Загальне: за вчених. За їхнє служіння на благо людства.

Місійне: за Євангелізацію – за те, щоб вклад жінок оцінювали належно.

Місцеве: за взаємне порозуміння у родинах, де чоловік і жінка будують справжню домашню Церкву.

Покровитель: св. Венедикт.

Венедикт з Нурсії (народився в 480 році – помер 21 березня 547 року) – засновник ордену бенедиктинців, а також, як вважається, усього західного чернецтва, головний покровитель Європи.

Походив зі шляхетної родини, навчався у Римі, але розпусність римського життя не подобалося йому і він подався в гірську місцевість неподалік від міста, де жив у печері багато років.
Слава про побожне життя Венедикта привела до нього кількох прибічників, з якими він заснував 12 маленьких монастирів.

Ворожість місцевого клиру змусила його разом з учнями перебратися південніше, до Монте-Касіно, де вони заснували новий монастир, для якого Венедикт склав правила, в яких висловив свої погляди на чернецтво і душу людини.

Венедикт написав монаший устав Бенедиктинського Чину, у якому, як сказав св. Григорій, «святий муж вчив так, як жив сам». Він мав дар передбачування майбутніх подій і читання людських думок.

Так він став першим, хто створив продуману систему правил життя у монастирі. Згідно з ними чернець повинен був зректися самого себе і осягнути Бога, при чому він зобов’язувався не мати майна, вести життя у чистоті як дієвий член спільноти любові і послуху.

По смерті Венедикта папа Григорій І сприяв поширенню бенедиктинського чернецтва в Італії, Галлії та Англії.
Святий Венедикт був канонізований Католицькою Церквою і визнаний святим у 1220 році.