Серце Христове і окремі особи

Кожному з нас, до якого б стану ми не належали, найперше і найконечніше потрібна благодать освячуюча, бо вона є життям душі, бо лише нею людина злучена як живий член з Містичним Тілом Христовим, бо лише через неї вона є такою вщепленою в Христа, немов та галузка у стовбурі виноградної лози. Проте уділення благодати освячуючої вимагає, аби душа вийшла з грішного стану і стала чистою. Справа ця однак нелегка. Для цього потрібно особливої допомоги, особливої ласки опам'ятання і навернення.

Саме цю допомогу і ласку уділяє Серце Христове всім, хто має правдиву набожність до Нього. Втім, уже саме виконування цього набоженства спонукає до порушення з гріха. Бо якщо хтось хоче любити Серце Христове і Йому експіяцію приносити, то неможливо, аби йому сумління не закидало його грішного стану і не побуджувало душі до порушення. І тому кожен, хто хоче свою душу порушити з упадку, хто хоче віджити життям Христовим, хай зі щирим серцем виконує це набоженство. Христос сам сказав до бл. Маргарети, що він об'явив це набоженство тому, аби знищити державу диявола, аби заблудлих навернути, аби їх вирвати з горла диявола, аби людям уділити скарби свого милосердя, благодати і спасення, запевняючи при цьому, що грішники знайдуть у Його Серці джерело і безмежне море милосердя.

Так само нелегко цю благодать освячуючу затримати в душі, незважаючи на те, чи хтось отримав її через навернення, чи від самого початку життя не довелося її стратити через гріх. Бо відомо, скільки небезпек загрожує нам утратою цього надзвичайного дару, скільки ворогів заприсяглося, аби ограбувати душу з цього найдорожчого скарбу. Крім того, відомо також, якими ми є слабосилими, яким є наш розум затемнений, якою схильною до гріха є наша воля. Тому потрібно великого світла і сильної помочі Божої, аби цей найдорожчий скарб у нашій душі, у цій крихкій посудині, зберегти і плекати. А до цього саме надається Набоженство до Серця Христового, яке не тільки допомагає осягнути освячуючу благодать, але й підтримує її у душі тим, що подає силу і поміч, аби в такий спосіб цю благодать заховати. Хто хоче знайти силу і оборону, хто хоче певніше уникнути небезпек і сховатися перед ворогами, хай шукає притулку і захисту в Серці Христовому. І тому сама бл. Маргарета сказала, що вона не може вірити, аби душі, котрі посвятилися Серцю Христовому, могли через гріх впасти в неволю диявола.

Те, що Серце Христове справді є тим цінним джерелом милосердя і благодатної помочі, засвідчують численні випадки навернень і надзвичайного порятунку в душевних небезпеках в усі часи, відколи це набоженство було запроваджене. Це засвідчують ті тисячі подяк, вміщені у різних виданнях, присвячених прославленню Серця Христового, у яких почитателі цього Найсвятішого Серця прилюдно висловлюють свою вдячність чи за осягнені навернення, чи за отримання інших ласк і дарів, потрібних для духовного життя. А хто порахує ті уділені ласки і дари, про які світ не знає, бо вони відомі лише Серцю Христовому та тим душам, що їх отримали?

Освячуюча благодать не може бути бездіяльною в душі. Вона — мов те насіння, з якого мають проклюнутися добрі діла і освячення всієї душі. Ніхто не сміє зупинитися лише на осягненні чи на захованні освячуючої благодаті, а зобов'язаний зростати в досконалості через дотримання чеснот і збирання заслуг. Освячуюча благодать є лише першою необхідною умовою до надприродного життя, котре відтак має розвиватися, набирати сил і приносити корисні плоди. Найсприятливішою атмосферою до набування досконалості і до поступу у святості є Набоженство до Серця Христового, яке саме собою до цього спонукає. Тут усе стремить до того, аби душі, ним перейняті, поступували в побожності і у вдосконаленні. Бо чи і можливо, щоб хтось, перейнятий духом ревності і почитання цього і Найсвятішого Серця, не перейнявся також бажанням наслідувати його найчеснотливіші чесноти? Чи можливо, щоб хтось любив Серце Христове і не прагнув уподібнитися до Нього? Крім того, Сам Христос обіцяв своїм почитателям, що оспалі душі стануть ревними, а ревні осягнуть великої досконалості. Цим набоженством Христос має намір придбати собі велику кількість вірних слуг, щирих приятелів і вдячних дітей, які б, перейняті любов'ю до Нього, стояли на сторожі Його справ і готові були до оборони Його слави.

Але Христос уділяє вірним слугам Свого Серця не лише скарби духовні, але благословить і помагає також і у справах дочасних, якщо цього домагається слава Божа і добро їхніх душ. Тут завжди наочно справджуються Христові обітниці. Почитателі Серця Христового одержують необхідну поміч до виконання обов'язків свого стану, отримують полегшення і заохочення у своїх трудах, благословення у всіх розпочатих справах, потіху у всіх перешкодах і терпіннях. Доказом цього є ті численні випадки, де Серце Христове у чудесний спосіб уділило свого порятунку і потіхи у різних нещастях і терпіннях.

Так відплачує Серце Христове всім своїм вірним слугам у час їхнього життя. Але наскільки ж більше це найвірніше Серце не опускає їх зі своєї опіки у хвилині смерті! Справді, солодко буде вмирати тим, котрі за життя вірно служили Серцю Христовому. Тут належиться також обітниця щасливої смерті тим, котрі будуть причащатися дев'ять перших п'ятниць одна за одною, без перерви щомісяця.

Що більше — виконання цього Набоженства дає нам можливість приносити рятунок і потіху душам у Чистилищі, а кожна Служба Божа, відправлена на честь Серця Христового, є для душ, терплячих у чистилищі, новою і сильною полегшою, як це самі вони засвідчили, коли просили про це бл. Маргарету.

Врешті, блаженства цього набоженства сягають аж до вічності і приготовляють особливий ступінь хвали і радості у небі. Бо певним є те, що хто перебуває ближче до Серця Христового на землі, той ближче буде до Нього і в небі. І тому імена вірних слуг не лише будуть навіки записані в Серці Христовім, але і винагороджені особливою хвалою у небі. Якщо хтось за життя відчував і співболів із Серцем Христовим і старався Йому приносити полегшення і задоситьучинення за всі зневаги, то чи можливо, аби це Серце в особливий спосіб не винагородило за це у небі?

СЕРЦЕ ХРИСТОВЕ І РОДИНА

Людина не живе самотою, відокремлено, але обертається в колі інших людей, тож між нею і суспільністю відбувається взаємодія у позитивному чи негативному напрямку. Проте Христос, як голова всього людства, обняв Своїм Серцем не лише окремих осіб, але й усі кола суспільності, від найтісніших до найширших. Доказом цього є заснування Церкви, яка поширюється по всьому світі і обіймає всі народи і всі віки аж до кінця світу.

Найтісніший гурт суспільности становить родина, яка є одночасно зародком і зразком усіх інших суспільних кіл. З окремих родин постає суспільність. Доля певної суспільности залежить від долі її родин. Який дух у родинах, такий дух і в суспільності. Не дивно, отже, що Серце Христове огорнуло такою великою опікою життя в родині і що такими щедрими є обітниці для тієї християнської родини, в якій буде почитане і люблене це Найсвятіше Серце. Христос зішле мир і благословення на ті родини, де буде виставлений і почитаний образ Його Серця. Христос незгоди в родині залагодить, а в нещасті буде охороною, якщо родина перейметься духом набоженства до Серця Христового.

На те, що родина займає не останнє місце в Серці Христовому, вказують не тільки обітниці, але і власний Його приклад. Христос пробув 30 років свого життя в укритті в Назареті, у родинному колі, бажаючи в такий спосіб дати доказ того, як Він цінує родину і яке важливе місце займає родина у людській спільноті. Виглядає, немовби Христос злегковажив своє післанництво для всього людства, бо навчав усього три роки, а тридцять літ пробув у Назареті в родинному колі, де протягом усього часу не був бездіяльним, а практикував усі чесноти, які необхідні для щасливого родинного життя, а разом з тим становлять є основою будь-якого добробуту людської спільноти. Отут Він заклав підвалини для майбутньої реформи всього людства. Оцим своїм перебуванням у родинному колі, практикуванням чеснот домашнього життя Христос вказав і звернув увагу на те, що прогрес і спасення людства залежить від практикування чеснот домашнього життя, від освячення і ущасливлення людини.

Через це Серце Христове мусить тим більше відчувати, коли бачить, як святість родинна так часто є спрофанована і потоптана, а в родинах занепала мораль, як багато родин стало осередком злочинів, як невинні дитячі душі уже у своєму зародку стають отруєними через ці упавші родини. Христос, бачачи такий занепад і спустошення у багатьох родинах, знемагає у щедротах Свого Серця, аби добрі родини заховати у святості, а упавші родини підтримувати і рятувати. Тому, безумовно, є дуже бажаним і милим Серцю Христовому, якщо хтось усіма можливими силами прагне поширювати в родинах Набоженство до Серця Христового, аби таким чином не тільки хоронити родини від різних небезпек, але й виховати молодь, котра є надією релігії і Вітчизни.

www.saintjosaphat.org