Село Жировиці сьогодні славне на весь світ. Є це рівнож одна з тих визначних місцевостей, де Пресвята Богородиця об'явилася чудесами. Та ще і тим пам'ятне це місце в історії нашої Церкви, бо воно зв'язане з життям святого священомученика Йосафата.
Отже, смоленський каштелян Йоан Мілешко познайомився був зі св. Йосафатом і після того, в короткому часі, при Божій помочі він і став ревним католиком. З вдячности за це, цей багатий чоловік подарував св. Йосафатові село Жировиці, де знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, славна із чудес, почавши від другої половини XVI століття.
Тому, що чудотворна ікона жировицької Божої Матері славна в історії української Церкви, розповім історію цієї ікони. Около 1570–1580 рр. побачили пастирі села Жировиць на однім дереві велику ясність. Вони чимскоріш побігли туди, щоб побачити, що це за дивна ясність. Ставши під тим деревом, побачили ікону Пресвятої Бого-Матері, з якої сіяла ця дивна ясність. Коли ясність уступила, вони здійняли цю Ікону з дерева і занесли її до власника цього лісу, Олександра Солтана. Ікона ця у плоскорізьбі з ясписового каменя зображувала Пресвяту Богородицю з дитятком Ісусом на руках. Довкруги ікони були вириті слова в староукраїнській мові: "Чеснійшую Херувим і славнішую воістину Серафим, без істлінія Бога Слова рождшую сущую Богородицу Тя величаєм". Солтан сховав цю ікону як дорогоцінний скарб до своєї скрині. Коли одного разу було у нього більше товариство, він хотів показати цю ікону, але якже ж здивувався, коли не найшов її у своїй скрині, хоч вона була замкнена. В тім часі дали йому знати, пастирі, що ця ікона знову находиться в лісі, на тім самім дереві, що і попереднім разом. Це дало Солтанові зрозуміти, що Богородиця не хоче, щоб її ікона була замкнена в скрині, але, що Вона вибрала собі те місце і хоче там перебувати. Тоді він поставив там церкву, а на тім місці, де стояло дерево, на якім знайдено цю ікону Матері Божої, поставлено престіл, а над ним приміщено цю чудесну ікону Богоматері. Окрім цього, спровадив монахів, щоб берегли це святе місце. Вогонь знищив був цю церкву зовсім, та Пресвята Богородиця показала нове чудо, бо її ікону, найдено ненарушену. Пізніше відбудована церква дісталася в руки світських священиків, аж поки її знову св. Йосафат віддав ОО. Василіянам дня 18 жовтня 1613 р.
Коли св. Йосафат прибув до Жировиць, виставив манастир враз з будинками, розширив церкву, заосмотрив її в усі потрібні речі й запровадив порядок у відправі Богослужень. Багато вельмож, а головно Лев Саліга, причинилися до вивінування цього манастиря. Від часу, коли св. Йосафат замешкав у Жировицях, це місто стало славним на весь край. Вистачить коли скажу на основі документів, що при чудотворній іконі Жировицької Бого-Матері воскресло 30 померлих, не згадую вже при тім про багато вельми великих і численних чудес. У наслідок тих чудес Папа Римський Венедикт XIII післав золоту корону, якою єпископ Атанасій Шептицький укоронував цю ікону 19. IX. 1730 р.

Очевидно, треба згадати, що св. Йосафат, так як всюди, де тільки був, так і тут, в Жировицях, проповідував, катехизував, сповідав, провадив диспути з незєдиненими й своєю лагідністю та любовю наклонював їх до зєдинення. Тут, у Жировицях, він приєднав шляхтича Солтана, потомка тих Солтанів, які перші виставили церкву Пресвятої Богородиці. Солтан був дуже завзятий у своєму незєдиненні. Одного разу св. Йосафат запросив його до себе і, розмовляючи, обидва проходжувалися по ліску, що був близько манастиря. Коли розмова зійшла на тему нез'єдинених і католицьку Церкву, Солтан почав страшними словами клясти і зневажати католицьку Церкву. Тим часом св. Йосафат спокійно переконував його про брак узасаднення для науки, яку визнають незєдинені, а рівночасно в дусі звернувся до Пресвятої Божої Матері в чудотворній Жировицькій Іконі і молився про його приєднання до католицької Церкви.
Скінчилося як звичайно на тім, що порушений Божою благодаттю Солтан упав до ніг св. Йосафата, відрікся свого нез'єдинення, висповідався таки в лісі й очищений на душі, пішов до манастирської церкви, щоб подякувати Пресвятій Божій Матері за ласку зєдинення з св. католицькою Церквою.
Св. Йосафат думав, що тут у віддалі від гамору світу, під опікою Пресвятої Богородиці, закінчить у спокою своє життя. Та Господь Бог покликав його на вище становище, а саме на архимандрита Виленського манастиря. З великим смутком покидав св. Йосафат Жировицький манастир.

