У V розділі ми тільки поверхово говорили про терпеливість. Тут порушимо кілька питань, які стосуються особливого вправляння у цій чесноті.
Отець Бальтазар Альварез перестерігав, щоб християнин не думав, що зробив якийсь поступ на дорозі до досконалості, якщо в його серці не поселилося на постійно страждання, убожество і зневаги Ісуса Христа, а все для того, щоб з любові до Нього з терпеливістю зносити кожен біль, кожне убожество і кожну зневагу.

1. Терпеливість у зношенні страждання і фізичних хвороб
Почнемо від страждань і хвороб тіла, завдяки котрим можемо здобути багато заслуг, якщо знесемо їх з терпеливістю.
Св. Вікентій а Паульо казав: "Коли б ми пізнали дорогоцінний скарб, який міститься у хворобі, прийняли б його з такою радістю, з якою приймаються найбільші подарунки". Цей святий, будучи безустанно мучений численними хворобами, що часто не давали йому спочинку ані вдень, ані вночі, зносив їх з великим спокоєм і радістю на обличчі, ніколи не нарікаючи, і навіть здавалося, що ніщо його не болить. Яким прекрасним свідченням був вигляд цього хворого, який зносив зі спокійним обличчям усі болі! Коли ж тяжко захворів, з усією простотою представляв лікарю свої страждання, слухняно і досконало виконував усі його поради, навіть найбільш неприємні, а потім перебував у мирі, не нарікаючи на ніщо, що доводилось перетерпіти. На противагу тим, які навіть перед найменшим болем не перестають нарікати і бажали б, щоб усі, як рідні, так і приятелі, безустанно оточували їх і виявляли співчуття. Св. Тереза так нагадувала своїм монахиням: "Сестри, вмійте перетерпіти щось з любові до Господа так, щоб не всі про це знали". Преподобний отець Людвик де Понте був обдарований від Ісуса у Страсну П'ятницю численними стражданнями так, що не було в його тілі ні одного здорового члена. Розповів про це страшне страждання своєму приятелю, але сказавши це, дуже шкодував, тому відразу зробив спеціальну обітницю не виявляти нікому свої страждання.
Я вжив слово "обдарував", бо святі визнають свої хвороби і страждання як дар, котрий Бог зсилає їм. Коли св. Франциск Асизький лежав, мучений великим болем, товариш, який опікувався ним, сказав: "Отче, моли Бога, щоб полегшив твої муки і не пригнітав тебе надмірно своєю рукою". Чуючи це, святий зіскочив з ліжка, приклякнув до землі та склав подяку Богові за зазнаний біль. А до свого співбрата сказав: "Послухай, коли б я не знав, що ти сказав це у простоті серця, не хотів би більше бачити тебе".
Не один хворий відповість: "Не стільки терпіння прикре для мене, скільки неможливість піти до храму, сповнення побожних практик, приймання святого Причастя, участь у Євхаристії; не можу піти на хор, щоб молитися Часослов з моїми братами, не можу служити, не можу навіть молитися через біль голови".
Але скажи мені щиро: "Чому хочеш йти до храму або на хор? Чому хочеш прийняти святе Причастя, чому хочеш відправляти Літургію або брати у ній участь? Щоб подобатися Богові? А чи не є Божою волею, що в цей час не будеш ані молитися Часослов, ані приймати святе Причастя, але терпеливо залишатися на ліжку, зносячи всякі болі своєї хвороби?"
Не подобається тобі те, що кажу. Не шукаєш того, що подобається Богові, але тобі самому. Преподобний Іван Авільський так писав до одного священика, який саме на це жалівся: "Приятелю, не плануй, що зробив би ти, коли б був здоровий, але вдовольнися твоїм станом хвороби, якщо саме це подобається Богові. Коли б ти шукав тільки Божої волі, неважливим було б для тебе, чи ти здоровий, чи також хворий".
Кажеш, що через біль голови не можеш навіть роздумувати. Добре, не медитуй! Але чи ж ти не здатний до актів єдності з Божою волею? А якщо їх робиш, це найкраще розважання, яке можна зробити, саме тоді, коли з любов'ю приймаєш терпіння, що тебе мучать. Так робив св. Вікентій а Паульо: коли був важко хворий, перебував наповнений лагідністю у Божій присутності, не змушуючи свій розум до якогось особливого заняття, але час від часу підносив до Бога акти любові, довіри, подяки, а ще частіше, коли посилювався біль, акт посвяти. Св. Франциск Салезій говорив: "Страждання самі в собі є чимось страшним, але визнані проявом Божої волі, є любов'ю і приємністю".
Не можете молитися, роздумувати? Але чи є краща молитва понад споглядання час від часу на Розп'ятого і жертвування Йому власних мук, єднаючи свої малі терпіння з безмірним терпінням Ісуса Христа, розп'ятого за вас?
Одна свята жінка, терплячи на постелі страждання, мучена численними хворобами, так відповіла своїй служниці, котра поклала їй в руку розп'яття і просила, щоб молилася за звільнення від страждань: "Як можеш хотіти, щоб я зійшла з хреста, коли в руках тримаю розп'ятого Бога? Нехай Бог збереже мене від цього! Хочу терпіти для Того, хто захотів зносити для мене болі, більші від моїх". Те саме сказав Ісус св. Терезі, коли була хвора і дуже виснажена. Об'явився їй увесь в ранах і сказав: "Глянь, дочко, на мої нелюдські страждання і подумай, чи твої можеш порівняти з моїми". Потім, коли мучили її хвороби, завжди казала: "Коли думаю, як різнорідно страждав Господь, будучи зовсім невинним, не знаю, де я мала розум, що нарікала на мої муки". Св. Людвіга, протягом тридцяти восьми років терпіла від численних хвороб, невпинної гарячки, болів у суглобах рук і ніг, хвороби костей, а також була покрита ранами протягом усього життя. Маючи завжди перед очима терпіння Ісуса Христа, перебувала на своїй постелі погідно і з радістю. Подібно св. Йосиф з Леонесси, капуцин, коли лікар мусів зробити йому болючий укол, брати хотіли зв'язати його, щоб не рухався через страшний біль, тоді він схопив розп'яття і сказав: "Для чого ці пута! Ось хто мене зв'язує і велить зносити в спокої кожен біль з любові до Нього!" І так витримав усе без слова скарги.
Св. мученик Йона з наказу тирана провів усю ніч під льодом, вранці сказав, що не пережив ще ночі настільки повної спокою, бо весь час уявляв собі Ісуса Христа, висячого на хресті, і саме тоді терпіння здавалися йому скоріше ласкою, ніж мукою, у порівнянні з Христовими.
Скільки заслуг можна отримати завдяки терпеливому зношенню хвороби! Отцю Бальтазару Альварез дано було побачити славу, котру Бог приготував одній побожній монахині за терпеливе зношення хвороби. Сказав, що отримала більше заслуг протягом восьми місяців хвороби, ніж інші монахині протягом довгих років життя. Терпеливим зношенням мук, через хворобу, здобувається більша частина слави, приготована нам Богом у раю. Саме це було об'явлене св. Людвізі. Знісши численні, дуже болючі хвороби, як це вже було сказано вище, бажала померти як мучениця для Ісуса Христа. Одного дня, просячи Бога про мучеництво, побачила прекрасну корону, але ще не закінчену, і зрозуміла, що вона була приготована для неї. Забажала гаряче її закінчення і молила Господа, щоб збільшив її страждання. Господь вислухав її: була зневажена, і навіть побита. Тоді з'явився їй ангел з короною вже викінченою і сказав, що ці останні удари помістили на ній клейноди, котрих бракувало. Згодом померла.
Наскільки дорогі і солодкі для людей, які ревно люблять Ісуса, всякі страждання і зневаги! Тому святі мученики з такою радістю піддавалися всяким тортурам: залізним кліщам, кільцям, розпеченим ґратам, сокирі ката. Св. Прокопій, так відповів, коли його мучив жорстокий тиран: "Знущайся наді мною, скільки хочеш, але знай, що для того, хто любить Ісуса Христа, немає дорожчої речі понад терпіння з любові до Нього".
