Самбір належить до найстарших галицьких міст. У 1554 році, старанням перемиського єпископа Антона Радилівського збудовано деревяну .церкву, яка простояла різні лихоліття до 1737 р. У своєму історичному ході часу доступила великої чести, бо ікона Пресвятої Богородиці стала відома нашому народові зі співчуття страждучим і хворим. Ціле західне українське Підгіря, сходиться до Неї з далеких гір шукати помочі в Тієї доброї Матері, що співчуває йому в недолі та виявила те співчуття плачем.
Перший раз Мати Божа заплакала в самбірській іконі кривавими сльозами дня 15 вересня 1727 р. Ікона була в домі родини Добрянських. У родині були два учні, що ходили до школи в Самборі. Один із цих учнів Петро, поглянув на ікону та побачив на ній криваві сльози. Кривавий піт був теж видний на голові Матері Божої.
Олена Добрянська попросила свого пароха о. Андрія, щоб провірив чудо. Очевидно парох о. Андрій прийшов зараз до дому п. Добрянської, щоб провірити і сльози, і піт на іконі, про що його відразу ж таки повідомлено. Про ті сльози оповідає дослівно о. Андрій, що був наочним свідком того першого чуда. Його зізнання: Дня 15 вересня 1727 р. служив я Службу Божу. Після Служби Божої попросила мене п. Олена Добрянська, вдова по бувшім писарю, щоб я прийшов до її дому. В тім домі мешкали учні, що вчилися в школі оо. Єзуїтів. Один із них, Петро Манастирський, літ 14, поглянув на ікону Матері Божої, що була в тому домі і спостеріг знаки, а радше криваві сльози в очах і на голові Божої Матері. Цей піт кілька разів відновлявся. Коли я це вчув від учеників та поглянув власними очима на цю плакучу ікону Божої Матері в присутності Константина Секетаровича, зятя п. Добрянської і п. Войтіха Хетмінського, сусіда, випросив я цю ікону Матері Божої від п. Добрянської. Вона дозволила взяти її до церкви. Ця ікона намальована на полотні, лице темне, а внизу герб якогось пана. Цей пан намальований зі своєю жінкою. Він тримає в руці картку з написом: "О всепітая Мати". Дальшими свідками плачу ікони були: Адріян Дебієр, секретар і запідатель самбірської економії; о. Кузьмінський, префект оо. Єзуїтів у Самборі, що брав ікону до рук, придивлявся з усіх сторін і признав правдивість чудесного обяву сліз; Осип Прондзінський, секретар; два грецькі купці: п. Йота і п. Кирнакі та о. Адріян Серієвич, монах Бернардин.
На доручення єпископа, дня 20 вересня 1727 р., самбірський декан о. Теодор Нащочить провірив на місці ікону та опечатав її шовком. Дня 28 вересня 1727 р. сльози відновились. Тим разом єпископ вислав Духовну Комісію в складі: о. Єзекиїл Бончаківський, лаврівський ігумеи; о. Ананія Топольницький, о. Варлаам Филипович і о. Теодор Нащочить, самбірський декан. Комісія провірила ікону і признала явище плачу чимсь надприродним та вирішила, що ікону слід вважати чудотворною.
Чотири чудесні уздоровлення попередили приїзд другої єпископської комісії, яку вислав єпископ Єронім Устрицький. Ця комісія складалася з девять осіб. Провід Комісії був у руках о. Єроніма Кузьмича, єпископського сповідника, та о. ігумена Єзекиїла Бончаківського, з Лаврова. Ця комісія переслухала очевидців плачу ікони Божої Матері під присягою. Рівнож під присягою зізнавали чотири чудесно уздоровлені, що були уздоровлені після від'їзду першої комісії.
Єпископська комісія, провіривши ікону і переслухавши зізнання як очевидців плачу ікони, так і чудесно уздоровлених, визнала надприродність усіх цих явищ і подій.
