Життя кожної людини сповнене несподіванок, особливо якщо
ця людина веде активний спосіб життя. Ніхто не знає, який поворот завтра
зробить доля, тож потрібно бути готовим до всього - до бідності,
хвороби, втрати свободи або навіть життя.
Ми живемо в країні, в якій державні закони дуже
часто суперечать Закону Божому та інтересам нації, тож нормальна людина,
яка понад усе намагається ставити такі цінності, як Бог, Україна,
Свобода, час від часу зустрічається із потребою порушення нав'язаних нам
антихристиянських і антиукраїнських законів.
Невідомо, яка доля чекає українців після виборів,
тож цілком ймовірно, що незабаром українським патріотам все частіше
доведеться порушувати юридичні норми, прописані в статтях КУпАП та
ККУ...
Дбаючи про своє майбутнє, людина, котра хоче добра
Україні, повинна вже сьогодні вивчати вітчизняне законодавство та
отримувати ті знання, які їй зможуть знадобитися, коли вона зіткнеться з
нашою „правохоронною” та „пенітенціарною” системами. Однак вона також
повинна бути готовою психічно і, що найбільш важливо, духовно, адже
український націоналіст - це насамперед християнин.
Тож як має поводити себе християнин, коли на його
руках кайданки і є великий шанс найближчим часом бачити лиш „нєба в
клєтачку”?
Попри дуже поширену думку, християнин не повинен
бути фаталістом, який після кожної невдачі опускає руки й говорить „так
склалась доля...”, однак він завжди повинен пам'ятати, що на все є воля
Божа. Що це означає? У цілому Всесвіті жоден атом не може поворухнутися
без волі на то Творця. Тому і кожна неприємність на нашому шляху є
посланою з Небес. Коли людина чує, що за її спиною защіпаються
наручники, вона повинна повторити слава із Господньої молитви „нехай
буде воля Твоя...” і подякувати Богові за нове випробування, нове
терпіння. Кожен з нас через свої гріхи заслуговує на найнікчемніше
життя, смерть і вічні муки, однак через Своє безкінечне милосердя
Господь дає нам можливість виправитись. При будь-якій неприємності ми
повинні щиро попросити у люблячого нас Відкупителя, щоб нашими
терпіннями ми змогли спокутувати хоч краплю із безкінечного моря власних
гріхів. Потрібно пам'ятати, що Бог хоче для нас лише добра, і єдине,
чого ми повинні по справжньому боятись, - це гріх. А гріхом є і
нарікання на Божу волю. Маючи все і втративши все, ми зобов'язані
однаково дякувати Господу. В цьому плані дуже корисно згадати історію
про біблійного бідного Йова.
Людська природа є слабкою, і мало хто з нас захоче
відмовитися від усіх тих благ, які є на свободі. Мало сьогодні
знайдеться людей, готових на справді аскетичний піст чи якусь серйозну
покуту, не говорячи вже про мучеництво. Тому перед Богом не потрібно
соромитись власної слабкості, свого бажання полегшити долю. Навіть
Господь наш Ісус Христос перед тим, як піти на муки та смерть, просив
Отця відвернути від Нього чашу страждань. Ми теж можемо цього просити,
але при цьому не забувати повторювати: „Нехай буде воля не моя, а Твоя”.
Можливо, останнім часом (до арешту) ми приділяли
Богові занадто мало уваги - не сподівались, не приступали до Святих
Тайн, занедбували молитви, а то й взагалі будь-яке релігійне життя, і
саме через це Творець послав нам терпіння. Потрібно над цим
призадуматись. Хто зна, можливо, Бог просто хотів, щоб ми після
звільнення з-під варти нарешті покаялись у гріхах, почали приділяти
більше уваги боротьбі з дияволом та спілкуванню з Небом?
Як уже зазначалось, християни не повинен опускати
руки. З націоналіста буде більше користі не за ґратами, а на свободі,
тож потрібно докласти максимум зусиль, щоб бути вільним. І тут після
молитви-подяки (за отримані терпіння), після покутної молитви має йти
молитва-прохання. Потрібно просити про покров Пресвятої Богородиці, про
заступництво Ангела-Хоронителя, усього Небесного Воїнства та всіх
святих, насамперед мучеників. Та особливо варто молитися до Святого
Духа, щоб Господь додав віри і просвітив наш розум - він точно
знадобиться, щоб не потрапити в розставлені лабети, а з них - за грати.
Пам'ятайте, що від даних вами свідчень може залежати ваша доля, доля
ваших побратимів та всієї Організації!
Так історично склалось, що „українська” міліція - це
насправді пережиток минулих часів, на якому ще й досі видніється
наличка „made in USSR”. На жаль, вітчизняній правоохоронній системі так
само далеко до справжньої української поліції, як державі Україна до
Української Самостійної Соборної Держави. Тож немає нічого дивного в
тому, що люди в формі з шевронами „МВС” не викликають у вас симпатій. За
ґратами ж ці почуття, так би мовити, „загострюються”.
Не рідко наші „охоронці права” вдаються до не зовсім
правових дій - морального та фізичного тиску, що дуже часто
проявляється як відверте катування. Як в такій ситуації поводитися
християнину? Вже став приказкою вислів „Мєнти - певною мірою, теж люди”,
і про це потрібно пам'ятати. Господь наш Ісус Христос заповідав нам
любити власних ворогів - до міліціянтів, яким більше пасувала би форма
НКВД чи Гестапо, ця норма також відноситься незалежно від того, хочемо
ми цього чи ні. Помираючи на хресті, Спаситель просив у Отця простити
Власних катів, які „не знають, що творять”. Ми також можемо просити у
Бога за своїх кривдників. Однак виконання Господніх заповідей і
поведінка мазохіста - це різні поняття! Тож коли у вас після знайомства
із „витонченими методами” досудового слідства виникне пристрасне бажання
засадити за грати або провчити іншим способом кількох запеклих „стражів
порядку” - в цьому нічого поганого немає. Головне, ваше бажання повинно
бути породжене любов'ю, а не ненавистю. Вами повинна керувати любов до
Бога і до ближнього. Насамперед, до Бога і Його справедливості, написано
бо у Псалмах: „З Богом ми покажемо силу, і Він знищить гнобителів
наших”. Любов до ближнього в даному випадку має кілька аспектів.
По-перше, це любов до Батьківщини: негідна поведінка правоохоронців - це
ганьба для країни, і з цим потрібно боротись. По-друге, засадивши до
тюрми кількох слідчих та оперативників із явними
садистично-маніакальними схильностями, ми рятуємо від ув'язнення
невинних, які, щоб не отримати чергового удару електрошокеру, готові
взяти на себе хоч вбивство Кеннеді. По-третє, можливо трапиться чудо, і
колишній міліціянт, отримавши за свої дії більш чи менш адекватне
покарання, розкається та виправиться - не забуваймо, що св. ап. Павло
свого часу був неабияким переслідувачем християн, а опісля сам помер
мученицькою смертю за Христа.
Світ влаштований так, що за добро дуже часто
доводиться платити дорогу ціну. В будь-якому випадку ми повинні бути з
Богом, а якщо Бог буде з нами - ми переможемо!
30 січня 2010р.Б.
Петро КОЗАК
Січеславщина
http://www.banderivets.org.ua/
