Ця свята Матрона народилась у Пергії Памфилійській од благочестивих батьків. Коли ж у вік увійшла, вийшла заміж за чоловіка чесного й доброродного на ймення Домитіян і була матір'ю єдиної дочки, яку назвала Теодотією. По тому пішов чоловік її разом із нею до Візантії, де Матрона обходила Божі храми і в них старанно Богу молилася. Познайомилася з однією дівицею на ймення Євгенія, котра берегла дівство своє в пості і трудах, день і ніч у молитвах вправляючись. Її ж бо життю поревнувала Матрона, не відступала із церкви, а від ранку до вечора в ній на молитві пробувала, а ввечері додому поверталася. Назавтра знову на молитву відходила, повстриманістю і постом умертвлюючи тіло своє, котре молодістю квітло, — мала-бо тоді двадцять і п'ять років, — і молила Бога старанно, щоб, якими знає судьбами, звільнив її від подружнього ярма, аби їй без перепон служити Господеві.

Домитіян же, чоловік її, бачачи дружину свою, яка щодень рано із дому виходила і ледве на вечір поверталася, почав підозру мати щодо неї, лихе гадаючи і думаючи, що не на молитву, але на якесь зле діло виходить вона. Через це гнівався на неї і докуками вдома її затримував, не даючи їй виходити. Вона ж із слізьми молила його, щоб не забороняв їй до церкви ходити, але не зважав він на прохання, через що у великій була скорботі: зволяла-бо пробувати в домі Бога свого більше, аніж жити у грішницьких поселеннях. Якось ледве вмолила чоловіка пустити її до церкви на молитву і побігла запопадливо до храму Святих Апостолів, вилила перед Богом серце своє, замилувано молячись, щоб звільнив її від тяжкого того ярма, що було великою їй перепоною до богомислія, і щоб, вивівши її із марнотного і вельми сум'ятного світу, привів до безмовного життя, в якому могла б без перепон Йому єдиному добропригоджувати. І пробула в тій ретельній молитві цілий день. Пізно вже було, повелів дверник церковний усім виходити, щоб міг зачинити двері. Вийшла-бо блаженна Матрона із церкви, одначе не хотіла повертатися додому, а ввійшла у якийсь там, що був, притвор і зустріла одну діву на ймення Сусанна, котра пробувала поблизу церкви, яка з юності вручила себе Христові, бережучи для нього своє дівство, у пості та молитві дні свої проводила. До тієї діви приставши, ввійшла до її хоромини і, цілу ніч із нею бесідуючи, розповіла їй усе про себе. Сусанна ж, утішаючи її корисними словами, веліла їй мати надію на Господа, який уладжує спасіння людське за своєю волею. "Від Господа, — сказала, — кроки ... ставляться міцно". Після цієї бесіди із Сусанною Матрона розпалилася більшим бажання до Бога і намислила втекти від чоловіка, щоб, сховавшись од нього, Богові служити таємно. Коли ж настав ранок, пішла до вищезгаданої Євгенії і відкрила їй свого наміра. Євгенія ж бо каже до неї: "Належить тобі, сестро, передусім подбати про дочку свою Теодотію, бо вельми вона мала ще дитина, тож як може бути без матері?" Матрона ж відповіла: "Теодотію, дочку мою, доручаю Богові й матері Сусанні. Я ж піду у пустельні місця, в які мене Бог скерує". І, взявши таємно свою дочку, віддала блаженній Сусанні, просячи її, щоб прийняла, як свою дитину, і щоб виховувала її у Господньому страсі.

