Диоклитіян-цар у перший рік свого на християн гоніння пішов з Риму, увійшов у град Ни-комидійський і, зробивши там ідолів багато, поклонявся їм. По кількох днях взятий був на передмісті чоловік Божий Теопемпт, єпископ [він-бо перший постраждав на початку гоніння від нечестивого Диоклитіяна], і коли був представлений тому цареві, сказав: "Не є богами ті, яким ти покланяєшся, срібні чи золоті, дерев'яні чи кам'яні, бо ані дихати не можуть чи говорити, ані щось добре зробити чи погане. Всемогутній небесний Бог — Він створив Небо і Землю, море разом і все, що на них є". Коли те й більше про віру християнську говорив святий, цар, розгнівавшись, сказав йому: "Не кликав тебе багато слів говорити, але щоби зразу, багатослів'я покинувши, приніс жертву богові Апо-лонові". Відповів святий Теопемпт, кажучи: "Я таким богам ніколи не принесу жертви ані не боюся жертв твоїх, написано-бо є: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не може убити"[1]. Ти ж , маючи владу над моїм тілом, що хочеш, роби". Тоді цар звелів розпалити піч, щоб у неї єпископа святого вкинути. Розпалювали-бо воїни піч дуже, з ранку аж до полудня, і сказав до них єпископ святий: "Зупиніться трошки, і я явлю вам силу Господа Бога мого, за його ж Ім'я святе та піч розпалюється на мене". Те сказавши, вкинувся у піч вельми гарячу і сів у ній посередині. Ті ж, думаючи, що він зразу згорів і загинув, пішли. Опівночі встав святий муж з печі, увійшов у ложницю царську, бо двері всі йому самі по собі відчинялися, і, збудивши царя, сказав: "Я Теопемпт, єпископ, чоловік Ісуса Христа, не помер таїс, як ти звелів мене заморити, але ось живий є". Те сказавши, пішов знову в піч. Цар же, бачивши святого і слова його чувши, настрашився і був наче німий з великого страху. Коли ж настав ранок, прикликав воїнів своїх і сказав: "Не вкинули християнина того в піч розпалену, його ж вкинути вам я звелів". Сказали воїни: "Зробили, пане, як ти велів, вкинули його, і, згорівши, загинув учора". Тоді Диоклитіян, вставши, пішов з вошами і, перед піччю ставши, чув святого єпископа, який співав і славословив Бога посеред розпаленої печі, і здивувалися вельми. Коли ж вийшов святий з печі неушкод-жений, сказав цар до прислуги: "Дивіться, яку силу мають чари християнські. Чув я, що в ім'я якогось Ісуса чари свої здійснюють". І звелів в ту ж годину взяти пса і вкинути в піч — бачити хотів, чи не згорить пес, як же не згорів єпископ чудесно, — і зразу пес згорів. Бачивши те, цар сказав до чоловіка Божого: "Натисну на тебе більшими муками, як на нечестивого, тому що пізнав тебе як звабника і волхва". І звелів його в тісній замкнути темниці й не давати йому хліба ні води аж до дня, в який захоче його перед народом судити. І перебував чоловік Божий у темниці тій двадцять і два дні без їжі і пиття, Богом підкріплюваний. Коли минули ті дні, сказав цар воїнам своїм: "Ходімо подивимося, чи живий ще той християнин, чи вже помер". Його ж знайшовши живим і лицем веселим, наче його царським обідом пригостили, розгнівався Диоклитіян, вивів з темниці блаженного єпископа і, роздерши на собі одяг свій, сплеснув руками своїми, кажучи: "Прийдіть і подивіться, якими є чари християнські". Блаженний же єпископ сказав: "Доки, окаянний, осліплене матимеш серце й не пізнаватимеш Бога істинного, у Якого я вірую? Він-бо дає мені силу і міць, поки переможу тебе, і, твоє перемігши катування, ні за що не маю муки". Цар же, те й тому подібне чуючи від нього, звелів виколоти йому праве око й у праву руку йому вкласти — і так відвести знову до темниці. Коли там молився святий, світло велике засіяло йому в пітьмі і зразу зіниця святого його виколеного ока відкрилася і була ціла та здорова, як і друга. Те довідавшись і бачивши, цар розгнівався більше і сказав: "Клянуся царством Римським і великим Аполлоном, ніяк же не заспокоюся, допоки не прикличу спершу найсильнішого волхва, який зможе всі твої хитрощі й чари зруйнувати". Те сказавши, знову звелів його відвести до в'язниці. І послав послання своє у всі кінці землі своєї, щоб, коли який знайдеться волхв, що може зруйнувати волхвування християнське, нехай прийде до нього швидко і прийме від нього великі дари та великі почесті. І прийшов один волхв на ім'я Теона, який, ставши перед лицем Диоклитіяна, сказав: "За велінням вашим царським прийшов швидко зруйнувати чари християнські, і нема в мені неправди перед тобою".

Те чувши, цар утішився і сказав: "Є в мене в темниці князь один християнський, його ж чари коли зруйнуєш, великі від нас приймеш почесті". Сказав йому Теона: "Хай зробить християнин той якусь силу переді мною, і я, коли ти дивитимешся, всі його зруйную дії". Утішився-бо цар за слова такі, сказав до нього: "Хотів би я спершу від тебе якесь знамення бачити". Теона ж сказав: "Хай приведуть сюди вола найлютішого". І коли той приведений був, Теона якісь слова у вуха волові прошептав — і зразу віл розпався на дві частини, і кожна частина окремо була. Тоді дивувався цар, кажучи: "Справді ти здатний зруйнувати волхвування християнські". Теона ж, волхв, сказав до царя: "Трохи зачекай і пізнаєш чудесно зроблене діло, о царю". Те сказавши, звелів принести собі мірила і поклав на них вола частини, і виявилися обидві рівні. Скоро-бо Диоклитіян звелів привести перед себе святого Теопемпта, єпископа, і, поставивши його проти волхва, сказав йому: "Знаючи, що ти волхв і звабник, прийшов цей волхв із краю єгипетського, і хочу я довідатися, хто з вас є у волхвуваннях сильніший". Тоді Теона сказав до єпископа: "Дві хитрості нині чарівного вчення здійсню на тобі, і, якщо тобі не пошкодять, повірю і я у Бога твого". І зробив два млинці круглі з муки чарівної, дав єпископу з'їсти. Той же, взявши, з'їв, і стало солодким в устах його, наче мед, й анітрохи йому не пошкодило. Ба- ' чивши ж те, Теона здивувався і сказав: "Ще одну чудесну чарівну хитрість на тобі здійсню, і якщо тобі не пошкодить, повірю у Бога твого". І, взявши чашу води, поклав у неї якесь смертоносне зілля і прикликав імена найсильніших богів, щоб сильніша була отрута, і подав святому випити. Коли те святий випив без шкоди, Теона скоро припав до ніг святого єпископа, кажучи: "Нема иншого Бога, на якого можна покладатися, окрім одного Ісуса". Тоді сказав до царя: "Я є християнином і Розп'ятому поклоняюся". Цар же, те чуючи, збентежився вельми і крикнув, кажучи: "Великі є, через волхвування здійснювані, чари християнські". І звелів обох вести до темниці, де ж святий єпископ, Теону віри научивши, переіменував його на Сисінія, тобто "розуму сповненого", бо чистим серцем розумів і пізнав Христа Бога і Господа, й охрестив його там.