В прегарній околиці Добромиля, поміж лісами і горами лежить невелике село Пацлав. На всю Галичину Пацлав знаний як відпустове місце, а зокрема славна Пацлавська Кальварія. Там є в церкві оо. Францісканів чудотворна ікона Матері Божої, але і в українській католицькій церкві є інша чудотворна ікона Божої Матері, і до них ідуть прочани не тільки з цілої Галичини, але і з Закарлаття.
За цим селом (Пацлав) у малій віддалі стояла у полі серед кладовища, окружена деревами, старинна деревяна церква. На перший погляд, ця церква виглядає дуже вбога і, мабуть, ніхто не повірив би, що колись у тій церкві була чудотворна ікона Матері Божої, що від непамятних часів прославлялася чудами.
Про початки і повстання села Пацлава нема ніяких певних записок, однак є певне, що це село є одним із найстарших у нашому крою. Про його почин оповідає цікаво народній переказ, на якого основі скажу Вам про повстання села Пацлава.
В давній давнині Українська Земля була покрита непрохідними лісами і дебрами. В тих часах було дуже мало сіл. Було і багато менше населення в нашій Землі. Були й великі простори не управлюваної землі та непрохідні степи. В тодішніх часах, у безлюдні сторони заходили люди, що добровільно відходили дальше від людського гамору і світових спокус, щоб на самоті віддаватись молитвам та з самовідреченням служити Єдиному Богові в Пресвятій Тройці. Ті люди хотіли в цей спосіб доступити вищого ступеня совершенства й таким пустинним, покаянним і самітним життям певніше заслужити собі на вічну щасливість на небі. Тому вони йшли далеко від людських осель, у пустиню і там залишалися, щоб жити на самоті в крайньому убожестві й у недостатках. Пустиножителі живилися тільки яринами, ягодами, рибою й пили тільки чисту воду. Їхня одіж була дуже поєдинча – переважно тільки якась свитина. Всі дні їхнього життя були дуже подібні до себе: молитва, строгий піст та роздумування про вічні правди і про Гослода Бога.
Осідками пустиножителів у Галичині були звичайно ліси, якась лісова поляна, що була положена близько води. За мешкання служила пустинникові печера в скалі або дуплаве дерево. Там він ночував та перебував у негоду і в часі холоду.
Цілими днями пустиножитель працював. Він викорчовував частини ліса, і там закладав для себе город, а з дерева ставив собі хатину. Але бувало й таке, що люди знаходили пустинника в пущі. Тоді вони приходили до нього з різними проханнями, щоб молився за них, або прохали в різних своїх важких справах слів поради. І як люди знали вже пустинника, то часами приносили йому хліб і одяг, а звичайно помагали йому вибудувати хатину. З часом більший круг людей довідувався про пустинника і до нього прибували люди з далеких околиць. А бувало й таке, що приходили до нього такі, що також бажали посвятитися пустельному життю. Пустинник їх приймав, а як на одному місці осіло більше пустинників, тоді вони спільними силами і при помочі добрих людей вибудовували собі церковцю серед пустині.
Отже в давній давнині, на цьому місці, де стоїть нині село Пацлав, була також пуща, в якій поселився був один пустинник. Про нього довідалися люди і стали приходити до нього з різними своїми справами. Цей пустииник був дуже ввічливим для людей, при тому був дуже набожний так, що в короткому часі розійшлася про нього добра слава по всій околиці. З часом цей пустинник поставив собі хату, а пізніше й церковцю. Як уже була церква, тоді стали поселятися і люди коло того пустинника, і так з часом на тім місці повстала мала оселя. Оселя та збільшалася з літами і з неї повстало село Пацлав.
За часів галицького короля Юрія І, що був сином князя Льва, в 1311 р. була вже в Пацлаві деревяна церква під покровом Прп. О. Симеона Столпника. Угодник цей прозваний "столпником", бо він прожив довші літа на високому стовпі; він багато натерпівся від слоти, спеки і холоду, живучи на такому стовпі. А все це він робив з великої любови до Господа Бога.
А чи ця церква була первісною церквою, що її побудував цей пустинник, чи може друга – цього не можна усталити, бо про це не збереглися ніякі записки. В кожному разі, ця церква перестояла триста літ і вкінці, коли вона була вже близько того, що могла завалитися, тоді її перебудували і значно поширили. Це було 1611 р., бо зберігся про це напис кирилицею: "Св. Храм сей перестоял троє століття, а перестроєний, благословився дня 1 септембря 1611 року". Ще декілька разів поправляли церкву опісля й остаточно простояла вона впродовж різнородних лихоліть, що були на нашій землі аж до нинішнього дня, значиться -– має ото верх 600 літ.
Дуже давно, може ще в перших початках існування цієї церкви, вміщено в ній ікону Матері Божої, яка є славною з багатьох чудес не тільки на всю околицю, але й на всю Україну.
Ця ікона дуже гарно намальована на дереві, а малював її монах на імя Лаврентій ще в 1409 р., бо так і зазначено на цій іконі. Отже ця ікона має сьогодні поверх 550 літ. Тільки невідомо, коли і звідки принесено цю ікону до Пацлавської церкви.
Ця ікона обвішана багатьма дарами вдяки (вотами) від прочан для Всевишнього і Матері Божої за одержані тут у чудесний спосіб великі ласки. На вигляд ікона не представляється надто пишно; вона не прикрашена ані золотом, ані сріблом. Але лице Пресвятої Богородиці має святий, надзвичайно лагідний вигляд. Це святе лице діє якось так дивно на людей, наче говорить до душі: "Прибігайте до Мене, служіть Мені з вірою, любіть Мене і заховуйте закони Мого Сина, а Я винагороджу вас за це. Подам поміч в усяких потребах, не опущу вас в годині смерти, ані поза гробом, ані у вічності!"
А з очей Матері Божої так і видно милосердя й особливішу доброту! На правій руці Мати Божа має в цій іконі Ісуса Христа, який держить у лівій руці кулю земну, а правою рукою благословить світ.
Однак ця чудотворна ікона Матері Божої Пацлавської не знаходиться в тій старинній деревяній церковці, яка не зважаючи на всякі лихоліття, перестояла довгі літа. Це зовсім очевидна річ, що сам Господь Бог осінив цю старинну церкву Своєю особливішою милістю, в якій знаходилася чудотворна ікона Матері Божої, бо, ані в часі татарських нападів, ані в часі інших воєн, церкви не знищено. Та нині, вона стоїть пусткою, похилившись наче стара людина до належного спочинку. Але в Пацлаві є ще велика і величава мурована церква, побудована заходами бл. п. о. Якова Лукашевича, добромильського декана та о. Єроніма Копистянського.
Церква побудована у виді хреста, з двома захристіями і з однією великою копулою; вона довга на 22 метри, а широка на 19 метрів. І власне в цій церкві є тепер чудотворна ікона Матері Божої, яку перенесено зі старої церкви при великому здвизі народу, при торжестві посвячення нової церкви 13 серпня 1897 р. поблагословення церкви довершив о. Мирон Подолинський, пралат-крилошанин перемиської капітули.
Пацлавська чудотворна ікона стягає до себе тисячі паломників, що рік-річно приходять там з усіх земель Західньої України. Апостольська Столиця наділила цю церкву відпустами: в день св. муч. Юстина Философа (14 VI. н. ст.); в день преп. Теодора Трихини (4 V. н. ст.); в день св. пророка Іллі Тесвитянина (5 VIII. н. ст.); в день св. мучеників Маккавеїв (14 VII. н. ст.); в день прп. Отця Симеона Столпника (14 IX. н. ст.). Після найновіших інформацій, Апостольська Столиця наділила була цю церкву відпустами в ось такі дні: 1,2 і 3 травня; 12 і 13 червня; 1 і 2 серпня, і від 11 до 15 серпня; від 11 до 14 вересня, в день Пресвятого Празника Пресвятого Христового Серця і в першу пятницю місяця червня.
Треба завважити що в Пацлаві були рівночасно відпусти в нашій церкві, з огляду на нашу чудотворну ікону Матері Божої, що, як я вже згадував, походить з 1409 р., і в римо-католицькій церкві оо. Францисканів, з огляду на їхню чудотворну ікону Матері Божої, що її принесли були з Камянця Подільського в 1679 р. Забрали її з Камянця Подільського тому, бо боялися, щоб там не знищили її Турки. А церква оо. Францисканів стоїть недалеко від нашої церкви, може у віддалі яких 150-200 метрів.
Найбільше число прочан є на двох останніх відпустах. Тоді вони приходять з усіх сторін, цілими тисячами і заповнюють по береги нашу нову церкву та обширну площу коло церкви. І тоді є якийсь надзвичайний торжественний настрій, що проймає й опановує всіх присутніх. З тисячних грудей линуть до Матері Божої сердечні молитви. Богослуження відправляються безпереривно. На галерії довкола церкви священики сповідають вірних. З проповідальниць проповідники проповідують Слово Боже.
