«Наповни, Діво, моє серце радістю такою, що її повноту Ти прийняла, гріховну журу розвіваючи» (Окт. Гл. 8).
Наше сонечко тут на землі покривається не-раз чорними хмарами смутку, ми на вигнанні і відчуваємо це день в день. Вітчина видається нам не раз далеко — далеко; сумне передчуття майбутності непокоїть нас. Якраз тоді передовсім треба нам удаватися до Нашої Небесної Неньки з піснею:
Колись прийдесь мені
Поглянуть на Марію;
Мою Любов, Надію,
У красній вітчині...
У небо, чисте небо
Полину я колись;
У небо, чисте небо
Полину я колись.
Багато душ прибитих журбами, працею, розчаруванням різного рода, багато бажають собі смерті. Та це лише наслідок малодушності й немічного серця.
Та однак таки туга за тим, щоб бути з Ісусом і з Марією часом така сильна і здається така оправдна, що придавлює в душі всяке інше почування і душа немов відходить від себе, бажаючи що скоріш бути в небі.
Але вмить — ох лишенько — бачить вона знову сіру дійсність; треба ще жити на землі, така Воля Божа. І тоді душа прибігає до Божої Матері. Вона пригадує собі, як то колись Пр. Діва мусіла довгі літа томитися на цій землі, в очікуванні неба по Вознесінні Свого Сина.
Здавалося, що Вона мала право вмерти внедовзі по Страстях Ісуса і піти злучитись зо Своїм Сином у небі. Та Господь Бог ще не хотів цього.
У хвилі туги за небесною батьківщиною, злучися з Божою Матір’ю, що також зітхала за небом. А може інша журба, не така свята та благородна, стає тобі впоперек дороги твого життя. Ти бачиш, як знехтували твої найчистіші почування і твої плани упадають один по другім, розчарування тягнеться одне за другим у твойому житті... Ти не знаходиш на землі ніякої потіхи...
До кого ж звернутись тобі в твоїх терпіннях, як не до Тої, що розуміє всі наші лихоліття та наші болі.
В Парижі жило раз двоє бідних людей, чоловік і жінка, у крайній нужді. Вони мешкали в убогій хатині і не мали що їсти, крім куска хліба розмоченого в воді. По черзі продавали хатню обстановку, щоб якось порадити собі в своїй нужді.
Прийшло в кінці і до того, що не мали вже нічого більш продати. Була субота. В них не було в хаті ні кусника хліба, ні зламаного сотика. Жінка знесилена, чоловік лежав хворий.. День минав серед страшних передбачень на будучність; запала ніч — а вони не мали ще нічого в устах... Жінка сиділа коло ліжка чоловіка. Обоє плакали... Піду жебрати, подумала жінка. І вийшла з хати. Але коли витягнула руку, щоб просити милостині, то стид замкнув їй уста — і вона вернула з нічим додому, ще більш вичерпана й пригноблена на дусі, ніж була передше.
Вже цілі дві доби нічого не їли. Холодний піт покрив їх чоло «Жоно моя, бідна, — казав муж — ми вмираємо з голоду; Бог опустив нас». Жона не відповіла нічого...
По кількох хвилях піднесла голову і сказала: «Закличемо помочі Пресвятої Діви: Вона потіхою сумуючих, Вона нам поможе. Я маю ще маленьку свічечку. Засвітимо її перед іконою Марії». Ікона Марії була ще одиноким їх маєтком. Ніхто не хотів її купити.
У темряві пошукала жінка за свічкою, засвітила її і поставила перед іконою Пречистої Діви. Муж зібрав послідні сили, підвівся з ліжка та обоє впали навколішки і молилися серед гіркого плачу... На другому крилі тої самої кам’яниці, мешкала якась зарібниця. Вона була встала саме з ліжка, щоб дати води свойому хворому немовляткові, і — завважала, що у вікні двоїх стареньких людей світиться. Дивна річ! — каже вона. Видно якась щаслива несподіванка приключилася добрим старикам. Вона пішла поглянути.
Але який вид представився її очам, коли відхилила двері! Обоє старенькі клячали, дрожачи зі знесилення і молилися голосно. Признались, що вже вмирали з голоду. Зарібниця поспішила що скоріш до себе, принесла всі харчі, що мала в хаті, потішила та приголубила нещасних.
На другий день донесла про все парохові і голові Братства св. Вінкентія а Павльо. Від тої хвилі голод не заглянув уже до бідної хатини.
Незадовго припав їм у спадщині маленький маєток і так могли вони в мирі докінчити своє життя...
О скільки то нещасних людей дізнали б потіхи й помочі у своєму смуткові, якби так удавались з довір’ям до Марії!..
Але, на жаль, в багатьох серцях негодування, богохульство стає на місці молитви. Скільки то бідолах, робітників, ремісників забули про святу віру та про її потішливі правди...
