У християнській традиції має місце переказ про відступництво двох сотень ангелів, які на чолі з Азазелем спустилися з неба на гору Хермон, поклялися на вірність своєму союзу відступництва, поєднали в собі гріховну природу людини і стали жити між людьми, беручи собі за жінок людських дочок. Їхні діти – велетні нефіліни, ісполіни згодом були знищені Господом в кару за гріхи цих ангелів, а самих ангелів було ув’язнено по різних місцях землі: «вони будуть зв’язаними на 70 поколінь в долинах земних до Судного Дня». Якщо дозволити собі тут короткий коментар, то більшість езотеричних експедицій різних окультних товариств саме були спрямовані на пошук цих ангелів, адже саме ці ангели і дали людству знання різного роду – магії, окультизму, цілительства, зброї і т.д., тому ентузіасти, зокрема Гітлер, здавна прагнуть заволодіти цими знаннями, які здебільшого втрачені чи перебувають у руках «втаємничених правителів світу» - вищих єреїв сатани.

Саме оповідання про те, що ангела-відступника було ув’язнено в Юдейській пустелі під однією із скал, перегукується з тим обрядом юдеїв про певного роду жертвоприношення цьому ангелу козла, на якого покладали всі гріхи єврейського народу і відправляли козла в пустелю. Це символічно мало за мету повернути Азазелю ті гріхи, яких ангели-відступники людей навчили, ніби народ зрікається того зла і повертає назад, передає відповідальність гріхів народу на цих ангелів, щоб вони несли покарання за ці гріхи, а не люди. Козла скидали зі скелі, під якою, вважали, був ув’язнений Азазель. Це написано в Книзі Левіт, 16 розділ. Слова Господа: «І кине Аарон на обох козлів жеребки, один жеребок для Господа, і один жеребок для Азазеля».

Згодом, коли Господь Ісус Христос прийшов на землю, Він узяв на себе гріхи всього світу, не тільки жидівського народу, Він страждав, тобто власною волею поніс відповідальність, тобто кару, покуту за всі ці гріхи, таким чином встановивши Тайну Сповіді – людям, щоб очиститися від гріхів вже не треба було приносити жертви, тобто проливати кров тварин, від них вимагалося лише покаяння, усвідомлення гріхів і постанови більше не повертатися до гріха – це умова відпущення, звільнення людини від гріха, адже Господня Кровава Жертва була і є тією, яка перевищує будь-які інші жертви, власне ця Жертва і відмінила необхідність інших жертв. Проте слід пам’ятати той факт, що люди грішні і вони грішать постійно, навіть християни, - така вже слабка людська природа. Ми каємося, б’ємо себе в груди і обіцяємо більше не грішити, проте коли виходимо із сповідальниці, ми продовжуємо грішити.

Природа гріха – зло. Проте слід мати на увазі, що таке поняття як «закон Божий» - це не метафора, це чистої води християнська чи, вірніше, містична юриспрунденція. В такому світлі гріх – це злочин, світ – це правова система, де діють норми, чітко встановлені Господом Богом у Святому Письмі. Господь – Суддя; ангели, святі, душі в чистилищі, близькі, які за нас моляться, - всі наші заступники – це адвокати. Прокурор, звісно ж диявол, його ж слуги – демони – являють систему кримінально-виконавчої служби. Така система діє у світі від початку світу, коли ще не було писаного закону Божого, люди, які жили в період виходу з Раю до приходу ангелів-відступників володіли тією властивістю, яку їм обіцяв змій-спокусник: «відкриються вам очі і станете ви, немов боги, знаючи добро і зло». Первісні люди і справді мали в душах неписаний закон, - це совість, вони знали, що є зло, а що добро, вони не були ще настільки закоренілими матеріально, мали властивості бачити ангелів, демонів, а тому і розуміли що є добре, а що погане. Потім прийшли ангели, ввели людей у страшні гріхи, які зовсім змінили свідомість людей, як про це писав апостол Павло:

«19. тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об'явив:
20. невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання.
21. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце.
22. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними
23. і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів.
24. Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою.
25. Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь.

