Як часто ми задавали собі питання, нарікаючи на все і вся, на долю і вищі сили: чому мені  так не щастить? Чому в мене така лиха доля? Або констатували: в неї склалася хороша доля.  Прогнозували: його чекає прекрасна доля. Хтось вірить в долю, хтось не вірить в неї як в її  існування, хтось вигадує різні наукові концепції пояснення долі.

Що ж воно таке, ця доля? Доля людини – це її життєвий шлях від зачаття до вироку Страшного  Суду після смерті. Це всі ті ситуації, явища, події, люди, - все, що зустрічається на  життєвому шляху людини – все це являється долею.

Від моменту зачаття людина отримує свій життєвий шлях, алгоритм, долю, яку вона повинна  пройти і пережити, яка їй приготована Божим Провидінням. Первинна доля кожної людини має  мету спасіння самої людини, її вічне щастя в Небі, проте не у всіх доля однакова, тому не  всі ми щасливі після смерті, і тут на землі також. Алгоритм виборів, людей, подій та явищ,  які супроводжуватимуть людину упродовж її життя в ідеалі чи, вірніше сказати, в первинному  варіанті розрахований таким чином, щоб людина отримала можливість спасіння тими засобами,  які Господь подав людству для спасіння, щоб людина знайшла дорогу до Бога.

Проте в процесі життя людини цей алгоритм часто модифікується, зазнаючи впливу від певних  чинників, годі й казати, навіть сам первинний ідеал долі формується під впливом уже наявних  спадкових чинників, як результат життя прямих родичів людини. Звісно ж, мета долі людини не  змінюється – спасти душу людини, проте змінюються ті елементи долі, які людина повинна  пережити, через які повинна пройти, тому доля буває як доброю, так і злою, буває і тандем.

Розглянемо приклад злої долі. Як приклад візьмемо сучасного українця. Він народився, отже,  його народили батьки, які жили у страшні радянські часи. Жили, значить не були знищені,  тобто правдоподібно це переважно ті, які прийняли умови безбожної державної системи і стали  її елементом (переважно). Конкретніше: дідусь Гаврила з привітом зустрічав більшовиків, допомагав їм  нищити українців, куркулів, вбивав-катував, відправляв в сибіри, палив-руйнував церкви, з  тим на душі і помер. Звісно ж, одним пеклом він не відбудеться, такі гріхи одним пеклом не  спаляться, тому такого роду гріхи, вірніше, покута за них переходить на його покоління,  треті-четверті, а то й цілі сім і дванадцять. Тобто, наслідки гріхів разом із генами,  прикладом та ідеєю переходять на його сина – батька вигаданого нами Гаврила, модифікуючи  його долю, як комп’ютерний вірус модифікує код програми, змушуючи її працювати неправильно,  тільки у випадку з людиною, «програма» може бути полагодженою за наявності її бажання і  волі, сигналу до Адміністратора, щоб Він полагодив її. На жаль, частіше за все такого роду  «спадщина», зокрема гени і кара за гріхи, є настільки великими, що людині стає дуже важко  позбавитися цієї спадщини, що потребує серйозної покути і терпіння, тому людина вибирає шлях  легший, продовжуючи примножувати духовний «статок» тими ж гріхами, що й його батько. Це  «багатство» настільки спотворює долю людини, що вона практично існує, не живе. Це ще його  батько (дідусь Гаврила) собі файно жив, бо кара за гріхи чекала його покаяння, хоч і помер  він, у такому випадку, скоріше за все «собачою смертю», проте кару заслужив коли став  безнадійно грішним. А тут ситуація складніша – батько Гаврила уже мав за собою повно  «боргів» батька, навіть у випадку його християнського життя його чекала нелегка доля покути,  проте ця покута рахувалася б не стільки як «повернення боргів», але одночасно накопичення  серйозних «статків» у духовній площині, заслуг перед Богом, багатів би для Неба. Проте він  був послушним звірячим спадковим генам, той чорний демонський морок спадкових гріхів як  прокляття затуманювало його здоровий глузд і витравлювало образ Божий у його душі,  придушувало прагнення його душі до спасіння, перевтілювало його людську суть на звірячу,  тому він, бажаючи бути ні чим гіршим від батька, пішов вбивати наших славних повстанців,  продовжував воювати проти підпільної Церкви, вичислив «ворогів народу», з його руки  замордовували людей у підвалах НКВС, відправляли в одну сторону людей у сибіри, проте не  довго, тому що, на відмінно від його батька, пекло для нього почалося раніше, можливо ще у  молодості, що і підкріплювало його суть і діяльність у стороні зла. Його вже доля  формувалася простіше – все залежало ще від того вибору, коли він вибрав долю батька, хоча як  людина мав змогу зробити протилежний вибір і навіть якби він від цього загинув, чи щось  втратив чи був репресованим – він цим вибором не по повторив би долю батька, а такою смертю  чи втратою відпокутував би темну спадковість.  Проте у даному випадку він встиг зробити  сина, довго помучився, і помер нелюдською смертю, щоб не сказати грубо: здох. Ось і наш  Гаврило. Прийшла незалежність, викинув піонерську краватку і почав будувати своє життя, без  Бога, звісно ж, батьки його до Церкви не водили, вони ж її зруйнували. Поїхав на заробітки,  заробив гроші, приїхав додому, замутив бізнес, сім’ю, дітей, жив приспівуючи, аж раптом наша  кримінальна влада зі своїми реформами зробила його банкрутом у мінусі, діти страшно  похворіли, одне померло, інше невиліковне хворе, третє уже інвалід, дружина знайшла іншого  чи сіла на стакан чи з горя щось із собою зробила. Гаврило бідний бігає по ворожках, ніц не  помагає, сідає з дружиною на стакан, кидає сім’ю і раптово потрапляє у руки рекетирів чи  випадкової аварії чи чинить самогубство і таким чином рід у цьому випадку загинув, сокира  відтяла корінь роду, що і стало наслідком спадковості, злої долі, яка мала усі шанси стати  доброю долею, проте залежала від вибору.

Ось так і наші сучасні українці бідують, бо в переважній кількості вони є нащадками тих, хто  чинив зло і жахливі речі у минулому столітті, бо тих, хто відмовлявся від зла, знищували, в  живих залишалися лише одиниці, а переважно виживали запроданці, перешиванці, радянські люди,  партійні «парафіяни», чиї нащадки зараз бідують, спиваються, хворіють чи поневіряються по  світах..

Ще слід вказати на таку рису «спадковості» як дзеркальність. Кожен гріх вимагає конкретної  покути, відповідної плати і рівносильної компенсації тією ж валютою, якою за нього  заплатили. Для прикладу, один чоловік колись дуже позавидував своєму сусіду і хитро вкрав у  нього гроші, не зізнавшись в тому і не повернувши вкрадене, чоловік помер. Виявилося, що ця  людина була не такою ж злою на землі, робила людям добро, старалась побожно жити, була  працьовитою і чесною, а от тут, бач, впав у спокусу, лихий розум засліпив, от і вдався  чоловік цей до цього гріха – украв. Довгі роки він терпів у чистилищі, і ніц гріх не  відпокутувався, благав він у свого Ангела-Хоронителя якоїсь допомоги, тож Ангел і пішов на  пошуки виходу із даної ситуації. На щастя чоловікові, виявилося, що в нього в родині були  дуже побожні родичі, які часто молилися за упокій цього чоловіка, тож ці молитви за нього  Ангел-Хоронитель приніс до Бога. Господь, побачивши такі щирі молитви і сльози побожних,  милих Йому душ, вирішив зняти з того чоловіка покуту таким чином, що відправив Ангела до  нащадка цього чоловіка саме в той момент, в той час і у те місце, у якому знаходилася одна  нещасна людина, яка дуже потребувала допомоги, наприклад, їсти не мала що чи потребувала  ліків на лікування. У цей момент Ангел розбудив у цьому нащадкові почуття совісті і  милосердя, тож цей нащадок зробив солідну милостиню цьому нещасному у такій величині, що  повністю компенсувала розмір тієї крадіжки, яку вчинив чоловік з чистилища. Божим  Провидінням було так спроектований цей сценарій, що цей нещасний, якому нащадок дав  милостиню чи матеріально допоміг, виявився нащадком того сусіда, якого наш чоловік обікрав,  тож гріх вини одного роду проти іншого роду було відпокутувало і справедливість повернено,  чоловік був звільнений від цієї покути за цей гріх у чистилищі. І така буває доля.
Приклад доброї долі аналогічний прикладу злої долі, тільки протилежний. Живе собі Параска,  горя не знає, і все в її долі чудове – і сім’я прекрасна, чоловік коханий, діти слухняні.  Побожні, добрі, чесні і милосердні. Її бабця церковні ікони в хаті ховала від більшовиків, і  по тюрмах за це сиділа, була бита-катована, померла в мирі саме тоді, коли в те село  навідався серед ночі переслідуваний священик, який зайшов саме до неї додому, уділив Святі  Тайни, і відійшла старенька до Бога. Її донька виросла, отримала престижну освіту, була  запрошена на високі посади в комсомолі, перед нею відкривалася солідна кар’єра, проте вона  відмовилася від цих благ, не відреклася віри християнської, не продала душу дияволу,  навпаки, і підпільним священикам допомагала, монахів та монахинь переховувала, людям добро  робила, бідним допомагала, хоч і працювала прибиральницею у місцевій школі, проте була  щаслива і не втратила ні краплини людяності. Відійшла до Бога, дочекавшись незалежності, у  мирі, на руках священика, який, як і всі інші, вийшли з підпілля, цим фактом доказавши цій  славній жіночці, що її терпіння і зусилля, віра і надія не пропали даремно, проте  реалізувалися і стали плодом її та зусиль інших таких героїчних людей. Наша Параска  перейняла віру і добрий приклад її бабці і матері, тому й живе зараз щаслива і здорова.

Інша варіація, приклад: Ця ж Параска, так живучи добре, раптом була переведена на іншу  посаду, дуже престижну і високооплачувану. Про таку кар’єру навіть не мріяла. Почала  отримувати велику заробітну плату, дозволяти собі багаті предмети розкоші, позиціонували  себе у солідних бізнес-колах, з’являються таємні прихильники, згодом і відверті любовники,  бізнес потребує крові, несправедливості по-відношенню  до працівників та клієнтів, вона  покидає сім’ю, знаходить багатого любовника і живе «на віру», тобто зрікається християнської  віри і поринає в обійми гріха чи знаходить релігію-ультиматум у вигляді елітної секти. Проте  у неї за плечима зберігається солідна «спадщина» її матері і бабусі, і не гріхів, а навпаки,  заслуг, які так же продовжують впливати на долю нашої Параски, як і ті спадкові гріхи  впливали на долю згадуваного Гаврила. Як результат, доля Параски модифікується таким чином,  що її просто викидають з вищих кіл як якусь гидотну, в неї витирають ноги, роблять з неї  ніщо, плюють в лице, до того всього її звільняють з роботи, любовник виганяє з дому, лікарі  у неї виявляють страшну хворобу, вона у відчаї, розчаровується у новій супер-пупер релігії і  її подальша доля складається за сценарієм притчі про блудного сина. Її сім’я приймає матір і  дружину в обійми, вона навертається до Бога, починає нове життя, духовно зрілої людини,  проте той бруд гріхів, в які вона встигла погрузитися через хворобу прагнуть бути  спокутаними, тому ще певний час вона хворіє і тілесно страждає, проте духовно вона щаслива і  здорова як ніколи. Діти виростають, одружуються-виходять заміж, вона бачить онуків і не  раптово, проте як добра християнка, зі Святими Тайнами, у примиренні з Богом відходить до  Бога, відносно досить молода, проте, на жаль, цей бруд гріхів таки вплинув на долю життя,  яке мало бути набагато довшим, проте було скороченим і дещо бідованим як наслідок гріха,  проте мети первинної долі було досягнуто, завдячуючи батькам, родичам цієї жінки.

Спадковість – це сильний чинник, який впливає на долю кожної людини, проте існують інші  чинники, які здатні модифікувати долю, уже в процесі життя, як також впливати на долю  наступних поколінь. Це і саме життя конкретної людини, кожен її вибір, поступки, гріхи чи  заслуги, її схильність до добра чи зла; це також молитви інших, непрямих родичів за цю  конкретну людину, молитви і покути за неї її близьких, друзів і випадкових, проте посланих  долею, людей і навпаки, це можуть бути нарікання, прокляття, різні чари і засоби магії,  направлені на людину, проти цієї людини, це справді, як віруси, приникає у її долю і  модифікує її. Це ті рідкісні випадки, коли побожна людина, добра і справедлива, з  аналогічним родом, раптово потрапляє у страшні нещастя і біди, які не мають раціонального  по-відношенню до християнської віри пояснення і суперечать біблійним обітницям щодо  праведного життя. Проте не слід забувати, що все в руках Господніх, Він дозволяє це  випробування людині, адже знає, що людина його знесе і буде спасенна, матиме великі заслуги  скарби на Небі, а може ці іі біди є непрямою, проте необхідною покутою за гріхи її  близьких,чи родичів, чи друзів, чи навіть невідомої їй людини, в наслідок чого ця людина  навернеться і спасеться, а наша добра людина матиме заслуги, укріпиться у вірі і можливо  стане святою. Не слід забувати, що Земля – долина сліз, місце вигнання і поле духовної  боротьби. Слід приймати долю такою, якою вона є, ніколи не втрачати жодної риси людяності,  триматися у християнській вірі, жити справедливо і милосердно по-відношенню до ближніх,  любити усіх, перш за все Бога і дякувати Йому за все: за добро і за зло, яке ми зазнаємо на  життєвому шляху, за щастя і нещастя, бо ми не знаємо Божого Провидіння і не знаємо, за що  нам така доля, проте є за що, Господь мудрий і милосердний, Він нам зла не бажає і все, що з  нами стається, усе це нам призначене для нашого спасіння, головне жити у правді і вірі, з  Богом і в любові.