Вони слухають радше ворохобників, що обіцяли їм на землі рай, якого не можуть дати, а згасили в їхньому серці надію на правдивий рай, до якого були покликані. Бідні люди! Вони є сиротами, бо не знають уже Матінки, повної доброти, яку мають у небі.
Вони сумні; життя на землі обмерзіло їм, бо не знаходять у нім нічого, лише розчарування та нещастя, — а надії на небесну вітчину вони вже не знають...
О як треба молитися до Пресвятої Діви за тих нещасних, котрих смуток не зазнає ліку, якщо Вона сама не пічне піклуватися ними та не пошле ясного світла в їхню темноту.
О люба Ненько! Об’яви себе своїм дітям, також і тим, що тебе не знають, — а навіть і тим, що не хочуть Тебе знати. Простягни до них Свої Материнські руки, інакше Твої діти марно загинуть. Ти ж дала їм життя серед смутку та сліз під хрестом. Твої болі підуть даремно, якщо Ти їм не поможеш.
Об’яви себе своїм бідним дітям. Об’яви чудами перед очима цілого світа безмір Твоєї доброти так, щоб ті нещасливці хоч перед смертю могли кинути один погляд, повен довір’я, на Твою ікону. Матінко! Ти не відкинеш моєї молитви. Прийшов час, щоб Ти об’явила себе більш.
Диявол, Твій ворог, хоче вкрити землю імлою невірства. Не дай побіди цій потворі. Зтопчи його ще раз своєю Дівичою стопою. Зірви цю густу заслону обману та покажи себе бідному людству. Ти така велична, така гарна, що сам Твій вид потягне всі серця і прив’яже до Ісуса назавжди. Матінко рятуй нас!


Молитвами Богородиці утихомир життя наше, бо кличемо до Тебе: милостивий Господи, - слава Тобі! (Окт. Гл. 7).
Скільки б ти не просив у Пречистої Діви ласки, то ніколи забагато не будеш просити, бо Вона не дасть ніколи стільки, скільки бажала би дати.
Ці з поміж Її дітей поривають найбільше Її Серце , що найбільше докучають Їй своїми просьбами. Але зглядом Неї годі й бути докучливим, бо Її одиноке діло це якраз роздавати многі та великі ласки.
О що ж ти маєш просити? Як хочеш, можеш просити о дочасні добра: здоров’я, щастя, о добрі успіхи у своїх заняттях, під умовою, що додаш завсіди: як це буде спасенне для моєї душі.
Пречиста Діва зробила вже тисячі чудес, щоби уділити також дочасних добродійств своїм дітям.
Але Вона буде ще більше вдоволена, як ти меш Її просити о духовні ласки наприклад про ласку любити горяче Ісуса, відпирати спокуси, виконувати терпеливість... А як просили о надприродні дари то не треба тобі означувати їх подрібно.
Проси лише о ці ласки, які Пресвята Діва буде вважати за найконечніші для тебе.
Та все таки добре просити щодня о ці особливі ласки: о сердечну та сильну любов до Ісуса і до Неї самої, о глибоку покору, о ангельську невинність та о ласку витривання в молитві аж до смерти.
Дальше не забудь молитись і за інших. Ми всі христіяни, всі становимо одну родину: братів і сестер. Ми повинні любити себе і помагати собі взаїмно. Треба отже молитись за своїх ближніх, за свояків, за приятелів, і — за неприятелів, за їхні потреби дочасні та вічні.
Молися також за душі в чистилищі, за грішників, особливо за конаючих, що є в стані тяжкого гріха.
Подумай собі, що в цій хвилі, як ти читаєш, для тисяч грішників настала послідня хвиля життя. Ще кілька хвиль і рішиться їх судьба, — вони можуть бути й прокляті...
Чи не приходить тобі на гадку, що одною молитвою можеш їм помогти виєднати ласку совершенного жалю. Як дуже потрібує Пресвята Діва твоїх молитов, щоби сповнити свій уряд Посередниці. Скільки то грішників вирвав би ти із пекла, якби так кожної хвилі поручав Її милосердю всіх конаючих.
Одного разу князь Немур бився у двобою зі своїм шурином, князем Бофор. Один удар шаблюки так нещасливо його влучив, що він сконав на місці. Рідня князя зажурилась вічною загибеллю його душі, ще більше чим його сумною смертю.
Але Господь Бог об’явив одній монахині Чина Посіщення Пречистої Діви, Матері Марії Діонізії, що князь у цій самій хвилі, як дістав удар шаблею одержав ласку совершенного жалю. Він піддався цій ласці і спасся... Мати Марія Діонізія запиталась, хто йому виєднав таку надзвичайну ласку, а Ісус відповів: «Молитви, які за нього засилались до Господа Бога»...
