Від нотаріїв судейських саме в той час, коли святі були спитані на нечестивому суді, писане і по тому вірними за велику ціну викуплене і переписане

У царство Диоклитіянове та Максиміянове, за судді у Тарсі Киликійськім антипата Нумерія Максима, схоплено було трьох християн: Тараха, Прова і Андроника — у місті Помпеополі і приведено у Тарс перед антипата Максима на суд. Глянув на них антипат і побачив, що Тарах, муж чесний, літами старий, та й рече до нього: "Як називаєшся? Тебе-бо першого питати належить, бо найстаріший літами". Тарах же відповів: "Християнин я!" Рече антипат: "Не кажи мені про свою нечестиву віру, але повідж ім'я своє". Той же знову мовить: "Християнин я!" Максим же слугам, що були коло нього, каже: "Бийте його у вуста й приказуйте: "Не так відповідай судді!" Тарах же, коли били його, сказав: "Що мені є ім'я? Повідаю, що християнин я, бо це ім'я мені ліпше імені, даного мені батьками. Коли ж хочете, то й це довідаєтесь: від батьків своїх я Тарахом був прозваний, а коли воїном був, Віктором мене називали". Запитав його антипат: "Якого роду всі Тарахи?" Відповів Тарах: "Від римського і вояцького роду, народжений я у Клавдіонополі, місті Сірійськім, і через те, що християнин я є, то й залишив воїнство". Рече ж антипат: "Недостойний ти воїном бути, одначе скажи, як від воїнства ти відійшов?" Тарах же відповів: "Просив князя Публіона, і відпустив мене". Антипат же мовить: "Пожалій-бо старість свою і послухай повелінь царів наших, щоб прийняв честь од мене: приступи й поклади жертви богам нашим, оскільки й самі царі, які володіють всесвітом, поклоняються їм". Відповів Тарах: "Заблудили, зваблені сатаною". Антипат же рече до слуг: "Побийте йому щелепи за те, що на царів каже: заблудили, зваблені". Коли били Тараха, він мовив: "Казав тобі і кажу, що заблудили як люди!" Антипат же рече: "Покинь безумство своє і принеси жертви богам нашим". Відповів Тарах: "Я Богові моєму єдиному служу і жертву Йому приношу не в крові, а в чистому серці". Антипат же мовить: "Бережучи старість твою і милуючи розум твій, раджу тобі, щоб, покинувши марноту християнську, поклав жертви богам". Відповів Тарах: "Не вчиню цього беззаконня, оскільки люблю закон Бога свого і не відступлю від нього". Антипат же рече: "Інакший є закон, його берегти належить". Відказав Тарах: "О лиха голово, пагубний є закон ваш, який вам, нечестивим, повеліває пошановувати камені та дерева, діла рук людських і поклонятися їм". Антипат же повелів підлеглим ударити Тараха в шию. Мученик же, удари терплячи, каже: "Не відступлю від того ісповідання, яке мене спасе!" Антипат же рече: "Я тебе відверну від того безумства і розумним учиню". Мученик же мовить: "Твори, що хочеш, маєш владу над тілом моїм". Максим же, антипат, каже: "Стягніть із нього одежу і палицями бийте його". Тарах же, коли битий був, говорив: "Тепер воістину мудрим та розумним мене ти учинив, з такими ранами більше уповаю на Бога і Христа його". Антипат же рече: "Неправедно й проклято казав ти раніше, що служиш одному Богу, бо тепер оце двох ісповідуєш: Бога і Христа його, а коли двом тим служиш, то чому наших багатьох одкидаєш?" Відповідає Тарах: "Одного я істинного сповідаю Бога". Рече антипат: "Чи не сказав ти: Бога і Христа його?" Тарах відказує: "Христос є син Божий — один божеством із Отцем і Духом Святим, надія всіх християн, і заради нього, страждаючи, спасемося". Максим, антипат, рече: "Покинь це велемовство і нашим богам поклади жертви". Тарах же мовить: "Не я є велемовний, а істину кажу: уже шістдесят і п'ять років маю так віруючи, і тепер від істини не відступлю".