І так від найдавніших часів спішить нарід до Пацлавської Чудотворної ікони Божої Матері, з найдальших сторін, не зважаючи на ніякі труди та перешкоди. А треба було колись хоч раз бачити тих побожних прочан, як вони душею і серцем припадають до ікони Матері Божої в Пацлаві, як вони щиро моляться і як у її честь співають прекрасні пісні.
Душа радується, як дивимося на тисячі того побожного народу, що з таким довірям звертається до Матері Милосердя!
І кожного, що перед іконою Божої Матері щиро молиться – Вона вислухує і помагає. Одним дає поміч у потребі, другим радість у смутку, недужих уздоровляє, грішникам виєднує благодать розкаяння. Про щедру руку Матері Божої, про її могутній покроїв, про скоре заступництво, найкраще свідчать ті численні-численні дари вдяки-вота, що висять довкруги ікони.
Кожний, хто вертається з відпусту, стає інакший; на сумному раніше обличчі, сяє радість, в очах так і відбивається надія і віра в поміч Пресвятої Богородиці. Кожний почуває себе наче відродженим, скріпленим на дусі, з відвагою вертається до свого щоденного життя, бо свідомий того, що Пацлавська Божа Мати зорить своїм зором зі св. ікони не залишить його безпомічним у ніякій скруті життя. А що Пацлавська Божа Мати справді є милостивою для тих, що з вірою і сердечною молитвою звертаються до її милости на тому відпустовому місці, то про це розповідають люди поміж собою по різних сторонах України, що дізнали від Пацлавської Божої Матері чудесних ласк із неба.
І доки наш український нарід буде жити в неволі на власній своїй Рідкій Землі, завжди з вірою і надією припадатиме до стіп своєї Небесної Неньки в чудотворній іконі в Пацлаві – і певно, що Вона не опустить свого народу, і не дасть йому коротати свого життя в ворожій займанщині.
І ми, милі Браття і Сестри, полиньмо своїми думками і почуваннями нашого серця через широке море, через ліси, гори, ріки, аж до рідної Пацлави, припадьмо до стіп цієї святої ікони, і з глибини серця скажім нашій Небесній Неньці: "Божа Мати! Поглянь на нашу Українську Землю, на нарід у тюрмах і на засланнях. Поглянь своїм зором за дітьми України, що розійшлися по всьому світу з рідної хати і зглянься над ними! І прискори годину визволення нашого народу, приверни славу Христовій вірі на Україні, і не дай загибати нашому народові, що на Тебе, о Божа Мати, покладає все своє уповання.
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
За цим селом (Пацлав) у малій віддалі стояла у полі серед кладовища, окружена деревами, старинна деревяна церква. На перший погляд, ця церква виглядає дуже вбога і, мабуть, ніхто не повірив би, що колись у тій церкві була чудотворна ікона Матері Божої, що від непамятних часів прославлялася чудами.
Про початки і повстання села Пацлава нема ніяких певних записок, однак є певне, що це село є одним із найстарших у нашому крою. Про його почин оповідає цікаво народній переказ, на якого основі скажу Вам про повстання села Пацлава.
В давній давнині Українська Земля була покрита непрохідними лісами і дебрами. В тих часах було дуже мало сіл. Було і багато менше населення в нашій Землі. Були й великі простори не управлюваної землі та непрохідні степи. В тодішніх часах, у безлюдні сторони заходили люди, що добровільно відходили дальше від людського гамору і світових спокус, щоб на самоті віддаватись молитвам та з самовідреченням служити Єдиному Богові в Пресвятій Тройці. Ті люди хотіли в цей спосіб доступити вищого ступеня совершенства й таким пустинним, покаянним і самітним життям певніше заслужити собі на вічну щасливість на небі. Тому вони йшли далеко від людських осель, у пустиню і там залишалися, щоб жити на самоті в крайньому убожестві й у недостатках. Пустиножителі живилися тільки яринами, ягодами, рибою й пили тільки чисту воду. Їхня одіж була дуже поєдинча – переважно тільки якась свитина. Всі дні їхнього життя були дуже подібні до себе: молитва, строгий піст та роздумування про вічні правди і про Гослода Бога.
Осідками пустиножителів у Галичині були звичайно ліси, якась лісова поляна, що була положена близько води. За мешкання служила пустинникові печера в скалі або дуплаве дерево. Там він ночував та перебував у негоду і в часі холоду.
Цілими днями пустиножитель працював. Він викорчовував частини ліса, і там закладав для себе город, а з дерева ставив собі хатину. Але бувало й таке, що люди знаходили пустинника в пущі. Тоді вони приходили до нього з різними проханнями, щоб молився за них, або прохали в різних своїх важких справах слів поради. І як люди знали вже пустинника, то часами приносили йому хліб і одяг, а звичайно помагали йому вибудувати хатину. З часом більший круг людей довідувався про пустинника і до нього прибували люди з далеких околиць. А бувало й таке, що приходили до нього такі, що також бажали посвятитися пустельному життю. Пустинник їх приймав, а як на одному місці осіло більше пустинників, тоді вони спільними силами і при помочі добрих людей вибудовували собі церковцю серед пустині.
Отже в давній давнині, на цьому місці, де стоїть нині село Пацлав, була також пуща, в якій поселився був один пустинник. Про нього довідалися люди і стали приходити до нього з різними своїми справами. Цей пустииник був дуже ввічливим для людей, при тому був дуже набожний так, що в короткому часі розійшлася про нього добра слава по всій околиці. З часом цей пустинник поставив собі хату, а пізніше й церковцю. Як уже була церква, тоді стали поселятися і люди коло того пустинника, і так з часом на тім місці повстала мала оселя. Оселя та збільшалася з літами і з неї повстало село Пацлав.
За часів галицького короля Юрія І, що був сином князя Льва, в 1311 р. була вже в Пацлаві деревяна церква під покровом Прп. О. Симеона Столпника. Угодник цей прозваний "столпником", бо він прожив довші літа на високому стовпі; він багато натерпівся від слоти, спеки і холоду, живучи на такому стовпі. А все це він робив з великої любови до Господа Бога.
А чи ця церква була первісною церквою, що її побудував цей пустинник, чи може друга – цього не можна усталити, бо про це не збереглися ніякі записки. В кожному разі, ця церква перестояла триста літ і вкінці, коли вона була вже близько того, що могла завалитися, тоді її перебудували і значно поширили. Це було 1611 р., бо зберігся про це напис кирилицею: "Св. Храм сей перестоял троє століття, а перестроєний, благословився дня 1 септембря 1611 року". Ще декілька разів поправляли церкву опісля й остаточно простояла вона впродовж різнородних лихоліть, що були на нашій землі аж до нинішнього дня, значиться -– має ото верх 600 літ.
Дуже давно, може ще в перших початках існування цієї церкви, вміщено в ній ікону Матері Божої, яка є славною з багатьох чудес не тільки на всю околицю, але й на всю Україну.
Ця ікона дуже гарно намальована на дереві, а малював її монах на імя Лаврентій ще в 1409 р., бо так і зазначено на цій іконі. Отже ця ікона має сьогодні поверх 550 літ. Тільки невідомо, коли і звідки принесено цю ікону до Пацлавської церкви.
Ця ікона обвішана багатьма дарами вдяки (вотами) від прочан для Всевишнього і Матері Божої за одержані тут у чудесний спосіб великі ласки. На вигляд ікона не представляється надто пишно; вона не прикрашена ані золотом, ані сріблом. Але лице Пресвятої Богородиці має святий, надзвичайно лагідний вигляд. Це святе лице діє якось так дивно на людей, наче говорить до душі: "Прибігайте до Мене, служіть Мені з вірою, любіть Мене і заховуйте закони Мого Сина, а Я винагороджу вас за це. Подам поміч в усяких потребах, не опущу вас в годині смерти, ані поза гробом, ані у вічності!"
А з очей Матері Божої так і видно милосердя й особливішу доброту! На правій руці Мати Божа має в цій іконі Ісуса Христа, який держить у лівій руці кулю земну, а правою рукою благословить світ.
Однак ця чудотворна ікона Матері Божої Пацлавської не знаходиться в тій старинній деревяній церковці, яка не зважаючи на всякі лихоліття, перестояла довгі літа. Це зовсім очевидна річ, що сам Господь Бог осінив цю старинну церкву Своєю особливішою милістю, в якій знаходилася чудотворна ікона Матері Божої, бо, ані в часі татарських нападів, ані в часі інших воєн, церкви не знищено. Та нині, вона стоїть пусткою, похилившись наче стара людина до належного спочинку. Але в Пацлаві є ще велика і величава мурована церква, побудована заходами бл. п. о. Якова Лукашевича, добромильського декана та о. Єроніма Копистянського.
Церква побудована у виді хреста, з двома захристіями і з однією великою копулою; вона довга на 22 метри, а широка на 19 метрів. І власне в цій церкві є тепер чудотворна ікона Матері Божої, яку перенесено зі старої церкви при великому здвизі народу, при торжестві посвячення нової церкви 13 серпня 1897 р. поблагословення церкви довершив о. Мирон Подолинський, пралат-крилошанин перемиської капітули.
