Щоб правдиво виконувати Набоженство до  Серця Христового, щоб у ньому робити справжній поступ і щоб користати з ласк і обітниць, пов'язаних із Ним, необхідно обов'язково виконати певні умови, які полягають в усуненні шкідливих перепон і у використанні відповідних засобів.

1) Само собою зрозуміло, що найперше потрібно пізнати і зрозуміти суть, мету, значення і мотиви цього набоженства. Необхідно сумлінно прагнути запізнатися з Серцем Христовим, зрозуміти Його достоїнства, любов і святість; оцінити добродійства і скарби, приховані в Ньому, відчути, як це Серце повинне бути люблене і почитане всіма людьми, а з другого боку — як Воно є незрозуміле, злегковажене і вкрите наругами. Цього усвідомлення ми можемо набути через читання відповідних книжок і часописів, через розважання і слухання проповідей, виголошуваних на цю тему. Передусім, треба просити Духа Святого за заступництвом Пречистої Діви Марії о дар набоженства до Серця Христового. Це справді дуже цінний дар — пізнати і полюбити Серце Ісуса, а Господь дасть цей дар з певністю всім, хто про нього просить.

2) Той, хто ввійде в глибину духа цього набоженства, зрозуміє, що воно не є лише для розваги, для приємности, що воно не полягає лише на людській чутливости або на відмовлянні лише певних формул і молитов чи на виконанні певних зовнішніх практик — це набоженство вимагає цілковитої реформи душі (3 того, що сказано у Частині IV, виразно випливає, що Набоженство до Серця Христового не є призначене тільки для старих бабусь чи служниць, воно обіймає як все єство людини зокрема, так і всю суспільність людську водночас. Йдеться тут про справжню реформу і віднову людського серця. Хай би саме зарозумілі вчені і всі інші горді люди, серце яких є зіпсуте, а все життя вкрите багном, — хай би якраз ці люди взялися до цього набоженства, і тоді б побачили, засоромлені, як вони низько впали і що їхнє розумування є лише затуманюванням самих себе. Тоді вони також зрозуміли б, що скарби справжньої мудрости і розуміння укриті якраз у Серці Христовому (Колос 2, 3). Найліпший доказ цього бачимо на житті бл. Марґарети. Вона мусила спочатку пройти школу Христову, і лише тоді, коли душа її була належним чином приготовлена, тоді Христос об'явив їй таїнства свого Серця і дав доручення це набоженство проголосити і поширювати. Якщо цього домагався Христос від праведної душі, то тим більше домагається від нас, грішних. І хоч нам неможливо дійти до тих героїчних чеснот, яких набула бл. Марґарета, то все ж у кожному разі нашим обов'язком, і то конечним, є старатися усувати всякі перепони і застосовувати всякі можливі засоби.

а) Тому першим нашим обов'язком є зірвати з гріхом і перейнятися боязню і жахом перед кожною тяжкою зневагою Господа Бога. Гріх не може погодитися з ніяким набоженством, а тим більше з набоженством до Серця Христового. Це набоженство має збудити і помножити любов до Христа Спасителя, а кого ми любимо, того не можемо зневажати. У протилежному разі це була б мерзенна гіпокриза і облуда. Але щоб зірвати з гріхом, необхідно перемогти також прив'язаність до гріха. Грішник насправді не є виключений з Серця Христового, і якщо він з повною надією звертається до цього незглибимого джерела милосердя, то певно отримає навернення. Проте хай ніхто не сподівається осягнути цю ласку від Серця Христового, якщо не зірве з гріхом і не викине з свого серця прив'язаності до гріха.

Що більше: навіть добровільні і свідомі щоденні гріхи і прив'язаність до них не можуть погодитися із набоженством до Серця Христового. Хто іншого по-справжньому і щиро любить, той не тільки його не зневажає і не завдає йому болю, але навпаки — старається усіма можливими способами зробити йому приємність, і то навіть у найменших речах. А хто б іншого хоча б і в дрібних справах спеціально і свідомо ображав і йому прикрість завдавав, той явно засвідчує те, що свого приятеля легковажить. Незрівнянно більше легковажив би собі приязнь Христа Спасителя той, хто добровільно і свідомо допускався б повсякденних гріхів і не старався б позбутися їх, а також прив'язаності і схильності до них. Хто ж хоче по-справжньому виконувати це набоженство, той мусить не лише щиро назавжди зірвати з тяжким гріхом і з усякою прив'язаністю до нього, але також збридити собі і малі та повсякденні гріхи і з ними совісно боротися. Цілковита безгрішність нам тут, на землі, є насправді неможлива, однак кожен почитатель Серця Христового повинен прагнути, щоб свого Господа і Спасителя свідомо і добровільно не ображати хоч би найменшими гріхами. А якщо впаде в малі провини радше з немочі, ніж зі злої волі, то хай негайно зі скрухою серця і покутою перепросить Спасителя. У цьому значенні наша вроджена грішна схильність не є перешкодою до духовного поступу, а тим самим до виконування Набоженства до Серця Христового.

б) А щоб ще більше убезпечитися на майбутнє від упадку в тяжкий гріх, щоб ще легше остерегтися від повсякденних гріхів і позбутися всякої до них прив'язаності — необхідно боротися з пристрастями і гріховними похотями, необхідно остерігатися диявольських підступів і не дати спійматися на принади і заклики цього світу. Без цієї боротьби і чування неможливий наш поступ уперед у духовному житті, а тим самим поступ у виконанні набоженства до Серця Христового, хоча б якими найсильнішими і найрішучішими не були наші постанови.

в) Необхідно ввійти в єдність і тісний зв'язок з Ісусом через зрозуміння його бажань і намірів. Цей тісний зв'язок і поєднання з Ісусом мають стреміти до того, аби всюди і завжди відчувати справи Христові, їх підтримувати і ставати в їх обороні, не боячись при цьому жодних напастей, трудів, перешкод і терпінь, хоча б нам довелося і життя своє за це покласти. Це конче необхідне для виконування Набоженства до Серця Христового, бо інакше ми ніколи не зрозуміємо Серця Христовово, ніколи не будемо справжніми Його слугами і ніколи з Ним не з'єднаємося.

г) Історія любови Серця Христового — це хресна історія. Тому, якщо ми хочемо правдиво виконувати Набоженство до Його Серця, мусимо освоїтися з хрестом, який кожному з нас дарований долею. Передовсім, нам слід зрозуміти й прийняти хрест, злучений з виконанням обов'язку нашого стану, або, іншими словами, нам слід полюбити обов'язки нашого стану, їх вірно і охоче сповняти, без огляду на тяжкі обставини. Цей хрест видається малим, але неустанний і конечний, і тому двигання його ми сильно відчуваємо. Не всім на долю випадають великі терпіння цього життя, не всі можуть піднестися до того ступеня досконалості, щоб любити терпіння і їх бажати, але всі, в якому б вони не були стані, мають сповняти певні обов'язки, як також усі мають певні прикрості, пов'язані з виконанням цих обов'язків. Тож ми багато засвідчимо, якщо ці обов'язки, хоч би і найменші, будемо сповняти вірно, совісно і охо че, а всякі пов'язані з ними прикрощі будемо терпеливо переносити.

д) Всі наші змагання і старання в духовному житті і поступуванні, а тим самим у виконуванні    набоженства    до    Серця Христового, не матимуть успіху, якщо Бог не прийде нам на поміч. А цієї Божої помочі ми можемо досягти передусім через молитву. Тому молитва є конче необхідною у всіх духовних справах, а також у виконуванні набоженства до Серця Христового. Молитва є конче не обхідною, щоб зірвати зі всяким гріхом, навіть із найменшим, і зі всякою прив'язаністю до нього; молитва є конче необхідною, щоб вести успішну боротьбу з собою, дияволом і світом; молитва є конче необхідною для осягнення тісного зв'язку і поєднання з Богом, бо вже сама молитва є найтіснішим зв'язком і поєднанням із Богом; молитва є конче необхідною для доброго і терпеливого сповнення обов'язків свого стану. Молитва, отже, від початку до кінця людського життя, всюди і завжди є конче необхідною, а тим більше у виконуванні набоженства до Серця Христового, котре має таке велике значення і силу для прославлення Бога і для освячення наших душ.

 ГОЛОВНІ СПРАВИ, ПРО ЯКІ ЙДЕТЬСЯ ПРИ ВИКОНАННІ НАБОЖЕНСТВА ДО НАЙСВЯТІШОГО СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО

Як тільки було затверджене і впроваджене Набоженство до Серця Христового, появилося багато практик і способів виконання цього набоженства. Проте серед усього багатства практик і способів виконання цього набоженства не слід забувати про головні справи, про які йдеться у ньому.

а) Отож, найперше через виконання цього набоженства належить Серце Христове про славляти. Це само собою зрозуміло. Бо хоч метою цього набоженства є Серце Христове любити і приносити експіяцію, то однак неможливо, щоб разом з тим це Серце не величати і не прославляти. У всіх справах маємо Бога прославляти і Йому найвищу честь віддавати, отже і у виконуванні набоженства до Серця Христового, через прославлення цього Серця. Це прославлення Серця Христового має бути найвище, бо це прославлення є особливим прославленням любови Христа Спасителя, тобто його Особи. Це прославлення — це також прославлення Серця правдиво Божого. Славимо це Серце Христове, бо це Серце — то Боже Серце. Бо хоча в цьому набоженстві природне Серце Христове є предметом набоженства з огляду на любов, якої це Серце є природним символом (Серце, що палає любов'ю), однак тим самим не відділяємо Його від цілої Особи Христа Спасителя, воплоченого Сина Божого, і тому у виконуванні культу Серця Христового воно належить до цілої Особи Христа Спасителя, воно залишається Серцем Божим, а його найвище прославлення і честь стосуються усієї Особи воплоченого Сина Божого, подібно як через цілування чиєїсь руки ми віддаємо честь тій особі, якій ця рука належить.

б) Потім через виконування набоженства до Серця Христового належить Серце Христове взаємно любити, бо це Серце — то Серце найлюбіше. Любов викликає взаємну любов. Ця справа взаємної любови у виконуванні цього набоженства є основною, бо відповідає першій головній меті цього набоженства, яку поставив і якої домагається Сам Христос Спаситель при об'явленні цього набоженства.

в) Відтак, виконування цього набожества повинно прагнути до винагородження і до задоситьучинення Серцю Христовому за всі завдані Йому зневаги, бо це Серце, хоч і найлюбіше, є однак злегковажене, і за Свою любов дістає у відплату наругу. Цей момент експіяції є основоположним, бо відповідає другій головній меті цього набоженства і є таким важливим і суттєвим, що без нього культ Серця Христового не відповідав би бажанню і домаганню Христа Спасителя. Адже в ос новному для експіяції, як цього домагався Спаситель, і було запроваджене свято Серця Христового.

г)  І нарешті, виконування   цього набоженства має прагнути до наслідування Серця Христового, бо це Серце — то Серце найсвятіше. Цього наслідування Серця Христового з метою освячення наших душ домагається як справа самого Серця Христового, так і наше власне добро. Бо чим більше славимо і любимо Серце Христове і чим більше відчуваємо його зневаги, то тим більше ним цікавимося, його духом переймаємося, його тим більше наслідуємо, себе тим більше освячуємо і до нього тим більше упо дібнюємося. І навпаки — чим більше Серце Христове наслідуємо, чим більше себе освя чуємо, чим більше його духом переймаємося і уподібнюємося до нього, то тим більше його славимо і відчуваємо до нього взаємну любов, тим більше і сильніше відчуваємо його зневаги і стараємося тим більше і ліпше принести йому задоситьучинення. Без цього моменту на слідування Серця Христового і освячення людських душ усе набоженство залишилося б безуспішним і не мало б того впливу, який воно має на окремі особи, родини, села, міста, народи і держави; воно було б позбавлене тієї місії, яку виконує в усій Католицькій Церкві, воно перестало б бути ліком на хворобу себелюбства серця людського. Без цього моменту виконування набоженства до Серця Христового було б лише зовнішньою формальністю без подальшого значення.

Оце є ті головні моменти, які слід мати на увазі при виконуванні Набоженства до Серця Христового. Ми повинні Серце Христове прославляти і йому найвищу честь віддавати, бо це Серце Боже; це Серце любити, бо то Серце найлюбіше; це Серце винагороджувати, бо то Серце злегковажене і зневажене; це Серце наслідувати, бо то Серце найсвятіше. У цьому полягає увесь зміст виконування цього набоженства.

Для ліпшого розуміння ще слід звернути увагу, що при виконуванні цього набоженства не слід так розуміти, мовби при кожній практиці необхідного мати на увазі всі нараз подані вище моменти. Тут ідеться лишень про те, аби виконування цього набоженства не зводилося до інших справ, які не мають зв'язку з цим набоженством і через які усе набоженство могло б відхилитися, схибити і втратити своє значення. Можуть проте бути практики, а навіть цілі Братства і Товариства, з котрих одні прагнуть більше до прославлення Серця Христового, як-от: молитви, пісні, богослужіння і Служба у Св. Літургії на честь Серця Христового; інші ж більше уваги звертають на взаємну любов і наслідування Серця Христового, як-от: Братство Серця Ісусового і Апостольство молитви; інші ще більше надають значення і ваги експіяції, як наприклад: приймання Винагороджуючого Св. Причастія, Товариства Винагороджуючого Св. Причастія, а також архибратство Святої Години. Проте всі ці практики, Братства і Товариства на честь Серця Христового мають загальну мету: Серце Христове прославляти, Серце Христове взаємно любити, винагороджувати і наслідувати.