Сусанна ж бо, бачачи Матрону, запалену полум'ям Божественної любові і що мала вона неодмінне бажання до безмовного життя, прийняла од неї дитину собі замість дочки, а Матрона закликала до Бога, щоб наставив її на правдивий шлях і по-псаломському сказала до Нього: "Повідом ти мене про дорогу, якою я маю ходити". Заснула трохи, втомившись, і побачила усі сні таке видіння: ніби тікала перед якимось, котрий гонив її, чоловіком; коли ж досягав її, вона втекла поміж якихось іноків і ними схована була. Це видіння знаменувало, що належить їй у чоловічий образ одягтися і піти на час до чоловічого монастиря, — так-бо і від чоловіка свого, і від усіх знайомих зможе сховатися. Це й сталося: остригла-бо Матрона волосся своє і наклала на себе євнуші одежі та й пішла із блаженною Євгенією до церкви Святих Апостолів, де, помолившись, розгорнула святе Євангеліє, бажаючи звіститися, чи доброзволить їй Бог у її намірі, і знайшла написані слова: "Коли хоче хто йти вслід за мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й іде вслід за мною". Від цих слів Матрона добру взяла надію, що Бог у поміч їй буде, поцілувала Євгенію і відійшла від неї та й пішла до монастиря преподобного Васіяна, в якому прийнята була як євнух, а коли запитали її про ім'я, назвала себе Вавилом. І, причислена бувши до братії, добре інокувала, у послушаннях зі смиренністю працюючи, постом же і неспанням знурюючи свою плоть. І в молитвах завжди пробувала, уважливо застерігаючись, щоб не бути пізнаною, що жінка вона є. А через це велике зберігала мовчання і від усіх сторонилася; вся-бо братія дивувалася великим чеснотам її, похваляла труди її й пошановувала як досконалого інока.

Так вона достаній час жила в монастирі поміж іноків, як місяць серед зірок чеснотами сяючи. Трапилось якось із іншою братією працювати в саду; один із новоприйшлих, брат на ймення Варнава, разом із нею землю копаючи, зирнув із цікавістю на лице її і, побачивши, що обидва вуха її проколоті, спитав: "З якої причини проколото в тебе вуха?" Блаженна ж сказала до нього: "Належить тобі, брате, землю обробляти, а не на чужі лиця дивитися, не годиться-бо це іноцтву! Але коли побачив проколоті мої вуха, то й причину знай: коли я був малим хлопцем, вельми любив мене годувальник мій і прикрашав мене золотими прикрасами, тож проколов мені вуха заради багатоцінних сережок". Так блаженна Матрона Варнаві відповіла й наповнилась у серці своєму страхом од численних думок, боячись, аби не була пізнана її таємниця, і сказала подумки до Бога, молячи: "За твоїм повелінням, Господи, в іноче це пробуття прийшла; Ти ж бо покликав мене, тож не гадаю повернутися й бачити знову світ; Ти ж бо благодаттю своєю покривай неміч мою і до доброго кінця приведи взяте мною життя, щоб не була присоромлена, уповаючи на Тебе". Одначе Бог, котрий усе в користь улаштовує, за невимовними й невідомими судьбами Своїми доброзволив відкрити настоятелям, що жінка вона є, аби було більше явлене у ній старання до іночого життя. Якось, коли преподобний Васіян спав, явився йому уві сні муж чесний та світлий, тричі кажучи: "Вавило-євнух, котрий інокує в твоїм монастирі, є жінка". Те саме видіння бачив і блаженний Акакій, ігумен Аврамівського монастиря.

Коли настав ранок, покликав Васіян одного із іноків, на ймення Іван, котрий був після нього перший, і повідав йому бачене. А як вони бесідували, прийшов посланець од ігумена Акакія до преподобного Васіяна, звіщаючи, що в ту ніч у видінні відкрито було йому про євнуха Бавила, що це жінка. Здивувався-бо преподобний і, цілковитіше про таємницю ту бажаючи звіститися (боявся-бо, щоб не було якоїсь ворожої зваби й нешвидко пойняв віру сонному видінню), задля того розгорнув святе Євангеліє і натрапив на ці слова: "Із чим порівняю я Боже Царство? Подібне до розчини, що її бере жінка і кладе на три мірки муки, аж поки все вкисне". Повірив тож Васіян видінню, закликав до себе блаженну Матрону і, ярим оком на неї зирнувши, голосно до неї рече: "Яка причина приходу твого до нас, о жінко? Звідкіля у тебе таке дерзновення перебувати в соборі іноків такий час? Чи прийшла безчестя на монастир наш нанести, чи спокусити нас бажаєш?" Блаженна ж Матрона від раптового викриття і від ярого позиру та грізного голосу настоятеля вельми злякалася, припала до святих ніг його, просячи прощення, і смиренно відповіла: "Не спокушаючи когось, а сама від спокуси супротивного тікала і, від сіток лукавого ухиляючись, прийшла у стадо твоє, святий отче". Мовить до неї знову настоятель: "Як дерзала ти із відкритою головою до Чесних Дарів приступати і цілування давати в уста братії, жінкою бувши?" Відповіла Матрона: "Приступаючи до Чесних Дарів, удавала собі неміч і не цілком одкривала голови, але трохи. Коли ж цілувала братію, вважала, що не людей, а безпристрасних ангелів вустами торкаюся". Такій розумній відповіді здивувався преподобний і запитав її знову: "Чому не в монастир жіночий, а в чоловічий ти прийшла?" Блаженна ж, покинувши страх, почала йому все розповідати про себе докладно, що одружена була з чоловіком і стала матір'ю єдиної дочки, завжди любила до церков заходити і в них день та ніч у молитвах пробувати. "Але забороняв мені чоловік такий подвиг, докуками та биттям відриваючи від старатливого до церкви та молитви бажання, і великою став перепоною мені до любові Божественної. Через це намислила тікати від нього, щоб вільніше могла служити Богові. Побачила уві сні, коли тікала від чоловіка, котрий гнав мене, що схована була поміж якихось ченців. Розміркувавши це видіння і побачивши, що інакше не можу сховатись од мого супряжця, а тільки іночачи в чоловічому подіб'ї, змінила жіночу одежу, а чоловічу вбрала, Вавилом себе перейменувала й, учинивши із себе євнуха, прийшла до твого монастиря".

