Книга Неба, том 1
Дев'ятницю до Божого Різдва я роз­почала відмовляти десь у 17 років, го­туючись до свята Божого Різдва, практи­куючи різні чесноти й умертвлення. Особливо зважала на вшанування де­в'яти місяців, які Ісус перебував у мате­ринському лоні, і щодня присвячувала 9 годин розважанню, постійно пам'я­таючи про таємницю зцілення.             
                         
Перший вибух любові
І ось, наприклад, упродовж однієї години я переносилася у своїй уяві до Раю й уявляла собі Пресвяту Трійцю, Отця: як висилає Сина на землю, Сина: як з готовністю підпорядковується Волі Отця, Святого Духа: як одобрює. Мій розум засмутився, бажаючи уявити собі таємницю таку велику, любов таку сильну, таку величезну, таку, яка є між Ними й до людей. А тоді невдячність людей, особливо свою. Я була в змозі розважати так не лише годину, а цілий день, якщо б внутрішній голос не сказав мені: "Досить, іди й подивись інші вибухи Моєї Любові, ще більші".

Другий вибух Любові

Тоді я перенеслася в думках у ма­теринське лоно і ніби остовпіла від дум­ки про Бога, такого могутнього в Небі, а тепер зменшеного, обмеженого, Який не в змозі порухатися, навіть ледь не дихати. Внутрішній голос сказав мені: "Чи бачиш, як сильно кохаю тебе? Ох прошу, зроби для мене трохи місця у своєму серці. Усунь все, що не є Моїм, тоді даси Мені більше свободи для руху і дихання".
Моє серце розплилося, я благала пробачення, обіцяючи бути цілковито Його, тонула у сльозах, але мушу зізна­тися, що пізніше знову поверталася до своїх старих гріхів. Ox Icy се, який Ти добрий до того нещасного створіння!


Третій вибух любові

Коли я в думках переходила від дру­гого до третього розважання, внутрішній голос промовив до мене: "Донечко Моя, приклади свою голову до лона Моєї Мами, і поглянь усередину на Мою маленьку Людськість. Моя любов по­глинала Мене, океани полум'я, безмежні моря Любові Мого Божества затопили Мене, знищили до попелу, піднімаючи своє полум'я настільки, що з висоти огор­тали й досягали все, всі покоління, від першої до останньої людини. Те полум'я охопило мою маленьку Людськість. А чи тобі відомо, що вимагала від мене Моя відвічна Любов, щоби Я затопив Собою? Ах, усі душі! І тільки тоді Я цілком задо­вольнився, коли поглинув їх усіх, коли вони зародилися в мені. Я був Богом, мусив діяти, як Бог, мусив огортати всіх. Моя Любов не дала б мені спокою, якби я вилучив кого-небудь. Ох, Моя дочко, подивись уважно углиб лона Моєї Мами, спрямуй свої проникливі очі на Мою зачату Людськість, а знайдеш свою душу, зачату в Мені, і промені Моєї Любові, які поглинають тебе. Ох! Як Я люблю Тебе, як Я люблю тебе!"
Я відчувала, що розпливаюся серед такої великої Любові, не в змозі втекти від неї, коли почула голос, який голосно кликав мене, який промовив: "Моя Дочко, це ще не все, притулися до Мене і дай свої руки Моїй коханій Мамі, щоби Вона могла покласти їх на Своє вагітне лоно. А ти знову поглянь на Мою ма­леньку Людськість і простеж за четвер­тим вибухом Моєї Любові".


Четвертий вибух Любові

"Моя дочко, переведи свій погляд з Моєї поглинаючої Любові на Мою активну Любов. Кожна зачата душа приносить Мені тягар своїх гріхів, своїх слабкостей і пристрастей, і Моя Любов наказала Мені прийняти той тягар кожної з них, як і задоволення, яке кожна з них віддає Моєму Божественному Отцю. Ось так Моя Мука була почата разом зі Мною. Поглянь уважно углиб лона Моєї Божественної Мами. Ох! Яких мук зазнала Моя маленька Людсь­кість. Ліпше придивися до Моєї малень­кої голівки, оточеної короною з терня, яке, глибоко проколюючи моє тіло, спричиняє потоки сліз, що випливають з Моїх очей, а Я навіть не можу пору­хатися, щоби отерти їх. Ох! Прошу, дозволь, щоб співчуття до Мене огор­нуло тебе, витри сльози з Моїх очей, які течуть від нескінченного плачу, ти, яка маєш вільні руки, щоби зробити це. Те терня - це корона всіх злих думок, які вінчають людські думки. Як вони Мене клюють, набагато сильніше, ніж терни­ни, які виросли із землі. Приглянься, приглянься знову, яке ж це довге роз­п'яття, упродовж дев'яти місяців. Я не міг порухати ні пальцем, ні рукою, ні стопою. Я постійно був нерухомим. Не було місця, аби я був у змозі порухатися, навіть ледь-ледь. Яке довге і важке розп'яття. Крім цього, всі погані вчинки прийняли вигляд цвяхів, постійно про­биваючи Мої руки і стопи".
І так Він продовжував, розповідаючи то про одне терпіння, то про інше, про всі муки Своєї маленької Людськості, отож навіть якщо б я хотіла про те все розповісти, то це б тривало задовго. Я ціла розплилася в сльозах і почула у своєму нутрі: "Дочко Моя, я бажав би обняти Тебе, але не можу, тут не має місця, Я - незворушний, Я не в змозі зробити це. Я хотів би прийти до тебе, але не можу ходити. Тому ти зараз обійми Мене і прийди до Мене, а потім, коли Я вийду з материнського лона, то Я прийду до тебе". А коли я обіймала Його і міцно притискала до серця у своїй уяві, то внутрішній голос промовив до мене: "А тепер уже досить, Моя дочко, поміркуй про те, щоби прийти до п'ятого вибуху Моєї Любові".


П'ятий вибух Любові

І внутрішній голос продовжував: "Моя дочко, не відходь від Мене, не покидай Мене самого, Моя Любов потребує твого товариства. То є наступ­ний вибух Моєї Любові, яка не бажає бути сама. А чи ти знаєш, чиєї присут­ності вона потребує? Присутності створіння. Поглянь, у лоні Моєї Мами всі створіння є разом зі Мною, зачаті разом зі Мною. Разом з ними я є самою Лю­бов'ю. Я бажаю розповісти їм, як сильно люблю їх, Я хочу розмовляти з ними, щоби розповісти про Свої радощі й болі, що Я прийшов до них, щоби зробити їх щасливими і щоби служити їм утіхою, що Я перебуватиму серед них, як їхній малий братик, віддаючи кожному з них Свої Ласки і Своє Царство коштом Сво­го Життя. Хочу дати їм Свої поцілунки і Свої обійми. Я хочу втішатися разом з ними, але - ох! - як багато терпінь Мені вони завдають. Одні втікають від мене, інші вдають глухих і змушують Мене мовчати, ще інші марнують Мої Блага і не дбають про Моє Царство, незво­рушно віддаючи Мої поцілунки й обій­ми, незважаючи на Мене, перетворюють Мою радість у гіркий плач. Ох! Яким самотнім я є, перебуваючи серед стіль­кох. Ох! Як обтяжує мене самотність. Я не маю нікого, з ким міг би перемови­тися хоча б словом, на кого міг би пере­лити Самого Себе, навіть у Любові. Я постійно смутний і мовчазний, бо коли промовляю, то ніхто Мене не слухає. Ох! Моя дочко! Прошу, благаю, не по­кидай Мене самого в такій великій пустці. Віддячся Мені добром, і слухай, коли Я промовляю до тебе. Прихили вухо до Моїх повчань, Я є Учителем над учителями. Скількох речей я хотів би тебе навчити! Коли ти слухатимеш Ме­не, то я перестану плакати і тішитимуся разом з тобою. Чи бажаєш тішитися разом зі Мною?"
І коли я занурила себе в Нього, склала Йому товариство у Його самотності, внутрішній голос промовив: "Досить, досить, переходь до розважання наступ­ного вибуху Моєї Любові".


Шостий вибух любові

"Моя дочко, прийди і помолися до Моєї дорогої Мами, щоб вона зробила тобі трішки місця у Своєму материнсь­кому лоні, тоді ти сама зможеш побачити сповнений болем стан, в якому Я пере­буваю". І в моїх думках мені здавалося, що наша Цариця Мати, щоб утішити Ісуса, зробила мені в ньому трохи місця. Утім темрява була така, що я не могла Його побачити, могла тільки чути Його дихання, коли промовляв у моєму нутрі. "Дочко Моя, поглянь на інший вибух моєї Любові. Я є вічним світлом. Сонце є тінню Мого світла, а бачиш, куди завела Мене Моя Любов, в якій темній в'язниці я перебуваю? Сюди не доходять промені світла, тут є для Мене вічна ніч, але ніч без світла, без відпочинку, я ніко­ли не засинаю, що це за біль! Тіснота цього місця не дозволяє зробити най­менший рух, глибока темрява, навіть Моє дихання, адже дихаю через дихання Своєї Мами. Ох! Як важко! До цього додай темряву гріхів створінь. Щоразу гріх був для Мене ніччю, а всі вкупі творили бездонну прірву тьми. Що за біль! Ох! Вибух Моєї Любові переніс Мене з необмеженого світла і простору до прірви у глибокій темряві, тісної аж до втрати здатності дихати, а все це з любові до створінь". Коли Він промов­ляв це, то ридав, а ридаючи, майже душився від браку місця.
І я ціла розплилася з плачу, дякуючи Йому, співчуваючи Йому, бажаючи дати Йому трохи світла своєї любові, як мені це казав. Утім, хто це все може розпо­вісти?
Пізніше той же внутрішній голос сказав: "Тепер достатньо, перейдемо до сьомого вибуху Моєї Любові".


