| На початку V сторіччя жив у Римі заможний і славний сенатор, який мав дочку Євсевію. Коли вона підросла, заручив її з сином багатої й вельможної родини.
Однак ті заручини не були милі молодій Євсевії. Вихована серед багатства й розкоші, вона не знаходила в тих дочасних речах щастя й зовсім не спішила віддати своє дівоче серце навіть найкращому юнакові. Невинна й надзвичайно побожна Євсевія мріяла тільки про те, щоб душею й тілом належати завжди тільки одному Ісусові, якого вона всім своїм чистим серцем полюбила змалку понад усе на світі. Знаючи, що батьки не погодяться на те, щоб їхня багата одиначка проводил'а своє життя в досмертному дівицтві, Євсевія ховала свою святу таємницю на дні свого серця й про свої наміри не згадувала батькам ні слова, тільки роздумувала над тим, як вийти з прикрого становища.
А тим часом батьки, які навіть не здогадувалися про святі задуми своєї дочки, вже готувалися до весілля. Навіть день вінчання призначили. Надходила година, коли Євсевія мусила зробити вирішильний крок. Певна, що Ісус кличе її до досконалішого життя, Євсевія розкрила таємницю свого серця перед двома своїми служницями, яким довіряла, заявивши їм, що хоче залипіити батьківський дім і судженого та піти в чужу далеку сторону, щоб там на самоті посвятити себе службі Богові. Побожні слуги погодилися піти разом зі своєю молодою панею, усі три переодяглися в чоловічий одяг і напередодні шлюбу Євсевії пішли вночі до моря, де сіли на корабель і відплили в напрямку до Олександрії. З собою Євсевія взяла трохи дорогоцінностей і грошей на дорогу й прожиток. Щоб замести за собою всякі сліди, вони висіли на малозаселеному острові Коа, недалеко від карійського міста Аликарнаса. Коли вже не боялися погоні, переодягнулися знову в жіночу одежу та почали надзвичайне життя вбогості та самозречення. Євсевія назвала себе Ксенею, тобто чужою, і просила своїх подруг не говорити ніколи нікому, хто вона та звідки.
Винайнявши малий будинок, що стояв осторонь від інших домів, почали в молитві, пості та праці жити тільки для Бога. Та оскільки це не було їм легко, бо вони не були зовсім призвичаєні до такого способу життя, то раз у раз просили Бога, щоб Він подав їм свою поміч.
Коли всі три побожні дівиці, віддані повністю на Боже Провидіння, провадили на острові Коа дні свого суворого життя, послав їм Бог людину, яка стала їхнім найкращим опікуном і духовним провідником. Це був о. Павло, ігумен монастиря св. Андрія в карійському місті Милассі. Ігумен Павло, почувши про побожних дівиць, під час повернення з Єрусалима навідався до них, а побачивши, що вони не мають духовного провідника, забрав їх з собою до Миласси, де Ксеня купила дім недалеко від церкви і переробила його на монастир. Незабаром зголосилося ще кілька інших дівиць, і так уже більшим гуртом почали всі разом вести чернече життя. їхній новий монастир почали називати Коа.
Тепер уже св. Ксеня могла без перешкоди думати й старатися тільки про те, щоб сподобатися якнайбільше Богу.
Почала дуже суворо постити. Цілими ночами молилася навколішках з руками, піднесеними до неба. Була завжди надзвичайно лагідна, тиха, повна любові й мовчазна.
У той час помер єпископ Миласси, і його наступником став ігумен Павло. Тоді він за давнім християнським звичаєм висвятив св. Ксеню на дияконісу, щоб робила різні послуги в церкві, а головно опікувалася жінками.
Та не довго служила св. Ксеня Богові на землі. Господь дуже скоро покликав її по небесну нагороду. Коли одного дня єпископ Павло вибрався з усім духівництвом до села Левкин, де відбувалася урочистість при мощах св. Єфрема, колишнього єпископа Миласси, св. Ксеня скликала всіх сестер до монастирської церкви і сказала їм, що надійшов уже час її розлуки з ними. Потім просила молитися за неї, і також сама молилася перед Божим престолом за них і за єпископа Павла. Попрощавшись з ними, попросила їх залишити її саму.
Коли всі вийшли, вона стала навколішки і молилася; згодом упала хрестом на землю і ще довгий час перебувала у розмові з Богом. Раптом у церкві засяяло ясне світло, а з церкви почав доноситись приємний запах. Тоді всі сестри збіглися до церкви, а побачивши св. Ксеню на землі, хотіли підняти її, та побачили, що вона мертва. Сталося це в суботу, 24 січня 450 року.
Тоді з'явився над монастирем блискучий хрест у сяючому вінку. Ту чудесну з'яву побачили милассяни, що з єпископом Павлом верталися з богослужби. Дивувались й не знали, що б це могло означати, лише Павло зрозумів значення з'яви і сказав: "Ігуменя Ксеня вмерла". Всі переконалися в тому, як тільки прийшли до міста.
На похорон преподобної матері Ксені зійшлося багато людей, які бажали подивитися на святу хоч після смерті. Коли мощі покійної ігумені несли до гробу, люди бачили нове чудо: той вінок з хрестом, що з'явився над монастирем, супроводжував їх аж до того місця, де поховали ту святу дівицю, яка з любові до Христа відреклася багатства світу й усяких земних розкошів, а вибрала собі життя вбогості й чистоти. Як при мощах, так і при гробі св. Ксені сталося багато чудесних оздоровлень.
Незабаром покликав Бог до себе й тих двох колишніх служниць, які разом зі своєю молодою панею служили досконало Богу? Поховали їх біля св. Ксені. Одна з них перед смертю відкрила присутнім тайну св. Ксені й розказала всю історію колишньої ігумені з Коа, що по-геройськи пішла за словами Ісуса Христа: "І кожний, хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт 19:29).
Схожі матеріали:
|