Преподобний Васіян уважно вислухав слова блаженної Матрони, вельми подивувався її розуму й заповзятливості до Бога та й рече до неї: "Дерзай, дочко, віра твоя спасе тебе!" І багато її щодо користі душі повчивши, відіслав таємно до блаженної Сусанни, сам же пообіцяв щодо неї дбання мати, тільки хай служить Христові незмінно.

У той час померла дочка її Теодотія, яку доручила Сусанні: добрий-бо Господь побажав звільнити рабу свою Матрону від турбот — щоб, збавившись од піклування щодо дочки, вільніше служила Йому, тож забрав до Себе дочку її і переселив до небесних дворів. А Матрона замість плачу радості наповнилася, бачачи, що дочка її не пізнала ще зваб лукавого світу і до Господа відійшла і непорочно перед Ним постала. Сама ж ховалась у Сусанни, а більше її Бог заохочував через Сусанну.

Домитіян же, Матронин чоловік, всюди шукав дружину свою, обійшов міста та численні села й монастирі всілякі, шукаючи й запитуючи, і не знайшов. Відтак почув, що в монастирі преподобного Васіяна була якась жінка в чоловічому подіб'ї, котра ніби євнух жила (пройшла щодо цього чутка спершу через усю братію, потому й до мирських людей), — зрозумів відтак Домитіян, що то його жінка була, прибіг до того монастиря і у ворота незвичайно стукав, із гнівом горлаючи: "Образу мені учинили, о іноки, образу велику, звабили жінку мою і тримаєте в себе! Чи ж так інокам подобає? Чи ж таке ваше життя? Віддайте-бо мені дружину мою, пощо розлучаєте зле, нас-бо з'єднав добре Бог! Віддайте мені ту, що до мене законом прив'язана, яка є другом життя мого!" Та й іншого багато чого казав Домитіян. Сказали іноки йому: "Ми жінки твоєї не маємо, бо не входять ніколи жінки до монастиря нашого. Євнуха ж одного, на імення Бавило, знаємо, той прожив із нами певний час, відтак захотів одвідати в Єрусалимі святі місця і давно від нас уже відійшов, про що всім є звісно. Де ж нині перебуває, не відаємо, тільки сам Усевидець зна, перед Ним нічого нема потаєного". Почув це Домитіян, із ревності ярився, від любові ж до дружини своєї сумував і нарікав, та й відійшов печальний. А блаженний Васіян говорив подумки, гадаючи: "Бог жінку ту вибрав Собі на службу і в ярем свій добрий забрав її від чоловіка непокірного та розпутного і довірив її моїй недостойності, щоб турбувався за душу її. Я ж перед багатьма викрив її, і всім про неї звісно учинилося; тепер же, коли знайде її чоловік, із предузятої чеснотливої стежки відверне її і вирве із спасіння, то я винуватий буду в її розпутності!" — і почав щодо того сумувати. Закликав декого із дорадних старців та й каже їм: "Належить нам, братіє, щодо сестри, котра відійшла із монастиря нашого, турботу мати. Хоча і розділена вона є від нашого єства статтю, одначе у зібрання наше вписана. Що ж учинити, щоб боговгідно почате її житя до доброго кінця дійшло, аби колись ворог, котрий завше шукає падіння нашого, не переміг її мужності і не відвернув од іночих подвигів, до любові світу не навернув її, заживши пригідного до того знаряддя, — чоловіка її?"

Так Васіян говорив до братії. Один із них, на ймення Маркел, саном диякон, сказав до преподобного: "В Ємесійському місті, де я народився, є жіночий монастир, в ньому й сестра моя постриглася. Коли велиш, отче, пошли її туди, і так щодо неї твоя печаль відкладеться". Почувши те, блаженний Васіян та інші старці схилилися до Маркелової ради і повеліли пошукати корабля, що плив би у ту країну. І тоді, за Божим уладнанням, знайдено було корабля із Ємесії, котрий куплю чинив у Візантії і повертався знову додому. До того ж бо корабля завели блаженну Матрону і відіслали до Ємесійського монастиря до інокинь-дів, які прийняли її чесно. Живучи ж там чеснотливо у звичайних своїх подвигах, перевищуючи всіх смиренням, мовчанням, постом і неспанням та й усіма іночими трудами, всіх дивувала життям своїм — тож була вона образом жорсткого й бідного шляху, котрий веде до Божого Царства. По тому померла ігуменія, і вибрана була свята Матрона як достойна замість тої, що переставилась, і учинена вона ігуменією, поставлена світити найяснішим добрих діл світлом, ніби свічка у свічнику, відтак добре дбала про спасіння доручених їй сестер.

У той час один чоловік, орючи ниву свою, побачив на одному місці вогонь, що виходив із землі, і не раз те бачив, а багато — через численні дні з'являлося вогненне полум'я від землі, безперестанно виходячи. Пішов той чоловік до міста і звістив єпископу Ємесійському. Єпископ же збагнув, що йдеться про якусь велику річ, узяв своїх клириків і пішов на те місце. І, учинивши молитву, повелів на тому місці розкопати землю. Коли це вчинили, знайшли посудину, яка мала в собі не золото і срібло, але найдорожчу, більше всіх скарбів земних, голову святого Івана Предтечі, хрестителя Господнього. Пройшла про те повсюди слава, і зібралися туди всі люди не тільки із Ємесійського міста, але і з усіх довколишніх міст та сіл. Прийшла і преподобна Матрона із монастиря свого з усіма сестрами поклонитися знайденій голові святого Івана. Виточувала ж та чесна голова добропашне миро, і мазали священики тим миром людей, котрі зібралися. Матрона малу посудинку бажала пронести до свого монастиря для благословення, але народ численний, що прагнув того святого мира, натиснув на неї, аж не могла вона й пройти. Інші, довідавшись, що в неї є святе миро, принуджували її, молячи, щоб ознаменувала їх тим миром, бо не можуть через тісноту дійти до священиків, — що і вчинила з примусу. Трапився там один сліпець, який від народження свого не бачив світу, той молив Матрону, щоб і його святим миром знаменувала. Вона ж помазала йому очі — і тоді прозрів ясно. Те чудо не тільки усі приписували цілющому мирові святому Івана, але й преподобній Матроні, адже були там численні священики, які роздавали людям те святе миро, але жодного руки не могли просвітити очей сліпонародженому. І славлене було в народі чеснотливе життя преподобної Матрони.

Минув достатній час, прочув про неї чоловік її Домитіян і пішов старатливо до Ємесійського міста. Пізнав, що годі ввійти до того дівочого монастиря і побачити свою супряжницю, котрої шукав, бо в того монастиря був такий закон, щоб ніколи не заходила в нього чоловіча стать. Через це замислив хитро дістати те, чого бажав, і умолив якихось мирських жінок, щоб пішли до Матрони та й сказали їй: "Один чоловік, прочувши про твою святиню і досконале в чеснотах життя, прийшов здалеку поклонитися тобі і сподобитися твого благословення та святих твоїх молитов. Учини-бо любов Бога ради і не зневаж того чоловіка, який трудився такий шлях заради тебе, і з благословенням відпусти його". Пішли до Матрони жінки і сказали їй, як навчені були. Блаженна ж Матрона, провідчувши звабу, запитала жінок, як виглядає той чоловік, що послав їх до неї. Вони ж описали подіб'я його, і пізнала свята, що то чоловік її є, та й сказала жінкам: "Перекажіть чоловікові тому, нехай почекає сім днів, і на сьомий день явлюся до нього, і побачить мене, як хоче". Тоді блаженна Матрона, відіславши жінок, почала молитися, щоб покрив її Бог і неявленою учинив чоловікові її. Коли ж настала ніч, узяла милоть волосяну й малу скибку хліба і вийшла, ніхто про це не знав, та й пішла до Єрусалиму.

Домитіян же прочекав сім днів, сподіваючись побачити жадану і забрати її примусом, як супряжену собі законом. На сьомий день знову послав тих жінок до преподобної, просячи, щоб явилася до нього, як обіцяла. І пішли жінки до монастиря, знайшли всіх інокинь, які нарікали й плакали за своєю ігуменією, котра невідь-куди відійшла. І, повернувшись, звістили Домитіянові. Він-бо більше ревністю та жалем запалився і всюди ходив, шукаючи її. Пішов і в Єрусалим і, поселившись у якійсь гостиниці, запитав жінок, котрі там жили: чи не траплялося їм бачити такої-то жінки (описав її обличчя). Вони ж бо сказали йому: "Пам'ятаємо, що одна така інокиня тут до однієї церкви приходила, а де тепер пробуває, не відаємо". Він старанно шукав її там, дорогами ходячи й запитуючи по гостиницях. Був випадок, коли зустрілися вони, і пізнала Матрона чоловіка свого, але він не пізнав її: коли ж бо мимо йшов Домитіян, вона покрила лице своє і схилилася долі, ніби щось збираючи, і так хитро затаїлася, щоб чоловік її не впізнав. Здивувалася, що з такою настирливістю шукає її чоловік, і злякалася, що знову десь зустрінуться і пізнає її чоловік. Через це пішла на Синайську гору, але й там довідався про неї супряжник, і гнана була. Тоді пішла у Вирит і, знайшовши якийсь порожній ідольський храм, увійшла до нього й почала в ньому жити. Біси ж, не терплячи її туди приходу, всіляко її страшили, бажаючи звідтіля вигнати святу, часом горлали на неї невидимо, іноді нападали очевидно; і коли Матрона співала псалми, біси співали супротивно, лаючись. Усі-бо бісівські мариська й провидіння відганяла хресним знаменням і старатливою молитвою до Бога. Жила в тому ідольському храмі преподобна, маючи в їжу зілля, що росло навколо, а пиття із джерела, яке чудовно заради неї протекло. Якогось, спрагла бувши, пошукала в довкіллі води і не знайшла: суха-бо земля була й опалена від сонячної спеки. Знайшовши якогось каменя малого та гострого, викопала в землі ямку, як людська пригоршня і, покинувши, відійшла на молитву. Назавтра прийшла на те місце і знайшла струмка води, що швидко тік, і зілля довкола джерела солодке проросло, і то була трапеза нареченій Христовій, солодша всіх трапез царських: зілля те солодке їла, а воду пила, дякуючи Богові, котрий дає харч усякій плоті і "відкриває руку Свою і все, що живе, зичливо годує".

Якось біс перетворивсь у гарну жінку і прийшов до преподобної із звабою, кажучи: "Пощо, пані моя, вибрала ти собі це відсторонене життя, де порожнє місце і немає нічого на потребу тілу; до того ж молода ще ти і лицем красна; боюся, щоб хтось не вразився красою твоєю і ґвалту тобі не учинив, — не буде кому допомогти тобі і збавити тебе від рук його. Покинь же, пані моя, життя таке і йди зі мною в місто, можеш-бо і в місті безмовно жити. Я ж знайду тобі для пробуття такий дім, який тобі добровгідний буде, і все матимеш на потребу, і ніхто не дерзне учинити тобі якоїсь капості, бо ті, що житимуть довкола, допоможуть тобі і збавлять тебе. Ці звабні слова почувши, свята Матрона збагнула, що то є стріли ворожі, відтак "підняла щита непереможного — преподоб'я — і не тільки від стріл лукавого захистилася, але й самого стрільця молитвою, як мечем, поранила і прогнала. По тому знову перетворився біс у престару бабу, у якої з очей вогонь виходив, і кинулася на неї із гнівом, схопила дерзновенно за ноги її, безсоромні та грізні слова промовляючи. Свята не зважала на неї, але стояла, молячись Богові, і тоді зник біс. А Господь після таких бісівських нападів певним божественним одкровенням утішив блаженну Матрону і сповнив серце її невимовною радістю, духовною та небесною втіхою: знає-бо, як тих, котрі служать Йому, втішати в скорботах і допомагати їм при капостях і печаль їхню у радість перетворювати, як каже Давид: "Коли є безліч страждань у серці моїм, то розради Твої веселять мою душу".

Захотів Господь тією своєю угодницею давати користь багатьом і на шлях спасіння наставити, через це явною її учинив людям, що жили у Вириті. Її віднайшло троє вірних чоловіків, які пізно повз того храма йшли і побачили її, як молилася. Вони звістили іншим, і почало до неї приходити немало, бажаючи її бачити. Вона ж бо, прийнявши од Бога благодать учення, промовляла їм слово Боже і подавала велику користь їм богонатхненною своєю бесідою і наставляла на шлях спасіння. Прийшли до неї і якісь жінки, і дівиці, і дивувалися її рівно-ангельському життю, захотіли наслідувати її і почали жити з нею, іночачи. Спершу прийшла до неї одна жінка, на ймення Софронія, що, бувши в еллінському нечесті, любила повстриманість та чистоту і жила безмужньо, як інокиня, маючи із собою інших жінок, які наслідували її життя та вчення. Вони ж, почувши про блаженну Матрону та жорстке її життя, забажали побачити її і прийшли до неї із другинями своїми. Свята ж, розтуливши богомовні вуста свої, почала їм говорити про єдиного істинного Бога і про Єдинородного Його Сина, як утілився від безмужньої та пречистої Дівиці, і постраждав заради спасіння нашого, і воскрес, і плоттю зійшов на небеса, і має судити живих та мертвих. І багато таїнств віри оповіла свята Матрона Софронії, прихилила її до Христа, також і тих, що з нею були, і невдовзі від єпископа Виритського сподобилися хрещення та й шокували з преподобною Матроною в тому ідольському храмі — тож із розбійницького вертепу утворилася обитель Христовим нареченим. По тому одна дівиця на ім'я Євхе, котра була жриця ідолам і зберігала дівство, прийшла до преподобної і, припадаючи до її ніг, молила, щоб навчила її віри в Ісуса Христа і щоб прийняла її до свого співжиття. Свята ж, за звичаєм своїм, кажучи слова Божі, запалила серце тієї дівиці до любові Христової і до того, щоб відкинутися від світу.

У той час настав якийсь богопротивний еллінський празник, і зібралися елліни, що були у Вириті, до своїх ідолів, бажаючи празникувати. Не знайшовши ж жриці ідолів, яка, за звичаєм язичницьким, принесла б їхні жертви, подивувалися, куди відійшла. А довідавшись, що пішла до Матрони, побігли туди деякі із них, а передусім родичі дівиці тієї і знайшли Євхе, що сиділа біля Матрони і захоплено слухала Божих слів. Тож сказали до неї: "Пощо, дівице, великих богів зневажила ти і залишила їх без жертви? Це через тебе піднявся народ на нас, не терплячи безчестя своїх богів. Ходи-но з нами, щоб учинила тепер празника". Дівиця ані слів їхніх чути, ані дивитися на них не захотіла, але як Марія сиділа в Ісусових ногах, так і вона сиділа біля своєї навчительки, преподобної Матрони, котра покірливо та любовно до них говорила: "Покиньте цю рабу істинного Бога, котра була спершу рабою марнотних богів ваших, вже не буде з вами спілкуватися, бажає-бо заручитися Христові". Ті, що прийшли, родичі і ласкою, і погрозами немало намагалися відвести від Матрони дівицю і примусом її взяти хотіли, але невидима Божа сила не дозволила їм — нічого не досягли і сказали: "Коли не послухаєш нас і не підеш тепер до нас чинити богам празника, то, прийшовши завтра, запалимо цього храма й усіх, що тут є, і тебе з ними спалимо". І, так похвалившись, відійшли. Свята ж Матрона із сестрами, що були із нею, зібрали багато дров та хмизу і обклали храма довкола та й послали вслід еллінам, котрі відійшли, кажучи: "Готовий уже є вогонь і дрова, ходіть і виконайте обіцяне, спаліте нас — хай будемо добропашною жертвою нашому Христу". Елліни здивувалися такій їхній мужності та безбоязному серцю, що готові за Бога свого померти; не знали, що й відповісти їм, і вже не приходили до них. А преподобна Матрона послала до єпископа, молячи, щоб послав до неї пресвітера. І коли прийшов пресвітер, вручила йому ту дівицю, щоб сподобив її святого хрещення і знову привів її до неї. І учинив пресвітер за повелінням її. Хрещена була та дівиця і подвига чинила добре в пості та молитві з іншими сестрами, їх-бо було при Матроні числом вісім, всі ж подібні до мудрих дів, що прикрашали світильники свої і готувалися до зустрічі із Женихом своїм.

Так пробула Матрона достатній час, день і ніч із сестрами Богові служачи, і багатьох людей до Бога приводила. Відчула бажання знову побачити духовного отця свого преподобного Васіяна і через те захотіла відійти до Константинополя, але іншою думкою стримувала себе від наміру, бо чоловік її Домитіян у Константинополі пробував, тож боялася туди йти, щоб не бути пізнаною від нього. Коли ж говорила подумки: "Не можу тут більше пробувати, багато людей приходять до мене і славлять мене як чеснотливу, боюся марнославства, а ще боюся, що колись почує про мене чоловік мій, вся-бо країна та довідалася про мене, і хтось може сповістити йому. Коли ж сюди прийде — знайде мене, загубить увесь іночий труд мій. Піду ж бо звідси чи в Олександрію, чи в Антіохію". Так свята помислила і почала про це старатливо молити Бога, щоб відкрив їй, як вона чинити має, де корисніше їй пробувати.

Побачила якось уві сні трьох мужів, котрі сперечалися поміж себе за неї, кожен із них хотів узяти її собі у співжиття, вона ж відвертала їх, кажучи: "Я вже давно від подружжя втікаю, а тепер би знову його захотіла? Не буде того! Одначе хто ви є?" Відповів перший: "Я Олександр"; а інший рече: "Я Антіох"; третій же каже: "Я є Константин". Те сказавши, метнули поміж себе жеребка, хто її має взяти. І впав жеребок молодшому літами, котрий Константином себе назвав. Той-бо взяти її хотів, вона ж бо зі страху пробудилася й обміркувала бачене. Розтлумачила сон свій так: "Три мужі: Олександр, Антіох та Константин — це три городи, про які я мислила: Олександрія, Антіохія та Константинопіль. Жеребок щодо мене випав Константинові, значить, це доброзволення Боже, щоб пішла я в Константинополь і побачила отця, блаженного Васіяна. Силу має Господь, знаючи, як мене заховати, щоб не була пізнана від чоловіка мого. І хоча піду між смертні тіні, не злякаюся зла, бо Господь мій зі мною є". І, вставши, хотіла відійти. Довідалися сестри про наміра її, що відійти від них хоче, схопилися за неї із плачем і не пускали, кричачи зі слізьми: "Пощо залишаєш нас, мати наша, дітей своїх, ще не цілком у законі Господньому утверджених? Пощо покидаєш молоді у вірі парості? Ще не досить водою вчення напоєні! Куди відходиш, мати наша? Кому нас залишаєш? Пощо нас не береш із собою?" Вона ж утішила їх, оповівши Боже благоволення, що одкровенням було звіщено їй, щоб ішла в Константинопіль. І тоді послала до єпископа, молячи його, щоб прислав до неї дві диякониси, вправні у чеснотах та досконалі в житті, щоб уручити їм новозібране мале те Христове стадо. І учинив єпископ за бажанням її, прислав до неї таких дияконис, яких бажала. їм-бо преподобна Матрона вручила духовних дочок своїх, як якогось багатоцінного скарба, і, мир їм оддавши, відлучилася від них, одну лишень із собою сестру взявши, блаженну Софронію.

Прийшли до моря, знайшли корабля, що плив у Константинопіль, та й сіли в нього. Повіяв-бо помічний вітер — невдовзі й Константинового города досягли, і пішла Матрона із Софронією до церкви святої Ірини, котра була поблизу моря, зайшли до неї, знайшли раніше згаданого диякона Маркела, котрий радив блаженному Васіяну послати її до жіночого монстиря, що був у місті Ємесійському. Тому дияконові свята Матрона з'явила себе і все про себе докладно оповіла: як у Ємесії, і в Єрусалимі, і в Синаї була гонена від чоловіка, як у Вириті в ідольському храмі пробувала і сестер зібрала, і багато людей через неї Господь до Себе навернув, і як заради Нього таку дорогу із Вирита до Константинополя подолала, щоб побачити отця свого духовного, преподобного Васіяна. Маркел же пішов звістити преподобного про Матронин прихід і оповів йому все, що чув од неї. Той-бо повелів Маркелові, щоб знайшов дім тихий поблизу свого монастиря і щоб туди ввів блаженну Матрону. Коли ж це сталося, побачився із нею преподобний Васіян і благословив її, а довідавшись про всі її шляхи та пробуття, звеселився від таких подвигів та щирої її любові до Бога.

Відтоді преподобна Матрона почала безпечально пробувати в Константинополі, її ж чоловік уже помер. Преподобний же Васіян давав їй потрібне і сестер її, які залишались у Вириті, до неї привів, послав-бо на її прохання писання до єпископа Виритського, просячи його, щоб інокинь, зібраних Матроною, відпустив до Константинополя, до їхньої духовної матері Матрони. І відпущені були всі, прийшли невдовзі й пробували вкупі із преподобною Матроною, служачи Богові у преподобності та правді. А Матрона була для всіх образом боговгідного життя, на неї дивилися не тільки іночі лиця, але й мирських людей багато брало від неї користь, проходила-бо слава повсюдно про її чесноти, і славлений був завдяки їй Отець Небесний.

Дійшла про неї чутка аж до цариці, дружини царя Лева Великого, котрий у той час царював, ім'я ж їй було Верина. Вона ж, прочувши про досконале в чеснотах життя преподобної Матрони, і сама до неї прийшла та й побачила її. Матрона ж прийняла царицю пошанівно й учинила їй пригощення таке, яке могло бути від великої пістниці, котра нічого не мала. Здивувалася цариця такому її життю, а найбільше тому, що не просила в неї нічого, хоча й численні маєтки бажала їй дати. Дістала користь цариця від життя та бесіди блаженної Матрони і повернулася до свого палацу.

Приходили до преподобної численні недужі і здоров'я діставали: мала силу — бо її молитва цілила недуги не тільки тілесні, але й душевні.

Одна славна жінка, на ймення Євфимія, супряжниця єпарха Антима, впала у люту й невиліковну недугу. Коли не змогла дістати помочі від лікарів, прибула до преподобної Матрони і, взявши руку її, прикладала до болючих частин тіла свого, і від доторку руки її дістала Євфимія повне здоров'я. Бачачи тісний дім, у якому преподобна пробувала зі своїми сестрами, і то не свій, а з найму триманий, захотіла лікарці своїй, преподобній Матроні, влаштувати просторого монастиря, достатнього для поселення, що й учинила невдовзі. Коли переселилася преподобна із тісного дому до новоствореного монастиря, зібрала більше стадо словесних овець, дівиць та жінок, і Христу заручила, і дбало піклувалася про їхнє спасіння. Після цього наблизилася до кончини своєї і провиділа, що до Бога вона невдовзі відійде, бо це відкрито було їй у видінні.

А було видіння таке: ніби ходила по вельми гарному місці, на якому насаджено було доброплідних дерев, посередині текли витоки чистих вод, і поле злачне, безліч птахів прегарних там співало різними й солодкими голосами, і дерева ледь-ледь хиталися од вітру, що тихо дихав, і струмки дзвеніли — годі було оповісти про красу того місця, був то рай Божий. Стояли там якісь чесні жони, добровидні, котрі показували блаженній Матроні пресвітлу палату, створену Божою, а не людською рукою, і казали до неї: "Це є дім твій, Матроно, тобі від Бога приготований, прийди-бо й живи в ньому". З цього видіння пізнала преподобна, що вже наблизилася кончина її, і готувалася до відходу, старатливіше молячись Господу, через Якого все [у світі] за покидьки взяла. Відтак прикликала до себе всіх сестер своїх і, достатньо про спасіння повчивши їх і мир їм віддавши, заснула в Господі та й переселилася від земної обителі до небесної — уже раніше бачила її собі приготовану у видінні.

Так преподобна Матрона померла в добрій старості, маючи багато літ; у мирському житті прожила двадцять і п'ять років, а в іночому прожила сімдесят і п'ять літ, а було їй усіх літ сто. І тепер живе у безкінечному житті, стоячи перед престолом Животворящої та нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навік. Амінь.