Ікона Божої Матері плакала двадцять пять неділь, або 175 днів, від 15 вересня 1727 р. то 9 травня 1728 р., з деякими перервами. Тисячі народу перейшло попри цю святу ікону і з острахом та співчуттям приглядались сльозам Божої Матері. Плакала Мати Божа; плакав і наш нарід над нашим лихоліттям. Це був спільний плач над недолею нашого народу що його Рідна Земля стояла тереном воєн і руїни.
Після виконання всіх урядових засобів, тобто, по ствердженні всіми очевидцями чудесних явищ присягою, Єпископський Ординаріят особливою грамотою проголосив самбірську ікону Богоматері – чудотворною іконою. Грамота має дату: 3 грудня 1727 р., і як таку поручив її почитати, та в усіх потребах звертатися до неї з своїми просьбами і благаннями. Апостольська Столиця надала відпуст чотири рази в році, а саме: На Стрітення Господнє, на Положення Ризи Пресвятої Богородиці, на Успення Матері Божої і на Різдво Матері Божої. А грамотою з 8 червня 1908 р. проголосила головний престіл чудотворної ікони в самбірській церкві – упривілейованим престолом.
А тепер скажу Вам про декілька чудесних уздоровлень за посередництвом чудотворної самбірської ікони Матері Божої. І так:
1. Степан К. рубав дрова в лісі і необачно зранив собі ногу сокирою. Він злегковажив рану, обвязав якимись шматами і дальше продовжував свою роботу. Вечором повернувся домів а коли вранці прокинувся зі сну, відчув у собі гарячку. Гарячка підносилась та обявлялась то мороженням, то палаючим обличчям. Покликали лікаря, а цей, оглянувши рану, перевязав її та заспокоїв хворого, і родину, що рана не є небезпечна, та що за декілька днів загоїться, і хворий знову буде здоровий. Хворий повірив лікареві та ждав поліпшення, але воно не приходило. Рана не тільки, не гоїлася, але навпаки – щораз більше боліла і почала ятритися. Лікар знову прийшов та цим разом ствердив сильне погіршення. Він поручив негайно їхати до шпиталю до поблизького міста.
Степан терпів болі, але зносив їх терпеливо. Він думав собі, як я приймав здоровя з Божих рук, то треба покірно приймати й хворобу та болі. Все прецінь є в Божих руках! При тім хворий молився до Пречистої Божої Матері і просив її про особливу поміч у тій своїй недузі.
В шпиталі лікарі усталили, що в зараженій нозі є гангрена, та що негайно треба зробити операцію й відтяти ногу. Жах пройшов по всьому його тілі, коли це сказали хворому. Він же мав жінку, дітей. Хто ж буде на них працювати, як він стане калікою?
Та хоч лікарі дуже наставали, щоб Степан погодився на операцію – він таки не погодився. Просив своїх, що з ним приїхали, щоб запровадити його перед чудотворну Симбірську ікону Матері Божої, що вже тоді славилася чудами. Припав навколішки у стіп св. ікони і, заливаючись рясними сльозами, говорив до Матері Божої, у св. іконі: "Маріє, Ти знаєш – я ж батько шестеро дітей! Хто ж їх вигодує, якщо я стану калікою, нездатним до праці? Зглянься наді мною, умилосердися Найдорожча Мати і Неба Пані!" Не міг нічого більше сказати. Хлипав і плакав. Та Пречиста Божа Мати не завела його довіря до Неї, в її поміч.
По декількох хвилинах біль устав у нозі. Степан в одній хвилині став зовсім здоровий. Здивовані лікарі оглянули ногу і заявили, що тільки чудо сталося, що вона нараз стала здорова, бо гангрена зникла, рана відразу загоїлася. Вдячний Степан і вся його родина пішли на прощу до Самбора та публично зложили подяку Божій Матері за це чудесне уздоровлення.
