1. Любов Ісуса в Євхаристії
„ Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13, 1). Перед своєю смертю забажав залишити нам найбільший доказ своєї любові – Євхаристію.
Св. Бернард Сієнський говорить, що жести любові, виявлені людьми в мить смерті, найдовше зберігаються у пам'яті і є найдорожчими для нас. Так, як приятелі, що відходять з цього світу, залишають своїм найдорожчим якусь пам'ятку після себе, вбрання або перстень, так і Ти, Ісусе, залишив нам знак Твоєї любові, не вбрання, ані перстень, а власне Тіло, свою Кров, свою Душу, своє Божество, всього Себе. "Увесь жертвувався тобі, – говорить св. Іван Золотоустий, – нічого собі не залишив ".
Тридентський Собор твердить, що у дарі Євхаристії Ісус Христос виливає на людину все багатство своєї любові. Натомість св. апостол Павло зазначає, що Ісус дав людям цей дар саме тієї ночі, коли вони засудили Його на смерть: "Тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин. " (1 Кор. 11, 23–24). Св. Бернард Сієнський говорить, що Ісусові Христові, палаючому великою любов'ю до нас, замало було віддати за нас життя, тому перед своєю смертю, через велику свою любов, схотів вчинити для нас ще більше діло – дати нам на поживу своє власне Тіло.
Слушно св. Тома Аквінський назвав цю тайну тайною любові і доказом любові. Тайною любові, бо саме любов привела Ісуса до жертвування нам Самого Себе у цій тайні. Доказом любові, бо якщо б колись у ній засумнівалися, ця тайна буде для нас її запевненням. Неначе наш Відкупитель хотів сказати: „Щоб ви ніколи не сумнівалися у моїй любові, залишаю вам у цій тайні Самого Себе. Маючи такий доказ у руці, не можете вже більше сумніватися в тому, що вас люблю і то дуже сильно".
Св. Бернард йде ще далі і називає цю тайну любов'ю понад любов, бо цей дар містить усі інші дари, якими Господь нас обдарував: створення, відкуплення, призначення до вічної слави. Євхаристія є не лише доказом любові Ісуса Христа, але є також запевненням раю: "Бо в ній, – як говорить латинська Літургія, – є запевнення нашої майбутньої слави". Св. Филип Нері не вмів інакше називати Ісуса Христа в Найсвятіших Тайнах, як тільки Любов'ю. Коли принесли йому св. Причастя, так вигукнув: "Ось моя Любов, дайте мені мою Любов".
Пророк Ісая хотів, щоб усім було представлено любовні старання Бога, спрямовані на здобуття любові всіх людей: "Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне" (Іс. 12, 4). Хто ж коли–небудь міг подумати, якщо б Він сам цього не зробив, що Втілене Слово може скритися під видом хліба, стаючи нашою поживою? Чи ж не здається божевіллям сказати, – твердить св. Августин, – "Їжте моє Тіло, пийте мою Кров"?
Коли Ісус перший раз сказав це учням, вони не зуміли повірити Йому і залишили Його, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?" (Ів. 6, 52). "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?" Він перебільшує" (пор. Ів. 6, 60). Саме те, що було незрозумілим для людей, у що не могли повірити, зробила любов Христа. "Беріть і їжте", – сказав до своїх учнів, а через них напередодні своєї смерті промовляє ті самі слова до всіх нас: "Беріть і їжте!"
–    Але яка це пожива, що прагнеш нам дати перед своєю
смертю, Спасителю світу?
–    "Це моє тіло, воно за вас дається" (ІКор. 11, 24). Це не земна пожива: це Я Сам Увесь даю Себе вам.