Сьомий вибух любові

Внутрішній голос продовжував: "Доч­ко Моя, не покидай Мене самого в такій самотності й у такому мороку. Не по­кидай лона Моєї Матері, й матимеш змогу побачити сьомий вибух. Послу­хай, у лоні Мого Божественного Отця я був безмежно щасливим, не було жодного добра, яким Я б не володів, радість, щастя - все було в Моєму роз­порядженні. Ангели з хвалою віддавали Мені честь, вони були готові виконати кожне Моє побажання. Ох, Я можу сказати, що вибух Моєї Любові був при­чиною того, що Я цілком змінив Свою долю, він замкнув Мене в тій темній в'язниці, позбавив усіх радощів, щастя і благ, зодягнувши Мене у всі нещастя створінь, а все для того, щоб здійснити заміну, щоби дати їм Мою участь, Мої втіхи й Моє вічне щастя. Однак це було б нічим, якщо б вони не виявляли невдячності у найвищій мірі й упертого віроломства. Ох! Як була вражена Моя вічна Любов, ставши обличчя в обличчя з такою величезною невдячністю, і як плакала над упертістю й віроломством людини. Невдячність була найгострішим терном, який пробив Моє Серце, від Мого Зачаття аж до останнього мо­менту Мого Життя. Поглянь на Моє маленьке Серце, воно поранене і з нього плине Кров. Який біль, які муки Я від­чуваю. .. Моя дочко! Не будь невдячною до Мене. Невдячність є найважчим болем для Твого Ісуса. Це є зачиненням дверей прямо перед Моїм обличчям, яке змушує мене трястися з холоду. Проте Моя Любов не зменшилася через таку величезну невдячність і перетворилася в Любов прохаючу, благаючу, ридаючу і жебраючу. Це є восьмий вибух Моєї Любові.



Восьмий вибух Любові

Дочко Моя, не покидай Мене самого, поклади свою голову на лоно Моєї дорогої Мами, бо тоді навіть з нутра почуєш Моє ридання, і Мої прохання не викликають співчуття створінь до Моєї Любові. Я прийняв вигляд найбіднішого серед усіх жебраків і витягую Свою маленьку ручку, прохаючи, щоби Мені, хоча б як милостиню, дали свої душі, свої почуття і свої серця. Моє Серце за будь-яку ціну хотіло здобути серце людини, а бачачи, що після семи вибухів Моєї Любові вона вперто стояла на своєму, вдавала глуху й не хотіла підпоряд­ковуватися Мені, Моя Любов забажала зрушитися ще далі. Повинна стриматися, але ні, забажала сягнути ще далі за свої межі. З лона Моєї Матері Мій голос доходив до кожного серця, промовляючи якнайпереконливіше, найпристраснішою молитвою, найбільш вражаючими словами. Чи відомо тобі, що Я промовляв до них: "Дитя Моє, дай Мені своє серце. Я дам Тобі все, що тільки забажаєш, з умовою, що даси Мені взамін своє серце. Це було причиною, через яку Я зійшов з Неба. Ох прошу, не відмовляй Мені в цьому! Не обманюй моїх очікувань!" А зауваживши, що воно уперлося, навіть ще більше, бо дехто навіть повернувся до Мене плечима, Я заридав, склав Свої маленькі ручки і голосом, який надри­вався від плачу, додав: "Ой-ой, ой-ой, Я є маленьким жебраком, чи не бажаєш дати мені свого серця навіть як милос­тині?" Хіба це не є величезним вибухом Моєї Любові, що Творець, аби наблизи­тися до творіння, прибирає вигляд маленької дитини, щоб не викликати в неї страху, що просить створіння про серце, принаймні як милостиню, а зауважуючи, що не бажає Йому його дати, благає, ридає і плаче?"
А потім я почула, як Він говорить: "А ти не бажаєш дати Мені своє серце? А може і ти бажаєш, щоби я ридав, благав і просив про те, щоби ти дала Мені своє серце? Чи відмовиш Мені у милостині, про яку тебе прошу?" І коли промовляв це, то я чула, як ридав, а я відповіла: "Мій Ісусе, не плач, даю Тобі своє серце і цілу себе". Тоді внутрішній голос промовив: "Піди далі, до дев'ятого вибуху Моєї Любові".


Дев'ятий вибух любові

Моя дочко, Мій стан є ще страж­дальнішим. Якщо ти кохаєш Мене, придивись до Мене уважно і визнач, чи не можеш жертвувати Своєму малень­кому Ісусові якогось полегшення: одне слово любові, одні обійми, один поці­лунок принесуть полегшення Моєму риданню і Моїм терпінням. Послухай, Моя дочко, Я видобув зі Себе вісім вибухів Своєї Любові, а людина так погано поставилась до них, утім Моя Любов не визнала себе переможеною й забажала додати дев'ятий вибух до восьмого. А були це бездонний смуток, жагучі погляди, пристрасні прагнення, які хотіли вийти за материнське лоно, щоби огорнути людину. Це зменшило Мою ще ненароджену маленьку Людсь­кість, довівши до такої агонії, що я май­же дійшов до віддання Свого остан­нього подиху. Проте, коли я вже майже востаннє вдихав, Моя Божественність, яка була невіддільна від Мене, дала Мені ковток життя. І Я отримав життя, щоби продовжити Свою агонію і знову повер­нутися до призначеної смерті. Це був дев'ятий вибух Моєї Любові, постійна агонія і смерть з Любові до творіння. Ох! Що за любов душила Мене і довела до смерті! Якщо б не було в Мені Божественності, яка щоразу відновлювала в Мені життя, коли Я наближався до Свого кінця, то Любов винищила б Ме­не, поки наступив би момент Моєї появи на світ". Тоді додав: "Поглянь на Мене, прислухайся, в якій агонії Я перебуваю, як б'ється, калатає і палає Моє маленьке Серце. Поглянь, Я помираю!"
І запанувала глибока тиша. І мені здавалося, ніби я померла, кров закипіла в моїх жилах, і я тремтячи, звернулася до Нього: "Любове моя, Життя моє, не помирай, не покидай мене саму. Ти бажаєш любові, а я любитиму Тебе, вже більше не покину Тебе, дай мені Своє полум'я, щоб я могла любити Тебе ще більше і бути цілковито винищеною з любові до Тебе".

 

Улюбленице Господня!
... Бажаю також Тобі повідомити, що читаючи дев'ять вибухів Любові Божого Різдва, для якого, власне, ми підготували дозвіл, були вражені нескінченною Любов'ю і безмежним терпінням На­шого благословенного Господа Ісуса Христа, з любові до нас і для спасіння душ. Ніколи, в жодній іншій книзі, я не зустрічав такого глибокого і такого проникливого Об'явлення.