2. Після українсько-польської війни, з невідомих причин повстав був пожар на подвірю приходства в Скалаті, Галичина. Горіла стара хата, а що в той час був рвучий подільський вітер, була небезпека, що згорить все обійстя, вся господарка і приходство, і церква. В тім страшнім положенню винесено з приходства копію Самбірської Матері Божої, піднесено її вгору з окликом: "Мати Божа, рятуй!" І в тій же хвилині вітер змінив напрям, і почав віяти в противну сторону, що влегшило зльокалізувати вогонь і понад усе: очевидне врятування і церкви і приходства від спалення.
Чуда за посередництвом самбірської чудотворної ікони Божої Матері не переставали діяти. Особливо чуда з Першої світової війни приспішили святочну коронацію самбірської чудотворної ікони Богоматері, що відбулася 28-го серпня 1928 р., з окремого дозволу і благословення Апостольської Столиці.
Та настало страшне лихоліття на нашій землі – комуністична Москва, продовжуючи акцію білих царів Николая й Катерини, в підступний та підлий спосіб, при помочі наслідників Юди Іскаріота, знищили насиллям і терором нашу Українську Католицьку Церкву на землях Західньої України. Наша Церква примушена була зійти у т. зв. "підземелля". Та безхарактерним вивертням і виродкам Галицької Землі забаглось "московської ласки", забаглося зложити чолобитню московському патріярхові Алєксєєві. У склад цієї делегації священиків, входили, крім єпископа М. Мельника секретар дрогобицької епархіяльної управи, протоєрей М. Беца, та отці протоєреї А. Лошній, С. Маркевич, М Павлосюк, І. Ткач, і отці священики П. Білинський, Л. Борс, Я. Рокитський і В. Терпай. Ця делегація придумує злочин, що всіми вірними Галицької Землі потряс до глибини серця. Отже рішили вони зняти чудотворну ікону Матері Божої з самбірської церкви, де вона була понад двісті тридцять літ у глибокій пошані і побожному почитанні нашого народу, і завезти її до Москви, як "дарунок" для московського патріярха. І своїми святотатськими руками зняли чудотворну ікону Самбірської Божої Матері та повезли у Москву.
Але, що ж? Що діється по дорозі? По дорозі до Києва помер наглою смертю секретар дрогобицької єпархіяльної управи, протоєрей Беца. А в самому Києві вмирає 9-го жовтня 1955 р., також наглою смертю, провідник цієї ганебної делегації, єпископ Михаїл Мельник. Не знаємо, як там ці святокрадці вручали свій вкрадений дар московському патріярхові, бо ця ікона, що її везли в дарі, була тільки копією оригіналу, але знаємо, що це наглядний знак Божого пальця, що обидва із Самбора, що везли цю копію ікону Самбірської Божої Матері на заслання в Москву, єпископ і секретар епархіяльної управи не доїхали туди, а вмерли в дорозі скоропостижною смертю!
Скільки трагічности криється в тому факті, що наш славний чудотворний образ звязаний історично й релігійно з Галичиною, мав бути вивезений у ворожу нам Москву, як "дар" московському патріярхові, що насильно знищив у Галичині Українську Католицьку Церкву. Однак правдиву ікону лицарі Пресвятої Божої Матері своєчасно скрили в безпечне місце, а залишилася тільки добре підроблена копія ікони Божої Матері.
Та ми, поклонники Чудотворної Ікони Самбірської Богоматері, зітхнім до Господа Бога, та скажім у своєму серці: ,,Боже, Ти знаєш, чому такий допуст діткнув нашу Церкву! Ми спокійні, бо знаємо, що без Твоєї святої волі нічого на землі не діється. Видно, що мусіла могутня в заступництво, чудотворна ікона Божої Матері піти аж в саме кубло червоної Москви, щоб там розтоптати голову змії, що настає на пяту Твоєї святої Церкви. Ми віримо, ми сильно віримо, що недалекий той час, коли правдива чудотворна Самбірська ікона Матері Божої вернеться в честі і славі на своє місце в Самборі, і з руїни встане до слави і наш нарід і наша Українська Католицька Церква, бо така буде воля нашої Небесної Неньки.
