Сьогодні неділя, 8 травня: холодно, хмарно, погода взагалі ніяка. Вчора було теж саме, плюс до всього дув сильний, холодний вітер, з півночі; з невеликими паузами до обіду падав холодний дощ, гнаний вітром, він проникав усюди, неможливо було сховатися, хіба в приміщенні, саме тому така погода у вихідні – ідеальна для того, щоби після тижневої втоми від роботи, проводити час удома, на затишному дивані чи кріслі, в теплі із чашкою гарячого чаю, читаючи улюблену книжку чи сидячи вконтакті)))
Все так ідеально мало би бути, якби не обманлива погода ввечері в п’ятницю, яка ніби спеціально хотіла нас затягнути в свою весняно-кліматичну пастку, використовуючи моє велике бажання нарешті цього року сходити на рибалку – відкрити для себе сезон. Отож, в п’ятницю я вийшов прогулятися на озеро, де зустрів своїх друзів-рибаків, які вже там ловили рибу. Під вечір хмари розійшлися і утворили тонкий обруч навколо обрію, залишивши небо безхмарно-синім, жевріючим під променями вечірнього сонця. Це дало надію сподіватися на завтрашню сонячну погоду, тому ми вирішили скористатися моментом і пожертвувати суботу задля потенційно-успішної риболовлі. Домовилися поїхати за Бурштин, в село Насташине, у двох-трьох кілометрах від  м. Бурштина. Поговорили про деталі і розійшлися.
…Субота, ранок чи ніч, одним словом, 4 година. Будильник мене розбудив і я на автопілоті почав виконувати звичні ранішні процедури: вмитися, помолитися, вдягтися чи точніше, зібратися, випити чашку кави для того, щоби хоч якось заставити мозок полишити сон і тихенько вийти з квартири. Було дуже темно, жодної зірки на небі не було видно, моросив легенький дощик, я навіть не розкривав парасолю, попрямував до точки збору. Йти треба було менше півгодини, автобуси в такий період ще не їздять. Ще не пройшов велику відстань, як почалося щось із чимось: почав падати дощ і я був змушений відкрити парасолю. Мало того, погоді цього було мало і почався сильний поривчастий вітер, який дозволяв заносити дощові краплі аж до пояса, тому за всю дорогу до автобусної зупинки на Бурштин в мене було усе мокрим нижче пояса((
Зустрівшись з другом, ми попрямували на ту ж зупинку, боячись пропустити маршрут, який рушає раз у годину. Слава Богу, встигли, сіли в майже порожній автобус і поїхали. По дорозі на сидіннях провісили куртки-дощовики, я виявив, що ноги в мене промокли, тому вирішив застосувати звичний для таких ситуацій спосіб не обморозити ноги: вдяг сухі носки, зверху обмотав стопи поліетиленом (розірвав пакет на дві частини) і зверху натягнув мокрі носки і взув мокре взуття.. Маразм, але така була погода і умови, а спеціального взуття вище колін я не мав((
Через годину ми прибули на автостанцію в м. Бурштині і пересіли на автобус до Рогатина, правда, їхати довелося хвилин десять до нашої потрібної зупинки в першому від міста селі Насташине. Ще в автобусі ми помітили велике поле, посічене довгими меліоративними каналами, шириною не більше п’яти метрів. Перед селом до каналів вела виїжджена автомобілями дорога, яка була перекрита над першим, паралельним до траси, каналом. В той час, як ми прямували по полі у пошуку оптимального місця для ловлі, погода ніби нормалізувалася, перестав падати дощ, вітер був, але слабкий, все вселяло надію на прекрасну риболовлю. Зупинилися на місці впадання одного каналу в інший, що створило тут плесо широкого гирла каналу. Розклавши вудки, поснідали, взяли стільці і позакидували снасті. Спочатку риба клювала активно, проте дуже швидко почався дощ, з'явився сильний вітер, стало дуже незручно ловити рибу, нестерпно…

Ловили ми на опариша, я ще пробував на кукурудзу і на хліб, але результату не було, - риба тут ловиться переважно невелика, на долоню, але, розказувати рибаки, можна за день наловити кілька кілограмів риби. Водяться тут карасі і коропи. Мій друг, Вова, зачепив і витягнув з каналу твістер з двома стальними повідками… Це свідчить про те, що або хтось хотів провірити ці місця на наявність хижої риби, або про те, що тут є хижа риба, і навіть не маленька, судячи по кількості і товщині повідків. На окуня повідки металеві не ставлять, рідко коли – один, маленький, значить, хтось полював на щуку, а ймовірність того, що ті канали, які знаходяться у близькій відстані від річки Гнила Липа, яка впадає у Бурштинське водосховище, можуть з’єднуватися з річкою, свідчить про те, що тут може бути найрізноманітніша риба. Зловлений моїм другом окунь є цьому свідченням.

Десь о десятій годині погода покращилась, час-від-часу з’являлося сонце, яке обігрівало скам’янілі від північного вітру і дощу пальці рук. Потім знову почалися вітри і дощі. Не було де сховатися від цих стихій, хіба в будці для пастухів корів, проте вона була далеко, на початку каналу, тому був вибір: або ховатися від дощу або ловити рибу. Кава у термосі дозволяла відчувати себе живим і незамерзлим. Температура повітря була близько 7-8 градусів, проте, коли ти наполовину мокрий, серед поля, під постійним дощем і вітром, – це далеко не оптимальні умови, навіть не допустимі..
Через вітер важко було бачити клювання риби, тому переважно ловилося те, що само засіклося і сиділо на гачку. Риба була настільки в'яла і нерухлива, що думалося, ловиться мертва риба))) Знову перестав падати дощ, сонце сховалося і з північного сходу почався насуватися темний масив ледь не чорних хмар, що свідчило про можливість початку сильної грози. Скориставшись погоднім відпочинком, ми змотали вудочки і вирушили в село на зупинку, щоб повернутися додому. Зловили по кілька рибин, більшість довелося відпустити через їхні «страшні» розміри))  Яке ж неприємне враження ми отримали від погоднього володіння законом підлості, коли усю дорогу і потім цілий день в Калуші погода нормалізувалася, світило сонце, дощу до вечора взагалі не було, вітер став слабким і навіть, здавалося б, теплим… Але сам екстрим від такого роду риболовлі, кілька рибок, мій перший в житті, проте, сподіваюся, не найбільший, зловлений мною короп на долоню, краса того краю і емоції дозволили компенсувати всі ті незручності і муки, які довелося там пережити)))