Місто Теребовля положене на Поділлі, над рікою Гнізною. Початок Теребовлі дуже давній. При кінці XI ст. і на початку XII ст., за Ростиславичів, Теребовля була столицею удільного князівства.
В XVII ст. відома була вже в теребовельській манастирській церкві чудотворна ікона Пречистої Діви Марії, до котрої навіть з дальших сторін приходили прочани, щоб перед цією іконою Богоматері випрошувати для себе різних ласк і благодатей.
Під політичним оглядом сімдесяті роки сімнадцятого століття були в Україні більш як жахливі. Боротьба за гетьманську булаву затьмарила ум тих, що хотіли її держати. І Многогрішний, і Сірко, і Самойлович, і Ханенко, і "сонце руїни" Дорошенко, навипередки рвали "з матері полатану сорочку здіймали..." ("Розрита могила", Т. Ш.).
В тому 1672 р., всією Україною стрясла жахлива вістка, що сам турецький султан Могамед IV, а з ним і кримський хан Селім-Гірей, виступили в похід на чолі 300,000 турецької армії, йдучи на підмогу Дорошенкові. Вже в тім самім році (1672) Турки здобули укріплене старинне місто Камянець Подільський. А що султан Могамед IV не хотів в'їздити в здобуте християнське місто, бо в ньому було багато церков – він наказав очистити місто від християнства. І зараз після цього Турки повикопували з кладовищ християнських мерців і повикидали тіла геть за місто на жир собакам. Відтак позривали з церков хрести, а на їх місце повставляли турецькі півмісяці. Церкви понищили, пограбували... А святими іконами вимостили всю дорогу, якою мав вїзджати султан.
Осадовившись в Камянці Подільському, стали Турки висилати свої загони на всі сторони на грабунки. Вони палили села, вбивали тисячі невинних людей, а молодь забирали в ясир, у неволю".
В 1673 р. Турки підступили під Теребовлю, щоб зайняти те старинне княже місто. В тому часі Теребовля майже не мала жадної оборони. Місто не мало мурів, а козацького війська було всього кілька сотень. Однак мешканці Теребовлі не втратили відваги. Вони покинули місто та відійшли до старинного замку, який був окружений сильним муром. За мешканцями Теребовлі прийшли до замку і монахи з манастиря та принесли з собою чудотворну ікону Пречистої Діви Марії. І хоч люди не довіряли власним силам, бо для оборони вони були і заслабі і було їх замало, але всю свою надію на рятунок покладали на Богоматір, що ще в 1663 р., у своїй чудотворній іконі заллялася була сльозами, так наче б попереджувала мешканців Теребовлі про недалеке нещастя.
Ось і прибули Турки у великому числі під Теребовлю. Коли побачили, що Теребовля має слабу оборону, тільки цей один замок на горбі, з легковажністю стали здобувати цей замок і були певні, що за першим слабим приступом – замок буде в їхніх руках. Незабаром однак переконалися, що не так легко буде здобути замок, як це їм здавалося.
Впродовж чотирнадцять днів Турки облягали Теребовельський замок і не могли його здобути. Оборона замку була в досвідчених руках хороброго і відважного сотника Івана Суловського. Козаки й інші оборонці були рішені радше вмерти як попасти в бісурменські руки.
А Турки палали жадобою мордів і пімсти. Під градом куль оборонців, вони таки підступили під самі мури замку і підложили сильні міни, щоб висадити замок у повітря, а його оборонців похоронити під його звалищами.
Окружені в замку довідалися про небезпеку і приготовлялися до страшної смерти. А однак, у їх серцях жевріла "надія проти надії" на чудотворну поміч Богоматері. І коли козацькі сотні відбивали на мурах ворожі наскоки і приступи, всі інші люди, разом з монахами, клячучи молили Божу Матір у чудотворній іконі помочі і рятунку.