Книга Неба, том 25
16 грудня 1928р.
Я розважала, а позаяк сьогодні був день початку Дев'ятниці до Дитятка Ісуса, я думала про дев'ять вибухів Його Зачаття, про які Icyс розповідав мені так проникливо, і які викладені в першому томі. Я відчувала глибоку нехіть при думці, що повинна нагадати про це спо­відникові, бо, читаючи той текст, сказав мені, що хотів би голосно прочитати його в нашій капличці.
Тільки-но я подумала про це, як Моє маленьке Дитятко Ісус появилося на моїх руках, таке малесеньке, і пестячи мене Своїми ручками, сказало мені: "Яка прекрасна Моя доня! Яка чудова! Як сильно хочу подякувати тобі за те, що ти слухала Мене". А я відповіла: "Моя Любове, що Ти мені це говориш? То я повинна дякувати Тобі за те, що Ти зі мною розмовляв і дав мені, з такою великою любов'ю, як мій особистий Учитель, стільки повчань, яких я не була гідна". А Ісус: "Ох, Моя доню! Я до стількох бажаю промовити, а вони не слухають Мене, змушують Мене мовча­ти, через що Я душуся Своїми пристрас­тями. Отож дякуймо один одному, ти дякуй Мені, а Я дякую тобі. А, власне, чому хочеш заперечити проти читання дев'яти вибухів? Ох! Ти навіть не знаєш, скільки життя, скільки любові й скільки ласк вони містять у собі. Ти мусиш зна­ти, що Моє слово є творчим, і описуючи тих дев'ять вибухів Любові Мого втілення, Я не тільки відновив ту Любов, яку мав під час Втілення Самого Себе, але й створив нову Любов для того, що­би притягнути створіння і здобути їх, щоби вони бажали віддатися Мені. Ци­ми дев'ятьма вибухами Своєї Любові, даними з такою глибокою любов'ю і простотою, Я зробив вступ до багатьох повчань, які дав тобі про Своє Боже "Так", для створення Його Царства. А тепер, коли читаєш їх, Моя Любов від­новлена і збільшена. Хіба ти не бажа­єш, щоби Моя любов, яка збільшилася, розлилася назовні й притягнула інші серця, так ось, ніби у вступі, вони будуть у змозі підготуватися до лекції про Мою Волю, пізнаючи її та її царство?"...
Пізніше сповідник читав у каплиці перший вибух Любові Ісуса у Таїнстві Його Втілення, і мій солодкий Ісус, з мо­го нутра, наставив вуха, щоби це почути. І, притягуючи мене до Себе, сказав: "Моя дочко, яким щасливим я Себе почуваю, коли чую це. Отож Моє щастя зростає, перебуваючи в помешканні Моєї Волі, де ми обоє слухаємо: Я те, про що Тобі розповідав, а ти про те, про що чула від Мене. Моя Любов набухає, закипає і розливається. Прислухайся, прислухайся, яким це є прекрасним! Слово гарантує подих, коли воно ска­зане, то несе з собою подих, який, як повітря, поширюється навколо з вуст в уста і промовляє про силу Мого створе­ного слова. І так западає в серце те, що міститься в Моєму слові.
Послухай, Моя дочко: у Відкупленні Мене оточувало гроно Моїх Апостолів, Я був посеред них сама Любов, щоб їх навчати. Я не шкодував нічого, щоби зміцнити фундаменти Моєї Церкви. Тепер, у цьому помешканні, я відчуваю радощі перших дітей Моєї Волі й чую, як повторюються картини Моєї Любові, бачачи тебе посеред них, саму любов, бажаючу переказати лекції про Моє Боже "Так" для того, щоби створити фундаменти Царства Моєї Волі. Якби Ти бачила, яким щасливим я почував Себе, бачачи, як ти говориш про Мою Божу Волю! З яким нетерпінням Я очікував моменту, коли ти почнеш говорити, щоби бути в змозі прислуховуватися й відчувати щастя, яке приносить Мені Моя Божа Воля".

Книга Неба, том 25
 21 грудня 1928р.
Я продовжувала Дев'ятницю Божого Народження, і чуючи повторення дев'яти вибухів таємниці Зачаття, мій коханий Ісус притягнув мене до Себе і показав мені, яким безмежним морем полум'я була кожна з них. З того моря піднялися гігантичні фали, в яких мож­на було побачити всі душі, поглинуті тим полум'ям. Позаяк риба плаває у морських водах і води моря формують життя риб, забезпечуючи їм провід, оборону, поживу, захист і задоволення, і то в такій мірі, що коли виявляться за морським берегом, то можуть сказати: "Наше життя завершилося, бо ми поки­нули свою батьківщину - вітчизну, дану нам Нашим Творцем". Так само бездон­ний фал полум'я, який виріс з того моря вогню, поглинаючи створіння, бажав бути для них життям, проводом, оборо­ною, поживою, захистом і вітчизною. Утім, тільки-но вони вийдуть за берег того моря любові, то всі відразу знай­дуть смерть.
"Чи ж море може не плакати? - гово­рить Ісус. - Як я можу не плакати, поба­чивши, що тоді, коли моя любов погли­нула створіння, вони, невдячні, не бажа­ють жити в Моєму морі Любові, й звіль­няючись від Мого полум'я, йдуть у ви­гнання, далеко від Моєї вітчизни, втра­чають провід, оборону, поживу, захист, в навіть життя? Вони вийшли з Мене, були створені Мною і були поглинуті Моїм полум'ям Любові, яке Я мав, втілюючи Себе Самого з Любові до всіх створінь.
Коли Я чую повторення тих дев'яти вибухів, море Моєї Любові набухає, закипає й утворює безкрайній фал, який гудить так сильно, ніби прагне оглушити кожного, щоб не чути нічого, тільки ридання Моєї Любові, плач страждання, Мої безконечні схлипування, які про­мовляють: "Не плач більше, обміняй­мося поцілунком спокою, всі любити­муть один одного й усі будемо щасли­вими - Творець і творіння".