Подібно св. мученик Гордіян сказав до тирана, що погрожував йому смертю: "Ти погрожуєш мені смертю, а мені прикро тільки тому, що для мого Ісуса Христа не можу померти більше разів". Але питаю, може ті святі були нечутливі до болю або психічно хворі? Ні, – відповідає св. Августин, – цього не зробила дурість чи брак притомності, але любов. Не були дурнями, страшно терпіли через завдані їм муки, але тому, що любили Бога, вважали за велику користь, що могли стільки витерпіти, і навіть все втратити, також і життя, з любові до Нього.
Під час хвороби мусимо бути передусім готові прийняти смерть і то таку смерть, яка подобається Богові. Смерть для нас неминуча, а наша остання хвороба закінчить наше життя – проте не знаємо, якою вона буде. Тому в кожній хворобі ми повинні приготуватися до прийняття смерті, яку Бог призначив нам. Часто якийсь хворий говорить: "Я скоїв багато гріхів, і жоден не спокутував. Хотів би ще жити не заради самого життя, але для того, щоб надолужити Богові перед смертю за те, що зробив". Але скажи мені, брате, звідки знаєш, чи живучи довше, будеш покутувати, а не поступати ще гірше, ніж раніше? Саме тепер можеш справді мати надію, що Бог простив тобі. Чи ж є краща покута від прийняття з покорою смерті, якщо так подобається Богові? Св. Алойзій Гонзага, вмираючи 23-річним юнаком, прийняв погоже смерть з такими словами на устах: "Тепер, маю надію, перебуваю в ласці Божій. Пізніше не знаю, що сталося б зі мною, отже, помираю задоволений, якщо саме тепер сподобалося Богові покликати мене до іншого життя". Отець Іван Авільський вважав, що кожен, хто належно приготований, навіть пересічний віруючий, повинен бажати смерті, щоб уникнути небезпеки, яка завжди загрожує нам на землі – бо завжди можемо згрішити і втратити Божу ласку".
З причини нашої природної слабості, живучи на цьому світі, ми завжди наражені на скоєння гріхів, зокрема легких. Принаймні з уваги на це, не хотячи більше ображати Бога, ми повинні з радістю бажати смерті. А тим більше, – якщо справді любимо Бога, ми повинні гаряче хотіти побачити Його в раю і там любити Його з усіх сил, чого в цьому житті ніхто досконало не може зробити. Бо якщо смерть не відкриє нам двері неба, не можемо увійти до цієї блаженної батьківщини любові. Тому св. Августин, який дуже любив Бога, кликав: "Хотів би померти, Господи, щоб побачити Тебе. Господи, вчини, щоб я помер, бо якщо не помру, не зможу побачити Тебе і споглядати лицем в лице".

2. Терпеливість у зношені убожества
Очевидним є те, коли бракує нам дочасних благ і терпимо убожество, потрібно нам також багато терпеливості. Проте св. Августин говорить: "Хто не має Бога, немає нічого; хто має Бога, має все". Хто має Бога і єднається з Його волею, знаходить у Бозі всяке благо. Ось приклад св. Франциска Асизького: хоч босий, одягнений в плащ, позбавлений всього, але повторює "Мій Бог і Все моє", і вважає себе найбагатшим за всіх монархів землі.
Бідним є той, хто бажає тих благ, котрих не має. Але хто не бажає нічого і задовольняється своїм убожеством, справді є багатим. Про таких людей св. Павло говорить: "Нічого не мають, а все посідають" (2 Кор. 6, 10). Ті, котрі справді люблять Бога, нічого не маючи, мають все, бо коли бракує їм дочасних благ, кажуть: "Мій Ісусе, тільки Тебе мені вистарчає". І таким чином завжди щасливі.
Святі не лише терпеливо зносили своє убожество, але старалися ще відірватися від усього, щоб з'єднатися тільки з Богом. Якщо ми не вміємо відмовитися від усіх благ цієї землі, то принаймні будьмо задоволені тим станом, у котрому Господь бажає бачити нас. Не дбаймо лише про земні багатства, але про небесні, які безмірно переважають дочасні і тривають вічно. Даймо себе переконати словами св. Терези: "Чим менше будемо мати тут, тим більше отримаємо там".