Та релігійне життя в Жировицях йшло з подивугідним поступом в ревності і набожності. Щороку приходило до Жировиць около 100,000 паломників на відпуст, щоб помиритися з Богом у святій сповіді та прийняти Св. Причастя і щоб припасти до стіп чудотворної ікони і свої просьби її ласкавості предкладати. Приблизно сто священиків обслуговували нарід у часі відпусту. Пречиста Божа Мати була для всіх доброю Матірю, особливо для ченців, що обслуговували її святиню та дбали про її чудотворну ікону.
В часі козацьких воєн, підбунтовані московськими висланниками козаками нераз допускалися насилля над своїми братами-Українцями, що були злучені з Римським Папою. Холмський єпископ Яків Суша записав ось таке приключення:
"На початку повстання Хмельницького, великий загін козаків прийшов до Пинська та намагався наблизити до манастиря в Жировицях, щоб сплюндрувати манастир і вигубити ченців. Але така темрява залягла їм дорогу, що вони не бачили один одного. Це явище опамятало їх. Вони розкаялися, візвали Жировицьку Богоматір на поміч та обіцяли не руйнувати манастиря. І зараз випогодилося та стало ясно, а козаки без перешкоди змогли повернутися назад. Цей факт стверджений присягою свідків".
Сьогодні в Жировидях гробовий смуток; відколи Москалі насильно знищили католицьку віру в Східній Україні, за царя Миколи І, відтоді не має радости і в Жировицях. Монахи мусіли залишити манастир. З їхнім відходом затихла слава чудотворної ікони".
Але чудотворну жировицьку ікону прославляють сьогодні в Римі. В році 1716, Отці Василіяни відновляли в своєму манастирі в Римі коридор, що є між захристією і манастирем. Тоді під ударом мулярського молота відлетів тинк (виправа) і з-під тинку показалася ікона, зовсім подібна до Жировицької. При відчищуванні ікони, трохи її пошкоджено. Тоді попрошено артиста-маляра Лаврентія Ґраміча, щоб поправив ті пошкодження. Коли він не хотів прийняти роботи, почув біль на всьому тілі. Тоді казав занести себе перед цю ікону і там на молитві нараз виздоровів. Вістка про це чудо розійшлася по всьому місті. Нарід почав йти цілими громадами і назвав її по-своєму: ,,Мадонна дель Паскольо". Міський уряд казав закрити ікону і оскаржив Отців Василіян о шахрайство. Справа стала голосна, що сам Папа Римський Климентій XI основно провірив всю справу особисто і дня 7.IX. 1719 р., казав виставити ікону для публичного почитання вірних. Втішений нарід на радощах викрикував: "О, наша Мадонно, о наша найсолодша Мати, Найдорожча Ненько!"
Це останнє приключення Жировицької ікони Бого-Матері в Римі – є для нас Українців, дуже вимовне. Бо це був час, коли вперше багато свідомих Українців мусіли покинути Рідний Край, після нещасливого бою під Полтавою, як перша політична еміграція. Пречиста Богородиця не хотіла лишити нещасних скитальців свого покрову, своєї опіки, і в жировицькій своїй іконі пішла й сама на скитальщину, за своїми дітьми!

Оце для нас особлива заохота, щоб ми всі, що хочемо жити своїм життям, щоб у годині, коли рішатиметься доля нашої Батьківщини – ми змогли доложити своїх сил, для піднесення всього того, що ворог в руїну обернув, щоб Божа Справедливість прогнала наїзників з Рідних Земель, щоб наш національний прапор замаяв вільно і свобідно над всіми Землями України, щоб віра Христова оживила весь наш нарід і ми одним серцем і одними устами могли прославляти Єдиного у Пресвятій Тройці Господа Бога, щоб ми оживили поміж нами набожність до Богоматері, просім її особливо в чудотворній Жировицькій іконі, щоб додала сил нашим змаганням, щоб дала проворність нашим політичним провідникам, щоб не опускала нас з-під свого Покрову.

о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