У середу, 1 вересня 2010 р., до містечка Кастель Ґандольфо поблизу Риму,
де розташована літня резиденція Вселенських Архиєреїв, прибули численні
паломники, щоб зустрітися зі Святішим Отцем під час загальної
аудієнції. Цього разу бажаючих було настільки багато, що зустріч
відбулася не на звичному місці, тобто на внутрішньому подвір’ї папського
палацу, але на площі перед ним. Прочани зайняли цілу площу та вулицю,
що веде до неї, а Венедикт XVI промовляв зі спеціально приготованого
місця перед вхідною брамою, яка розташована трохи вище від площі, тож
усі присутні мали можливість добре його бачити.
Своє повчання,
темою якого була постать святої Гільдеґарди Бінґенської, Святіший Отець
розпочав згадкою про те, що у 1988 році, з нагоди Марійського Року, його
попередник Папа Іван Павло ІІ опублікував Апостольський лист «Mulieris dignitatem»
(Про гідність жінки), в якому наголосив на цінній ролі, яку в житті
Церкви відіграли та відіграють жінки. «Церква, – читаємо в цьому
документі, – складає подяку за всі прояви
жіночої обдарованості,
які протягом історії появилися між усіма народами і в усіх націях;
складає подяку за всі дари, які Святий Дух виливає на жінок в історії
Божого люду, за всі перемоги, які вона завдячує їхній вірі, надії та
любові; дякує за всі плоди жіночої святості».
Венедикт XVI
зазначив, що часи Середньовіччя також були багаті жіночими постатями,
які визначались своєю святістю та багатством навчання. Цієї середи він
розпочав знайомство з однією з них – святою Гільдеґардою, представивши
її життєвий шлях. Вона жила в Німеччині у ХІІ столітті, і, не зважаючи
на не найкращий стан здоров’я, дожила до 81 року. Гільдеґарда походила
зі шляхетної багатодітної сім’ї, і вже від народження батьки обіцяли
віддати її на служіння Богові. Коли дівчинці сповнилося вісім років,
задля отримання належного християнського виховання, її доручено під
опіку вчительки Юдити зі Спангайм, яка згодом заснувала затворницьку
спільноту, до якої також вступила юна Гільдеґарда, а у 1136 році, після
смерті засновниці, співсестри обрали її настоятелькою. Кілька років
після того, зважаючи на зростаючу кількість дівчат, що бажали
приєднатися до спільноти, вона заснувала ще одну у Бінґені, де й провела
решту свого життя. «Стиль, з яким вона виконувала своє служіння влади, є
зразком для кожної чернечої спільноти, – зазначив Папа, – він викликав
святе змагання у практикуванні добра, настільки, що, як передають
тогочасні свідчення, мати-настоятелька та духовні доньки змагалися у
взаємній пошані та взаємодопомозі одна одній».
У певний момент
свого духовного життя свята Гільдеґарда почала отримувати містичні
видіння. «Як це завжди стається у житті справжніх містиків, – звернув
увагу Венедикт XVI, – Гільдеґарда постановила піддатися владі мудрих
осіб, щоб розпізнати походження цих видінь, боячись, щоб вони не були
плодом ілюзій або що вони не походили від Бога». Вона звернулася до
найшановнішої на той час у Церкві особи – до святого Бернарда з Клерво,
який заспокоїв її. Пізніше також Папа Євгеній ІІІ дав їй благословення
записувати свої видіння та прилюдно про них говорити. «Саме це, дорогі
друзі, – вів далі Святіший Отець, – є печаттю справжнього досвіду
Святого Духа, джерела усіх харизм: людина, що отримує духовні дари,
ніколи ними не хвалиться, не виставляє їх напоказ, і, передовсім,
виявляє повний послух церковній владі. Кожен дар, який роздає Святий
Дух, у дійсності, призначений на збудування Церкви, і Церква, через
своїх пастирів, розпізнає його справжність».
Наприкінці Папа
зазначив, що наступної середи повернеться до цієї великої жінки, яка з
великою актуальністю промовляє і до сучасної людини своєю здатністю
розпізнавати знаки часу, любов’ю до створіння, своєю музикою та поезією,
своєю любов’ю до Христа і до Церкви, «яка й тоді страждала, зранена
гріхами і священиків, і мирян».
www.radiovaticana.org