Один там був сотник на ймення Димитрій, то він каже: "О чоловіче, пожалій себе і поклонися богам, послухай моєї ради". Відповів Тарах: "Відступи від мене зі своєю радою, слуго сатанинський!" Тоді Максим, антипат, повелів Христового страждальця великими залізними веригами обкласти і в темницю вкинути. І рече до слуг: "Приведіте мені другого". І мовить Димитрій-сотник: "Ось, пане, стоїть перед тобою!"

Нумерій же Максим, побачивши другого християнина, що стояв перед ним, сказав: "Повідай мені спершу ім'я своє". Відповів той: "Найперше й найчесніше ім'я моє є християнин, друге ж ім'я, від людей назване, — Пров". Антипат рече: "Якого роду ти, Прове?" Відповів Пров: "Батька маю із Тракії, народжений-бо в Пергії Памфлійській і християнин є". Максим-антипат рече: "Ніякої користі ім'я те не дасть тобі, послухай мене: поклади жертви богам, тоді й від князів пошануєшся і другом нам будеш". Відповідає Пров: "Ні честі від князів не хочу, ні дружби твоєї не бажаю, немале-бо зібрання багатств моїх було, які полишив, щоб Богові живому служити". Антипат же каже: "Роздягніть його і, розтягши, сирими жилами бийте". Коли били святого, мовив Димитрій-сотник: "О чоловіче, поглянь на кров свою, що на землю виливається, і пожалій себе". Відповідає Пров: "Тіло моє серед вас є, щоб мучили його, мені ж муки за помазання є". Максим же, антипат, рече: "Чи залишиш марноту свою, чи пробудеш у закам'янілості своїй?" Пров рече: "Не марнотний є, але більше вас мужній у Господі". Мовить антипат до слуг: "Переверніть і по череву бийте його". Пров же при лютім битті цім заволав: "Допоможи мені, рабу твоєму, Господи!" Антипат же промовив: "Б'ючи його, кажіть: де є помічник твій?" Пров же сказав: "Допомагає мені й допоможе, отож у ніщо маю муки твої, що не схилять вони мене до волі твоєї". Максим же, антипат, рече: "Поглянь на тіло своє окаянне, наскільки кров'ю твоєю земля наповнилася". Пров же мовить: "Те бачу, що коли тіло моє заради Христа страждає, тоді душа моя зцілюється й оживлюється". Повелів тож суддя святого перестати бити і каже: "Зв'яжіте йому залізом руки й ноги і в темницю вкиньте, і не давайте нікому приходити до нього, щоб ніхто про нього не потурбувався".

Потому за антипатовим повелінням третій християнин був поставлений на суд і про ім'я запитаний. Відповів: "Християнин я". Антипат же мовить: "Ті, що перед тобою були, ніякої користі від того імені не знайшли, тож тобі подобає інакше відповідати". Він же сказав: "Загальне мені серед людей ім'я Андроник". Максим, антипат, рече: "Якого ти роду, Андрониче?" Відказує Андроник: "Чесного роду я є, син одного з найперших громадян ефеських". Максим-антипат мовить: "Пожалій себе і послухай мене, як батька: ті, що перед тобою були і говорили безумно, нічого для себе не віднайшли, ти ж пошануй богів, що є князі й батьки наші". Андроник відказує: "Добре їх назвав ти батьками, бо ви батька маєте сатану і є синами диявольськими, котрі творять діла його". Максим-антипат мовить: "Невже юність твоя зневажає мене: чи ж не відаєш, що наготовані тобі великі муки?" Відповідає Андроник: "Гадаєш, мучителю, що я безумний, що буду менший від попередників моїх, страждальців: готовий я на усякі муки". Мучитель же мовить: "Оголіть його і, прив'язавши, повісьте". Сотник же Димитрий каже до Андроника: "Окаянний, послухайся повеленого, перш ніж відпаде плоть твоя від кісток твоїх". Відповів Андроник: "Ліпше хай загине тіло моє, щоб не учинили душі моїй, що захочете". Максим же, антипат, рече: "Погодься з нами і поклади жертву богам спершу, тоді не загинеш". Відказав Андроник: "Від юності моєї ніколи не служив ідолам, то й тепер не принесу їм жертов". Максим-антипат рече: "Раньте тіло його". Анксій же, сотник другого військового полку, який стояв там, мовить до Андроника: "Повинуйся антипатові, він батьком твоїм є за літами, добре тобі раджу". Відповів Андроник: "Старий, а не маєш розуму, таку раду мені даєш, щоб поклонився каменю і щоб поклав жертву бісам". Коли ж били його, мовить антипат: "Чи не відчуваєш болю в тих муках, окаянний, пощо сам себе не помилуєш і не відступиш від марноти тієї, що не може спасти тебе?" Відповів Андроник: "Це, що ти називаєш марнотою, є для мене, що надіюся на Господа, вельми добрим ісповіданням, твоє ж мудрування тимчасове і вічною помре смертю". Антипат каже: "Хто тебе навчив безуму тому?" Відповідає Андроник: "Слово, що оживлює і в ньому оживлюємося, маючи на небесах Господа, надію нашого воскресіння". Максим-антипат мовить: "Залиш безумство своє, перш ніж почнемо тебе лютішими муками ураняти". Відказує Андроник: "Тіло моє перед тобою є покладене, маєш владу, що хочеш, чини!" Антипат рече: "Бийте його міцно в уста!" Відповідає Андроник: "Хай побачить Господь, що мене, як людиновбивцю, мучиш!" Антипат каже: "Повелінь царських не слухаєш і ні у що береш суд мій!" Андроник говорить: "Я на Бога уповаю, на милосердя Його й правду сподіваюся і через те страждаю". Суддя ж мовить: "Чи згрішили царі, о смерті достойний?" Відказує Андроник: "Согрішили воістину, коли ж бо захочеш правдивим розумом збагнути, пізнаєш, що великий гріх є та беззаконня приносити бісам жертви". Наказав мучитель тим, що били: "Поверніть і коліть боки його". Андроник же сказав: "Перед тобою я є, муч плоть мою, як бажаєш!" Коли те сталося, каже Андроник: "Укріпися, плоте моя!" Мучитель рече: "Невдовзі знищу тебе!" Відповідає Андроник: "Не боюся погрози твоєї, думка моя ліпша є, чим більше замислив злоби твоєї, отож і байдуже мені про муки". Він-бо наказав слугам: "Накладіть на шию його заліза і, ноги скувавши, під сторожею тримайте!"

Через деякий час знову Нумерій Максим, антипат, сів на судищі, і поставлені були християни на катування: спершу Тараха, як старшого літами, — суддя принуджував принести жертву, честь йому обіцяючи. Коли ж Тарах не тільки не підкорився, але й грубо судді відповідав, тоді повелів каменем йому розбити вуста і зуби вибити, а тоді рече до слуг: "Принесіте вогню і, простягши руки його, покладіть на них!" Тарах же мовить: "Не боюся тимчасового твого вогню, боюся, щоб колись, якби зволив нечестю твоєму, не впав у вогонь непогасимий". І коли було покладено вогонь на руки його, каже антипат: "Це спалюються вогнем руки твої, пощо-бо не полишаєш безумства свого і не покладеш жертви богам?" Відповідає Тарах: "Жорстокістю своєю хочеш привести мене до цього безуму, щоб погодився із волею твоєю, але знай, що з поміччю Бога мого міцний я в усьому і готовий на всі, які готуєш мені, муки".

Після цього повелів повісити його стрімголов і підкласти під нього сморідкого диму, також оцту лютого, із сіллю та синапом змішавши, влити в ніздрі його. Мучили усяко й Прова, так само й Андроника, б'ючи і палячи, гострим заліззям шарпаючи і сіллю рани посипаючи, але, не досягши нічого, повелів до завтра стерегти їх в узах.