Св. Бонавентура вважав, що багатство земних благ не є нічим іншим як тягарем для душі – узами, які перешкоджають їй піднестися до Бога. Навпаки, убожество, – як пише св. Іван Клімак, –буде дорогою без перешкод, котра веде до Бога. Господь говорить: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне" (Мт. 5, 3). Інші блаженства обіцяють небо людям лагідним і чистим серцем, але в майбутньому, зате це обіцяє убогим небо, значить небесну радість, вже тепер, у тому житті: "бо їхнє Царство Небесне". Слушно, адже убогі вже в цьому житті насолоджуються майбутнім раєм. Визначення вбогі духом стосується не лише тих, які позбавлені земних благ, але й тих, які навіть не прагнуть до них, а живуть задоволені, маючи тільки те, що потрібне для життя, як каже сам апостол Павло: "А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені" (1 Тм. 6, 8).
"О блаженне убожество, – взивав св. Лаврентій Юстиніан, – яке нічим не володіє і нічого не боїться! Завжди погідне і завжди в щедрості, бо кожна невигода, котру переживає, служить йому на користь душі". А св. Бернард пише: "Захланний бажає земних речей, як жебрак, а убогий погорджує ними як цар". Скуп'яга захланний, як жебрак, тому що ніколи не насититься бажаними благами, а убогий навпаки – буде неначе паном усього, погорджує багатством, бо нічого не бажає.
Одного дня сказав Ісус до св. Ангеліни з Фоліньо: "Якщо убожество не було б великим добром, я не вибрав би його для себе і не залишив би його частини моїм вибранцям". І справді: святі, дивлячись на убогого Ісуса, самі дуже полюбили убожество. Св. Павло пише, що бажання стати багатим – це диявольські тенета, що призвели до загибелі багатьох людей: "А ті, що хочуть багатіти, впадуть у спокуси та в тенета, і в безліч бажань безглуздій та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель" (1 Тм. 6, 9). О які ж нещасливі ті, які задля мізерних благ цього світу, втрачають безмежне Добро, яким є сам Бог!
Коли цісар Ліциній запропонував св. мученику Василію залишити Ісуса Христа і стати настоятелем його поганських священиків, той йому дуже слушно відповів: "Скажіть цісарю, коли б схотів дати мені всю свою імперію, не дав би мені стільки, скільки би мені перед тим відібрав, привівши до втрати Бога". Нехай вистачає нам самого Бога і також тих благ, якими Він нас обдаровує. Радіймо, коли ми убогі, бо саме тоді бракує нам того, чого бажаємо і чого не маємо: на цьому ж полягає вся наша заслуга. "Чеснота убожества, – каже св. Бернард, – не полягає в тому, щоб бути убогим, а в любові до убожества". Бо багато є убогих, але вони не люблять свого убожества, тому не мають заслуги у цьому.
Любов'ю убожества повинні відзначатися особливо особи монаші, котрі склали обіт убожества. Св. Бернард зауважує, що багато монахів бажає бути убогими, але не хочуть, щоб їм будь-чого бракувало. Тому св. Франциск Салезій твердить, що "вони бажають поваги, яка випливає з убожества, але не його невигод". їх також стосується те, що сказала бл. Саломеа, клариска: "Посміховищем ангелів і людей буде монахиня, яка, схотівши бути убогою, буде нарікати, що їй чогось бракує". Але так не поводяться добрі монахині: вони люблять убожество більше, ніж багатство. Дочка цісаря Максиміліана II, клариска боса, звана Маргарита від Хреста, з'являючись перед архикнязем Альбертом, своїм братом, у подертому габіті, так відповіла на його зауваження, що таке вбрання не пристойне для людини високого роду: "Брате, я більше щаслива в цьому лахмітті, ніж всі монархи, одягнені у свої пурпури". А св. Марія Магдалина Паційська каже: "Щасливі монахині, бо через святе убожество відірвані від усього і можуть сказати: "Господь –частка моєї спадщини" (Пс. 16, 5). Мій Боже, Ти є частиною моєї спадщини і кожного блага". А св. Тереза, отримавши щедру милостиню від одного купця, просила сказати йому, що його ім'я записане в книзі життя, а на знак цього буде позбавлений благ цієї землі. І дійсно так сталося: цей купець збанкротував і був убогим аж до смерті. Подібно, на думку св. Алойзія Гонзаги, нема певнішого знаку, що хтось буде серед вибраних, ніж тривання у страсі Божому і одночасно випробування муками та опущенням у цьому світі.
