Осінь. Моя улюблена пора року, коли починається час роздумів і переоцінки минаючого року. Осінь – це символ старості, символ мудрості і душевного умиротворення. Після завершення зими, коли починається весна – усе розцвітає, набирає колориту уся довколишня природа, відчувається приємний аромат весняних трав, квітів, цвітіння плодових дерев; повертаються з півдня птахи, уся природа стає надзвичайно мелодійною та оживленою. Після сну відчувається шум життя, активність у всьому – у природі та в житті людей. На вулицях все більше стає гамірно, шумно, кожен поспішає, вирішує свої справи, заздалегідь заплановані іще взимку, у теплих приміщеннях за чашкою гарячого чаю із лимоном, з книгою чи газетою в руках, у зручному кріслі біля холодних, покритих морозяними візерунками, вікон, за якими сріблиться холодна, біла зима – символ сну і надії на пробудження до нового життя. Перший сніг – це завжди радість, це завжди захоплення красою нового світлого вбрання чорної, сірої природи, яку нам залишає на прощання осінь. Проте зовсім скоро ця біла одноманітність перестає вражати нас своєю засліплюючою красою, ми починаємо відчувати холод і апатію, і тільки різдвяні свята роблять наш зимовий сон радісним, яскравим, веселим і незабутнім. Проте скоро все минає і ми повертаємося у наш заморожений стан сну та мрій на початок теплого, зручного, нового життя – пробудження. Проте  і з приходом весни  цю радість нового життя ми відчуваємо лише тимчасово, коли помічаємо зміну білих тонів природи на яскраво-зелені із мелодійним супроводом літаючої фауни. Зовсім скоро ми повертаємося у рутину старого життя, своїх постійних обов’язків та планів, прагнучи внести хоч якісь зміни у своє життя, щоб воно стало не таким, як минулої весни, щоб стало більш яскравішим та неповторним – реалізовуємо всі ті плани і мрії, які накопичилися у наших серцях теплими вечорами холодної зими. Ми перестаємо помічати красу оточуючого світу, стаємо глухими на спів птахів та цвіт природи, якщо і підносимо очі догори – так тільки тому, щоби поглянути на сонце, очікуючи від нього гарячого, спекотного літнього тепла – і починаємо мріяти про літо, море, річку, пікніки, походи і добре заплановані відпустки. Як і з середини зими ми мріємо про початок весни, так же із середини весни ми зітхаємо про початок справжнього жаркого літа. А поки воно не настане, ми поринаємо у свої справи, прагнучи психологічно якомога швидшої течії часу, не помічаючи потоку матерії довкола нас, що значно розтягує почуття плинності часу і віддаляє нас від омріяного літа. Усе довкола нас, після яскравого змальованого нашим розумом наближаючого літа, стає сірим і нецікавим – уся природа перетворюється на суцільну зелену масу, спів птахів перетворюється на набридливий шум, який, поєднуючись із вуличним гамором машин та людей, викликає головний біль та невдоволення усім – весняною депресією та нестерпністю в очікуванні літа. І що ж, літо прийшло! Ми хаотично стараємося покінчити з усіма невирішеними справами, виконати і перевиконати усі свої обов’язки нашого соціального статусу, поставити усі крапки над «і» і готуємося до прекрасного проведення літнього відпочинку у колі коханих людей чи друзів. І все ж, ми по-справжньому відчуваємо себе щасливими  тільки до середини літа, добренько відпочивши від тієї рутини, яку ми самі собі нав’язали, готуючись до відпочинку, та, набравшись сил – точніше забувши усе, ми створюємо ілюзію справжнього відпочинку і характерного смаку літа.
Звісно ж, протягом усіх цих періодів часу, протягом кожного дня, години, хвилини – ми жили, відчували, думали, прагнули, раділи, сумували, сміялися, плакали, бачили, чули, мріяли і розчаровувалися. Увесь цей багаж емоцій, переживань і почуттів, усе те ми накопичували і крихтами відкладали десь далеко у пам’яті, прагнули щось дуже добре запам’ятати і щось дуже швидко забути, проте усе це у формі досвіду відкладалося у нашій душі, навіть коли ми це забували чи не думали про минуле. Ми прагнули нового і неповторного, и не думали про вже отримане, про те, що проминало повз нас, не аналізували – тільки спостерігали і захоплювалися. Усім нашим успіхам ми не дивувалися, адже присвячували їх нашому неповторному дорослому розуму, а всі наші невдачі і хиби ми пояснювали своєю молодістю та юнацькому запалу. Ми жили, знаючи що осінь ще не скоро прийде і поки можна жити своєю юною весною і зрілим літом. Проте, більшість з нас наприкінці літа починають відчувати у повітрі осінній запах паленого листя, жовтіння дерев та зграї покидаючих ліси птахів. Ми розуміємо, що наближається осінь і починаємо по-іншому ставитися до життя, знаючи, що все закінчиться зимою. Інші прагнуть не помічати ознаки наближення осені, прагнуть будь-що продовжувати жити літом, а то й весною, вдягаючи оманливі зелені окуляри, вони не хочуть  усвідомлювати наближення осені, вони надто полюбили весну і літо, своє юнацтво і зрілість і всі їхні плоди..
В тихі, сонячні, прохолодні осінні дні я люблю виходити кудись на природу, подалі від гаміру цивілізації, хай навіть це буде звичайна прогулянка чи риболовля. Прагну проникнути в суть природи, злитися з нею і впустити її таємничість і красу в себе, в свою душу і розум, зрозуміти суть осені, відкласти усе літнє сміття і зануритися у спогади, не тільки цього літа і весни, а в дитинство і юність, згадати, ким я був, що зі мною траплялося, - перед очима виринають усі пам’ятні спогади щасливих, радісних моментів життя і помилок та розчарувань долі, проте усім цим я задоволений,  усе світле і темне є для мене корисним і повчальним, адже дозволяє належно оцінити прожите життя, зробити певні висновки для того, щоб з початком весни, нового життя старатися не допускати зла, помилок, а ідеалізувати своє життя у тому керунку, який дозволить мені продовжувати бути справжньою людиною, приносити користь у цей світ, природу, бути доброю і мудрою людиною, намагатися нею бути. З ностальгією пригадую раннє дитинство, ті щасливі моменти життя, які так яскраво, невинно і з особливим інтересом та захопленням сприймалися дитячою уявою та світоглядом, особливо пригадуючи тих людей, які супроводжували мене в дитинстві і яких уже немає  у цьому світі, бачу в глибині душі їхні посмішки, гостинці, привітливі наївні розмови, - як добре, що вони продовжують жити у моїх спогадах, десь там на тому світі вони спостерігають за мною, супроводжують мене у моєму житті – я маю жити так, щоб вони раділи мною і це додає особливого смаку і амбіцій життя.
Осінь дозволяє пережити також усі суттєві моменти цьогорічного життя, пригадати усі події, досягнення, невдачі; пригадати місця, події, людей, які нам зустрічалися на життєвому шляху, дозволяє усе це відобразити у позитивному, кольоровому відтінку, без упереджень та здорової критики, але умиротворено, вона нам  дозволяє прийняти усе це як дарунок Бога для того, щоб ми зрозуміли, що таке життя, що життя тут на землі далеко не рай і ми не повинні шукати ідеального щастя на землі – ми повинні прагнути його знайти там, у синьому, чистому осінньому небі, куди звертаються наші очі, розум та серце у миті роздумів та тиші. Це пора, щоб ми зрозуміли, - усе, що з нами трапилося цього року – це захоплюючі події і сцени великої книги нашого життя, усі радості і горе, яке ми відчували – це все робить наше життя прекрасним, цікавим і захоплюючим, тримає нас у рамках духовної людини, примножує нам досвіду і життєвої мудрості, адже кожна наша перемога – це радість, кожна невдача – це нове і ще сильніше прагнення до перемоги, успіху і досягнення своєї мети.
Осінь – це пора, коли у нашій душі дозрівають духовні плоди. І залежно від тих зусиль, способу життя та сумлінної праці в саду нашої душі протягом року, ми отримуємо або багатих врожай спілих соковитих фруктів, або бідний неврожай червивих блідих огризків. І так само, як господарі збирають осінній врожай фруктів та овочів і живуть цими плодами усю зиму, забезпечуючи себе засобами до життя, так само і ми житимемо нашим духовним врожаєм усю холодну зиму, яку ми неодмінно повинні перебути. І згідно нашої праці на ниві нашого життя, як ми переживемо зиму – чи в достатку, ситі і щасливі, чи в голоді і холоді – це залежить від нас, якими ми були, що робили, що принесемо з нашого життя у сурову зиму – ми повинні усвідомлювати невідворотність приходу зими і жити так, щоб осінь стала для нас прекрасною порою багатих врожаїв, відчуття спокою і умиротворення після тяжкої весняної та літньої праці  і готовності, ба, прагнення до приходу зими – сну, після якого настане нова весна, тепла і життєдайна – для когось ще одна, для когось – вічна…