Преподобний Анувій єгиптянин був родом, велику мав віру і любов до Христа Бога. Коли гоніння на християн від ідолопоклонників було, він сміливо визнав Христа перед нечестивими — і мучили вони його. З Божого провидіння його відпустили — пішов у пустелю і жив у ній, подвизаючись й угоджаючи Богові до старости глибокої. Була ж кончина його така.

При березі ріки Ніл, що єгипетський край напуває, зійшлися в один час на одне місце три отці пустельні, Духом Божим ведені, — авва Сур, Ісая і Павло. Спитали один одного, хто куди йде, і виявилося, що всі троє одну думку і намір один мали, — кожен з них ішов до авви Анувія. З місця ж того, на якому зустрілися, була до монастиря Анувія дорога водою три дні, плисти ж уверх проти течії. І сиділи на березі, чекаючи, може, трапиться їм якийсь корабель, що туди пливе, в який сівши, вони б досягли місця, на якому ж преподобний Анувій перебуває. Не траплялося ж їм ніякого корабля довго, зажурилися і сказали собі: "Помолімося до Господа, аби вчинив з нами ту милість, щоб не згубився намір наш і не мав перепон початий шлях, щоб не повернулися ми назад без нічого". Тоді Ісая і Павло сказали до авви Сура: "Ти, отче, найбільше помолися, знаємо-бо, що Бог тебе завжди слухає і нині подасть те, про що проситимеш". Він же звелів їм схилити коліна до молитви, а сам простягнувся хрестоподібно на землі, кинув себе лицем перед Господом. Після закінчення молитви, вставши із землі, побачили лодію, що при березі стояла. І, знову помолившись, сіли в неї. Лодія ж, рушивши, поплила вгору проти течії, гнана вітром і стернована невидимою Божою Силою. Так швидко плили, що за одну годину пройшли шлях, яким три дні з великим трудом плисти треба.

Пристала ж лодія до берега напроти обителі Анувія, зійшли отці на землю, і сказав отець Ісая: "Явив мені Господь мужа, до якого йдемо. Він нас зустріне й розповість таємниці серця кожного з нас, які хто в собі має". Сказав і отець Павло: "І мені відкрив Господь, що через три дні забере його зі світу цього". Коли ж вони рушили від берега до монастиря і трохи від ріки відійшли, вийшов їм назустріч преподобний Анувій і привітав їх, мовивши: "Благословен Господь, що мені вас нині в тілі, а раніше в дусі показав". І привів їх люб'язно у свою келію, почав кожному розповідати про його добрі діла, нікому не відомі, лише Богові одному: як хто осібно творить подвиг, здійснює доброчинства, угоджає Владиці своєму Христові Господу і яку хто від Господа має благодать. Сказав же до нього отець Ісая: "Тому що і нам відкрив Господь про тебе, о авво, що через три дні має забрати тебе до себе з тимчасового цього життя, просимо тебе, щоб і ти розповів нам про свої постницькі труди і доброчинства, якими ж Богові угодив. Не бійся гріха марнославства: відходячи зі світу цього, залиши приклад богоугодного життя свого, щоб були ті, які наслідуватимуть тебе".

Тоді почав говорити старець: "Не пам'ятаю, чи зробив щось велике й визначне, лише одне, благодаттю Бога мого, дотримав: з часу, коли гоніння було і коли визнав перед катами ім'я Спаса нашого, не вийшло слово неправди з уст моїх. Раз-бо визнавши правду, не захотів потім казати чогось неправедного й брехливого. І знову: раз полюбивши небесне, не захотів більше любити чогось із земного. Помагала ж мені в тому і милість Господня — ніколи не відчував я нестачі якихось земних потреб: всіляку, яку хотів, їжу приносили мені святі ангели. І нічого не утаїв від мене Господь мій з того, що діється на землі, ніколи не переставало моє серце бажати божественного. Не спочивав я вдень і вночі, шукаючи того, кого полюбила душа моя, — Владику Христа, аби завжди душевними своїми очима дивитися на Нього і спогляданням Його насолоджуватися. Бачу ж завжди і ангелів Божих, які співприсутні мені і показують все, світодержці віку цього. Світло розуму мого ніколи не гасне. Усе, що я просив у Господа, зразу отримав. Бачив багато разів ангельські полки, що стоять перед Богом, бачив лики святих мучеників та ісповідників, ченців і всіх святих собори, найбільше ж тих, в кого не було иншого на землі старання, окрім завжди славити й благословити Господа у простоті серця і віри. Бачив же я і сатану, і ангелів його, у вічний вогонь відданих, а напроти них бачив праведних, що вічною радістю насолоджуються". Те й инше, подібне, преподобний Анувій три дні розповідав отцям, що прийшли відвідати його, — не для марнославства, а на користь тим, що слухають, і на їхнє прохання. Із чистою совістю і простим серцем та з великим смиренням те говорив. Коли надійшов третій день, передав дух свій мирно і радісно. І зразу видно було святих ангелів, що взяли душу його і піднесли у висоту небесну, чути було в повітрі пресолодкі ангельські співи. Так із земного перейшов у небесне Анувій преподобний, який визнав ім'я Христове перед нечестивими і рани за те витерпів. Нині у лику ісповідників прославляється перед ангелами небесними від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.