Назавтра рече антипат до сотника Димитрія: "Клич мені нечестивих християн". Мовить сотник: "Ось стоять перед тобою, пане!" І каже антипат до Тараха: "Чи ще муки, і рани, й узи тобі не допекли? Послухай мене, Тараху, покинь свою віру, котра тобі без користі, поклади жертву богам, ними усе тримається!" Відповідає Тарах: "Не буде їм добре ніколи, навіть якби вони керували цим світом; їм-бо уготовано вогонь і вічні муки, і не тільки їм, але й усім, котрі волю їхню творять". Рече антипат: "Не перестанеш огуджувати нечестиво? Чи ж не знаєш, що через безсоромні слова твої відітну тобі голову й так скоріше дістанеш кінця мукам?" Відповідає Тарах: "Такий намір спочатку був, щоб швидкою смертю скорочений був біль мій. Тепер же продовж мені муки, хай росте в Господі подвиг віри моєї". Сказав антипат: "З тобою і друзі твої мають страждати і за законом померти". Відповів Тарах: "Безумно говориш, обіцяючи нам смерть, ті-бо напевне вмирають, котрі творять зло, ми ж не відаємо зла, але за Господа нашого страждаємо, сподіваємося від Нього прийняти воздаяння". Антипат каже: "Прокляті й нечестиві, якого воздаяння сподіваєтеся, зле і беззаконно живучи?" Відповідає Тарах: "Не подобає тобі, невірному, відати, яке уготував нам на небесах Господь воздаяння, заради Нього терпимо гнів ярості твоєї". Рече Максим: "Так до мене дерзновенно говориш, ніби друг ти мій мав бути?" Тарах відказує: "Не є друг я твій, але владу маю говорити, і цього мені ніхто заборонити не може. Бог мене укріпляє". Максим каже: "Я владу твою, яку маєш, викореню від тебе, нечестивий!" Відповідає Тарах: "Ніхто влади тієї від мене відняти не може: ані ти, ані царі твої, ані батько ваш — сатана". Максим-антипат рече: "Зв'яжіте його, оскільки безумний є". Відказує Тарах: "Коли б безумний був, погодився би на безчестя твоє". Коли ж зв'язали святого, говорить антипат: "Принеси жертви богам, перш ніж накладу на тебе муки за ділом твоїм". Відповідає Тарах: "Чини, що хочеш, але не подобає тобі, щоб загальні муки на мене накладав, оскільки воїном був, однак не думай, що боюся мук і хочу смиритися волі твоїй: наверни на мене всі, які вигадаєш, катування". Рече антипат: "Воїни завше за здоров'я царів своїх приносять жертви богам і сподобляються належної їм честі. Ти ж над усіх лихіший, бо і від вояцтва утік, і жертов принести не бажаєш, через те готуються тобі найлютіші муки". Говорить Тарах: "Чого яришся, тобі кажу: твори, що хочеш, нечестивий!" Максим рече: "Не гадай, що відразу тебе погублю, але, не припиняючи, мучити і знищувати тебе буду, рештки твоєї плоті віддам звірам на розтерзання". Тарах мовить: "Не обіцяй словами, але ділом швидко чини, що хочеш чинити". Максим каже: "Гадаєш, що по смерті твоїй якісь жінки з ароматами поховають тіло твоє, але й про це маю дбання, щоб до кінця погубити мощі твої". Відповідає Тарах: "І тепер над тілом моїм і по смерті чини, що хочеш!" Максим говорить: "Спершу поклади жертви!" Тарах відказує: "Безумний, багато разів мовив, що не покладу". Максим же, мучитель, до слуг рече: "Забийте йому лице і вуста". Коли били його, говорив Тарах: "Лице моє побив ти, душу ж мою оживив". Мучитель каже: "Окаянний, відійди від марнотних думок твоїх і поклади жертви богам, тоді зможеш од мук цих збавитися". Відповідає Тарах: "Гадаєш, що я безумний і що, на Господа уповаючи, не маю жити в небесах? Ти дочасно плоттю живеш, душу ж свою навіки погубиш!" Антипат же рече до слуг: "Рожни розпаліте і до щелеп його прикладіть!" Це терплячи, мовив Тарах: "І більше цього хоча учиниш, не відвернеш раба Божого, щоб поклав жертви богам". Тоді суддя повелів принести лезо: вуха йому відрізати, і шкіру із голови здерти, і вугілля вогняне на голову покласти. Тарах же говорить: "Коли й з усього тіла здерти повелиш, не відступлю від Бога мого, що мене міцно тримає, — щоб витримав я знаряддя твоєї злоби!" Коли все те сталося, рече антипат: "Заберіте рожни і, більше розпаливши, під пахву йому підкладіть". Тарах же терпів та й каже: "Хай побачить Господь з небес і нехай судить тебе!" Запитав антипат: "Якого Господа прикликаєш, проклятий?" Тарах же відповідає: "Його не знаєш, котрий воздає кожному за ділами його". Антипат же повелів його під сторожу взяти і другого на катування привести.