Певним чином втрата і смерть близьких, а також – приятелів є для нас випробуванням убожества. Тут необхідною є терпеливість. Деякі, втрачаючи якогось родича або приятеля, не вміють заспокоїтися; закриваються в домі і плачуть, віддаючись таким чином суму, стають нетерпеливі, майже неприступні. Я хотів би дізнатися від них, кому роблять приємність таким відчаєм і непоміркованим плачем? Богові? Ні! Бог бажає, щоб покірно підкорилися Його волі. Людині, яка покинула цей світ? Але ж ні! Якщо погубила себе, то ненавидить вас і ваші сльози, якщо ж спаслася і є вже в небі, то бажає щоб ви дякували Богові за неї. Якщо натомість є в чистилищі, хоче, щоб ви допомогли їй вашими молитвами і, єднаючись з Божою волею, стали святими, а колись, у майбутньому, її товаришами в раю. Чому служить цей великий плач? Преподобний отець Йосиф Караччіольо з чину театинів, коли помер у нього брат, сказав до своїх родичів, які не переставали плакати: "Досить, заховаймо ті сльози, щоб плакати з поважнішої причини: оплакуймо смерть Ісуса Христа, нашого Отця, Брата і Нареченого, котрий помер з любові до нас". В таких ситуаціях втрати найближчих слід вчинити як Йов, котрий, дізнавшись про вбивство своїх дітей, будучи повністю з'єднаним з Божою волею, так сказав: "Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне" (Йов. 1,21). Бог дав мені дітей і Бог взяв їх у мене. Те, що сталося, подобалося Богові, подобається також мені, тому завжди буду благословити Його.

3. Терпеливість у зношенні погорди від людей
Врешті – ми повинні вправлятися у терпеливості, а також виявляти любов до Бога у терпінні погорди виявленої нам іншими зі спокоєм.
Коли хтось віддасться повністю Богові, Бог сам влаштує це або дасть дозвіл на те, щоб був погорджуваний і переслідуваний людьми. Одного дня бл. Генрику Сузо з'явився ангел і сказав: "Генрику, досі ти умертвляв себе по–своєму, від сьогодні будеш умертвлятися так, як це сподобається іншим". Наступного дня, коли виглянув з вікна, побачив собаку, що тримав в зубах ганчірку, яку повністю пороздирав. Тоді почув голос: "Так і ти будеш шарпаний язиками людей". Нахилився і забрав це лахміття, зберігаючи його для своєї втіхи на час мук, які були йому пророковані.
Зневаги і наклепи – це бажані і розшукувані насолоди святими. Св. Филип Нері, проживаючи в домі св. Єроніма в Римі, протягом ЗО років був там багатьма дуже зневажений, але саме тому не хотів покинути його і перейти до нової ораторії, заснованої ним самим, де проживали його улюблені сини, котрі гаряче запрошували його туди, до того часу, аж сам Папа не наказав йому це. Св. Іван від Хреста, будучи змушений змінити клімат з приводу хвороби, яка пізніше довела його до смерті, відмовився від конвенту, де знайшов би більше вигод і доброзичливого собі настоятеля, а вибрав убогий монастир, де настоятелем був його недруг, котрий довший час, а навіть майже до його смерті, упокорював його і знущався над ним різним чином, навіть іншим монахам заборонив відвідувати його.
Ось як святі шукають нагоди, щоб бути більше принижуваними. Св. Тереза написала ось таку пам'ятну максиму: "Хто бажає досконалості, повинен бути добре уважним, щоб не жалітися, кажучи: "Вчинено мені те і те безпідставно..." Бо якщо не хочеш нести кожного хреста, а тільки той, що має раціональні підстави, то досконалість не для тебе". Чудова відповідь, що дав Христос св. Петрові мученику, коли той нарікав, на несправедливе своє ув'язнення, бо нічого злого не зробив: "А я що зробив, що мусів потім висіти на хресті, страждати і умерти за людей?"