2. Ісус гаряче бажає з'єднатися з нами у Євхаристії
"І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: "Я сильно бажав спожити цю пасху з вами перш, ніж мені страждати" (Лк. 22, 14–15). Сказав: "Я сильно бажав". "Це безмежна любов до нас наказала Йому сказати ці слова в ніч установлення тайни любові", – пише св. Лаврентій Юстиніан. Щоб кожному легко було Його прийняти, жертвував Себе нам під виглядом хліба. Коли б сховався під виглядом якоїсь рідкісної або дорогоцінної поживи, убогі не мали б до Нього доступу. Стався хлібом, щоб бути найпростішою поживою для усіх.
Щоб і ми також хотіли прийняти Його в Євхаристії, не лише нас заохочує численними запрошеннями: "Ходіте, мій хліб їжте, і вино, що я приготувала, пийте " (Прип. 9, 5); "Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі" (П. п. 5, 1), але виразно наказує це нам: "Це моє тіло, воно за вас дається" (1 Кор. 11, 24). Ще більше прихиляє нас також обітницею раю: "Хто тіло моє їсть... той живе життям вічним" (Ів. 6, 54). "Хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме" (Ів. 6, 58). А якщо б ми боронилися перед Євхаристією, грозить нам пеклом: "Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина... не матимете життя в собі" (Ів. 6, 53). Ці запрошення, обіцянки і погрози народжуються через Його велике бажання з'єднатися з нами у цій тайні.
Але чому Ісус так гаряче цього бажає? Пояснює нам це св. Діонісій, який твердить, що любов завжди прямує до єдності. Подібно пише св. Тома: "Дві особи, які любляться, прагнуть з двох стати одним". Саме це зробила безмежна любов Бога до людей: не тільки жертвується їм повністю у Царстві вічному, але вже тут, на землі, дає Себе їм посісти в такій інтимній, наскільки це можливо, єдності, жертвуючи Себе під виглядом хліба у Євхаристії. "Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь грати зазирає" (П. п. 2, 9). Він присутній в Євхаристії і дивиться на нас, хоч ми Його не бачимо. Скривається, щоб ми Його бажали, але хоче дати Себе нам повністю і цілковито з нами з'єднатися, до того часу, доки не здобудемо небесну батьківщину.
Його любов не могла задовольнитися даруванням Себе всьому людському родові у Втіленні, Страстях і Смерті, але схотіла знайти спосіб жертвуватися повністю кожному з нас зокрема. "Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я – в ньому" (Ів. 6, 56). У святому Причасті Ісус єднається з нами так реально, що св. Франциск Салезій справедливо зауважив: "Євхаристія є найніжнішим знаком любові, бо Ісус повністю жертвує Себе у ній, стаючи нашою поживою, щоб з нами з'єднатися". Подібно пише св. Іван Золотоустий, що Ісус з гарячої любові до нас дуже хоче з'єднатися з нами, щоб ми були одно з Ним. "О яка пречудова твоя любов, Господи Ісусе, – говорить Лаврентій Юстиніан, – так тісно з'єднав Твоє тіло з нашим, що Твоє серце і нашу душу зробив нерозривно зв'язаними!" А св. Бернардин Сієнський твердить: "Те, що Ісус віддався нам на поживу, було вершиною любові, бо через Євхаристію хотів з'єднатися з нами так нероздільно, як пожива з тим, хто її споживає". Послухаймо, що Ісус сказав до своєї улюбленої слуги, Маргарити з Іпрес, відразу після прийняття нею святого Причастя: "Подивись, дочко моя, якою прекрасною є єдність між Мною і тобою. Ніколи вже не розділяймося, люби Мене, і будьмо завжди з'єднані у любові".

3. Коли і як ми повинні приймати Євхаристію
Будьмо переконані, що не можемо зробити нічого милішого для Ісуса, аніж прийняття Його у Євхаристії з наміром, відповідним прийняттю Цього Прекрасного Гостя. Я сказав: "з належним, відповідним наміром", не гідним, бо коли б такий був необхідний, хто ж міг би приймати святе Причастя? Бо тільки Бог гідний прийняти Бога. Під належним, відповідним наміром розумію такий, який може мати бідне створіння, одягнене в тіло Адама. Достатньо, щоб особа, приступаючи до Євхаристії, була в стані ласки і гаряче хотіла зростати в любові до Ісуса  Христа. "Достатньо любити Ісуса Христа, щоб приймати Його в Євхаристії, – твердить св. Франциск Салезій, – бо Він жертвується нам тільки з любові". Якщо йдеться про те, як часто приймати святе Причастя, кожен повинен керуватися порадою свого духовного отця. Слід при цьому знати, що незалежно від стану, в якому живемо, чи нашої професії, ніщо не може перешкодити частому прийманню святого Причастя, згідно з декретом папи Інокентія XI: "Часте приймання святого Причастя має залежати від погляду сповідників, котрі, мають радити своїм каянникам те, що визнають за корисне для їх спасіння".
Ніщо не є для нас таким добродійством, як святе Причастя. Предвічний Отець проголосив Ісуса Христа Господом усіх своїх багатств: "Отець усе дав йому в руки" (Ів. 13, 3). Особа, котра прийняла Його в Євхаристії, може сказати з усією певністю: "От і прийшли до мене з нею разом усі блага" (Муд. 7, 11). Слушно твердять св. Діонісій і св. Вікентій Феррерій, що тайна Євхаристії має найбільшу силу освячення душ, більшу від таких аскетичних середників, як тижневий піст на хлібі і воді.

4. Плоди Євхаристії
Тридентський Собор навчає, що святе Причастя очищує нас з легких гріхів і охороняє перед смертельними. Говорить, що звільняє від легких гріхів, бо, – згідно з вченням св. Томи, – ця тайна заохочує людину до актів любові, які змивають легкі гріхи. Твердить також, що береже перед смертельними, бо святе Причастя збільшує у нас ласку, яка оберігає нас від тяжких гріхів. Тому Інокентій III написав, що Ісус Христос своїми муками і смертю визволив нас з неволі гріха, а через Євхаристію звільняє нас від можливості скоїти гріх.
Передусім ця тайна запалює душу до Божої любові. "Бог є любов" (1 Ів. 4, 8). Це "вогонь жерущий" (Втз. 4, 24), що поглинає у наших серцях всі земні прив'язання. Саме цей вогонь любові прийшов запалити на землі Божий Син: "Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся " (Лк. 12, 49). Яке ж полум'я Божої любові розпалює Ісус у кожному, хто Його приймає! Св. Катерина Сієнська побачила одного разу в руках якогось священика, що тримав Найсвятіші Тайни, самого Ісуса, як кулю вогню, і дивувалася, що всі людські серця не згоряють в тому полум'ї. Обличчя св. Рози з Ліми після святого Причастя настільки сяяло, що аж осліплювало, а з її уст пробивався такий жар, що це відчував кожний, хто наблизився до неї. Розповідають також про св. Вацлава, який тільки відвідуючи храми, де були Найсвятіші Тайни, розпалювався таким жаром, що слуга, який супроводжував його, ступаючи за ним по снігу, зовсім не відчував холоду. Тому св. Іван Золотоустий вважав, що Найсвятіші Тайни є вогнем, який так запалює нас, що стаємо небезпечними навіть для самого пекла.
Наречена з Пісні пісень говорить: "Він увів мене в бенкетний покій, і любов – стяг його надо мною" (П. п. 2, 4). Св. Григорій Нісський пише, що святе Причастя є тим домом вина, де душа стає так напоєна Божою любов'ю, що забуває про себе і втрачає з поля зору все створене. Тому наречена з книги Пісні пісень продовжує: "Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю " (П. п. 2, 5).
Тому, хто говорить: "Саме тому не приймаю святе Причастя, бо бачу, як я холодний до Божої любові...", Герсон відповідає: "Тому, що відчуваєш холод, хочеш віддалитися від вогню?" Ти повинен зробити навпаки: "Якщо бажаєш любити Ісуса, чим ти більше холодний, тим ближче повинен приступити до Євхаристії".
Св. Бонавентура також заохочує нас: "Хоч би навіть без почуття любові, лише довіряючи Божому милосердю, приступай однак до Євхаристії; чим ми більше хворі, тим необхідніший для нас лікар". Подібно пише св. Франциск Салезій у своїй Філотеї: "Дві категорії людей повинні приймати часто святе Причастя: досконалі, щоб зберегти досконалість, і недосконалі, щоб осягнути досконалість". Але щоб робити це часто, принаймні необхідним є велике прагнення стати святим і зростати у любові до Ісуса Христа. Ось що сказав одного дня Господь до св. Матильди: "Коли приймаєш святе Причастя, бажай такої любові, якої ще ніколи жодне серце до Мене не плекало, і тоді Я відчую ту любов, якої ти бажаєш".

О Боже Любові, безмежно люблячий нас і гідний нашої безмежної любові, скажи мені, чи є ще щось більше, ніж те, що Ти задумав для осягнення нашої любові? Не достатньо Тобі, що стався людиною і що ділив з нами усі наші нужди. Не достатньо Тобі віддати за нас Кров у страшних муках, не достатньо Тобі смерті після виснажливого болю, і то на дереві хреста, призначеного для найбільших злочинців? Нарешті стався поживою, щоб з'єднатися з кожним із нас. Скажи мені, повторюю, чи можна задумати щось більше, щоб здобути нашу любов? Які ми нещасливі, коли Тебе у цьому житті не любимо! Будемо шкодувати про це цілу вічність!
Мій Ісусе, хочу жити у гарячій любові до Тебе.
Як мені прикро, що образив Тебе! Жалую настільки, що хочу померти з болю.
Люблю Тебе понад усе, більше, ніж самого себе, і присвячую Тобі усі мої почуття. Ти даєш мені це бажання, тоді дай мені і силу, для його здійснення.
Мій Ісусе, мій Ісусе, не хочу від Тебе нічого іншого, як тільки Тебе самого. Тепер, коли прилучив мене до своєї любові, залишаю все, відмовляюся від усього, тільки Тебе обіймаю, тільки Тебе єдиного хочу мати.
О Мати Божа, Маріє, проси Ісуса за мене і зроби мене святим. Додай і те чудо до багатьох інших, через Тебе здійснених, переміни мене з грішника на святого! Амінь.


Св. Альфонс Марія де Лігуорі "ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА"