| Цей святий Діонисій Ареопагіт народився від батьків невірних, доброродних і вихований у преславному місті Атенському. Відданий же був ізмолоду у навчання еллінської премудрості, і в ній такий мав успіх, що двадцятип'ятилітнім у філософії перевисив усіх своїх ровесників. Одначе захотів її досконаліше пізнати і відійшов у Єгипетську країну у місто, назване Ілиополь; там-бо були віддавна премудрі вчителі, і навчався від них звіздарській управності із приятелем своїм Аполофаном. Було в один із днів, коли, заради спасіння Христа Господа, на хресті розп'ятого, сонце, не можучи зріти, ополудні померкло, і світ потемнів на три години; Діонисій здивувався й рече: "Чи Бог, Творець цього світу, страждає, чи світ цей видимий закінчується?". Це ж бо він од Духа Божого про страсті Владичні проказав, а не за наукою премудрості віку цього. Повернувся в Атени, одружився і, як перший поміж своїх за доброродністю, і розумом, і чесністю, містом та людьми управляв.
Коли ж святий Павло прийшов у Атени і перед старійшинами посеред Ареопага проповідував Христа розп'ятого і воскреслого, тоді Діонисій уважно Павлові слова вислухав і поклав їх у серці своєму. Інші ж старійшини сказали Павлу, що іншим разом, в інший час хочуть ясніше почути від нього, що казатиме про Христа, але Діонисій, як наймудріший від усіх, почав із Павлом наодинці словами змагатися. Запитав його Павло: "Якого Бога тут пошановуєте?" Він же показав йому Кроноса, Афродіту, Зевса, Гефеста, Гермеса, Діоніса, Артеміду та інших багатьох. Оглядав же їх Павло із Діонисієм, знайшов-бо якесь капище, на якому було написано: "Невідомому Богу", — і запитав Діонисія: "А хто є невідомий Бог?" Відповів Діонисій: "Ще той поміж богів не явився, але у свій час прийде, він-бо є Бог, що царювати має над небом та землею, царству ж Його не буде кінця". Це почувши, апостол почав від тих його слів щасливо сім'я слова Божого сіяти на добру землю, сповіщаючи йому, що вже Бог той прийшов і народився від пречистої Приснодіви Марії, і перетерпів заради людського спасіння, на хресті пригвожджений; сонце, його ж страждання не можучи терпіти, у тьму перейшло і не дало світла свого у всесвіт на три години; цей же Бог воскрес із мертвих і на небо зійшов. "Йому ж бо віруй, Діонисію, і його пізнай та істинно послужи справжньому Богові Ісусу Христу". Згадав же Діонисій тьму, що була на всій землі, про яку казав Павло, тоді й увірував, що Бог у той час у тілі людському страждав, і розчинив серце своє до пізнання невідомого Бога, Господа нашого Ісуса Христа, освітило ж бо його світло благодаті Божої, і молив апостола, щоб про нього помолився Богові, аби Той милостивий був до нього та зарахував до рабів своїх.
Коли ж Павло виходив із міста Атенського, один сліпець, якого всі знали, що від народження свого не бачить, почав молити апостола, хай подасть йому прозріння. Він же сотворив хресне знамення на очах його й прорік: "Господь мій та Вчитель Ісус Христос, що сотворив грязиво із слини і помазав очі грязивом сліпому, і дав йому зір, Той і тебе силою своєю нехай просвітить". І сліпець прозрів. Звелів йому Павло, щоб ішов до Діонисія і сказав: "Павло, раб Ісуса Христа, мене до тебе послав, щоб ти, за обіцянкою своєю, прийшов до нього і, охрестившись, прийняв гріхів відпущення". Пішов сліпець і повелене сказав і проголосив Боже добродіяння, яке йому сотворив Павло. Діонисій же, побачивши сліпця прозрілим, а він його знав, здивувався вельми і, не зволікаючи, пішов із жоною своєю Дамарою і з синами своїми, і з усім домом своїм до Павла й охрестився в нього. Потому покинув дім, і жону, й дітей і пристав до Павла, і три роки за ним слідував, а де ходив і чому навчився, про те писання його про Божі таїни свідчить. По тому поставлений був від Павла святого єпископом і від Солуня до Атен був посланий, щоб там дбати про спасіння людське. Цей Діонисій не тільки Павла, але й усіх апостолів чув проповіді, з ними ж був, коли всі були зібрані на погреб Пречистої Володарки нашої Богородиці, і сам про себе в своїх книгах пише, що пробував у місті Єрусалимі біля гробу Господнього, де бачив і чув Якова, брата Божого, і Петра верховного, Івана Богослова із Єротеєм та Тимотеєм і з іншою численною братією, коли учив про таїни віри так, як усі богослови учать про божество й людськість Господа нашого Ісуса Христа.
Пробув у Атенах немалий час і поширив Церкву Божу, почату від святого апостола Павла, — тоді святий Діонисій, як і апостоли, захотів проповідувати Євангеліє іншим краям і навіть до крові постраждати за ім'я Христове, як і вчитель його блаженний Павло; про нього чув, що від Нерона в Римі за Христа постраждав; іншого єпископа замість себе атенянам поставив, сам же пішов до Риму, де святий Климент, єпископ римський, із радістю його прийняв. Із ним же трохи поживши, посланий був од нього з єпископом Аукіяном, та священиком Рустиком, і дияконом Єлевтерієм, і з іншими братіями у Галлію, щоб там слово Боже невірним проповідувати, з ними і святий Діонисій до Галлії прийшов, апостолом землі тієї виявився і багатьох людей від ідолопоклоніння навернув до Господа у місті Парижі. Там і церкву звів за подані вірними милостині і безкровні служби в ній звершував, молячи Бога, щоб подав зібрати там численних словесних овець. Там ото, коли слово Боже поширилося, настало друге після Нерона гоніння на вірних від Дометіяна-кесаря; від нього посланий був ігемон Сисиній у Галлію, щоб там християн умучив. Цей, дійшовши до Парижа-міста, спершу Діонисія, як славного в чудесах і в премудрості Божій, разом із Рустиком та Єлевтерієм на мучення схопити повелів, а інша братія відійшла з іншими в інші краї на проповідь.
Був тоді святий Діонисій вельми старий і в проповіді євангельській вельми натруджений, тож коли міцно зв'язаного й тягненого поставили його з іншими двома перед ігемоном, зирнув на нього ігемон із гнівом та й сказав: "Чи ти є лихий старець Діонисій, що богів наших гудиш, скасовуєш усі служби їм і противишся царському повелінню?" Відповів святий: "Хоч тілом, як мене бачиш, уже і зістарився, але віра моя юністю процвітає, і сповідання моє нових дітей народжує Христові". Запитаний був від ігемона, якого пошановує Бога. Звістив йому слово істини і сповідав велике ім'я Пресвятої Тройці: Отця, і Сина, і Святого Духа. Але ігемон, наче аспид глухий, не захотів вислухати спасительної проповіді й запитав усіх трьох — Діонисія, Рустика, і Єлевтерія, — чи бажають повинуватися царю і принести жертви богам їхнім. Вони, ніби єдиними вустами, відповіли: "Християни ми є і єдиного маємо Бога, що на небесах, його пошановуємо, повелінню ж царському не повинуємося". Тоді ігемон звелів Діонисія оголити й линвою бити немилостиво. Святий же терпів, дякуючи Христу, що дав йому рани Його на тілі своєму носити; так само мучили Рустика та Єлевтерія, але й ці, Діонисієм, а більше Богом, укріплені, терпіли, прославляючи Христа. Побачив ігемон, що швидше в тих, що били, руки послабнуть, ані ж терплячі знеможаться, вкинув їх у той день до темниці. Назавтра слуги вивели святого Діонисія, за повелінням мучителевим, розтягли його на залізному ложі і вогонь розпалили. Він же співав псалом:
Розпалене слово твоє вельми,
І раб твій полюбив його.
Потім зняли його з ложа і дали на з'їжу звірам, але неушкоджений був святий і від звірів: стулив Бог пащеки їхні. Тоді вкинули його у вогонь великий, і там здоровий залишився: не торкнувся-бо, не пошкодив його вогонь. І після цього знову в темницю до Рустика та Єлевтерія був укинутий. І приходило багато із вірних, для них святий Діонисій служив святу літургію і причащав їх Тіла й Крові Христової. Коли ж літургісав, вірні бачили світло велике над блаженним Діонисієм, і Цар слави являвся із ангельським воїнством, і дивилися на нього достойні, скільки могло тілесне вмістити око. По тому виведені були до ігемона Діонисій, Рустик та Єлевтерій, і переконував їх ігемон, щоб поклали жертви ідолам. Вони ж не послухалися, але істинного Христа ісповідали. Розгнівався мучитель, повелів знову бити їх нещадно, по тому засудив їх на мечне усічення.
Коли ж вели святих із міста до гори, що називалася Ареєва, Діонисій молився, говорячи: "Боже мій, що створив і навчив мене вічної своєї премудрості, що явив мені таїни Свої і всюди, де я був, зі мною пробував, дякую Тобі за все, що мною сотворив Ти до слави пресвятого Імені свого і що утруджену старість мою, яка жадає бачити Тебе, відвідав Ти, закликаючи мене до себе із друзями моїми. Молюся Тобі ж бо: прийми мене і друзів моїх, милостивий же будь тим, що їх кров'ю своєю здобув Ти і нашим служенням собі присвоїв Ти, адже Твоя є сила і влада із Отцем і Святим Духом навіки віків". Коли ж прорік "Амінь", схилив голову свою святу за пресвяте ім'я Ісуса Христа й усічений був тупою сокирою; так само і святий Рустик і Єлевтерій при ньому поклали за Христа свої голови.
Бог же сотворив преславне чудо після смерті угодника свого Діонисія: тіло його обезголовлене силою Божою встало і, взявши у руки голову свою, пройшло два поприща до місця, де християни церкву збудували. Там одній жінці благочестивій, на ім'я Катулла, голову свою подавши, упало на землю. Бачачи це чудо, багато із невірних у Христа повірили, і багато тоді християн пожер меч мучительний, їх-бо імена сам Бог знає, записуючи у книги життя рабів своїх. Катулла ж, прийнявши голову святого, захотіла й тіло взяти, але невірні заборонили їй те. Вона ж закликала сторожу у свій дім, пригостила і, даючи їм дари, затримала, а вірним повеліла взяти того скарба, святе тіло Діонисієве. Його християни взяли й поховали там, де подав Катуллі голову. Постраждав святий Діонисій у дев'яносте літо життя свого, а від Різдва Христового дев'яносте шосте. При гробі його багато чудес творилося у славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.
Великий Діонисій Ареопагіт, пишучи послання до ченця Демофіла, що вигнав одного ієрея із церкви, навчав його покірливості та незлоб'я і згадав йому таку річ.