Перший раз Мати Божа заплакала в самбірській іконі кривавими сльозами дня 15 вересня 1727 р. Ікона була в домі родини Добрянських. У родині були два учні, що ходили до школи в Самборі. Один із цих учнів Петро, поглянув на ікону та побачив на ній криваві сльози. Кривавий піт був теж видний на голові Матері Божої.
Олена Добрянська попросила свого пароха о. Андрія, щоб провірив чудо. Очевидно парох о. Андрій прийшов зараз до дому п. Добрянської, щоб провірити і сльози, і піт на іконі, про що його відразу ж таки повідомлено. Про ті сльози оповідає дослівно о. Андрій, що був наочним свідком того першого чуда. Його зізнання: Дня 15 вересня 1727 р. служив я Службу Божу. Після Служби Божої попросила мене п. Олена Добрянська, вдова по бувшім писарю, щоб я прийшов до її дому. В тім домі мешкали учні, що вчилися в школі оо. Єзуїтів. Один із них, Петро Манастирський, літ 14, поглянув на ікону Матері Божої, що була в тому домі і спостеріг знаки, а радше криваві сльози в очах і на голові Божої Матері. Цей піт кілька разів відновлявся. Коли я це вчув від учеників та поглянув власними очима на цю плакучу ікону Божої Матері в присутності Константина Секетаровича, зятя п. Добрянської і п. Войтіха Хетмінського, сусіда, випросив я цю ікону Матері Божої від п. Добрянської. Вона дозволила взяти її до церкви. Ця ікона намальована на полотні, лице темне, а внизу герб якогось пана. Цей пан намальований зі своєю жінкою. Він тримає в руці картку з написом: "О всепітая Мати". Дальшими свідками плачу ікони були: Адріян Дебієр, секретар і запідатель самбірської економії; о. Кузьмінський, префект оо. Єзуїтів у Самборі, що брав ікону до рук, придивлявся з усіх сторін і признав правдивість чудесного обяву сліз; Осип Прондзінський, секретар; два грецькі купці: п. Йота і п. Кирнакі та о. Адріян Серієвич, монах Бернардин.
На доручення єпископа, дня 20 вересня 1727 р., самбірський декан о. Теодор Нащочить провірив на місці ікону та опечатав її шовком. Дня 28 вересня 1727 р. сльози відновились. Тим разом єпископ вислав Духовну Комісію в складі: о. Єзекиїл Бончаківський, лаврівський ігумеи; о. Ананія Топольницький, о. Варлаам Филипович і о. Теодор Нащочить, самбірський декан. Комісія провірила ікону і признала явище плачу чимсь надприродним та вирішила, що ікону слід вважати чудотворною.
Чотири чудесні уздоровлення попередили приїзд другої єпископської комісії, яку вислав єпископ Єронім Устрицький. Ця комісія складалася з девять осіб. Провід Комісії був у руках о. Єроніма Кузьмича, єпископського сповідника, та о. ігумена Єзекиїла Бончаківського, з Лаврова. Ця комісія переслухала очевидців плачу ікони Божої Матері під присягою. Рівнож під присягою зізнавали чотири чудесно уздоровлені, що були уздоровлені після від'їзду першої комісії.
Єпископська комісія, провіривши ікону і переслухавши зізнання як очевидців плачу ікони, так і чудесно уздоровлених, визнала надприродність усіх цих явищ і подій.
Ікона Божої Матері плакала двадцять пять неділь, або 175 днів, від 15 вересня 1727 р. то 9 травня 1728 р., з деякими перервами. Тисячі народу перейшло попри цю святу ікону і з острахом та співчуттям приглядались сльозам Божої Матері. Плакала Мати Божа; плакав і наш нарід над нашим лихоліттям. Це був спільний плач над недолею нашого народу що його Рідна Земля стояла тереном воєн і руїни.
