарує спасіння. Адже гріха не існує, є тільки людська слабкість, а людина проти неї нічого не може вдіяти. А місія християнина полягає в тому, щоби за них помолитися, їх прийняти, з ними дружити, хвалити їхній спосіб життя і зовсім не сміти щось сказати зле проти їхніх цих слабкостей, не дай Бог осудити їхню поведінку, бо осуджувати не можна!

Це сучасна криза християнства, носієм якого є сучасне молоде покоління.

Роздумуючи на цими епідеміями диявольської псевдовіри, зокрема, в українському інформаційному просторі,  мене непокоїть те, що ці нещасні молоді християни, які є активом чи цвітом сучасної УГКЦ, відійшли від віри і ризикують занапастити душу цим християнським New Age. Мене непокоїть такий стан речей, адже це несе також загрозу для державності України – її суспільству. Коли наші молоді християни перетворяться на європейських християн, тоді ми втратимо нашу державу, за яку даремно проливали і проливаємо кров наших синів. Коли наше суспільство стане толерантним і ліберальним, тоді ми станемо овечками, яких щодня ріжуть ісламісти, і яким держава заборонить захищати себе згідно європейських законів. В такому випадку держава матиме монопольні права захищати одних громадян від інших. А як показує досвід європейських держав, в таких протистояннях держава завжди на боці радикальних релігійних спільнот, тому ми (не за себе кажу), слуги держави,  з часом змушені будемо приєднатися і до ісламістів, і до секс-меншинств, і до гендерних активістів і почнемо боротьбу, війну проти вас, проти тих, хто не прийме світових ліберальних законів, хто буде дотримуватися протизаконних християнських вчень, хто свої релігійні світогляди не перегляне і не пристосує до законів європейських держав. Тому у вас знову появиться активний вибір у духовному плані – або ви з Богом і проти світу, або ви толерантно приймаєте світ і диявола і стаєте проти Бога. Це не буде дискримінацією, ні переслідуванням. Це ви так будете вважати. А на рівні держави і світового порядку це буде боротьбою проти антидержавних проявів радикальних релігійних фанатів. Якщо ви зараз, поки ви більшість, не почнете боротьбу проти світу, захищаючи істинну християнську науку – ви її зречетеся згодом, як законослухняні громадяни, інакше ви станете ектремістами і радикалами, яких викорінюватимуть із ліберального глобального суспільства. Вас, лікарів, вчителів, педагогів, політиків, менеджерів, працівників усіх сфер, зобов’яжуть виконувати те, що суперечить Христовій вірі, вам заборонять називатися християнами, бо це буде не подобатися світу.

Дивлячись, як тепер молоді християни, які покликані активно проповідувати і захищати християнську віру, пасивно стають релігійними гомосексуалістами, мені стає прикро, що, покликані бути лицарями,  молоді християнські юнаки стають трансвеститами у духовному значенні, стають боязливими, толерантними, пасивними, нікчемними елементами суспільства, боячись якого, вони кожен день зрікаються своєї віри, пристосовуючи її до умов і правил соціуму. Те, що вони поки що хрестяться, проходячи повз церкву, - це поки що ще в моді. Але як тільки починають з їхнього оточення з них кепкувати, вони перестають хреститися, виправдовуючи себе модерними вченнями про те, що головне вірити, а показувати прояви віри не треба, треба мати віру у серці і боятися іншим проявляти її, бо будеш осміяним, а значить не сподобаєшся світу. Так само молоді християнки перетворюються у псевдохристиянок легкої поведінки, коли намаються наслідувати моду та тенденції образу сучасної дівчини / жінки, і пристосовуючи це до утримання подоби християнки, в результаті чого формуючи взаємопротилежний і абсурдний венігрет нового типу дівчини / жінки - сексуальної християнки, яка і груди чи інші частини тіла в церкві чи поза нею покаже і водночас знайде релігійне обгрунтування і виправдання цьому на основі псевдохристиянського тлумачення віри. А щодо релігійно-богословського світогляду, то тут у них абсолютний постулат віри - любити і ще раз любити, головне любити, а що, як і скільки разів - то вже Бог розбереться і помилує, а помилує, - бо і його любити. Байдуже, кого любити, і Бога, і диявола, і гріх, і світ - бо на цьому тримається їхня псевдохристиянська віра - любити усіх і все. Ось так!

Українці як і в політичному чи ідеологічному значенні, так і в релігійному являються слабкими бездушними істотами, як писалося у попередній публікації (http://www.traducionalist.info/publ/publicistika/chomu_ukrajinci_neshhasni/3-1-0-62) – кріпаками. Вони ніколи не мають чогось свого, рідного, традиційного, але з легкістю зрікаються цього на користь чужого, сучасного, легко піддаються впливу, чи місцевого чи глобального, вони бояться себе захистити і все надіються, що хтось сильніший їх захистить, а історія показує, що наслідком цього є поневолення і знищення. Навіть минулого року, коли постало питання майдану – до Європи чи до Росії, не було сили в народі зайняти позицію україноцентризму – ні туди і ні туди, а самі і своїми силами, захищаючи себе самі.  Нарешті досвід військових дій в цьому році показав нерозумним українцям, що ми нікому окрім нас самих не потрібні – ні Європі, ні Америці, ні НАТО, ні Росії. Повно українців гинули тоді, коли ми чекали на допомогу ЄС і Америки, аж коли відібрали Крим і окупували Схід України, українці почухалися і зрозуміли, що годі бути лохами, якщо самі себе не захистимо, то ніхто нам не допоможе. І взялися самі воювати і захищати себе! Самі!

Сподіваюся, цей досвід вплине на духовний світогляд молодих християн, які зрозуміють, що слід бути не овечками на заріз, а Христовими воїнами. Не можна усе дослівно сприймати написане у Біблії, мета християнського життя – не перетворитися у вівцю, але стати апостолом Божим. Проповідувати, вчити, захищати, відстоювати, боротися за збереження християнської віри, готовим понести за це не тільки осуд збоку світу, але й мучеництво, переслідування і смерть. Як мишки, священики повтікали з Криму і Сходу України, бо не мають благодаті, боячись за своє життя, як звичайні атеїсти. Вже згодом, коли вищі ієрархи майже силою заставляли священиків їхати на фронт, тоді знаходилися герої-добровольці, проте все ж, під прикриттям військових, а до парафіян – зась! Це не віра, а тим більше, християнська! Ще минулого століття священики не розбігалися і не тікали за кордон, але залишалися тут, бути вбиті, катовані, переслідувані, проте віри і парафіян не зрадили. Слабодухі повтікали, бо мали слабку віру. А тепер що ми бачимо? Ті, хто колись боявся за свою шкуру і втік – повернувся на початку 90-х років, захопив владу у тих ієрархів, які відстояли віру від часів підпілля, усунули їх, декого активного відлучили від церкви, придумавши причини, які не відповідали дійсності, і, як писалося в статті, перетворили УГКЦ на інструмент політики і бізнесу.

І на завершення роздумів, скажу, що насправді все вище написане не має і не матиме жодної користі, ані значення, бо як у пророцтвах Біблії написано – має бути апостазія і Господь наприкінці світу не знайде віри. А отже, світові і церковні процеси, які зараз відбуваються, мають незворотну силу, християнська віра деградує і знищується. Попри кількісне збільшення християнства зменшується якість християнства.

15. Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської,
16. бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу.
17. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!
18. Діти остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер з'явилось багато антихристів, з цього ми пізнаємо, що остання година настала!
19. Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші.
(1 Івана 2:15-19)