І мовить Димитрій-сотник: "Ось, пане, стоїть перед тобою Пров". Антипат же рече: "Раджу тобі, Прове, щоб не впав у муку, як спершу, бо ті, що перед тобою були, пробували в своїй запеклості, ти ж покайся щодо цього, а тепер принеси жертви, тоді від нас і богів пошанований будеш". Відповів Пров: "Думка наша єдина є, єдиним серцем служимо ми Богові, не сподівайся від нас чогось іншого почути, вже бо чув і бачив ти, що не зможеш нас одвернути від Бога, тож-бо стою оце перед тобою і на жахаюся грози твоєї. Що ж чекаєш більшого?" Антипат каже: "Погодились у злобі своїй, богів відкинувшись". Тоді повелів, зв'язавши, повісити його стрімголов і говорить: "Пожалій тіло своє раніше, ніж будеш мучений, бачиш-бо, які тобі вготовано муки". Відповідає Пров: "Чини, що хочеш, все приготовлене на мене лихо на втіху душі моєї буде". Антипат же рече до слуг: "Розпаліте рожни й осмаліть боки його, щоб не був безумний". Каже-бо Пров: "Наскільки за безумного мене вважаєш, настільки премудрий пробуваю в законі Господньому". Знову мовить антипат до слуг: "Розжареними рожнами простроміть хребта йому!" Пров же терпів, кажучи: "Хай бачить у небесах Господь моє смирення й терпіння".

По тому повелів мучитель принести жертвенні м'ясо та вино й рече: "Влийте вино і м'ясо вкладіть у вуста його". А коли слуги те чинили, сказав Пров: "Хай догляне Бог із висоти престолу свого і хай бачить насилля це й осудить суд твій!" Суддя ж говорить: "Багато перетерпів ти, окаянний, а це вже жертву ти прийняв". Відповів Пров: "Нічого великого не вчинив ти, насилля мені чинячи, Господь знає волю мою!" Максим-суддя рече: "І їв ти, і пив ти жертвенне". Відповідає Пров: "Знає Господь і бачить насилля, яке терплю". Максим-антипат каже: "Розпеченими рожнами коліть голінку його". Пров же мовить: "Ні вогонь, ані муки, ані батько твій сатана не можуть відторгнути раба Божого від ісповідання Його". Антипат же говорить: "Цвяхи гострі розпаліть і вбийте в руки його". Пров же рече: "Дякую Тобі, Господи, що й рукам моїм дав страждати за ім'я Твоє!" Каже антипат: "Через численні муки згубив ти розум". Відповідає Пров: "Велика твоя влада не тільки тебе обезуміла, але й осліпила, бо що твориш, не відаєш!" Антипат рече: "Немічний у всьому тілі, таке на мене смієш казати, поскільки очі ще твої залишив цілі. Виколіть йому очі!" Коли це вчинили, Пров мовив: "І очі тіла мого відняв ти, але ніколи не зможеш відняти живих очей віри". Антипат каже: "Після таких мук, чи сподіваєшся бути живим, чи гадаєш, що залишимо тебе померти мирно?" Відповідає Пров: "Про те дбаю, щоб здійснити добре й певне ісповідання, і хай від тебе буду вбитий без милосердя". Говорить до слуг антипат: "Візьміть його звідси і, зв'язавши, добре стережіть, щоб хтось із знайомих його не прийшов до нього і не вихваляв його в безбожній непокорі".

По тому рече: "Приведіть мені Андроника". Відказує сотник: "Ось стоїть перед тобою, пане!" І мовить антипат до Андроника: "Поклади жертви богам, тоді звільнений будеш од вуз". Відповідає Андроник: "Не буде того ніколи, о мучителю, аби вчинив, що супротивне законові Бога мого". Антипат каже: "Біснуєшся, Андрониче?" Відказує Андроник: "Коли б я біснувався, то погодився би з тобою, але, ісповідуючи Господа мого, не біснуюся, ти ж сам є біснуватий та сліпий, бо твориш бісівські діла". Й промовив антипат до слуг: "Пов'яжіть снопи із очерету і, омочивши в олії, на череві йому спаліте!" Відтак оголили Андроника слуги й простягли його на землі, багато очерету, в олії омоченого, запалили на череві його. Він же говорить: "Хай усього спалиш, не переможеш мене, нечестивий, стоїть-бо переді мною, укріплюючи мене, Господь, якому служу!" Антипат рече: "Розжарте рожни і вкладіть поміж персти його!" Андроник же говорить: "Враже Божий, безумний, усяких бісівських помислів ти наповнений є, бачиш плоть мою, що розтає від мучительства твого, і не гадай, що боюся тебе; маю при собі Христа, Сина Божого, і неважу тебе". Антипат же мовить: "Беззаконниче, не знаєш, кого закликаєш: якогось чоловіка, що від Понтійського Пилата скараний був, і є написані діяння мук його". Відказує Андроник: "Онімій, нечестивий, не подобає-бо тобі про нього зле говорити". Каже антипат: "Яка тобі користь є сподіватися на чоловіка того, якого звеш ти Христом?" Відповідає Андроник: "Воістину маю користь і велике воздаяння, і через те все це терплю". Антипат же рече до слуг: "Розтуліть вуста його і вкладіть до них жертвенного м'яса і вина влийте!" Коли те вчинили, мовить Андроник: "Господи, Господи, побач біду, яку терплю!" Антипат же каже: "Доки страждатимеш, покладений у муках, це ж бо вкусив жертви богам нашим!" Андроник відповідає: "Нехай загинуть усі, що кланяються ідолам, ти і царі твої!" Антипат говорить: "Царів лаєш, о лиха голово, що учинили довголітній мир!" Відказує Андроник: "Я проклинаю губителів і кровопивців, що рушать мир, їх-бо Господь міцною силою своєю осум'ятить та погубить". Антипат же рече до слуг: "Вкладіть залізо у вуста його і зуби йому вибийте, і огудного язика йому виріжіть, щоб навчився не гудити царів, і спаліте вогнем язика його!" І учинили слуги все повелене їм од мучителя, по тому відвели Андроника під сторожу.

До цього місця страждання святих, писане від нотаріїв судейських, які записували в той час, коли святих катували та мучили. Інші страсті святих та смерті де-неякі благочестиві три мужі Макарій, Фелікс та Верій, які бачили кончину святих мучеників, описали в посланні своїм до вірних отак:

"Нумеріян Максим, антипат киликійський, прикликавши Терентіяна, жерця киликійського, повелів назавтра приготувати арену, на якій мученики мали бути віддані звірам на з'їжу. Назавтра рано мужі та жони вийшли на те глядалище, що відстояло на тисячу стіп од міста. І коли наповнилося глядалище, прийшов Максим, щоб бачити видовисько; ми ж на схованому місці стояли і з усілякою осторогою дивилися. Спершу-бо інших осуджених віддавали на з'їжу звірам — їх-бо багато було. Тоді Максим повелів воїнам увести християнських мучеників Тараха, Прова та Андроника. Воїни примусили людей принести мучеників на раменах — від багатьох-бо ран не могли ходити. Ми ж, коли побачили, що їх несуть до глядалища, відвернувшись, плакали. І кинуті були святі посеред арени. Був страх і нарікання на Максима, що так судив, і багато хто з глядалища того розійшовся, злословлячи на Максима за звірину його лютість. Це побачивши, Максим повелів воїнам, що були біля нього, замітити тих, що відійшли, щоб після того допитати їх.

Повелів напустити звірів на мучеників, а коли їх і не торкнулися, наказав розпорядників видовища бити, велячи їм, щоб лютіших напустили звірів. Випущено було ведмедя, котрий трьох людей того дня забив, але коли приступив до Андроника, сів і лизав рани його. Андроник же, смикаючи його, роздрочував, щоб з'їв його, але той виявився покірливий. Розгнівався антипат і повелів списоносцям ведмедя вбити. Терентіян же, боячись антипата, подбав випустити на мучеників левицю, котру прислано було із Антіохії від Ірода. Випущена була на арену левиця, застрашила тих, що зібралися на видовище, бо туди й сюди бігала, бажаючи втекти. Прийшовши до мучеників, впала на коліна і лягла перед Тарахом. Він-бо рукою своєю досяг її і тягнув, щоб, так роздрочена, з'їла його; левиця ж, як вівця покірлива, пробувала біля Тараха. Піднявся крик великий на глядалищі через велике оте чудо, яким антипат був присоромлений і на гнів розпалений, тож повелів левицю роздрочити; вона ж, вельми ричачи, пішла до дверей і зубами почала їх гризти. Народ же зі страху заволав: "Відчиніть левиці, бо вже двері ламаються!" Максим же, розгнівавшись, покликав Терентіяна і повелів убити святих мучеників, і поколоті були мечами й на частини розсічені Тарах, Пров та Андроник, і так померли. Максим же, з глядалища виходячи, залишив десять воїнів стерегти мученичі тіла, повелівши змішати їх із нечестивих трупами, щоб не були від християн пізнані та вкрадені.

Ми ж, бачачи це, молили Господа, щоб подав нам щасливий час, у який потайки могли б узяти їх. А по тому, близько прийшовши, побачили, що сторожа вечеряє, і вогонь розпалено нічний для сторожі. І тоді, уклякнувши, молили Господа і Христа Його, щоб бажання наше сповнив, і з небес поміч прислав, і святих тіла нам подав. І раптово землетрус почався, і громи, і блискавки, і буря дощова. Ми ж знову молилися і, до тіл наблизившись, знайшли вогонь погаслий, і не було жодного воїна — повтікали через дощову бурю. І звели очі до небес: хай мощі святих мучеників виразним знаменням явить нам Господь, аби їх пізнали серед багатьох інших трупів, ніч-бо вельми була темна. І раптово три свічки, як зорі, з'явилися над мощами святих, тож, таємно взявши їх, ми відійшли. І вели нас свічі ті небесні; ми ж, ідучи за ними, зайшли на зворотній бік гори, і там свічі небесні невидимі стали. І знайшли там вибиту в камені печеру, поклали в ній тіла святих, і вхід добре закріпили, щоб не були знайдені від невірних. По тому пішли до міста довідатися, що діється, і знайшли сторожу, побиту від Максима, — ми ж дякували Господу нашому Ісусові Христові, котрий живе навіки віків.

Ми, Макарій, Фелікс та Верій, тут хочемо провести решту часу життя нашого, щоб тут із ними поховані були тіла наші, душі ж наші нехай сподобляться насичуватися вічного життя зі святими страждальцями в небесах. А їх-бо до вас із цим посланням посилаємо, прийміте у страсі Господньому, є бо вони діячі Господа нашого Ісуса Христа. Молим же вас, поминайте нас і хай буде з вами благодать Божа!"