Пацлавська чудотворна ікона стягає до себе тисячі паломників, що рік-річно приходять там з усіх земель Західньої України. Апостольська Столиця наділила цю церкву відпустами: в день св. муч. Юстина Философа (14 VI. н. ст.); в день преп. Теодора Трихини (4 V. н. ст.); в день св. пророка Іллі Тесвитянина (5 VIII. н. ст.); в день св. мучеників Маккавеїв (14 VII. н. ст.); в день прп. Отця Симеона Столпника (14 IX. н. ст.). Після найновіших інформацій, Апостольська Столиця наділила була цю церкву відпустами в ось такі дні: 1,2 і 3 травня; 12 і 13 червня; 1 і 2 серпня, і від 11 до 15 серпня; від 11 до 14 вересня, в день Пресвятого Празника Пресвятого Христового Серця і в першу пятницю місяця червня.
Треба завважити що в Пацлаві були рівночасно відпусти в нашій церкві, з огляду на нашу чудотворну ікону Матері Божої, що, як я вже згадував, походить з 1409 р., і в римо-католицькій церкві оо. Францисканів, з огляду на їхню чудотворну ікону Матері Божої, що її принесли були з Камянця Подільського в 1679 р. Забрали її з Камянця Подільського тому, бо боялися, щоб там не знищили її Турки. А церква оо. Францисканів стоїть недалеко від нашої церкви, може у віддалі яких 150-200 метрів.
Найбільше число прочан є на двох останніх відпустах. Тоді вони приходять з усіх сторін, цілими тисячами і заповнюють по береги нашу нову церкву та обширну площу коло церкви. І тоді є якийсь надзвичайний торжественний настрій, що проймає й опановує всіх присутніх. З тисячних грудей линуть до Матері Божої сердечні молитви. Богослуження відправляються безпереривно. На галерії довкола церкви священики сповідають вірних. З проповідальниць проповідники проповідують Слово Боже.
І так від найдавніших часів спішить нарід до Пацлавської Чудотворної ікони Божої Матері, з найдальших сторін, не зважаючи на ніякі труди та перешкоди. А треба було колись хоч раз бачити тих побожних прочан, як вони душею і серцем припадають до ікони Матері Божої в Пацлаві, як вони щиро моляться і як у її честь співають прекрасні пісні.
Душа радується, як дивимося на тисячі того побожного народу, що з таким довірям звертається до Матері Милосердя!
І кожного, що перед іконою Божої Матері щиро молиться – Вона вислухує і помагає. Одним дає поміч у потребі, другим радість у смутку, недужих уздоровляє, грішникам виєднує благодать розкаяння. Про щедру руку Матері Божої, про її могутній покроїв, про скоре заступництво, найкраще свідчать ті численні-численні дари вдяки-вота, що висять довкруги ікони.
Кожний, хто вертається з відпусту, стає інакший; на сумному раніше обличчі, сяє радість, в очах так і відбивається надія і віра в поміч Пресвятої Богородиці. Кожний почуває себе наче відродженим, скріпленим на дусі, з відвагою вертається до свого щоденного життя, бо свідомий того, що Пацлавська Божа Мати зорить своїм зором зі св. ікони не залишить його безпомічним у ніякій скруті життя. А що Пацлавська Божа Мати справді є милостивою для тих, що з вірою і сердечною молитвою звертаються до її милости на тому відпустовому місці, то про це розповідають люди поміж собою по різних сторонах України, що дізнали від Пацлавської Божої Матері чудесних ласк із неба.
І доки наш український нарід буде жити в неволі на власній своїй Рідкій Землі, завжди з вірою і надією припадатиме до стіп своєї Небесної Неньки в чудотворній іконі в Пацлаві – і певно, що Вона не опустить свого народу, і не дасть йому коротати свого життя в ворожій займанщині.
І ми, милі Браття і Сестри, полиньмо своїми думками і почуваннями нашого серця через широке море, через ліси, гори, ріки, аж до рідної Пацлави, припадьмо до стіп цієї святої ікони, і з глибини серця скажім нашій Небесній Неньці: "Божа Мати! Поглянь на нашу Українську Землю, на нарід у тюрмах і на засланнях. Поглянь своїм зором за дітьми України, що розійшлися по всьому світу з рідної хати і зглянься над ними! І прискори годину визволення нашого народу, приверни славу Христовій вірі на Україні, і не дай загибати нашому народові, що на Тебе, о Божа Мати, покладає все своє уповання.
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