Після виконання всіх урядових засобів, тобто, по ствердженні всіми очевидцями чудесних явищ присягою, Єпископський Ординаріят особливою грамотою проголосив самбірську ікону Богоматері – чудотворною іконою. Грамота має дату: 3 грудня 1727 р., і як таку поручив її почитати, та в усіх потребах звертатися до неї з своїми просьбами і благаннями. Апостольська Столиця надала відпуст чотири рази в році, а саме: На Стрітення Господнє, на Положення Ризи Пресвятої Богородиці, на Успення Матері Божої і на Різдво Матері Божої. А грамотою з 8 червня 1908 р. проголосила головний престіл чудотворної ікони в самбірській церкві – упривілейованим престолом.
А тепер скажу Вам про декілька чудесних уздоровлень за посередництвом чудотворної самбірської ікони Матері Божої. І так:
1. Степан К. рубав дрова в лісі і необачно зранив собі ногу сокирою. Він злегковажив рану, обвязав якимись шматами і дальше продовжував свою роботу. Вечором повернувся домів а коли вранці прокинувся зі сну, відчув у собі гарячку. Гарячка підносилась та обявлялась то мороженням, то палаючим обличчям. Покликали лікаря, а цей, оглянувши рану, перевязав її та заспокоїв хворого, і родину, що рана не є небезпечна, та що за декілька днів загоїться, і хворий знову буде здоровий. Хворий повірив лікареві та ждав поліпшення, але воно не приходило. Рана не тільки, не гоїлася, але навпаки – щораз більше боліла і почала ятритися. Лікар знову прийшов та цим разом ствердив сильне погіршення. Він поручив негайно їхати до шпиталю до поблизького міста.
Степан терпів болі, але зносив їх терпеливо. Він думав собі, як я приймав здоровя з Божих рук, то треба покірно приймати й хворобу та болі. Все прецінь є в Божих руках! При тім хворий молився до Пречистої Божої Матері і просив її про особливу поміч у тій своїй недузі.
В шпиталі лікарі усталили, що в зараженій нозі є гангрена, та що негайно треба зробити операцію й відтяти ногу. Жах пройшов по всьому його тілі, коли це сказали хворому. Він же мав жінку, дітей. Хто ж буде на них працювати, як він стане калікою?
Та хоч лікарі дуже наставали, щоб Степан погодився на операцію – він таки не погодився. Просив своїх, що з ним приїхали, щоб запровадити його перед чудотворну Симбірську ікону Матері Божої, що вже тоді славилася чудами. Припав навколішки у стіп св. ікони і, заливаючись рясними сльозами, говорив до Матері Божої, у св. іконі: "Маріє, Ти знаєш – я ж батько шестеро дітей! Хто ж їх вигодує, якщо я стану калікою, нездатним до праці? Зглянься наді мною, умилосердися Найдорожча Мати і Неба Пані!" Не міг нічого більше сказати. Хлипав і плакав. Та Пречиста Божа Мати не завела його довіря до Неї, в її поміч.
По декількох хвилинах біль устав у нозі. Степан в одній хвилині став зовсім здоровий. Здивовані лікарі оглянули ногу і заявили, що тільки чудо сталося, що вона нараз стала здорова, бо гангрена зникла, рана відразу загоїлася. Вдячний Степан і вся його родина пішли на прощу до Самбора та публично зложили подяку Божій Матері за це чудесне уздоровлення.
2. Після українсько-польської війни, з невідомих причин повстав був пожар на подвірю приходства в Скалаті, Галичина. Горіла стара хата, а що в той час був рвучий подільський вітер, була небезпека, що згорить все обійстя, вся господарка і приходство, і церква. В тім страшнім положенню винесено з приходства копію Самбірської Матері Божої, піднесено її вгору з окликом: "Мати Божа, рятуй!" І в тій же хвилині вітер змінив напрям, і почав віяти в противну сторону, що влегшило зльокалізувати вогонь і понад усе: очевидне врятування і церкви і приходства від спалення.
Чуда за посередництвом самбірської чудотворної ікони Божої Матері не переставали діяти. Особливо чуда з Першої світової війни приспішили святочну коронацію самбірської чудотворної ікони Богоматері, що відбулася 28-го серпня 1928 р., з окремого дозволу і благословення Апостольської Столиці.
Та настало страшне лихоліття на нашій землі – комуністична Москва, продовжуючи акцію білих царів Николая й Катерини, в підступний та підлий спосіб, при помочі наслідників Юди Іскаріота, знищили насиллям і терором нашу Українську Католицьку Церкву на землях Західньої України. Наша Церква примушена була зійти у т. зв. "підземелля". Та безхарактерним вивертням і виродкам Галицької Землі забаглось "московської ласки", забаглося зложити чолобитню московському патріярхові Алєксєєві. У склад цієї делегації священиків, входили, крім єпископа М. Мельника секретар дрогобицької епархіяльної управи, протоєрей М. Беца, та отці протоєреї А. Лошній, С. Маркевич, М Павлосюк, І. Ткач, і отці священики П. Білинський, Л. Борс, Я. Рокитський і В. Терпай. Ця делегація придумує злочин, що всіми вірними Галицької Землі потряс до глибини серця. Отже рішили вони зняти чудотворну ікону Матері Божої з самбірської церкви, де вона була понад двісті тридцять літ у глибокій пошані і побожному почитанні нашого народу, і завезти її до Москви, як "дарунок" для московського патріярха. І своїми святотатськими руками зняли чудотворну ікону Самбірської Божої Матері та повезли у Москву.
Але, що ж? Що діється по дорозі? По дорозі до Києва помер наглою смертю секретар дрогобицької єпархіяльної управи, протоєрей Беца. А в самому Києві вмирає 9-го жовтня 1955 р., також наглою смертю, провідник цієї ганебної делегації, єпископ Михаїл Мельник. Не знаємо, як там ці святокрадці вручали свій вкрадений дар московському патріярхові, бо ця ікона, що її везли в дарі, була тільки копією оригіналу, але знаємо, що це наглядний знак Божого пальця, що обидва із Самбора, що везли цю копію ікону Самбірської Божої Матері на заслання в Москву, єпископ і секретар епархіяльної управи не доїхали туди, а вмерли в дорозі скоропостижною смертю!
Скільки трагічности криється в тому факті, що наш славний чудотворний образ звязаний історично й релігійно з Галичиною, мав бути вивезений у ворожу нам Москву, як "дар" московському патріярхові, що насильно знищив у Галичині Українську Католицьку Церкву. Однак правдиву ікону лицарі Пресвятої Божої Матері своєчасно скрили в безпечне місце, а залишилася тільки добре підроблена копія ікони Божої Матері.
Та ми, поклонники Чудотворної Ікони Самбірської Богоматері, зітхнім до Господа Бога, та скажім у своєму серці: ,,Боже, Ти знаєш, чому такий допуст діткнув нашу Церкву! Ми спокійні, бо знаємо, що без Твоєї святої волі нічого на землі не діється. Видно, що мусіла могутня в заступництво, чудотворна ікона Божої Матері піти аж в саме кубло червоної Москви, щоб там розтоптати голову змії, що настає на пяту Твоєї святої Церкви. Ми віримо, ми сильно віримо, що недалекий той час, коли правдива чудотворна Самбірська ікона Матері Божої вернеться в честі і славі на своє місце в Самборі, і з руїни встане до слави і наш нарід і наша Українська Католицька Церква, бо така буде воля нашої Небесної Неньки.
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
