Був теплий, сонячний, осінній день. Це було сьогодні. Мене за тиждень перед цим заздалегідь  попросили прийняти участь у екологічній акції по прибиранню берегів річки Лімниці, в районі  Хотіня. Закінчивши навчання, мав час і бажання приєднатися, як-не-як, я там рибу ловлю і  купаюся влітку – рідна річка. Зібралися на 14:00 навпроти крамниці «Шарм», біля осередку МГО  «Молодий Рух». Людей було з кілька десятків, до тридцяти осіб, думаю. Нас мав забрати  автобус і відвести до самої річки, - дорога ж далеченька.. Калуська міська рада обіцяла  виділити нам автобус, тим самим давши знати, що на щось здатна, особливо в питаннях, що  стосуються таких нерозривних понять як «екологія» і «калуш». Проте, виявилося, ні на що не  здатна, автобуса так і не було. І що ж робити? Викликали таксі усім бажаючим і відправилися  коштом організаторів до Лімниці. Краса там осіння так зачаровуюча, вода в ріці надзвичайно  прозора, на берегах червоніє шипшина, глід, на фоні пожовклого поля це виглядає, якби якась  декорація із кольоровими деревами. Досі зелені і великі верби схиляються над самою водою,  коріннями утримуючи прибережний ґрунт – цікава картина. Гори і синє, осіннє, небо на  далекому ракурсі формують якийсь зачаровуючий специфічний фон пустинного замістя, осінньої  природи і чогось прихованого.. А прихованого було повно, буквально, увесь берег ріки  приховував у собі, за густим покривом полеглої сухої трави, силу сміття, кінцевих продуктів  відпочиваючих влітку калушан. Ми пройшли по периметру близько двох кілометрів, розділившись  на дві групи (кожна мала свій кілометр), і відправившись у протилежні напрями, паралельно до ріки. Спочатку, на перший  погляд, нам здавалося, що сміття майже немає – довкола нас було поле і тільки де-не-де  біліли етикетки, пакети та пластикові пляшки, проте, коли ми підійшли до зарослого  прибережними кущами, берега, то одразу ж розчарувалися чи зраділи, не знаю, кому як, але  сміття було як грибами ліс обсипаний – під кожним кущем-деревом цілі купи і то деколи так аж  приховані-замасковані, що й одразу ж не помітиш – треба або ногою наступити, щоб виявити,  або з землі відкопувати. Які ж у нас душевні люди – яка ж у них велика немилосердна совість,  що приходиться їм після відпочинку аж у тернину і шипшину лізти, щоб заховати від чужого ока  пляшку і прикрити її травою.. В одному місці берег ріки є дуже обривистим, до трьох метрів  висоти, так от, з цієї ґрунтової стіни шар за шаром виглядає різне сміття – на глибині до  пів-метра, здається, ніби традиція залишати про себе сліди нам, екологічним археологам,  триває уже не одне десятиліття..Також виявили багато побитого скла, особливо багато розбитих  пляшок, увесь берег вистелений скляними уламками, добре, хоч шприців не було (особисто не  бачив). Прибирали ми до 16:30, наша група пройшла десь кілометр вздовж берега і за цю  відстань зібрала  близько двадцяти великих мішків сміття!!! Що казати про інші кілометри??  Що казати про прикалуські ліси, річки.. а що казати, достатньо подивитися на річку Сівку,  яка протікає через самий Калуш – екологія таких річок здатна породжувати мутантів, не те, що  негативно впливати на живих людей і місцеву фауну. Влада міста пробувала встановити  пластикові смітники по всьому Калуші – так калушани наші дикі всьо поз’їдали – одні  поламали, інші спалили, певно всі вони регіонали, що оранжевий колір смітників не  сприймають.
Усі проблеми, які ми маємо на даний час, в Україні – це завдячуючи виключно українцям. В нас  найчистіша річка в Європі – річка Лімниця, гордість України, не те, що Калуша, а ми нафіг,  такі круті, що дозволяємо собі срати туди, звідки воду нам же в місто подають! Ми п’ємо  звідси воду, ми в ній купаємося чи вдома чи на ріці влітку, ми тут відбуваємо Водохрестя..  То хіба ми свині, щоб гадити там, де живемо і що споживаємо? Якщо так, то не дивно, що нас  так жиди ненавидять, особливо Табачники і компанія. Ми не знаємо як, не вміємо себе  поважати, не маємо почуття честі і гідності, гордості за себе, націю і державу. Нам ще не  вистачає до повного щастя запланованого проекту будівництва китайського переробного заводу..  Уже знаємо, що таке китайська якість, і все одно влада, заради податків, які чомусь кудись  постійно зникають, готова затруїти цих українців до самого геноциду. Майже всі українці є  злиденними, а тут іще й дихати не буде чим і воду пити не можна буде..
Жіночка одна була з нами сьогодні, так вона каже, що у Польщі існують цілі державні  програми, які залучають молодь, особливо школярів, до систематичних, такого роду, акцій і  там порядок, навіть в екології. Діти, змалечку навчені, що таке прибирати сміття на природі  – уже знають, що, відпочиваючи, не можна викидати сміття будь-куди, бо самі ж будуть потім  прибирати, вони знають, що прийдуть на те ж місце рано чи пізно і захочуть гарно відпочити,  а не порізатися, чути смердючий сморід розкладаючих залишків їжі попередніх відпочиваючих чи  оглядати довколишні краєвиди пляшок, стаканів, пакетів, консервних банок, одноразового  посуду і т.д. Вони знають, що якщо вони будуть себе поводити як люди, то і інші так  поводитимуться, і всюди буде чистота і краса, а не пасовище худоби, де, куди не стань, всюди  Г..
А наші бідні діточки, бідні, бо мають бидло-батьків, вчаться бути худобою змалечку, смітячи  всюди, роблячи що хочуть. Це ще дуже добре, що деколи люди, які довший час бувають на  заробітках в країнах з нормальним порядком, повертаючись сюди, стають іншими. Бачачи, який  порядок там, як там люди себе поводять, бо поважають себе і один одного без сто грам, вони  прагнуть і тут дотримуватися таких порядків і встановлених норм етикету. Звісно ж, за мету  вони ставлять зовсім не екологію довколишнього середовища і тим більше не повагу до інших, а  можливість виділити через себе ознаку панства, інтелігентності, типу як вихована і поважна  людина. Там, за кордоном вона драб, а сюди приїжджає і починає випендрюватися, вважаючи  інших драбами. Мати великі гроші – це вже зараз не вияв понту, і мати вищу освіту зараз також не  круто, тепер треба засвітитися інтєлігєнцією – мити руки і мавпувати етикет західних  цивілізацій. Це не правильно – яка інтелігенція з драба получиться? Як з Івана пан.. Треба  інтелігентом бути із середини, це має текти по крові, має бути природне відчуття найвищих  людських чеснот, честі, гідності, благородства, справедливості, мудрості і консерватизму.  Штучне мавпування окремих ознак, зовнішніх виявів ніц не поможе. Мені жаль молодого  покоління, яке виростає таке ж, як і їхні батьки, тому довго нам ще розгрібати сміття в нашій  країні, довго нам ще жити на смітнику.
Я розумію, Калуш – постіндустріальне місто, до розпаду СРСР це був потужний осередок  хімічної та машинобудівної  промисловості, тут переважав робочий клас, пролетаріат, але ж  нове покоління мало би вже якось інакше жити і мислити, навіщо мавпувати батьків, жити  пролетарним життям, у грязюці, димі і смороді? Заводи вже не працюють! А ми боїмося, що  місто стане іншим і підтримуємо той стан, середовище, яке було, коли вони працювали?! Тому і  гадимо всюди, замість заводів?! Пора якось полюбити це місто, мешканців міста, як-не-як,  українців, почати поважати місто, природу, середовище, один одного, врешті – себе. Давайте  робитися людьми. Безпорядок у владі, в лікарнях, в правоохоронних органах, освіті – наше  місто унікальне, але таких повно! Тільки ми можемо це змінити і не обов'язково об’єднуватися у  громади і щось вирішувати, треба самому стати нормальною людиною. Перш за все людина, яку ти  хочеш у чомусь переконати, подивиться на тебе, як на приклад, а тоді і сама захоче стати  схожою – ми маємо бути ідеальними, щоб інші стали ідеальними. Молоде покоління повинне  полюбити Калуш і зробити з нього європейське місто, найкращим і найкрасивішим, а головне,  найбезпечнішим. Треба тільки щось для цього робити, місто подає колосальні можливості і  перспективи, існує активне громадське життя, слід лише долучатися до нього, не сидіти з  насінням на лавочках чи вконтакті, а йти і щось робити, поєднати частину свого життя з  життям міста, і яким ми життєвим шляхом будемо йти, таким буде і життєвий шлях міста. Калуш  має стати містом достойної інтелігенції – не людей із вищою освітою, а людей, які є  справжніми Людьми, які розуміють суть поваги і благородних чеснот і реалізують їх у своєму  житті. Які думають, діють і прагнуть, які не існують, а живуть..