"Коли був я на Криті, прийняв мене у дім свій блаженний Карпо, учень святого апостола Павла, муж великий у чеснотах, що для великої чистоти ума свого вельми був схильний до боговидіння, і не починав звершувати пречесні і животворящі таїнства раніше, ніж побачить із неба явленого йому божественного видіння. Того святого мужа, як сам оповідав мені, опечалив хтось із невірних, причина ж печалі була така: невірний той вірного чоловіка від Церкви відвернув і до свого злочестя привів, через що блаженний Карпо вельми уразився. Потрібно ж було йому терпеливим бути і відпалого від віри ненастанно корисними словами наставляти, а того невірного своєю благістю пересилювати. І належало про обох молитися старанно до Бога, щоб відверненого на безчестя знову до своєї Церкви привернути, а невір'ям осліпленого щоб світлом віри просвітити. Одначе не знаю, від чого тоді (оскільки раніше ніколи не виявлявся нетерпеливим) вельми уразився в душі своїй. Коли ж настав вечір і північ наближалася, став на молитву: звичай-бо мав завжди опівночі вставати і молитися. Стояв ото на молитві, печалячись вельми щодо вищеназваних двох людей, і сказав подумки: "Це не є праведно, щоб жили на землі незаконні люди, котрі перекручують путі Господні правдиві". І молив Бога, щоб на тих вогонь із неба спав і обох щоб життя скінчилося від немилостивого спалення. Коли так старанно молився, раптово струснулася хоромина, в якій стояв, і розпалася зверху надвоє, аж уявилося йому, що надворі стоїть, а перед нього зійшло світле вогненне полум'я із небес. Глянув горі й побачив відчинене небо і Ісуса, що сидів, біля Нього ж незчисленна кількість ангелів людиновидних стояла. Це-бо блаженний Карпо бачачи вгорі, зчудувався. Коли ж спустив очі долі, побачив розвержену землю, і прірву глибоку й темну в ній; при краю прірви тієї стояли двоє тих людей, щодо яких печалився, погибелі їм від Бога просячи. Стояли ж з великим замилуванням, і страхом, і трепетом, і вже мали вони впасти у ту прірву. А в глибині тієї прірви був змій, що звивався і скреготав зубами. Були й інші якісь мужі, які тих двох били, й тусали, і тягли до страшного того змія. Карпо ж, бачачи тих, що печалили його, утішився, що впадуть у прірву і будуть на з'їжу змію, і не так хотів дивитися на розверсте небо й на Ісуса, котрий там сидів, як на погибель тих двох грішників. Одначе знову тужив і печалився, що не впали, і знову молився Богові: хай упадуть і загинуть. Коли ж звів очі на небо, як і спершу, побачив Ісуса, що встав із небесного престолу і до людей отих, котрі стояли при краю прірви, прийшов і руку помочі простяг; ангели ж прийняли тих людей і обабіч їх підтримували й укріплювали, від прірви тієї відводячи. Каже-бо до Карпа Ісус: "Бий і мене міцніше, готовий-бо за спасіння людське знову розіпнутим бути, і любо мені це є, щоб напевне ці люди гріхи свої зненавиділи. Однак дивись, чи догідніше зі змієм у прірві жити, аніж із Богом і з добрими та людинолюбними Його ангелами?"
Ту повість святий Діонисій приводячи у своєму посланні до раніше згаданого ченця Демофіла, не тільки його, але і нас учить, щоб не були жорстокі до тих, що грішать, а щоб бажали більше їм навернення, а не покари, і щоб наставляли їх люб'язно, терпеливо чекаючи їхнього покаяння, і що молити про таких старанно маємо Бога, який не хоче смерті грішних, щоб Сам своєю благостинею навернув і помилував їх; Він-бо праведних любить, а грішних милує, Йому ж і слава навіки. Амінь.
У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Івана Хозевита, єпископа Кесарійського, що заради Бога залишив свого престола і відійшов у пустелю, його якось, як ішов відвідати знайому братію, зустріла по дорозі жінка і, припавши до ніг його, молила не зневажити її, але ввійти в її дім і освятити молитвою своєю та благословенням. Упрошений бувши, святий пішов і ввійшов, і тоді погана звабниця ворота зачинила, всі вуди свої оголила і до гріха потягла преподобного. Той же вирвався із рук її і, відчинивши двері, втік, по тому, численні чудеса сотворивши, почив у Господі.
У той-таки день пам'ять блаженного Ісихія Хоревита, безмовника, що спершу у недбальстві жив, у хворобу впав і помер. По одній годині знову ожив і, двері келії своєї зачинивши, дванадцять літ безвихідно жив у безмов'ї, не говорячи ані до жодного із братії, численні сльози проливаючи. Коли ж мав померти, братія зруйнувала двері його затвору, ввійшла і немало молила його, щоб якесь останнє корисне їм промовив слово. Він же тільки прорік: "Простіть мені, кожен, хто пам'ять про смерть має, не може ніколи грішити". Це сказавши, заснув у Господі.
Схожі матеріали:
|