Нараз, наче блискавка заблис запалений порох і страшний гук розривних мін стряс землею. Та що це?.. Мури стоять, як стояли. Все, що жило, вибігло на мури і не можуть вірити власним очам!.. Сталося велике, нечуване чудо! Вся сила вибухаючих турецьких мін відбилася від мурів і вдарила на Турків! Тисячі Турків лягли трупом на полі бою від власних мін і від власних стрілів.
Два молдавські воєводи, що були в той час у турецькому війську, оповідали, що як Турки побачили, що Пречиста Діва Марія ходила по замкових мурах у ясно-соняшних ризах і відвертала від мурів турецькі кулі й міни, відступили від Теребовлі в такому переполосі, що навіть свої моздіри і гармати залишили на полі бою. А козаки й народ з монахами клячучи перед чудотворною іконою Богоматері дякували з глибини серця за дізнану чудотворну поміч.
Це чудо записане очевидцями на деревяній таблиці, яка переховується в манастирі Отців Василіян у Львові.
Слава про чудесний рятунок Теребовельського Замку рознеслася по всій Україні. І стали йти прочани до Теребовлі тисячами, щоб перед чудотворною іконою Богоматері доступити помочі й опіки у своїх потребах і нещастях.
Тодішній львів. єпископ Й. Шумлянський, що віддавна був великим поклонником теребовельської чудотворної ікони Богоматері, рішив перенести цю ікону до святоюрської церкви у Львові, бо вважав, що в Теребовлі було б небезпечно залишати чудотворну ікону з огляду на тодішні дуже небезпечні часи. У Львові зразу поміщено чудотворну ікону Богоматері в тій церкві, яку вибудував ігумен о. Євтимій, а єпископ Шумлянський вибудував у тій церкві осібну каплицю, де приміщено цю ікону на гарно пристроєному престолі.
І так як нарід ішов раніше на прощу до чудотворної ікони Богоматері до Теребовлі, так тепер нарід тисячами йшов на прощу до Неї до Львова, до церкви св. Юра, особливо на великий відпуст Покрови Пречистої Діви Марії, щоб поручитись Тій, що здавен-давна покривала нас своїм омофором і берегла й опікувалася нашим народом.
За описом очевидця, Пречиста Діва Марія щераз прилюдно прославилася великим чудом у чудотворній теребовельській іконі. Було це 1704 р., коли Шведи наложили на Львів великий окуп, якого мешканці Львова не були в спромозі заплатити. Обурений шведський генерал загрозив містові плюндруванням і грабіжжю. Настрашені люди звернулися з гарячою просьбою до Пречистої Діви Марії в чудотворній теребовельській іконі та просили в Неї порятунку й помочі. Коли ген. Шембок увійшов до церкви і побачив на власні очі, як Пречиста Діва Марія розплакалася в тій іконі і як з її очей потекли сльози, хоч сам був лютеранином – настрашився, зрікся окупу і чимскорше відступив з військом від міста.
Пречиста Діва Марія завжди всім помагала, що перед її чудотворною теребовельською іконою благали помочі в своїх нещастях і потребах. І тепер Вона ні однієї просьби не лишає без вислухання, хто тільки щиро звертався до Неї в цій св. іконі.
А тепер, погляньте у свою душу, у свою память, у своє серце, і дайте щиру відповідь: чи часто молитеся перед чудотворною теребовельською іконою Богоматері, як у своїх духовних, так і дочасних потребах і в потребах нашого народу? Чи наші мистці-малярі відтворили хоч одну копію теребовельської чудотворної ікони, тут далеко від Рідної Землі, щоб була з нами? Чи наші видавництва ікон – видали хоч би в маленькому форматі цю чудотворну теребовельську ікону Богоматері? Чи наші політичні й просвітні діячі, хоч раз прилюдно завізвали нарід до молитви перед чудотворною теребовельською іконою Богоматері про кращу долю і про волю для Української Землі? І можемо ми ще дивуватися, що "люд у кайданах, край у неволі..."
А там, у святоюрськім храмі у Львові, по правій стороні в бічному престолі, стоїть чудотворна теребовельська ікона Богоматері і жде... чейже хтось ще живе в народі, що має до Неї повне довіря і благатиме в Неї допомоги встати з руїни Українському Народові і Українській Землі – до колишньої слави...
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
В XVII ст. відома була вже в теребовельській манастирській церкві чудотворна ікона Пречистої Діви Марії, до котрої навіть з дальших сторін приходили прочани, щоб перед цією іконою Богоматері випрошувати для себе різних ласк і благодатей.
Під політичним оглядом сімдесяті роки сімнадцятого століття були в Україні більш як жахливі. Боротьба за гетьманську булаву затьмарила ум тих, що хотіли її держати. І Многогрішний, і Сірко, і Самойлович, і Ханенко, і "сонце руїни" Дорошенко, навипередки рвали "з матері полатану сорочку здіймали..." ("Розрита могила", Т. Ш.).
В тому 1672 р., всією Україною стрясла жахлива вістка, що сам турецький султан Могамед IV, а з ним і кримський хан Селім-Гірей, виступили в похід на чолі 300,000 турецької армії, йдучи на підмогу Дорошенкові. Вже в тім самім році (1672) Турки здобули укріплене старинне місто Камянець Подільський. А що султан Могамед IV не хотів в'їздити в здобуте християнське місто, бо в ньому було багато церков – він наказав очистити місто від християнства. І зараз після цього Турки повикопували з кладовищ християнських мерців і повикидали тіла геть за місто на жир собакам. Відтак позривали з церков хрести, а на їх місце повставляли турецькі півмісяці. Церкви понищили, пограбували... А святими іконами вимостили всю дорогу, якою мав вїзджати султан.
Осадовившись в Камянці Подільському, стали Турки висилати свої загони на всі сторони на грабунки. Вони палили села, вбивали тисячі невинних людей, а молодь забирали в ясир, у неволю".
В 1673 р. Турки підступили під Теребовлю, щоб зайняти те старинне княже місто. В тому часі Теребовля майже не мала жадної оборони. Місто не мало мурів, а козацького війська було всього кілька сотень. Однак мешканці Теребовлі не втратили відваги. Вони покинули місто та відійшли до старинного замку, який був окружений сильним муром. За мешканцями Теребовлі прийшли до замку і монахи з манастиря та принесли з собою чудотворну ікону Пречистої Діви Марії. І хоч люди не довіряли власним силам, бо для оборони вони були і заслабі і було їх замало, але всю свою надію на рятунок покладали на Богоматір, що ще в 1663 р., у своїй чудотворній іконі заллялася була сльозами, так наче б попереджувала мешканців Теребовлі про недалеке нещастя.
Ось і прибули Турки у великому числі під Теребовлю. Коли побачили, що Теребовля має слабу оборону, тільки цей один замок на горбі, з легковажністю стали здобувати цей замок і були певні, що за першим слабим приступом – замок буде в їхніх руках. Незабаром однак переконалися, що не так легко буде здобути замок, як це їм здавалося.
Впродовж чотирнадцять днів Турки облягали Теребовельський замок і не могли його здобути. Оборона замку була в досвідчених руках хороброго і відважного сотника Івана Суловського. Козаки й інші оборонці були рішені радше вмерти як попасти в бісурменські руки.
А Турки палали жадобою мордів і пімсти. Під градом куль оборонців, вони таки підступили під самі мури замку і підложили сильні міни, щоб висадити замок у повітря, а його оборонців похоронити під його звалищами.
Окружені в замку довідалися про небезпеку і приготовлялися до страшної смерти. А однак, у їх серцях жевріла "надія проти надії" на чудотворну поміч Богоматері. І коли козацькі сотні відбивали на мурах ворожі наскоки і приступи, всі інші люди, разом з монахами, клячучи молили Божу Матір у чудотворній іконі помочі і рятунку.
Нараз, наче блискавка заблис запалений порох і страшний гук розривних мін стряс землею. Та що це?.. Мури стоять, як стояли. Все, що жило, вибігло на мури і не можуть вірити власним очам!.. Сталося велике, нечуване чудо! Вся сила вибухаючих турецьких мін відбилася від мурів і вдарила на Турків! Тисячі Турків лягли трупом на полі бою від власних мін і від власних стрілів.
Два молдавські воєводи, що були в той час у турецькому війську, оповідали, що як Турки побачили, що Пречиста Діва Марія ходила по замкових мурах у ясно-соняшних ризах і відвертала від мурів турецькі кулі й міни, відступили від Теребовлі в такому переполосі, що навіть свої моздіри і гармати залишили на полі бою. А козаки й народ з монахами клячучи перед чудотворною іконою Богоматері дякували з глибини серця за дізнану чудотворну поміч.
Це чудо записане очевидцями на деревяній таблиці, яка переховується в манастирі Отців Василіян у Львові.
Слава про чудесний рятунок Теребовельського Замку рознеслася по всій Україні. І стали йти прочани до Теребовлі тисячами, щоб перед чудотворною іконою Богоматері доступити помочі й опіки у своїх потребах і нещастях.
Тодішній львів. єпископ Й. Шумлянський, що віддавна був великим поклонником теребовельської чудотворної ікони Богоматері, рішив перенести цю ікону до святоюрської церкви у Львові, бо вважав, що в Теребовлі було б небезпечно залишати чудотворну ікону з огляду на тодішні дуже небезпечні часи. У Львові зразу поміщено чудотворну ікону Богоматері в тій церкві, яку вибудував ігумен о. Євтимій, а єпископ Шумлянський вибудував у тій церкві осібну каплицю, де приміщено цю ікону на гарно пристроєному престолі.
І так як нарід ішов раніше на прощу до чудотворної ікони Богоматері до Теребовлі, так тепер нарід тисячами йшов на прощу до Неї до Львова, до церкви св. Юра, особливо на великий відпуст Покрови Пречистої Діви Марії, щоб поручитись Тій, що здавен-давна покривала нас своїм омофором і берегла й опікувалася нашим народом.
За описом очевидця, Пречиста Діва Марія щераз прилюдно прославилася великим чудом у чудотворній теребовельській іконі. Було це 1704 р., коли Шведи наложили на Львів великий окуп, якого мешканці Львова не були в спромозі заплатити. Обурений шведський генерал загрозив містові плюндруванням і грабіжжю. Настрашені люди звернулися з гарячою просьбою до Пречистої Діви Марії в чудотворній теребовельській іконі та просили в Неї порятунку й помочі. Коли ген. Шембок увійшов до церкви і побачив на власні очі, як Пречиста Діва Марія розплакалася в тій іконі і як з її очей потекли сльози, хоч сам був лютеранином – настрашився, зрікся окупу і чимскорше відступив з військом від міста.
Пречиста Діва Марія завжди всім помагала, що перед її чудотворною теребовельською іконою благали помочі в своїх нещастях і потребах. І тепер Вона ні однієї просьби не лишає без вислухання, хто тільки щиро звертався до Неї в цій св. іконі.
А тепер, погляньте у свою душу, у свою память, у своє серце, і дайте щиру відповідь: чи часто молитеся перед чудотворною теребовельською іконою Богоматері, як у своїх духовних, так і дочасних потребах і в потребах нашого народу? Чи наші мистці-малярі відтворили хоч одну копію теребовельської чудотворної ікони, тут далеко від Рідної Землі, щоб була з нами? Чи наші видавництва ікон – видали хоч би в маленькому форматі цю чудотворну теребовельську ікону Богоматері? Чи наші політичні й просвітні діячі, хоч раз прилюдно завізвали нарід до молитви перед чудотворною теребовельською іконою Богоматері про кращу долю і про волю для Української Землі? І можемо ми ще дивуватися, що "люд у кайданах, край у неволі..."
А там, у святоюрськім храмі у Львові, по правій стороні в бічному престолі, стоїть чудотворна теребовельська ікона Богоматері і жде... чейже хтось ще живе в народі, що має до Неї повне довіря і благатиме в Неї допомоги встати з руїни Українському Народові і Українській Землі – до колишньої слави...
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