Скільки то душ спаслося би в послідній хвилі життя, якби так хтось молився за них до Пресвятої Діви!..
Треба молитися також за праведних, щоби усвячували себе ще більше. Один совершенний чоловік приносить більше слави Ісусові, чим тисячу звичайних душ.
Молись також за тих, що вступили в монаший стан, щоби прямували до більшого совершенства. Ревні монастирі це немов громозводи світа. Завдяки їм, громи Божого гніву не б’ють у нинішні Содоми та Гомори.
Але передовсім молися за священиків, щоб вони стали святими й сповнили своє високе завдання. Якби ти не зробив нічого іншого у свойому житті, а тільки виєднав своїми молитвами ласку святости для одного-однісенького священика, ти доконав би вже безмірно важного діла для Христової церкви. Ісус Христос просив не раз душі, що були Йому дорогі, щоби молилися за священиків. Він жадав часом від них і великих жертв, щоби виєднали ласку хоч одного святого священика.
Ти не можеш ані проповідувати, ані сповідати, ані правити Служби Божої, але ти можеш бути апостолом в цей спосіб.
Хто вискаже, скільки то укритої сили посідає покірна молитва, яку ти заносиш через руки Пресвятої Діви Марії за незнані тобі душі.
Вічність відкриє нам це безмірне добро, якого ти в такий спосіб доконав у Святій Церкві, хоч ти був бідним робітником, слугою, чи бідною матір’ю родини.
Бог поступає завсіди в цей спосіб. Він уживає одних душ, щоби розділювати ласки другим. Всі молитви, які приноситься в цей спосіб, збирає Марія у Свойому Серці, а опісля розділює щедро, кому хоче...
Що ти тепер побожний, що ти може монахом або й священиком, то завдячуєш — правдоподібно — цю ласку жертві якоїсь бідної незнаної душі.
Взамін, ти через свою теперішню ревність, через свою любов до Ісуса і Марії, причинюєшся несвідомо, що у інших душ розвиваються зародки чеснот або покликання монашого або священичого.
Дальше, треба молитися за різні народи, а за свій власний народ з особливою ревністю, щоби він був наскрізь христіянським, щоби сповнив це завдання, яке поручив йому Христос на землі, та щоб із ним і в нім могли люди працювати в мирі і щоби дійшли до земського добробуту, та легко спасли свою душу.
Треба молитись також за народи що зблукали на бездоріжжя, щоби повернули до правди й любови Ісуса й Марії.
Ти повинен в особливий спосіб молитись за своїх заблуканих братів на Сході, щоби вони вернулись на лоно єдиної Церкви Христової.
Жертвуй Господу Богу всі свої діла, молитви, а навіть своє життя, щоби прискорити цю блаженну хвилю.
Наслідуй св. Йосафата, що не завагався віддати свою кров за навернення своїх братів. Глянь як то жертва одного чоловіка більше причинилась до вдержання та поширення правдивої віри, чим проповідь тисяч священиків.
Будь переконаний, що в ділі навернення Сходу, яке саме тепер починається, більше вчинять маленькі укриті душі, совершенно посвячені Ісусові та Марії, чим науки, публічні спори, поширювання книжок, основування східних інститутів і все інше.
Усі ці зусилля не принесуть овочів, коли не буде їм до помочі якоїсь святої, укритої в Бозі душі.
Чи бачиш? Поле твоєї діяльності широке... Ти будеш місіонарем, хоч ніхто не буде знати, ніхто не зможе тобі перешкодити. Ти можеш навернути своїх братів, хоч вони самі тут на землі не знатимуть, кому мають завдячувати за це добродійство.
J чим більше будеш серцем злучений із своєю Ненькою, Скарбничкою ласк, то тим більше Вона через тебе роздасть їх, а вони уздоровлять та спасуть багато — багато душ...
О якби так в нашому краї зв’язалось разом багато побожних душ, злучених невидимим способом, під покровом Пречистої Діви Марії, з одним бажанням жити на землі життям посвяти, щоби лише виєднати для своїх заблуканих братів ласку повороту до правдивої віри!..
Дорогий читачу, дитя Марії! Ось ми при кінці книжки списаної на це, щоби тебе склонити полюбити Пречисту Діву Марію наслідувати Її та молитись до Неї.
Обіцяй своїй найлюбішій Ненці, що не мине тобі ні один день, щоби не поручатися Їй багато-багато разів.
Обіцяй, що не почнеш, доки не дійдеш до сердечної та синівської любови до Божої Матері.
А мені, Найдорожча Ненько, уділи ласки, щоби всі, що читатимуть цю книжку щирим серцем, стрінулись колись разом зі мною в небі, щоби разом Тебе молити й славити навіки... Амінь!


о. Йосиф Схрейверс ЧНІ "Моя Небесна Ненька"