Природа людей настільки спотворилась, що Господь був змушений зробити так зване «перезавантаження», адже гріх людський був настільки сильний в містичному плані, мовою езотерики, негативна енергетика була в той час настільки потужною, що загрожувала існуванню землі взагалі, як планети. Власне планета наша була в той час ніби повністю охоплена раковою пухлиною, метастази якої проникали у кожну істоту, кожну живу і неживу природу. Негативна енергетика людського гріха діє так же, як і благодать Божа з точністю до навпаки. Вона має таку ж силу, проникливість, тільки наділена протилежними якостями, такими, як деструкція, руйнація, спотворення, мутація. Та що тут говорити, пригадайте свою останню хворобу чи нещастя і будете знати, як наслідок гріха матеріалізується у різноманітні форми, які мають до нас відношення. Взяти хоча б просту застуду – матеріально ви підхопили інфекцію, бактерії чи віруси, які скористалися вашим слабким імунітетом, активно відбули інкубаційний період і тепер спричиняють вам болі і неприємності. Проте у містичному світлі ця картина модифікована так: ви грішите, чи легкими  гріхами чи вчинили важкий гріх і чекаєте великодньої сповіді – не важливо. Чому сповідники наполягають на частій сповіді з легких гріхів або на негайній сповіді після тяжкого гріха? Та тому що скільки б ви не молилися, те, що ви відчуваєте легке звільнення совісті, душі від апатійного впливу гріха ще зовсім не означає, що ви свій гріх ізолювали в карантин, ви – носій гріха чи гріхів і вони постійно чинять негативний вплив на вашу душу і організм, на вашу діяльність чи на вашу сім'ю і родину. Це якби ви носили при собі джерело радіації – ви її не відчуваєте, але ця радіація руйнує вас. А тепер уявіть що кожна людина, яка спотворена найбільшими гріхами, які тільки здатна реалізувати її фантазія, живе у суспільстві протягом довгого часу, все примножуючи нові гріхи, кількісно і якісно. І абсолютно всі люди, окрім Ноя і його сім’ї, є джерелами такої потужної радіації, негативної енергетики гріха. Та тільки негативне слово, достатньо ім'я диктатора, спричинює мутації структури сніжинки, то що говорити про «гріхи, які кличуть про помсту до неба»! Якщо під час розумної молитви проникнути в ті часи, то невимовний страх проникає через усе тіло – повітря настільки важке, ніби сповнене імпульсами ненависті, гніву, темряви, що проникає у кожну клітину тіла і примусово збурює потік емоцій, пристрастей, ніби відбуваються хаотичні розряди в тілі, які спокушають невимовною силою  до гріха вбивства, глуму, нечистоти, кровопролиття, безчестя, ніби здійснення того чи іншого гріха дозволить отримати якесь тимчасове звільнення від цього примусу, зла. Це суцільна одержимість і оргія пекла! Звірі готові пожерти один одного, навіть якщо природою такого не передбачено. Дерева сохнуть, тварини вимирають від болячок, розбиваються об скелі, землю. Це жахливе видовище! Неприродній страх і невидимий морок прагнуть проникнути у все твоє єство, тому хочеться заритися десь під землю чи у віддалену печеру, щоби це зло не знайшло і не проникло в тебе.

Отже, саме цей потоп є прообразом козла Азазеля, саме все те живе, яке загинуло від потопу – воно понесло на собі увесь той глобальний гріх, точніше, його наслідки. Наслідок гріха – він нікуди не дівається. Він, як кара за злочин, за вироком Великого Судді, має бути спокутаний, зло, яке з’явилося у світ через гріх має зникнути через жертву. Написано: кара за гріх – смерть. І тільки смерть може компенсувати чи знищити гріх. Господня Жертва на хресті може знищити будь-який гріх, Кров Господня здатна змити будь-який гріх, проте слід розділяти поняття гріха і кари за гріх, наслідок гріха. Наука Церкви вчить, що у Святій Тайні Сповіді нам прощаються усі гріхи, якщо ми їх всіх визнаємо, ми звільняємося від гріха, проте не від наслідку гріха, не від покути. Саме у цьому випадку передбачений механізм відпусту – свого роду амністія, коли людина звільняється від покарань за гріхи. Ще раз підсумую: у сповіді ми звільняємося від гріхів, відпустом ми звільняємося від покарання за гріхи. Що ж робити нашим християнам, які не використовують можливість амністії і повноцінно несуть відповідальність за свої уже прощені гріхи? Відповідь проста: покутувати, тобто нести Хрест, терпіння, хвороби, нещастя, - усе те, що трапляється з нами, і що є негативним для нас, - що являється для нас карою чи покутою. Це також являється запорукою спасіння, адже коли ми несемо свої хрести за свої гріхи – ми досягнемо ласки воскресіння до життя вічного, адже написано: ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного. Гріхами ми стаємо нечистими, наші душі стають брудними, хворими, від яких смердить містичним смородом. Ми є носіями негативної енергетики гріха – вірніше його наслідку, тому і терпимо, поки ця кара за гріхи не буде звільнена, поки ми відбуваємо покарання за гріхи, ми ув’язненні в тюрмі, а тюрма – це наш світ, «долина сліз».  Коли ми відмовляємося від покарання, не хочемо терпіти і молимося за звільнення від хвороби чи нещастя – ми піддаємо себе небезпеці ризику відтермінування цієї кари після смерті – у чистилищі. Саме тому багато святих і блаженних  акцентують увагу на тому, щоби приймати кару за гріхи тут, на землі, бо кара в чистилищі не є рівнозначною – вона набагато гірша і болісніша, адже терпить тонка і чутлива душа, а не грубе, матеріальне тіло.

А що робити тим людям, які не є християнами, або є не практикуючими християнами? В цьому разі існує два варіанти їхньої долі щодо спасіння. Розглянемо перший варіант: люди не дуже побожні, чинять гріхи, проте відчувають, що чинять зло – вони є літеплими, знаходяться на лезі бритви між небом і пеклом, живуть як ті дикуни, які розрізняють добро і зло лише згідно своєї совісті і стараються чинити так, щоб не бути злими, навіть якщо у результаті вони чинять зло, проте не таке, щоби заслуговувало на пекло. Вони чинять зло, живуть у темряві, мучаться, вони нещасні, вони багато терплять, їхня доля зла і вони прямують по лезу бритви до смерті – і все переважно вирішується в останній момент: або вони каються з усього зла, яке заподіяли собі і людям, каються за те, що не жили з Богом і по Його закону, що чинили як хотіли і їм дається Богом ласка спасіння, ласка прощення, хоч вони й змушені будуть відбувати відповідну кару в чистилищі, проте вони радіють, що зможуть рано чи пізно потрапити до Раю. Або ж вони впадають у розпач при вигляді своїх гріхів, відкидають ласку покаяння, вважаючи себе недостойними і вартими пекла, проклинають усе і всіх, зокрема себе, з тим і відходять.

Проте існує інша категорія людей. Ми бачимо їх як успішних людей, багатих, які живуть у достатках, ні в чому собі не відмовляють, вони радіють життю і беруть максимум від нього. Вони не потребують Бога, вони не вважають себе грішниками, бо не хочуть думати про гріх, який є засобом їхнього успіху. Вони не хворіють, якщо хворіють, то легко виліковуються завдяки дорогій медицині чи знахарям, ворожкам – усе спрямоване на реалізацію раю для них, на землі. Ці люди – найнещасніші на світі, адже для них цей рай являється запорукою пекла, духовною сліпотою, що веде у безодню. Вони мають усе, усе,  щоб не думати про ближніх, про Бога, про спасіння своїх душ. Після смерті їх чекає жахлива правда. Про таких людей мова йде у притчі про багача і бідного Лазаря.

Отже, як любив казати мій викладач, повернемось до наших баранів, а, вірніше, до козлів відпущення. Сьогодні загинула моя рибка. Хтось спитає:  від чого вона померла, хтось скаже: таке буває. Але питання в тому, чому вона померла. Взагалі-то від хвороби. Але знову ж таки питання: чому саме хвороба, звідки вона взялася? Справа в тому, що це не проста рибка, чесно кажучи, вона мені дуже подобалася і я її дуже любив. Це була певна цінність, яка для мене мала велике значення, адже я приділяй їй багато уваги, тобто вона померла не тому, що це просто рибка, а тому, що ця її смерть заставила мене трішки постраждати, посумувати, її смерть спричинила мені певного роду зло, душевний біль. В мене були попугаї, були канарейки, вони також повмирали. Хтось від ракової пухлини, хтось трагічно, хтось ще від якоїсь хвороби. Ветеринари казали, що це можливо викликано екологією мого міста, можливо – якоюсь інфекцією чи що. Факт в тому, що вони померли, бо вони були для мене дорогими, вони відповідали поняттю «улюбленці», я мав певного роду прив’язання до них, можна сказати, як до друзів. Вони були ніби частинкою моєї душі, яка понесла терпіння, кару за мої гріхи. Саме вони являлися тієї жертвою, яка символізує жертву за мої гріхи, такими собі мікрокозликами відпущення кари за мої гріхи. Їхні смерті, страждання, муки.. взагалі сам факт їхньої смерті означає, що в наслідок моїх гріхів вони понесли кару за них. Якби їх не було, хворів би я, в мене було б якесь нещастя, хворів би хтось із членів моєї сім’ї. Можливо ця рибка пов’язана з тим, що хворіє моя бабця, за яку я багато молився і за яку я сам жертвувався, - такий собі містичний інструмент, засіб, - беручи на себе кару за чиїсь гріхи, чиєсь терпіння, особливо за людей слабший у вірі, які не здатні усвідомлювати свою хворобу чи терпіння як кару за свої гріхи. Таким чином, якщо ми беремо на себе цю кару, чиюсь хворобу, людина виздоровлює, проте є ризик того, що людина через відсутність терпінь не навернеться і продовжуватиме жити у гріхах і це важливо. Людині надається шанс покаятися, навернутися до Бога, проте кара, покута за її гріхи, переходить на того, хто за людину заступається і добровільно жертвується і приймає цю кару добровільно. Вирок суду, покарання за злочин ми беремо на себе і тому терпимо або ми, або ті чи те, що для нас являється близьким. Наслідком такої жертви бувають наші хвороби, нічні навідання тих, хто нас мучить і душить серед ночі, не дає спати, з’являється в кошмарах і супроводжує нас надприроднім страхом і паралічем. Це покута і терпіння, боротьба духовна, випробування в ім'я любові до Бога і ближнього. Ця практика допомагає покутувати з максимальною ефективністю, яка дозволяє нам повністю усвідомлювати цю кару чи цю хворобу; усвідомлювати, що все це є карою за наші гріхи, за гріхи чиїсь; усвідомлювати, що це не просто шматок дерева, але це є справді велика цінність, яким є Хрест. І якщо ми, сильніші у вірі, знаємо і усвідомлюємо призначення цього Хреста, ми несемо його за себе чи за когось іншого, але цей факт, що ми його несемо, несемо терпляче, з усвідомленням усіх наслідків і цієї мети, - дозволяє цій жертві, цьому Хресту принести максимальну користь і для нас і для тих, за кого ми офіруємося жертвою винагородження Господу Богу за наслідки гріхів наших і наших близьких.

Не важливим є розмір цієї жертви: чи це буде моя рибка, чи попугай, чи власне я, чи моє здоров'я, не завжди ця жертва здатна повністю компенсувати всю ту кару, всі ті наслідки гріхів, проте, частково, воно її компенсує. Якщо розмір кари є надто великим (згадати хоча б смерть ворожок, кара за гріхи яких є настільки великою, що вони деколи помирають кілька разів, що навіть пекло не здатне їх покарати тією карою, яку вони заслужили і мучаться самі і ближніх мордують і таки потрапляють у пекло) для людини, для людського потенціалу, який використовується для відбування цієї кари, покути, - то ці жертви хоча б частково допомагають їх компенсувати за принципом милосердного Симеона Киринейського. Жертвами в таких випадках стають ближні (біда в сім’ях, коли хворіють масово і діти, і родичі і наступні покоління). Часто помирають тварини і немає значення власне жертва – сам факт смерті чи хворіб, чиєсь життя, яке помирає, - воно являється карою за гріхи. Неважливо, чи кров проливається чи ні, - життя відбирається. Негатив наслідків гріха переходить на ближніх, на тварин. Як написано в Біблії: «Бо знаємо, що все створіння разом зітхає й мучиться аж досі» (Рим. 8:22), увесь час, поки живе людство. Мучиться і страждає за гріхи людей. Саме цей принцип і покладено в основу давніх жертвоприношень згідно Старого Заповіту. Всі ті кровопролиття, які бачимо по телевізору, як лев роздирає козеня чи антилопу, чи будь-яку тварину, - факт цієї жорстокої смерті викликає смуток, печаль, душевний біль, якесь далеке відчуття несправедливості і власної відповідальності, винуватості за таке зло, жорстокість, проте це є збалансованою системою саморегуляції жертвоприношень: проливається кров, відбирається життя. В природі це є баланс, ланцюг харчування. В містичному значенні це є жертвоприношення за наші гріхи. Адже всі тварини в раю були створені мирними, лев і інші, тепер уже хижі, звірі їли траву, ягоди, не було кровопролиття, не було хижаків. Після гріхопадіння усе почалося – вбивства, кровопролиття, тварини нападають на тварин, вбивають, проливають кров. Я не думаю, що їм це є добрим, що від цієї жорстокості вони відчувають задоволення, адже їхня первинна природа не була покликана до такого, тому вони, відчуваючи своє справжнє призначення, мучаться від цього. Вони живуть заради інстинктів – вони вбивають, їдять, тому й щасливі, проте їхня радість така ж мінлива, як у грішних людей після гріха, зокрема розпусти – відчувають задоволення, бо вгамували інстинкти, проте гріх і зло від цього вчинку продовжують мучити їх і тому вони як наркомани, щоб цю муку вгамувати, продовжують шукати задоволення через задоволення інстинктів. І безбожники і тварини – вони мучаться, вони ув’язненні. Одних може від цих мук звільнити Бог через їхнє покаяння, тварин же – смерть.

Та що там тваринки! Та ж жертвоприношення людей! Споконвіку були війни, катаклізми, епідемії, вмирали мільйони людей, мучилися, проливали кров. Це все компенсаційна жертва за весь гріх людський, адже війни і катаклізми спонтанно не виникають. Вони зумовлені причинами, - людськими гріхами, апостазією, безбожництвом. Увесь негатив людського суспільства, людської гріховності набирається  у чаші терпіння і, коли вона переливається, тоді виникає таке містичне жертвоприношення, кровопролиття за людські гріхи, смерть. Господь пообіцяв людям, що більше карати потопом не буде, зате Господь не обіцяв, що взагалі не буде карати людство. Не будуть відбиратися праведні від грішних, як було з праведним Ноєм, полова буде рости між пшеницею аж до кінця світу, поки ангели не прийдуть і не зберуть пшеницю до засіків Господніх, а полову попалять у вогні невгасимім. Тоді «лев буде лежати поряд з ягнятком, а медвідь поруч з телятком» (Об’явлення). Тоді вже не буде кровопролиття, буде життя вічне, не буде долини сліз, не буде випробувань, пристрастей, спокуси будуть взяті від світу. Ми повернемось до того первісного раю, з якого нас через нас вигнали. Тоді наступить гармонія буття.

Поки в світі панує тайна беззаконня, людям даний заповіт благословення і прокляття (Второзаконня 27-28). «Бог є справедливий Суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає». Зло – це гріх, а кара за гріх – смерть. Проте слід пам’ятати, що Господь і милосердний, Він поніс наші гріхи, за всіх нас, на Хресті, був розіп’ятий, страждав за нас, і як милосердний, давав і продовжує давати нам усі ті ласки, які необхідні не тільки для нашого спасіння взагалі, але й для уникнення дочасних кар за наші гріхи. Скільки разів нам об’являвся Господь Ісус Христос, Непорочна Діва Марія! Скільки Вони нам давали настанов, практик, набожеств, тих середників, якими ми можемо звільнятися від наслідків гріхів через численні відпусти, набожества, зокрема до Пресвятої Крові Господньої. Ці засоби були дані не Римо-Католицькій Церкві, але всім християнам, зокрема, греко-католикам, які останнім часом так завзято намагаються відректися від Ісуса Христа і Діви Марії, від Їхніх настанов і застережень, повертаються у єресі православ’я, а всі ці середники і набожеста хулять і відрікаються від них, вважаючи себе не католиками, а православними, отже, не причасними до Католицької Церкви. Але за законом жертвоприношення, ця їхня зневага і відступництво передбачені Божим Провидінням, яке виявляється у пророцтвах, згідно яких слов’янські, «східні» християни вкінці світу найбільше прославлять Господа тим, що будуть піддані найбільшим за всю історію світу мукам. І я думаю, що всі ті муки і кровопролиття, які зазнають «східні християни» - це і буде частково карою за те, що вони добровільно не прийняли настанов Ісуса і Марії, відреклися від об’явлень і застережень. Сповіді їхні чинні – гріхи їхні простяться. Але кара за їхні гріхи їм не буде піддана амністії через відпусти, яких і вони зрікаються. А враховуючи, що час для чистилища скоро завершиться початком Страшного Суду, тоді їхнє чистилище, як у них тепер модно казати, - митарство, відбудеться тут же, за землі, при житті, як і передбачено у пророцтвах «західних» святих.

Такий «закон жертвоприношення» чітко ілюструється такими святими, які удостоїлися ласки носити на своєму тілі стигмати, таким чином вони повторюють компенсаційну жертву винагородження за гріхи людства. Коли місце має мучеництво, як наприклад, у наш час зазнають переслідувань поганські народи Азії та Африки, де починає зароджуватися християнство, тоді через кровопролиття цих перших, серед поган, християн відбувається містичне жертвоприношення за всі ті гріхи, у яких жили їхні народи, таким чином цей народ, який удостоївся мати мучеників за Христову віру, має ласку прийняти Господню благодать, ласку навернення до Бога. Ця мученицька жертва дозволяє їм зректися своїх гріхів, наблизитися до Жертви Христа, кров мучеників заступається перед Богом за гріхи їхніх близьких і їхнього народу, таким чином ця земля освячується їхньою кров'ю і демони вже не мають такої сили тримати цей народ у гріхах, лжерелігіях, як от іслам, проте все більше Благодать Господня поширюється на людей, народ навертається до Бога і приєднується до Містичного Тіла Ісуса Христа – Католицької Церкви, яке продовжує страждати, проливати свою мученицьку кров по всій землі заради винагородження за гріхи світу і за спасіння людства.
17:00 четвер – 26.01.2012 р.