Так робили й інші святі. Коли були зневажувані, то втішалися, бо Ісус також ради нас зносив ці зневаги! Коли св. Єлеазара дружина запитала, як він може терпіти стільки зневаг навіть від власних слуг, він відповів: "Роздумую про упокорення Ісуса і бачу, що вчинені мені зневаги є ніщо у порівнянні з тими, які Він витерпів для мене. І так Бог дає мені силу стерпіти у мирі". Для людини, яка не любить Бога, всякі зневаги, убожество, страждання і різні муки є нагодами, щоб більше віддалитися від Бога. Зате для люблячої особи вони є стимулами, щоб ще більше з Ними єднатися і ще більше любити Його: "Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити" (П. п. 8, 7). Навіть найтяжчі і найбільші терпіння не загасять полум'я любові, а навіть розпалюють його в серці, що не любить нічого, крім Бога.
Дехто може запитати: "Чому Бог обтяжує нас численними хрестами і радіє, бачачи наші страждання, упокорення, переслідування і муки від світу? Чому він подібний до жорстокого тирана, що з задоволенням дивиться на наші терпіння? Ні! Бог не є жорстоким тираном, а сповнений милосердя і любові до нас. Досить зауважити, що полюбив нас, жертвувавши своє життя. Правдою є, що радіє, коли бачить наші терпіння, але тільки з уваги на наше добро. Бо, терплячи тут, звільняємося від терпіння у майбутньому житті за провини, що вчинили перед Божою справедливістю. Радіє тим, бо таким чином не прив'язуємося до суєтних благ землі, подібно, як мати, яка хоче відлучити дитину від грудей, прикладає до них жовч, щоб їй викликати відразу до них. Радіє також тому, бо коли бачить, що терпеливо і покірно зносимо страждання, знає, що так виявляємо йому нашу любов. Це є його радістю, бо таким чином здобуваємо більшу славу в раю. З таких причин, а саме: тільки з милосердя і любові Господь тішиться, бачачи як терпимо.
Закінчимо цей розділ постановою розвивати в собі святу терпеливість у всіх наших муках. Мусимо бути переконані, що кожне страждання походить з Божих рук безпосередньо чи через людей. Коли нам особливо важко терпіти, дякуймо Господеві і приймаймо з радістю усе, що Він нам посилає – як втіхи, так і труднощі, бо все є для нашого добра: "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро" (Рм. 8, 28).
Тим більше, коли нас щось мучить, варто глянути на страждання у пеклі, на які колись ми заслужили. Тоді всяке наше теперішнє страждання у порівнянні з муками в пеклі здасться нам непомірно меншим. Але найбільшою допомогою, більшою від будь–якого переконування у терпеливому зношенні кожного страждання, кожної зневаги і всяких прикростей, є молитва. А Божа допомога, що випливає з молитви, дасть нам таку силу, якої ми самі у себе не знайдемо. Так само робили святі: доручали себе Богові і завдяки цьому протиставлялися всяким мукам і переслідуванням.

Господи, я переконаний, що без страждань, які треба витривало знести, не здобуду слави раю. "Лише у Бозі спочивай, душе моя " (Пс. 62, 6), – казав Давид. Те саме і я хочу сказати: тільки Ти мусиш мені дати витривалість у терпінні. Часто постановляю прийняти в мирі всі страждання, а коли наступають, негайно піддаюся смутку і боязні. Але якщо їх зношу, то без любові, і таким чином не здобуваю собі ніяких заслуг – бо не вмію терпіти, щоб подобатися Тобі. О мій Ісусе, через заслуги Твого терпеливого зношення страждань з любові до мене, дай мені ласку зносити хрести з любові до Тебе.
Люблю Тебе всім серцем, дорогий мій Відкупителю; люблю Тебе, моє найвище Добро; люблю Тебе, моя Любове, гідна безмежної любові.
Жалую за кожне вчинене зло, яким образив Тебе.
Обіцяю Тобі, що прийму з терпеливістю усі муки, зіслані Тобою, але маю також надію, що допоможеш мені їх знести; особливо ж прошу про те, щоб я зі спокоєм зносив муки агонії і смерті.
Маріє, моя Царице, випроси мені правдиву покірність з огляду на страждання, яке ще чекає мене в цьому житті і в годину смерті. Амінь.


Св. Альфонс Марія де Лігуорі "ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА"