1. Бог нас любить, щоб ми любили Його
Ісус Христос є Богом, тому заслуговує на всю нашу любов Але Він з любові до нас забажав, щоб ми неначе змушені Його любити як "необхідність" – хоча б з вдячності за те, що нам зробив що для нас витерпів. Полюбив нас дуже, щоб ми також дуже любили Його. " Чому Бог любить? Тільки тому, щоб любили Його? написав св. Бернард. Скоріше сказав це Мойсей: "Та й тепер, Ізраїлю, чого Господь, Бог твій, вимагає від тебе, як не того, щоб ти боявся Господа, Бога твого... і служив Господеві" (Втор. 10, 12) Тому перша заповідь, що дав нам, була така: "Любитимеш Господа Бога твого, всім серцем твоїм " (Втор. 6, 5).
А св. Павло твердить, що любов є виконанням закону: "Любов, отже, – виконання закону" (Рм. 13, 10). Повнота закону названа в грецькому тексті виконанням його, є любов'ю. Хто ж, бачачи Ісуса розп'ятого і вмираючого з любові до нас, міг би Його не полюбити? Надто голосно кличе терня, цвяхи, хрест, рани і Його кров, спонукаючи нас любити Того, хто нас так сильно полюбив Але занадто мале наше серце, щоб справді полюбити Бога, дуже закоханого в нас! Щоб заспокоїти любов Ісуса Христа треба, щоб якийсь інший Бог помер з любові до Нього. "Чому, – кликав св Франциск Салезій, – не йдемо на хрест з розп'ятим Ісусом, щоб понести хресну смерть разом з Тим, який захотів померти з любої до нас?" Апостол Павло досконало переконує нас, що Ісус Христос помер за всіх нас для того, щоб ми вже не жили для себе, а для Бога, який за нас помер: "А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для себе, а для того, хто за них умер і воскрес " (2 Кор. 5,15).
Слова з книги Мудрості Сирах також говорять про це: "Тож не забудь ту послугу з боку ручителя: він бо за тебе віддав свою душу" (Сир 29, 15). Не забувай про Ручителя, який, надолужуючи твої гріхи своєю смертю захотів відкупити твою провину. Як миле Ісусові наше часте пригадування Його Страстей і як Йому прикро, коли занедбуємо це! Якщо хтось перетерпів би заради приятеля образи, удари і ув'язнення, як би засмутився, дізнавшись, що він про це не пам'ятає і навіть не хоче чути. І навпаки – як було б йому приємно дізнатися, що приятель завжди говорить про нього з ніжністю і завжди йому дякує! Так само Ісусові подобаються наші спогади з вдячністю і любов'ю про Його болі і смерть, яку поніс за нас.


2. Євхаристія і хрест – спомин Його Пасхи
Ісус Христос був очікуваний всіма отцями Старого Завіту, жаданий всіма народами, перш ніж прийшов на землю. Наскільки більше повинен бути єдиним нашим Бажанням, єдиною нашою Любов'ю тепер, коли ми побачили Його вже Втіленого і знаємо, скільки для нас зробив, скільки витерпів аж до прийняття хресної смерті з любові до нас!
З цією метою установив тайну Євхаристії в день, який випередив Його смерть, і доручив нам, щоб ми завжди споживали Його Найсвятіше Тіло, а також завжди згадували Його смерть: "І, віддавши подяку, розламав і сказав: Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин... . Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню" (1 Кор. 11, 24 і 26). Тому свята Церква на празник Божого Тіла так молиться: " Боже, Ти залишив нам спомин Твоїх Страстей у цій чудовій тайні і.т.д.", а потім співає: "О свята вечеря, на якій споживаємо Христа, споминаємо Його Страсті". З цього робимо висновок, як милі Ісусові ті, які часто роздумують про Його Страсті. Бо Він навмисне залишився у тайні Євхаристії, щоб ми з вдячністю згадували те, що для нас перетерпів, а також щоб зростала в нас завжди любов до Нього. Св. Франциск Салезій називає гору Голгофу горою люблячих, бо неможливо пам'ятати про цю гору і не любити Ісуса, що захотів на ній померти з любові до нас.
О Боже, чому люди не люблять Тебе, Тебе, який стільки зробив, щоб вони любили Тебе! Перш, ніж настало Втілення Слова, людина могла сумніватися, чи Бог справді її любить, але після приходу Божого Сина і після Його смерті з любові до людей як можемо ще сумніватися!? Людино, – говорить св. Тома з Віллянова, – глянь на хрест, на той біль і нелюдську смерть, котру зазнав заради тебе Ісус Христос. Після тих усіх доказів любові не можеш більші сумніватися, що Він тебе любить і то дуже. Тому св. Бернард говорить, що хрест і кожна рана нашого Відкупителя закликають нас усвідомити Його любов до нас.
У великій таємниці Відкуплення людства треба зауважити винахідливість Ісуса Христа у пошуку різнорідних способі завоювати нашу любов. Якщо вже хотів померти для нашого спасіння, вистачило б Його смерті разом з іншими дітьми, вбитими Іродом. Але ні, Він перед своєю смертю захотів протягом тридцяти трьох років попробувати життя, повного трудів і мук. Щоб спонукати нас любити Його, найперше дозволив побачити Себе як убоге дитя в стайні, потім – юнаком за верстатом тесляра і нарешті злочинцем, засудженим на хресну смерть. А перед самою смерті об'явився нам у ще інших видах, що викликають наше співчуття – все для того, щоб ми любили Його. В Оливному саду бачимо Його в агонії, покритого кривавим потом, збичованого у Преторії Пилата потім як висміяного царя з тростиною в руці, з багряницею на раменах і терновим вінцем на голові; потім на публічній дорозі волоченого на місце смерті з хрестом на раменах, і нарешті – на Голгофі, прибитого цвяхами до хреста. Чи не заслуговує на нашу любов той Бог, який схотів витерпіти стільки мук і винайшов стільки способів, щоб заволодіти нашою любов'ю?! Св. Іван Рігольо говорив: "Не хотів би нічого іншого робити в житті, як тільки плакати з любові над Богом, якого любов повела на смерть для спасіння людей".


3. Божа любов – найцінніший скарб
"Великою є любов" – твердить св. Бернард. Великою і цінною є любов. Соломон, говорячи про Божу мудрість, якою є свята любов, називає її скарбом безмежним, бо хто має любов, бере участь у Божій приязні: "Вона бо для людей – скарб невичерпний. Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять" (Муд. 7, 14). Так само говорить св. Тома Аквінський, Доктор ангельський, що любов є не тільки царицею усіх чеснот, але там, де вона царює, приносить зі собою усі інші чесноти, неначе до свого почету, щоб нас ще більше з'єднати з Богом. Бо любов є саме тою, котра єднає нас з Богом, як це сказав св. Бернард. Також Св. Письмо багато разів твердить, що Бог любить того, хто Його любить: "Я люблю тих, які мене люблять" (Прип. 8, 17). "Коли хтось мене любить... злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло " (Ів. 14 23). "Хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (1 Ів. 4, 16). Ось чудова єдність, джерелом котрої є любов: єднає душу з Богом. Любов крім того дає силу, щоб робити для Бога великі діла, а навіть терпіти. "Любов бо, як смерть, сильна" (П. п. 8, 6). Св. Августин пише, що немає справи такої важкої, якої неможливо було подолати силою любові. Твердить також, що коли хтось робить те, що любить, то не зауважує навіть початої праці, бо праця ця стає для нього актом любові.
Послухаймо, що говорить св. Іван Золотоустий про те, що довершує Божа любов в душах, у яких царює: "Коли Божа любов опанувала душу, тоді викликає у неї незаспокоєне бажання діяти на користь Любого. І хоч звершує для Нього великі діла і присвячує багато часу для служіння Йому, все здається їй нічим, і навіть журиться, що так мало робить для Бога. Коли б їй дозволено вмерти і жертвувати себе для Нього, була б щасливою. Саму себе вважає непотрібною в тому всьому, що робить, бо любов повчає її, на що Бог справді заслуговує. В яскравому світлі бачить усю недосконалість своїх дій; у тому всьому зазнає неспокою і мук, бо усвідомлює, якими проминаючими є її вчинки для Господа, такого великого".
"Як же помиляється той, – говорить св. Франциск Салезій, –хто святість бачить в чомусь іншому, ніж у любові Бога! Деякі вважають досконалістю суворе життя, інші – молитву або часте приймання Святих Тайн, ще інші – милостиню. Але я вважаю, що досконалість полягає у нічому іншому, як в любові до Бога всім серцем. Всі інші чесноти без любові є тільки купою каміння. А якщо не втішаємося ще досконало цією святою любов'ю, то провина є з нашого боку, бо ми ще не віддалися повністю Богові".
Подивімося, що одного дня Господь сказав до св. Терези: "Усе, що не подобається Мені, є марним". Щоб усі зрозуміли цю правду! Потрібно тільки одного! Необов'язково бути багатим на цій землі, завоювати повагу інших, гнатися за вигодами життям, тішитися почестями і славою вченого; необхідною є тільки любов Бога і виконання Його волі. Тільки з тією метою Бог нас створив і оберігає наше життя! Тільки так можемо бути прийняті до раю. "Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку" (П. п. 8, 6). Так говорить Господь до кожної душі, своєї нареченої: "Поклади Мене як печать на твоєму серці і на твоє плече, щоб до Мене звернула всі свої бажання і всі свої вчинки. На серці – щоб не ввійшла туди ніяка інша любов, тільки любов до Мене; на плече –щоб усе, що робиш, не мало іншої мети, як тільки Мене самого". Як чудово прямує до досконалості той, хто в кожній своїй справі не оглядається на ніщо інше, як тільки на розп'ятого Ісуса і не прагне нічого, як тільки підкоритися Йому!
Саме це повинно бути єдиною нашою турботою: здобути правдиву любов до Ісуса Христа.

4. Ознаки правдивої любові і гімн св. Павла
Ось як духовні вчителі визначають ознаки правдивої любові. Любов, – твердять, – є наповнена острахом, але цей острах не є нічим іншим, як боязню не зробити Богові прикрості. Любов добродійна, бо, довіряючи Богові, не боїться починати великі діла на славу Божу. Є сильна, бо перемагає всі негідні бажання; навіть серед найстрашніших спокус і найтемнішого відчаю. Є слухняною, бо старається якнайскоріше поспішати за Божим закликом. Є чистою, бо любить тільки Бога, бо лише Він заслуговує на любов. Горить, як вогонь, бо хотіла б всіх собою запалити і зробити, щоб всі були поглинуті нею. Захоплююча, бо чинить, що душа живе якби поза власним життям: так немов би вже більше не бачила, не чула, не мала вже більше почуттів, які могли б приймати те, що земне, здатна тільки на любов до Бога. Єднаюча, бо тісно єднає волю створіння з Волею його Творця. Повна бажань, бо наповнює душу прагненням залишити цю землю, щоб стреміти до досконалої єдності з Богом у блаженній батьківщині і там любити Його всіма своїми силами.
Але ніхто краще не навчає про ознаки і вияв правдивої любові, як великий її співець, св. Павло. Він на початку 13 розділу першого послання до Коринтян твердить, що без любові людина є ніщо і без неї нічого не здобуде: "Якби я мав... усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи" (13, 2–3). Якби хтось мав таку віру, що зумів би пересувати гори, як св. Григорій Чудотворець, а не мав би любові, нічого не буде вартий. Якщо роздав би все своє майно убогим, і з власної волі пішов би на мученицьку смерть, але без любові до Бога, то нічого б не осягнув.
Потім св. Павло називає ознаки, які характеризують правдиву любов і одночасно повчає про здобуття чеснот, які є неначе дочками любові: "Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить" (1 Кор. 13, 4–7).
Подальші розділи цієї книги присвятимо саме таким святим чеснотам, щоб побачити, чи в нас справді царює любов, яку ми повинні виявляти Ісусові Христові, а також тому, щоб зорієнтуватися, у яких чеснотах ми повинні ще вправлятися, щоб зберегти і збільшувати у собі цю святу любов.

О Серце Ісуса, найгідніше любові і яке найгарячіше любиш нас, як бідне те серце, яке Тебе не любить! О Боже, Ти помер на хресті з любові до людей, позбавлений усякої потіхи! Як люди можуть жити, забувши повністю про Тебе?!
О Божа любове! О невдячносте людська! Люди, люди, гляньте на невинного Божого Агнця, що висить в агонії на хресті і вмирає за вас, щоб заплатити Божій справедливості за ваші гріхи і таким чином спонукати вас любити Його! Зауважте, як вмираючи одночасно благає свого Предвічного Отця, щоб вам простив. Вдивляйтеся у Нього і любіть Його.
О мій Ісусе, як мало таких, які люблять Тебе! Таким нужденним є також я, бо протягом багатьох років жив, забувши про Тебе, і тому так дуже образив Тебе. Дорогий мій Відкупителю, не стільки жалую через кару, на яку я заслужив, скільки через любов, яку Ти мені показав.
О Ісусові страждання, ганьба, рани, смерть, о Ісусова любове, залишіть слід у моєму серці. Хай оселиться у мені назавжди ваш солодкий спогад, щоб мене постійно ранити і запалювати до любові.
Люблю Тебе, мій Ісусе, люблю Тебе, моє найвище Добро, люблю Тебе, моя Любове, моє Все, люблю Тебе і бажаю завжди любити Тебе.
Не дозволь, щоб я Тебе колись залишив і втратив.
Зроби, щоб я повністю належав Тобі, вчини це заради заслуги Твоєї смерті! На неї покладаю непохитну надію.
Довіряюся Твоєму заступництву, Маріє, моя Царице; зроби, щоб я завжди любив Ісуса і Тебе, Мати і Надіє моя! Амінь.

Св. Альфонс Марія де Лігуорі "ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА"